"Дім без господаря"

18 квітня – День пам’яток історії та культури

Під таким заголовком у січневому номері «Віча» було опубліковано добірку матеріалів, зокрема й інтерв’ю з владикою Чернігівським і Ніжинським Амвросієм «Держава має прислухатися до голосу Церкви». А невдовзі до редакції надійшов лист, підписаний керівництвом Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Нарікань у підписантів чимало. Головне: «матеріал підготовлений тенденційно». Адресати підготували й спростування. Останнє цікаве тим, що нічого, фактично, не спростовує, а є реплікою, висловленням власного бачення проблемних відносин між церквою та державою. А бачень, як відомо, стільки ж, скільки очей. Та все ж проаналізуймо декілька положень. Передусім автори вказують на недбале користування церквою пам’ятками культури. Наводять низку прикрих фактів. І це дуже сумно. Однак, на мою тенденційну думку, з цього випливає лише те, що церкві потрібно допомогти освоїти адекватні способи користування пам’ятками культури. Можливо, провести й культурологічний лікнеп. Пояснити, чому не можна переробляти вікна та ґанки або ж удосконалювати живопис. Автори листа обурені використанням у древніх храмах свічок, коптять, мовляв, а тому — заборонити. За цією ж логікою треба викорінити й традицію прикладатися до святих ікон. Якщо користування свічками шкодить храму, то варто не забороняти ними користуватися, а віднайти державні чи недержавні кошти й створити безпечні свічки. І якщо адміністрація заповідника цього не робить, то це докір їй, бо вона не виконує покладену на неї державну місію, адже дбання про культуру — функція не поліцейська, а творча.

Далі спростувальники полемізують із владикою. Зокрема, пишуть, що в печерах на Болдиних горах «залишків» святих (сподіваємося, що автори мають на увазі все ж не «залишки», а останки) не виявлено. (Цікаво, хотів би знати, чим кістки святих відрізняються од кісток грішників?) Пишуть, що храми передані в «користування», а не в оренду. (Що, до речі, те саме, бо оренда — надання права користування.) І наголошують: ми служимо «збереженню» пам’яток культури, а не «руйнуванню», як дехто безапеляційно каже. Це чудово, дуже чудово, панове адміністратори. Біда лише в тім, що культура — це не труп Ілліча, котрий треба охороняти від масних пальців. Культура хоче жити.

З повагою, Валентин БУШАНСЬКИЙ.