передплата Українською | In English

№8, квітень 2008

Суспільство знань — чергова мрія чи реальність майбутнього?

Поділитися:

Історичні джерела дають можливість науковцям не лише досліджувати перебіг різноманітних подій, а й, хоч і не завжди, відтворювати провідні уявлення мислителів минулих часів про стан і найможливіший шлях подальшого розвитку людства. З підвищенням середнього освітнього рівня всього населення питання «Чим є наше суспільство і що ми хотіли б змінити у ньому в майбутньому?» перетворюється з предмета зацікавлення вузького кола інтелектуалів на всезагальну тему, на центральний пункт усіх партійних програм, відозв, планів, проектів, побажань і конкретних дій.

На початку ХХ століття, коли Україна одержала і втратила шанс відновити незалежність, надмірного поширення і впливу набула мрія про світову пролетарську революцію і швидку побудову комунізму — справедливого й досконалого суспільства.

Відтоді минуло майже сторіччя і за логікою історичного розвитку  Україна отримала нову можливість не лише стати незалежною, а й рухатися до національного, справедливого і досконалого суспільства.

Було б серйозною помилкою стверджувати, що загальний баланс усіх подій в Україні за останні 17 років є цілковито негативним. Не до кінця ми поділяємо і ту їх оцінку, яку наводять від імені БЮТ — найактивнішої політичної сили, що обґрунтовано претендує на позицію «позитивного поводиря нації», — автори великого документа, який має назву «Український прорив» і в багатьох аспектах може вважатися ідеологічною програмою Кабінету Міністрів: «За шістнадцять років суверенітету України жодна політична сила не зуміла запропонувати українському суспільству цілісну концепцію стратегії розвитку держави» [7].

План «Українського прориву» претендує саме на дуже чітке формулювання того, що і як нам слід будувати. Загальна мета цієї розбудови настільки позитивна, що заперечувати її привабливість і доцільність може лише створений примхами законів природи рідкісний індивідуум, який вважає неправильним геть усе, що пропонують інші люди. Нагадаємо цю національну мету: «Ми вважаємо, що в основі національної ідеї неодмінно має бути закладене прагнення до справедливого, гармонійного суспільства, держави, що забезпечить ріст якості та тривалості життя українців, можливість для кожного в інтелектуальному, духовному й фізичному розвитку» [5].

Та слова «справедливе, гармонійне суспільство» тут і в інших місцях використано для характеристики морально-етичних засад організації й діяльності того соціуму, який бажано створити в майбутньому. А от для більш «конструктивно-будівельного» визначення того, що слід будувати в Україні ХХІ століття, в різних частинах «Українського прориву», як правило, використовується термін «інформаційне суспільство». Лише в окремих випадках акцентовано на факті, що «розвинене інформаційне суспільство» є одночасно такою економічною системою, що базується на знаннях (knowledge-based economy). Та все-таки логічного кроку — назвати майбутнє суспільство «суспільством знань» (knowledge society) — у запропонованому для обговорення тексті «Українського прориву» так і не зроблено.

Тим часом виведення на провідне місце терміна «суспільство знань» замість «інформаційного суспільства», на нашу думку, підвищило б евристичний потенціал усього плану «Українського прориву». Перевага терміна «суспільство знань» у легкості сприймання його всім населенням чи точному і повному визначенні. І, навпаки, уявлення про нього навіть за кордоном надто розмиті й невиразні. Відмова від провідного положення терміна «інформаційне суспільство» ґрунтується на тому, що він надмірно спеціалізований і вже назавжди ототожнений з планами й процесами «комп’ютеризації». Насправді ж суспільство майбутнього лише у своїй незначній технологічній частині може вважатися «інформаційним», а от у всіх інших, набагато важливіших аспектах воно й може виявитися суспільством повного поширення і безперервного використання «знань».

Термін «суспільство знань» порівняно молодий і його можна вважати логічним наслідком уявлень провідних науковців світу про найімовірніший шлях соціально-економічного розвитку людства. Якщо звернутися до енциклопедій і різноманітних тлумачних словників, то виявиться, що він у них зустрічається набагато рідше, ніж термін «інформаційне суспільство». Наприклад, у британському «Соціологічному словнику» 2004 року видання немає поняття «суспільство знань» [1], лише докладно пояснюються терміни «постіндустріальне суспільство», який ще у 1962 році запропонував відомий американський соціо-
лог Д. Белл, та «інформаційне суспільство».

Ідея такої назви виникла незалежно у кількох науковців. У 1996 році М. Кастельс вдало виокремив групу провідних ознак «інформаційної економіки»:

«1. Інформація є основним ресурсом («сировиною») економіки.

2. Інформаційна технологія впливає на суспільство й людину.

3. Інформаційна технологія забезпечує такий рівень обробки інформації, за якого логіка мереж може застосовуватися до економічних процесів і організацій.

4. Інформаційна технологія й  логіка мереж дають можливість домогтися надзвичайної гнучкості, у результаті чого процеси, організації й інститути можуть легко змінюватися за постійного виникнення нових форм.

5. Індивідуальні технології зливаються в одну інтегровану систему» [1, с. 173–174].

Не ставимо за мету наводити  численні приклади того, що у центрі уваги авторів «Інтелектуального прориву», дуже важливої частини всього «Українського прориву», перебувають поняття «інформаційного суспільства» та «інформаційної економіки». Наведено багато пояснень, у чому Україна відстає від провідних держав світу, а також пропонуються заходи для розширення нашого інформаційного потенціалу й розвитку всієї економіки з метою перетворення України на частину інформатизованої Європи (е-Європи).

Як видається, Європейський Союз та інші розвинені держави все-таки не вважають єдиною й головною метою свого соціально-економічного розвитку «електронний» чи «е-розвиток». У планах Лісабонської стратегії дій Європейського Союзу у ХХІ ст. питання е-розвитку є не центральним, а другорядним, адже насправді у цій стратегії йдеться про розвиток практично всіх наук, звісно, разом з інформатикою та мікроелектронікою.

Зовсім не термін «суспільство знань», а інші визначення, сформульовані ще в ХХ ст., використовуються у багатьох спеціалізованих словниках та енциклопедіях, створених в Україні, Росії й Білорусі. Схоже, що творці таких видань формують групу «консерваторів», які звертаються до семантичних новоутворень лише тоді, коли вони не просто заповнюють усі ЗМІ і праці невеликого обсягу, а й починають переходити до розряду стабільно використовуваних понять.

Нині цілком логічним і доволі поширеним кроком після цієї першої інформаційної «невдачі» є звернення до Інтернету. Традиційний спосіб його використання — пошук терміна «knowledge society» у знаменитій енциклопедії «Британіка» [12]. Та це джерело виявилося надмірно консервативним — жодної статті з назвою «суспільство знань» не вміщено в електронну версію, натомість у більш як 70 матеріалах із цієї енциклопедії використано словосполучення «економіка знань» (knowledge-based economy).

Наступний крок — звернення до набагато динамічнішої бази даних, якою є «Wikipedia» із мільйонами англомовних статей і сотнями тисяч матеріалів іншими мовами. Хоча на запит «knowledge society» ця енциклопедія запропонувала 14 057 матеріалів, серед них пощастило розшукати порівняно невеликий за обсягом, що містив визначення «суспільства знань»: «Суспільство знань відзначається тим, що знання становлять найголовніший компонент будь-якої людської діяльності. Економічні, соціальні, культурні та всі інші дії стають дуже залежними від знань та інформації. У суспільстві знань саме вони стають головною творчою (креативною) силою» [10].

Автори матеріалу у цій енциклопедії зазначають, що інформаційна компонента присутня в будь-якому суспільстві, а певною сумою знань людина володіла за всіх часів, адже без цього її виживання й життєдіяльність були неможливі. «Новим» проголошується перетворення знань на головний і найцінніший капітал та гарант успіху й стабільності всього суспільства. А от під час спроби пояснити сенс поняття «знання» (knowledge) передусім нагадується про провідну роль у минулому матеріальних ресурсів, а пізніше високо оцінюється «культурна складова» сучасних знань. Стверджується, що розширення цієї складової і є основою тих ментальних багатств, які слід називати «знаннями» у майбутньому суспільстві.

Відзначимо, що знайдене нами у «Wikipedia» пояснення поняття «суспільство знань» узагалі не містить терміна «наука» (sciences), а слово «технології» його автори використовують лише під час пояснень засобів і способів поширення знань та інформації серед громадян майбутнього суспільства. 

Зауважимо також, що спроба знайти пояснення терміна «knowledge society» через головну пошукову систему «Google» закінчилася аж надто «великим успіхом» — Інтернет запропонував почергово розглянути близько 27 500 000 матеріалів, де фігурує поняття «суспільство знань» в англомовному варіанті.

За спроби знайти це поняття російською мовою одержано рекомендацію переглянути 575 000 матеріалів, а от українською — аж 1 320 000, серед яких і україномовне визначення «суспільства знань» із «Wikipedia».

У переважній більшості е-матеріалів акцентовано на такому твердженні: у минулому «надмірно багато уваги надавалося матеріальному виробництву й технологіям», а от «поняття «суспільство знання» передбачає більш розлогі соціальні, етичні і політичні параметри («Toward knowledge societies», Всесвітня доповідь ЮНЕСКО 2005 р.). Наведене означення запозичене з матеріалу «Програмні засади розбудови суспільства знань: світовий досвід для України», вміщеного на урядовій веб-сторінці [11].

Цей виразний акцент на «нематеріальних» питаннях і пряму критику звернення до виробничих технологій та їх використання ми вважаємо результатом того, що Всесвітня доповідь ЮНЕСКО та інші подібні матеріали були підготовлені представниками гуманітарних наук, які дещо упереджені і критично налаштовані до природничо-математичних наук та інженерно-виробничих технологій.

Яскравим прикладом цього є стаття керівника секції ЮНЕСКО «Етика науки і технологій» пані С. Шольце з назвою «Нанотехнології — тверезий погляд» [8]. У статті й висловлюваннях пані С. Шольце позитивним ми вважаємо лише попередження про необхідність критичніше оцінювати відкриття і створені на їх основі технології, намагаючись ліквідувати навіть гіпотетичні негативні наслідки для людей і всієї біосфери. Та, аргументуючи ці правильні положення, пані С. Шольце звертається не до справді нових технологій, створених в останні 2—3 роки, а до тих процесів виготовлення фулеренів та інших об’єктів із нанорозмірами, що були здійснені на початку і в середині 1990-х років. Ми не вважаємо їх нанотехнологіями, адже насправді використовувалися типові індустріальні технології й процеси: високотемпературне нагрівання, адсорбція, обробка продуктів кислотами та ін.

Подібні процеси варті критики, адже вони шкідливі для довкілля. Водночас найновіші нанотехнології не порушують природних явищ, а використовують певні їх модифікації для отримання бажаного для людини результату (деякі докази наведено у статті [3]).

Ця стаття та наступні праці К. Корсака й представників його наукової групи є прикладом не так «нанофілії» (тобто емоційного захоплення нанотехнологіями), як звернення під час оцінювання стану і тенденцій розвитку нових технологій до найновіших праць і досягнень. Ми вважаємо це виправданим, адже вся історія розвитку наук і технологій свідчить про високий рівень недосконалості процесів і виробів «1-го покоління», коли знання науковців були ще дуже обмежені, а втілення їх у продукцію — надто далеке від досконалості. Лише з плином часу і в результаті копіткої праці науковців, технологів, дизайнерів і виробничників з’являються вироби, які милують наше око і прекрасно виконують свої функції.

К. Корсак особливу увагу звертає на те, що нанотехнології охоплюють квантовий світ, де легко досягнути керування природними процесами і можна здійснити те, що цілковито неможливо втілити в життя у нашому макросвіті.

Нещодавно у Великій Британії це явище використано для надання бактерицидних якостей тканинам, із яких виготовляють одяг для медсестер і лікарів, простирадла та інші вироби, необхідні в медичних установах. Італійці запропонували побутову сантехніку, на якій утворення бактеріального шару слизу чи навіть колонії водоростей є неможливим.

Отже, потенційні ресурси нанотехнологій та інших перспективних царин наукових пошуків надзвичайно високі, їх не можна вважати різновидом індустріальних технологій і оцінювати на цій основі як «постійно небезпечні».

Ми спробували розшукати можливе джерело негативного ставлення до нанонаук і нанотехнологій, а також указаного вище звуженого визначення поняття «знання», що, на жаль, є досить поширеним. На наш погляд, головними авторами цього визначення є американські й британські науковці. Серед цієї групи теоретиків і дослідників суспільства знань найчастіше називають П. Дракера і Ф. Вебстера [2; 6]. Дракер один із перших у постіндустріальній парадигмі переорієнтував увагу з відносин «людина — техніка» на новий зміст трудових відносин «людина — знання». Новий тип суспільства він називає суспільством знань, оскільки центральним ресурсом розвитку стають знання, або суспільством організацій, адже переважна більшість високоосвіченого населення в такому суспільстві працює за наймом. Суспільства знань — це насамперед розвинені європейські країни, США, Канада, Японія та нові індустріальні країни Південно-Східної Азії [4, с. 212].

Твердження, що саме вказані держави є безперечними сучасними лідерами «масової» побудови суспільства знань, слід вважати цілковито суб’єктивним переконанням П. Дракера. Він не спромігся «перестрибнути у майбутнє», а під час передбачень користується методом лінійної екстраполяції, тому зазначає: і в ХХІ столітті суспільство знань поділятиметься  лише на дві групи його членів — працівників інтелектуальної праці й робітників фізичної праці. Ми ж, якщо взяти до уваги весь потенціал нанонаук та інших ембріональних досліджень, можемо сподіватися, що у майбутньому такий поділ просто не існуватиме. Для цього маємо дві підстави:

1) розвиток робототехніки по-справжньому навіть не розпочався, адже до створення нових пристроїв і досі залучені не кращі науковці, а напів-аматори (приклад — події у Японії). Тим часом, безперечно, буде створено роботів, що досконало виконають будь-яку фізичну роботу;

2) нанотехнології спроможні створити технології «емерджентного виробництва», яке полягатиме у самоформуванні необхідних для людини речовин, які у даний момент отримуються через важку працю сотень мільйонів осіб. У публікаціях Ж. Алферова, К. Корсака, В. Лук’янця та інших науковців указується, що першим пунктом такого виробництва майбутнього може стати (у разі інтенсивного фінансування наукових досліджень) створення мільярдів чи десятків мільярдів тонн первинних (базових) харчових продуктів завдяки використанню штучного фотосинтезу.

Ось чому є всі підстави не вважати істиною переконання П. Дракера у «вічності» поділу «фізична праця — розумова праця», у його основному розумінні, навіть у суспільстві знань.

Однак, П. Дракер має рацію, вказуючи, що знання докорінно різняться від попередніх основних чинників виробництва — природних ресурсів, фізичного капіталу і робочої сили, бо не є лімітованими. Навпаки, знання є невичерпними, що є ознакою не так ресурсу, як людської потреби [2, с. 48]. Знання не підлягають економічному відчуженню й водночас створюють новий тип соціальної нерівності, бо застосування знань потребує відповідного інтелектуального рівня. Характерною тенденцією сучасного виробництва є збільшення питомої ваги висококваліфікованих спеціалістів. Капітал уже не визначається видатками, як це було за використання простої праці, і починає визначатися продуктивністю праці, що залежить від культурно-освітнього рівня працівника. Якщо розглядати капітал як суму предметів споживання, потрібну для відтворення простої робочої сили, то самозростання вартості має обмежений характер. У разі, коли капіталом є знання як стратегічний продуктивний ресурс, що неможливо відчужити, зростання такого капіталу має теоретично необмежений характер.

У принципі сказано непогано, але: 1) це погляди гуманітарія, що датуються серединою 1990-х років; 2) їх автор, що вже було наголошено, — надто слабко обізнаний з уже наявними і, тим паче, перспективними інтелектуально-культурними й виробничо-продуктивними можливостями нано-, піко-, фемто- та інших технологій початку ХХІ століття і пізнішого періоду.

Тому є всі підстави вважати, що у працях П. Дракера лише проголошено перспективу руху людства до суспільства знань, а саме це суспільство зображено недосконало навіть у його найфундаментальніших рисах. Цілковито відкидаючи позитивний цивілізаційний потенціал технологій шостого і вищих виробничих укладів, він логічно змушений був сподіватися на морально-духовні зміни, екологічну освіту й виховання, формування у нових генерацій дуже потужних самообмежень, фантастичної толерантності і неймовірно активного бажання «справедливого поділу на всіх землян» наявних водних, земельних та інших ресурсів [9].

Відзначимо, що і в згаданих документах ЮНЕСКО, і в заключних рекомендаціях 1-го і 2-го світових форумів зі «сталого розвитку людства» всі світлі сподівання на втілення цього розвитку покладаються саме на виховання і культуру, освіту й мораль, і не випадково надто часто термін «знання» ототожнюється з досягненнями не природничих наук, а нових методів і засобів виховання.

Та все-таки на виправдання П. Дракера і його послідовників зазначимо: на початку 1990-х років товарів шостого й сьомого технологічних укладів (рівнів) практично не існувало, а потенційні ресурси нанотехнологій не могли точно вказати навіть їх творці. Історія науки свідчить, що досить рідко науковці-винахідники могли одразу, як прожектором, висвітити для себе і всіх деталі майбутнього застосування свого відкриття. Наприклад, на запитання «як використовуватимуть відкриті вами електромагнітні хвилі?» німець Г. Герц висловив тверде переконання, що вони взагалі не матимуть практичного значення (!).

Ці слова Г. Герца були цілковитою правдою — з його інструментальними засобами ніхто й ніколи не зміг би створити радіо та інші засоби трансляції інформації. Це стало можливим лише після багатьох досягнень і відкриттів інших науковців, інженерів та конструкторів.

Відтак твердження П. Дракера щодо суспільства знань, самого поняття «знання» та багатьох інших явищ майбутнього слід розглядати не більш як перший крок від точки біфуркації в еволюції людства у правильному напрямку до «майбутнього».

Не розвиватимемо цю думку і не наводитимемо дедалі новіші докази того, що донині у працях П. Дракера, Ф. Вебстера і творах прихильників їхніх поглядів «найслабшою ланкою» міркувань є уявлення про поняття «знання», а також надто поширене його ототожнення з математичним поняттям «інформація».

Запевнимо наших читачів: стрімкість і багатоплановість інноваційних досягнень людства такі високі, що навіть дуже талановиті (чи й геніальні) висловлювання про стан і тенденції розвитку людства втрачають застосовність і їх має бути переглянуто вже за кілька років, а не  десятиліть, як це було впродовж минулих сторіч.

Інакше кажучи, віднині людство приречене на вічне поєднання думки й дії, теорії суспільства знань і його практичної побудови. Розриву у часі між ними вже ніколи не існуватиме.

 

Джерела

1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б . С. Социологический словарь / Пер. с англ.. — М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2004. — 620 с.

2. Дракер П. Ф. Задачи менеджмента в XXI веке / Пер. с англ. – М.: Вильямс, 2000. — 272 с.

3. Корсак К. В., Каленюк І. С. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта України. — 2004. — № 3. — С. 22—28.

4. Кудря І. Г. Сучасні підходи до розуміння суспільства знань / Проблеми освіти в суспільстві ноосферної епохи (освіта сталого розвитку): Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 19 квітня 2007 р.). — Київ, 2007. — С. 212–221.

5. Стратегічне бачення розвитку України / www.kraina.org.ua

6. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Пер. с англ. — М.: Аспект Пресс, 2004. — 400 с.

7. Український прорив/ www. kraina.org.ua

8. Шольце С. Нанотехнологии — трезвый взгляд // Вестник высшей школы (Alma mater). — 2007. — № 7. — С. 47—52.

9. Dracker Р. Р. Post-Capitalist Society. — N.-Y., 1993. — 232 р.

10. Knowledge_society / en.wikipedia.org/wiki

11. Monitor/may/9.htm /www. niss.gov.ua

12. www.britannica.com

Автор: Дмитро ДзвІнЧук

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня

Прем’єр Угорщини вважає, що ЄС повинен переглянути політику санкцій проти РФ 25 вересня