передплата Українською | In English

№5, березень 2008

Політика України щодо врегулювання Придністровського конфлікту (аналіз наукових студій)

Поділитися:

Для України на початку 1990-х років першочергового значення набула розробка й утвердження в масовій свідомості нової системи зовнішньополітичних пріоритетів, стратегії національної безпеки та концепції зовнішньої політики.
Однак перед державою виникла проблема, яка становила загрозу її національній безпеці й впливала на формування зовнішньої політики. Це - Придністровський конфлікт. Ґрунтовний аналіз документів, пов'язаних із українською політикою в цьому регіоні, дає змогу адекватно оцінити її відповідність тодішнім реаліям, виявити здобутки й прорахунки.

Тематика Придністровського конфлікту була й залишається однією з найдискусійніших як у молдовській, придністровській, так і в українській, російській та румунській історіографії. Тому характерною рисою історіографічного забезпечення теми є надзвичайно велика кількість публікацій. Основним критерієм, який зумовлює поділ наукової літератури, є прихильність авторів до тієї чи іншої сторони конфлікту.

У вітчизняній науці існує низка важливих досліджень, але практично відсутні комплексні наукові праці, які стосувалися б зовнішньої політики України щодо врегулювання Придністровського конфлікту. З наявних найбільшої ваги набувають дослідження керівника Інституту стратегічних досліджень зовнішньої політики України Г. Перепелиці, особливо монографія «Конфлікт у Придністров’ї: причини, прогноз розвитку і проблеми врегулювання» [13]. Автор дає комплексну оцінку конфлікту, чітко виокремлюючи причини, передумови, етапи та проблеми врегулювання.

Вагомою також видається позиція директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства В. Кулика, який підтримує необхідність посилення ролі та впливу України в придністровському регіоні Молдови [9]. Цієї ж думки дотримуються Н. Беліцер і О. Сушко, які стверджують, що Україна не демонструвала лідерського характеру у врегулюванні конфлікту [1].  

Загалом першість у дослідженнях належить київським науковцям, друге місце посідають південно-східні регіони України, зокрема Херсонський центр досліджень південноукраїнського прикордоння під керівництвом В. Коробова. Останнім часом у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича активізувалися дослідження з проблем безпеки Східної Європи. Зокрема, це публікації І. Буркута, А. Круглашова, Г. Мельничук, І. Петрової [3; 8; 10].

Узагальнюючи стан наукової розробки теми українськими науковцями, зауважмо, що ними ретельно аналізуються причини, передумови та еволюція конфлікту, переговорний процес і участь у ньому країн-гарантів. Проте питання, чи достатньо захищає Україна свої національні інтереси в конфлікті й що потрібно для посилення її ролі в процесі врегулювання, залишається відкритим.

Розглядаючи російські наукові дослідження, варто виокремити дві істотні ознаки. По-перше, тодішня російська преса приділяла велику увагу подіям 1992 року, відверто підтримуючи придністровську сторону. Про це свідчать численні журналістські розслідування: С. Гамової, П. Рашкова, В. Володіна, Е. Кондратьєва та інших [4]. По-друге, переважній більшості наукових праць теж притаманний аналіз Придністровського конфлікту з відчутною ностальгією за втратою імперського впливу Росії. Ця думка є провідною у працях В. Журавльова, К. Затуліна, К. Фролова та інших [5; 6; 15]. Організаційно їхні дослідження тривають у рамках діяльності Інституту країн СНД, який є одним із джерел аналітичного забезпечення стратегічної політики Російської Федерації у регіоні. Деякі дослідження становлять загрозу національній безпеці України. Зокрема, згідно з теорією Новоросії Є. Морозова ставиться під сумнів суверенітет і територіальна цілісність України [11]. Отже, російські дослідження здебільшого відображають чітку державну стратегію Російської Федерації.

Результати досліджень молдовських і румунських науковців у питанні визначення причин, передумов і перебігу конфлікту діаметрально протилежні російським. Це пояснюється впливом на початку 1990-х років «Народного фронту» — політичної сили Молдови, яка розглядала реінтеграцію країни на пострадянському просторі через механізм об’єднання з Румунією. Проте молдовські науковці порушують проблему в площині пошуку винного, наголошуючи на російських імперських амбіціях і трактуючи події як відкриту агресію Російської Федерації проти Молдови. Особливо чітко ця позиція простежується в дослідженнях Г. Будяну, В. Барсана [17].

Потенційно цікавою для України видається точка зору відомого молдовського дослідника, уродженця Чернівецької області, директора програм Інституту соціально-політичних досліджень Молдови О. Нантоя, котрий наголошує на пріоритетності внеску України в процес врегулювання. Автор негативно оцінює вплив Росії на перебіг подій і на противагу цьому доводить потребу об’єднання зусиль Києва та Кишинева у врегулюванні конфлікту [12]. Такий контекст трактування українських ресурсів у процесі врегулювання важливий з позицій реалізації українських національних інтересів у Молдові.

Румунська політична доктрина розглядає Придністровський конфлікт у контексті відомого в Румунії «східного питання», тобто державна приналежність Придністров’я й Північної Буковини розглядається на єдиних концептуальних засадах. Зауважмо, що у зверненнях до європейської аудиторії претензії на «історичні румунські землі» сформульовані в дещо пом’якшеній формі. Вочевидь, впливає орієнтація Румунії на європейські політичні структури. Наприклад, в англомовній брошурі лідера партії «Велика Румунія» Корнелія Тудора прямо не порушується питання про повернення «вкрадених територій». Автор представлений як письменник, соціолог, політик, доктор філософії в царині історії, духовно — як християнин, румун, європеєць, котрий апелює до історичної пам’яті румунів. Розраховуючи на менталітет західної громадськості, він закликає: «І якщо вже їх (тобто «вкрадені землі»), серед яких, окрім вищезгаданих, також Бессарабія, Герца, Хотин, північно-західна Трансильванія, не можна повернути назад, то в ім’я історичної справедливості принаймні плекатимемо прекрасну мрію і відновлюватимемо Велику Румунію духовно» [18]. Загалом румунська наукова політична думка діаметрально протилежна російській, до того ж обидві не генерують креативних ідей щодо врегулювання Придністровського конфлікту.

Основним завданням придністровської політичної науки є комплексне обґрунтування ідеї придністровської державності. Першим осередком наукової думки стала науково-дослідна лабораторія історії Придністров’я під керівництвом істориків М. Бабілунги та Б. Бомешко, у межах якої вперше на концептуальному рівні створено політичну історію Придністров’я, що знайшла своє втілення в тритомному колективному виданні «История Приднестровской Молдавской Республики» [7]. Істотні системно-організаційні зміни дослідницького процесу розпочалися приблизно з 2000 року, коли (за сприяння Придністровського наукового центру Російської академії природничих наук) при Придністровському державному університеті імені Т. Шевченка (ПДУ) під керівництвом професора І. Галінського починає функціонувати Центр соціальних і політичних досліджень «Перспектива». Його пріоритетним завданням є політичне й правове обґрунтування ідеї державності Придністровської Молдавської Республіки. Результати досліджень представлені здебільшого в низці тематичних збірників публікацій матеріалів міжнародних наукових конференцій, які відбувались на базі Придністровського державного університету імені Т. Шевченка [14]. Ці центри є основними генераторами наукової політичної думки Придністров’я, бо навколо них гуртуються найвідоміші дослідники регіону й продукуються основні наукові підходи до розуміння проблеми врегулювання Придністровського конфлікту.

У Придністров’ї немає досліджень, які давали б комплексну оцінку діям України щодо врегулювання конфлікту, проте специфічними в царині дослідження її ролі та потенційних можливостей є праці придністровських дослідників В. Яковлєва та І. Благодатських. Зокрема, відомий широким колам Молдови й Придністров’я громадський діяч, академік В. Яковлєв у праці «Тернистый путь к справедливости» висловлював упевненість, що регіон має ввійти до складу України [16]. Цей погляд варто трактувати як спробу втягнення України до конфлікту, але нехтувати ним під час дослідження української політики недоцільно. Хоча б тому, що використані автором історичні аргументи цілком слушні. Інший придністровський дослідник, у минулому керівник Центру ЗМІ ПДУ ім. Тараса Шевченка І. Благодатських у статті «Проблема оккупированных территорий в историографии Молдовы» розглядає «придністровську проблему» в контексті румуно-молдовсько-українських взаємин [2]. Зокрема, автор доводить, що в умовах неврегульованості Придністровського конфлікту відоме в XX сторіччі «бессарабське питання» поставатиме в єдиній площині з придністровською проблемою й матиме небезпечні наслідки для України.

Загалом акценти, на яких наголошують згадані дослідники, у придністровській історіографії мають епізодичний характер і є специфічною формою захисту придністровських геополітичних інтересів.

Отже, підсумовуючи стан наукових досліджень з цієї проблематики, зауважмо, що питання щодо передумов конфлікту, етапів його ескалації не викликають дискусій. Однак причини, шляхи, способи його врегулювання та позиція України мають гострий дискусійний характер, адже конфлікт зачіпає національні інтереси багатьох країн. Події «не відстоялись у часі» й досі актуальні, тому наукова думка надзвичайно наближена до публіцистики та піар-технологій і, як наслідок, політично заангажована й далека від об’єктивності.


Джерела

1. Беліцер Н., Сушко О. Молдовська дилема України // Дзеркало тижня. — 2005. — № 12.

2. Благодатских И. Проблема оккупированных территорий в историографии Молдовы // Приднестровская государственность: история и современность. — Тирасполь: Изд-во Приднестров. ун-та, 2005. — С. 262—267.

3. Буркут І. Придністров’я: шляхи врегулювання у світлі балканського досвіду // Україна—Румунія—Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин // Міжнародна наукова конференція, Чернівці, 16–17 травня 2001. — Чернівці, 2002. — С. 438—451.

4. Гамова С., Кондратов Э. В расстрелянном городе // Известия. — 1992. — 25 июня; Кондратьев Е. Приднестровье: найдется ли компромисс, который помирит берег левый и берег правый? // Известия. — 1992. — 25 марта; Володин В. Нарастает угроза гражданской войны в Молдове // Известия. — 1992. — 31 марта; Рашков П. В. В Молдове чрезвычайное положение // Труд. — 1992. — 31 марта.

5. Журавлев В. Легитимация приднестровского государства: структурно-функциональный подход. — Тирасполь: Науч. изд-во ЦСПИ «Перспектива», 2005. — 164 с.

6. Затулин К. Россия и Приднестровье в новой системе международных отношений // Приднестровье в геополитической системе координат XXI века. — Тирасполь: Науч. изд.-во  ЦСПИ «Перспектива», 2002. — С. 52—57.

7. История Приднестровской Молдавской Республики // Под ред. проф. Гросула В. Я. – В 3-х т. — Тирасполь: Рио ПГУ, 2001.

8. Круглашов А., Петрова І. Чи допоможуть європейські ліки хронічній кризі Придністров’я ? // Політика і час. — 2006. — № 4. — С. 44—58.

9. Кулик В. Україна повинна стати гравцем, а не фігурою у «придністровській партії» // Контекст. — 2001. — № 10. — С. 30—37.

10. Мельничук Г. Україна — Молдова: проблеми та перспективи двосторонніх відносин (90-ті рр. XX ст. — початок XXI ст.) // Питання історії України: Збірн. наук. статей. — Чернівці: Зелена Буковина, 2004. — Т. 7. — С. 98—105.

11. Морозов Е. Ф. Теория Новороссии // http : // whiteworld. ruweb. info

12. Нантой О. Приднестровский конфликт и взаимоотношения Молдовы и Украины // Контекст. — 2001. — № 10. — С. 26.

13. Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье: причины, прогноз развития и проблемы урегулирования. — К.: Стилос, 2001. — 148 с.

14. Приднестровье в геополитической системе координат XX века. — Тирасполь:  Научн. изд.-во ЦСПИ «Перспектива», 2002. – 248 с.; Приднестровская государственность в контексте современного международного опыта федерализма. — Тирасполь: Научн. изд-во ЦСПИ «Перспектива», 2003. — 312 с.

15. Фролов К. Приднестровский регион в геополитической системе координат восточно-христианской цивилизации // Приднестровье в геополитической системе координат XXI века. — Тирасполь: Науч. изд-во ЦСПИ «Перспектива», 2002. — С. 68—70.

16. Яковлев В. Н. Тернистый путь к справедливости. — Тирасполь, 1993. — С. 186.

17. Budeanu G. Transnistria in flacari (Reportajile unui corespondent de razboi). / Universitas. — Chisinau, 1993; Victor Barsan. Masacrul inocentilor Razboiul din Moldova 1 martie — 29 iule 1992. — Bucuresti: Editura Fundatie culturale Romanie, 1993 — p. 5.

18. Cornelius Vadim Tudor. Romanian’s one way ticket to the future. — Bucharest, 2003. — p. 13.

Автор: Вадим ПІНЦАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня