передплата Українською | In English

№5, березень 2008

Природне право чи юридичний позитивізм?

Поділитися:

Європейська інтеграція Української держави органічно пов’язана з формуванням нового покоління державних діячів, для яких моральна оцінка громадськості буде категоричним імперативом, означатиме початок, піднесення або завершення їхньої професійної кар’єри. У цьому контексті знаковими політико-правовими явищами були президентська виборча кампанія 2004 року та дочасні вибори Верховної Ради 2007 року. Змістовний аналіз дає змогу стверджувати, що в них простежується зіткнення двох головних конкуруючих типів праворозуміння: позитивізму та природного права.

Перший з них, позитивізм, як відомо, виник у 30–40 роках ХІХ століття у зв’язку з обґрунтуванням формально-догматичної юриспруденції. Представлений у працях І. Бентама, Дж. Остіна, Г. Кельзена позитивізм заперечував зв’язок права та моралі, справедливість, утверджував домінуючу роль держави у праві, розглядав людину лише як істоту, здатну розуміти накази та необхідність їх примусового виконання [9, с. 289, 290]. Таке розуміння сутності права стало фундаментом радянської правової культури: «Право – це закон, сукупність правил поведінки, встановлених державною владою як владою панівного класу» [1, с. 22]. Тому зрозуміло, що в юридичному світогляді наступних поколінь радянських науковців, особливо юристів до кінця 80-х років ХХ століття, переважала репресивна ідеологія.

Поступові зміни праворозуміння розпочалися після змін і доповнень до Конституції УРСР 1978 року, ухвалення Декларації про державний суверенітет УРСР 1990 року, Конституції України 1996 року. Ці правові акти зумовили масштабну трансформацію правової системи, яка прагнула позбутися радянського юридичного позитивізму. Вагомий внесок у це зробили наукові праці теоретиків права, конституціоналістів, представників філософії, політології, соціології, психології. Вони, використовуючи дорадянський та зарубіжний досвід, пропагували необхідність повернення до гуманістичних цінностей права, нове бачення праворозуміння на ґрунті природної школи права, не відкидаючи при цьому й доцільності багатьох елементів позитивізму.

На відміну від останнього, природне право як напрям філософсько-правової думки з’явилося задовго до нього. Спочатку воно ґрунтувалося на звичаєвому праві, пізніше – на ідеях Т. Гоббса, Дж. Локка,
Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Ґ. Ґегеля, які розглядали право під кутом зору соціокультурного феномену. Він має глибинні метафізичні основи абсолютного характеру – життя, особистість, свободу, гідність, які є незалежними від волі держави, а лише від Бога.

Сутність права як складного соціального явища треба розкривати у двох вимірах: як становлення свободи людини та формування суспільних норм [7, с. 248]. Це визначення із загальної теорії права адекватно відображено й у системі науки конституційного права, яка виконує складніші завдання, ніж означена галузь права. Вона «є значно ширшою, оскільки вивчає не лише конкретні конституційно-правові інститути і норми, а й загальну характеристику галузі, її особливості, місце й роль конституційного права в національній правовій системі, тенденції розвитку галузі» [4, с. 36]. Маючи своїм предметом різноманітний спектр взаємопов’язаних складових (народовладдя, суверенітет, місцеве самоврядування тощо), наука конституційного права в основі свого предмета фіксує багатовікову історію українського державотворення, усвідомлення відповідальності перед Богом і власною совістю, пріоритет прав людини. Крім цього, наука конституційного права виконує (чи принаймні декларує) низку, знову-таки, взаємопов’язаних функцій: політичну, ідеологічну, методологічну, комунікативну, експертну. Зокрема, ідеологічна функція серед іншого передбачає розвиток державного будівництва на засадах ідеї духовності.

Наведена вище стисла характеристика двох типів праворозуміння необхідна для ретельного осмислення, як було зазначено, дискусій у суспільному та політико-правовому середовищі. Незважаючи на демократизацію суспільних взаємин і відображення цього процесу в предметі науки конституційного права, деякі юристи не погоджуються з таким трактуванням. Вони продовжують вважати, що предметом науки конституційного права є аналіз чинної Конституції та конституційного законодавства. На цій підставі вони скептично сприймають поняття «дух» Конституції, дивуються, як можна «нюхати» Конституцію, а Помаранчеву революцію 2004 року та дочасні парламентські вибори 2007 року, зумовлені аморальністю влади, кваліфікують як антиконституційні дії, пов’язані зі спробою державного перевороту, як узурпацію влади тощо. Згадаймо, приміром, заяви посадових осіб деяких правоохоронних органів щодо порушення кримінальних справ за фактом «захоплення» громадянами будинку професійних спілок і Українського дому в Києві під час Помаранчевої революції, заклики політичних діячів порушити кримінальну справу проти Президента чи оголосити йому імпічмент за ухвалення указів про дочасне припинення повноважень Верховної Ради.

Показовим з погляду конституційного «праворозуміння» є й такий приклад. З патріотичних міркувань громадянин в одному із сіл Херсонської області у жовтні 2007 року пошкодив пам’ятник керманичу більшовизму, за що його мають притягнути до адміністративної відповідальності [8]. У зв’язку з цим постає низка парадоксальних запитань:

– чи був це факт адміністративного правопорушення, якщо ст. 11 Конституції зазначає про державне сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості?;

– невже й на 17-му році незалежності країни історична свідомість нації та її консолідація мають ґрунтуватися на повазі до одіозних політичних діячів минулого, котрі у різний спосіб знищували українську державність?;

– для чого проголошували незалежність 1991 року, затверджували Конституцію 1996 року, здійснювали Помаранчеву революцію 2004 року, створювали Інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом у 2006 році, ухвалювали Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» у 2007 році?

Перелік інших прикладів і запитань, які постають у зв’язку з нелогічним процесом сучасного українського державотворення, можна було б продовжити. Проте спробую дати відповідь на визначальне запитання: чому попри теоретико-методологічні здобутки вітчизняної юридичної науки, оновлені дослідження засадничих проблем права, аргументоване спростування ідеологічних стереотипів, деклароване створення нового конституційного права не відбуваються істотні зміни у формуванні європейського конституційного праворозуміння?

Серед різних витоків таких правових реалій насамперед виокремлю головну. За умов постгеноцидного українського суспільства, «мафіозного посткомунізму» [2], сформовано лише перехідну правову систему, яка має кардинальні розбіжності із закріпленою конституційною моделлю майбутньої держави. Найгостріше це виявилося під час виборів Президента 2004 року та Верховної Ради 2007 року. Опоненти дій учасників конституційно-правових взаємин акцентують увагу лише на недотриманні ними букви закону (наприклад, ст. 341 Кримінального кодексу, ст. 90 Конституції України). Тим самим вони ототожнюють право та чинне законодавство, а отже, їх правовим позиціям і надалі буде притаманне позитивістське розуміння права. Це – спадщина тоталітарного режиму у сфері правової ідеології.

Щодо інших причин, то приверну увагу до поширеної хибної практики правотворчості органів державної влади та місцевого самоврядування, які замість запровадження дієвого механізму реалізації норм Конституції, кодифікації конституційного законодавства масово ухвалюють зміни та доповнення до законодавства, підзаконні правові акти. Це нівелює теоретичні здобутки науки конституційного права в практичній площині, ускладнює праворозуміння та правозастосування Конституції, негативно впливає на правову свідомість учасників конституційно-правових взаємин. Вочевидь, саме тому в «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», ухваленої Указом Президента від 10 травня 2006 року, слушно зазначено, що «верховенство права так і залишиться доктриною, позбавленою практичного значення, допоки судді не керуватимуться у своїй професійні діяльності принципом верховенства права» [5].

На цьому тлі наголошу на ще одному важливому чиннику – вдосконаленні підготовки юристів, якому має бути відведено чільне місце в новаторському конституційному праворозумінні. Різні варіанти щодо цього періодично оприлюднюються, зокрема, науковцями у засобах масової інформації. Так, 2006 року в пресі було повідомлено, що зміст навчальних програм юридичних вищих навчальних закладів потребує змін через закладення в їх основу доктрини природного права, а не юридичного позитивізму [3]. Дотична пропозиція прозвучала й під час спільного засідання Ради юридичних вищих навчальних закладів, наукових установ й навчально-методичної комісії з права Міністерства освіти та науки, що відбулося 7–8 вересня 2007 року в Одеській національній юридичні академії. Її учасники, зокрема, запропонували ґрунтовніше викладати філософію та соціологію права для бакалаврів, уникати дублювання цих навчальних дисциплін з аналогічними [6].

Не менш актуальним і значущим є усвідомлення студентами та професійними юристами подальшого розширення предмету науки конституційного права у зв’язку з поглибленим дослідженням проблематики конституціоналізму. Приміром, концентровану дефініцію цього поняття сформульовано В. Шаповалом: «Конституціоналізм – це передусім політико-правова ідеологія, інтелектуальні узагальнення, притаманні певному етапу історичного розвитку. Водночас конституціоналізм нерідко сприймають як суспільно-політичний рух, спрямований на реалізацію відповідних ідей. Конституціоналізм також розглядають як державне правління у широкому сенсі (управління державними справами), обмежене за змістом конституції. Таке трактування конституціоналізму має традицію: його пов’язують з досвідом обмеженої монархії XVII–XVIII століть і навіть давніших часів. Нарешті, конституціоналізм іноді ототожнюють із практикою конституційного регулювання суспільних відносин» [10].

З огляду на таку інтерпретацію й зазначені вище погляди науковців стає очевидним, що і навчальний процес, і юридична діяльність значно ускладнюються. Проте такий алгоритм опанування конституційного праворозуміння є неминучим, якщо майбутні та чинні юристи прагнуть якісно оволодіти цим поняттям, замість догматичного правозастосування – зважено й комплексно аналізувати та тлумачити норми Основного Закону, їх пряму дію, використовувати практику Європейського суду з прав людини, принципи Конституції, вміти аргументовано полемізувати щодо співвідношення, рівноваги духу та букви Конституції. Адже лише раціональне поєднання цих складових Основного Закону здатне узгодити соціальні інтереси та створити збалансовану конституційну систему.

Відтак доцільно продовжити активні наукові пошуки у цій царині, не зупинятися на досягнутому, адже членство України в Раді Європи, приєднання вітчизняної правової системи до європейської зобов’язує динамічніше реформувати правову систему крізь призму європейського праворозуміння. Воно, як засвідчує досвід століть, демонструє здатність нації, політиків, юристів сповідувати й утверджувати усталені принципи демократії, певні загальновизнані традиції політичної культури. Переконливий доказ цього – батьківщина конституціоналізму – Велика Британія. Саме в цій країні вперше були укорінені ідеї обмеженого правління та свободи особи, які є сутністю конституційного ладу, ухвалені правові акти, що реалізували ці ідеї, а також виник і став постійно діючим парламент – головний обмежувач влади монарха.

Без такого конституційного праворозуміння жорсткі оцінки Парламентської асамблеї Ради Європи у жовтні 2006 року та квітні 2007 року щодо непередбачуваності української політичної системи, яка без зафіксованих правил, моральних чи політичних традицій збільшує відстань між державою та суспільством, заплямовує репутацію всіх політичних лідерів, не запобігає подальшій недієздатності демократичних інституцій, будуть цілком закономірними й у майбутньому. Це, своєю чергою, ускладнюватиме або й унеможливлюватиме реалізацію системних політико-правових реформ.


Джерела

1. Антологія української юридичної думки. В 10 т. Том 9: Юридична наука радянської доби / Упор. В. Авер’янов та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична Книга», 2004. – 848 с.

2. Вагнер А. Інтерв’ю з В. Гавелом «Я готовий завжди підтримувати Україну» // Дзеркало тижня. – 2006. – 28 жовтня. – С. 12.

3. В Україні з’явиться правовий веб-портал // Юридичний вісник України. – 2006. – 2 грудня. – С. 9.

4. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю. Тодики, В. Журавського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с.

5. Офіційний вісник України. – 2006. – № 19.

6. Стрєльцов Є. Подальші шляхи розвитку юридичної освіти // Юридичний вісник України. – 2007. – 25 вересня. – С. 12.

7. Теорія держави і права. Академічний курс / За ред. О. Зайчука, Н. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

8. Тракало Я. І. Ленін такий безрукий // Україна молода. – 2007. – 26 жовтня. – С. 2.

9. Философия права: Учебник / Под ред. О. Г. Данильяна. – Х.: Прапор, 2005. – 384 с.

10. Шаповал В. Сучасний конституціоналізм. – К.: Юридична фірма «Салком»; Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.

Автор: Леонід РЯБОШАПКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Шмигаль розповів, які проекти складають потенційні інвестиції в рамках "інвестнянь" Сьогодні, 19 вересня

Урядовці запланували зменшити викиди на 65% до 2030 року Сьогодні, 19 вересня

Уряд схвалив космічну програму Сьогодні, 19 вересня

Франція: скандал з підводними човнами вплине на нову стратегічну концепцію НАТО Сьогодні, 19 вересня

Комітет прибрав з "антиахметівського" законопроекту норму про акциз на ВДЕ електроенергію Вчора, 18 вересня

Профільний комітет рекомендував прийняти "антиахметівський" законопроект Вчора, 18 вересня

Маніпуляції “Газпрому” та “агресивне розширення” Ryanair: головне за 17 вересня 17 вересня

Новини 17 вересня: Ryanair готує експансію в Україні, місія МВФ у вересні 17 вересня

"Наради" на матчі: Коломойський говорив із Вітренком під футбол 17 вересня

Держдеп США: є загроза зриву обіцянки України провести реальну судову реформу 17 вересня