передплата Українською | In English

№4, лютий 2008

Неурядові організації в зовнішній політиці США

Поділитися:

Добровільні суспільні об’єднання, що існують окремо від держави, – традиційне явище для соціально-політичної культури США. Ще Алексіс де Токвіль після своєї відомої подорожі до Америки відзначив важливість таких політичних асоціацій як інституцій демократії.

Американці одні з перших переконалися в політичній рентабельності реалізації таких проектів і почали активне використання їхнього потенціалу. При цьому американська держава менш за будь-які інші спонсорує діяльність власних недержавних організацій (НДО) – приблизно 30% від загальних вкладень. Наприклад, у Франції ця цифра сягає 60%. Насамперед такий підхід пояснюється особливою американською моделлю організації неурядового вектора в національній політиці, що визначається як модель груп інтересів із високим ступенем конкуренції [6, с. 4–13]. Громадські організації використовують непрямий вплив передовсім на законодавчу гілку влади. Зокрема, активно застосовують метод лобіювання того або іншого рішення. Зрозуміло, що представники неурядового виміру мають серйозні власні інтереси й у бізнесі, й у політиці. А їхня ніша в системі внутрішньополітичного управління дає змогу здійснювати вплив і на процес прийняття рішень щодо зовнішньої політики. Саме завдяки тісним зв’язкам і з бізнесом, і з політичними силами найпотужніші неурядові структури можуть функціонувати як серйозні політичні суб’єкти зовнішнього впливу. Великі організації, що працюють у міжнародному масштабі, розробляють дві-три стратегічні ідеї на рік, які доводять до відома Конгресу. Класичним прикладом стає функціонування військово-промислового комплексу Америки, де сучасні «корпоративні воїни» одержують привілеї в розподілі замовлень Міноборони [7, с. 1–3]. Отже, привнесення потенціалу НДО у сферу міжнародних відносин є для Америки кроком цілком логічним з позицій відповідності особливостям як внутрішньополітичного розвитку, так і формування її зовнішньої політики.

З кінця 90-х років ХХ століття активна роль НДО в зовнішній політиці США стала загальновизнаною потребою. Насамперед у контексті розширення глобального міжнародного спектра гуманітарної й соціальної політики, що в принципі неможливо без участі держав – лідерів світової спільноти. Фактично НДО утворюють інституціонально-корпоративну мережу, завдяки функціонуванню якої формується ще один простір менеджменту міжнародно-політичними процесами, що поєднує державу, бізнес і громадську дипломатію.

2 лютого 1935 року – уперше для отримання судових доказів було використано поліграф – детектор брехні. Одержані з його допомогою дані слугували доказом вини двох злочинців. Прилад було сконструйовано та використано детективом поліції міста Портедж (штат Вісконсин, США) Леонардом Кілером. Дія пристрою грунтувалася на методі викриття брехні за допомогою артеріального тиску людини, розробленому ще в 1923 році американським науковцем В. Марстоном. Кілер ознайомився з цією методикою, працюючи під керівництвом Дж. Ларсона, котрий уперше застосував її у поліцейській практиці. Проте саме Кілер запатентував перший поліграф та заснував фірму для серійного випуску цих пристроїв. Він сприяв залученню детектора до системи добору кадрів та профілактики правопорушень у сфері бізнесу. 1948 року Л. Кілер відкрив перший у світі Інститут з підготовки поліграфологів – фахівців у галузі роботи з детекторами брехні.

НДО часто трактуються як частина ширшого, аніж управлінський, простору соціального творення. У науково-аналітичній літературі стосовно суспільної сфери взаємодій найтолерантнішим вважається термін, запроваджений у 80-х роках ХХ століття, – громадянське суспільство. Його принциповим недоліком майже одразу була визначена надмірна розпливчастість. Міждисциплінарні дослідження 1990-х засвідчили, що в багатьох, передовсім високорозвинених країнах, неурядові організації можуть претендувати на значну частку політичної легітимації [3, с. 2]. Значна кількість дослідників переконана, що успіх НДО на міжнародній арені тісно пов’язаний із процесами глобалізації й створенням соціальних умов, за яких звичайним громадянам необхідно використовувати нормативні регулятивні механізми поза полем дії державних структур [4, с. 35]. Зі свого боку, державні керівники також визнають, що підтримка неурядових сил робить їхні політичні рішення легітимнішими.

Відповідно до плюралістичної парадигми неурядовий вимір міцно посідає провідне місце в системі взаємодії держави, транснаціональних корпорацій і неурядових організацій. Реалісти ж залишають за суспільством другорядну роль, обмежуючи компетенцію НДО питаннями прав людини, охорони навколишнього середовища й економічного співробітництва. На відміну від своїх попередників, що стали класиками американської школи реалізму, неореалісти вивели зі сфери компетенції суспільної дипломатії торговельну й фінансову діяльність на міжнародній арені, додавши ці напрями до списку пріоритетів вищої політики [2, с. 356 – 383].

Отже, вирішальне значення для Америки має потенціал розвитку функціональної ефективності НДО. Тому й НДО – політика, й НДО – дипломатія стають дедалі функціональнішими ланками в механіці практичної реалізації зовнішньополітичних стратегій американської держави. Саме вони успішно використовуються Білим домом для посилення впливу на становлення й розвиток громадянського суспільства на різних рівнях організації світової політики. Адекватно розширенню комплексу зовнішньополітичних завдань вирішується питання ефективного забезпечення їхньої успішної реалізації необхідною соціальною опорою (нормативної складової) і кадрово-інституціональною опорою (структурної складової), насамперед з позицій гуманітарного менеджменту. Сприяючи повсюдному розвитку громадянського суспільства, американські НДО підтримують важливий контактний механізм у сфері глобального управління. Особливо в частині відновлення або зміни пріоритетів національного й регіонального розвитку.

Саме досвід НДО найчастіше використовують для розв’язання проблем глобальної соціальної рівноваги, передовсім у контексті асиметрії Північ–Південь. Ця частина їхньої діяльності доводить необхідність підтримки розвитку найбідніших держав Півдня міжнародними неурядовими й державними структурами. Зрозуміло, проблеми безпеки людини актуальні й схожі для будь-якого регіону планети. Цілі відповідної політики багатовимірні й транснаціональні. З другого боку, керівництво США не приховує факт побудови зовнішніх, зокрема соціальних, стратегій на основі національних геополітичних і геоекономічних інтересів. І саме завдяки активності держави американські неурядові сили часто сприймаються як конкуренти за вплив на політичну еволюцію суспільства. Більше того, іноді самі НДО виступають головними опонентами американських проектів за кордоном. Особливо в економічній сфері, де боротьба за екологію й соціальні гарантії успішно поєднується з тактикою політичного тиску на американський уряд. Так,  розробка газових родовищ у віддалених районах Перу супроводжується бурхливими протестами з боку представників екологічного руху. Серед аргументів прихильників проекту й головних власників – корпорацій Хант Нафта й Холлібертон – стимулювання зайнятості, економічного зростання й дохідної частини бюджету. А НДО змушують американські компанії приймати на себе жорсткі гарантії щодо місцевого розвитку, демонструючи в такий спосіб позитивний зріз власного функціонування.

Протистояти навіть «неурядовій Америці» занадто складно. На сучасному етапі Сполучені Штати ефективно оперують найзначущим з операціоналістських позицій проявом глобалізації – комунікаційним. Саме завдяки розвитку комунікації стало можливим встановлення системи взаємодії навіть між невеликими групами. Американські НДО, що завдяки адекватним сприятливим умовам розвитку мають значні можливості для транснаціоналізації, часто доростають до глобальних бюрократій, які присутні одразу в декількох країнах. На сучасному етапі у Сполучених Штатах функціонують майже 15 тисяч неурядових організацій у зовнішньополітичній сфері. Вони віддзеркалюють досить широкий спектр зовнішньополітичних інтересів різних соціальних груп. Тривалий час першість за ступенем активності на міжнародній арені утримували релігійні організації та захисники прав людини. Сьогодні багато транснаціональних неурядових організацій, що базуються у Сполучених Штатах, зосереджують увагу на таких напрямах світової політики, як екологія та енергетика [4, с. 9–12]. Можна виокремити чотири основні групи американських НДО: специфічні з вузькою професійною спеціалізацією; космополітичні з акцентом на сфері духовного розвитку особистості; транснаціональні, до яких також належать або тісно контактують транснаціональні корпорації (ТНК); а також аналітичні корпорації, або мозкові трести. Останні відіграють одну з ключових ролей у зовнішній політиці США.

Аналітичні співтовариства можна оцінювати як складові глобальної потужності Сполучених Штатів. Саме вони беруть участь у вирішенні завдання корегування політичної реальності через повний цикл аналітичного виробництва: від аналізу проблеми до реалізації рішень у системі управління. Частина з них орієнтована на співпрацю з глобальними інституціями, передовсім ООН, частина є ланкою державного механізму, як, наприклад, Рада зовнішніх зносин. Формально незалежні інтелектуальні інституції, організовані за зразком бізнес-корпорацій, часто мають філії. Так, Фонд Карнегі має відділення в Росії, корпорація РЕНД – у Великій Британії та Нідерландах [5, с. 2]. При цьому «мозкові центри» слушно вважаються ідейною підвалиною міжнародно-політичної потужності Сполучених Штатів. Тут процес продукування ідей поєднується з прикладною специфікою за одночасного дотримання стратегії цілепокладання, що передбачає одержання конкретних соціально-економічних і політичних результатів. Останнє й відрізняє їх від суто академічних структур. Доволі часто справою аналітиків є ідейне забезпечення політико-культурної експансії Америки. Таку місію мають, наприклад, Фонд Карнегі та Інститут Брукінгса. Лідируючі аналітичні центри перебувають під прямим впливом державних інтересів, насамперед політико-економічних та інтересів безпеки. З огляду на високий ступінь економізації американського суспільства зрозуміло, що такі інтереси водночас є інтересами й американських ТНК. Діяльність аналітичних центрів значною мірою визначається впливом корпорації, що здійснює фінансування досліджень, супровід діяльності політичних лідерів, видання періодичної й спеціалізованої літератури. Аналітичні структури – особлива ланка американського політико-системного врядування, що функціонально поєднує діяльність корпорацій із зовнішньополітичною діяльністю держави. Те, що функціонування американського аналітичного співтовариства істотно підтримується великим бізнесом, – більш ніж просте відображення особливостей соціальної структури суспільства. ТНК мають велике значення для збереження моці Сполучених Штатів у глобальній економіці. Звісно, при цьому вони реалізують завдання контролю над перерозподілом світових матеріальних фінансових та інтелектуальних ресурсів. Моделі ведення бізнесу, запропоновані американськими ТНК, визначають такі важливі напрями соціально-політичного розвитку, як ринок праці й міграція [1, с. 2–4]. Окрім того, тісний зв’язок між корпораціями й державою підтримується особливою практикою ротації чинів. Отже, система врядування сферою міжнародно-політичних взаємодій відзначена єдністю уявлень економічної та політичної еліт США щодо цілей зовнішньополітичної діяльності американської держави.

Механізм дублювання державно-аналітичних структур створює розумну альтернативу під час вироблення стратегічних рішень. Спеціальні ради й асоціації при мозкових центрах організують дослідження з актуальних проблем міжнародних відносин. Їхньою перевагою в прийнятті зовнішньополітичних рішень є можливість використання власної структури для реалізації результатів дослідницької діяльності в конкретних політичних програмах. Так, зокрема, не таємниця, що аналітичні центри американської школи геополітики перебувають під сильним впливом консерваторів [5, с. 1 – 4]. Є сенс відзначити підсилення ролі їхніх представників – президентських радників як особливої ланки в механіці ухвалення зовнішньополітичного рішення главою держави. Президент Дж. Буш-молодший приймає такі рішення з явною рефлексією на роботу власної аналітичної команди. Крім того, сам інститут радників дає змогу здійснювати завдання зовнішньополітичного менеджменту з використанням гнучкішого, аніж просте формалізоване дотримання конституційних повноважень президента, механізму. Звичайно, першість впливу належить радникам, ідеологічно близьким керівництву. Диспути в колегіальному колі можуть бути жорсткими, але не такими, що порушують генеральну лінію поводження Сполучених Штатів на міжнародній арені. До того ж потенціал конформізму аналітиків у команді реалізується не повністю через явний крен на користь силових структур. Однак групова, або корпоративна логіка мислення топ-менеджерів стосовно управління зовнішньою політикою ґрунтується значною мірою на загальній ідеології.

У грудні 2006 року Кондоліза Райс озвучила нові правила підтримки НДО з акцентом на політичній складовій їхньої діяльності – побудові громадянського суспільства, встановленні демократичних норм і права, проведенні чесних виборів. Водночас американські НДО досить часто стикаються з обмеженнями своєї діяльності. Національні уряди використовують для цього процедуру реєстрації та ліцензування. Тому захист неурядових організацій стає одним із напрямів зусиль Держдепартаменту. За словами глави зовнішньополітичного відомства, діяльність американських НДО істотно впливає на успіх і розвиток вільних суспільств, вони відіграють життєво важливу роль у зміцненні демократичного врядування. Американський уряд представив світовий громадськості 10 ключових принципів підтримки цього напряму зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.

У пошуку складного балансу між «жорсткою» й «м’якою» потугою особливим виміром сучасної зовнішньої політики США стало військово-гуманітарне співробітництво. Відносини між армією та неурядовими організаціями зазнали серйозних змін. Особливо в контексті їхньої взаємодії як учасників міжнародного кризового менеджменту. Незважаючи на збільшення кількості громадських організацій, що працюють у кризових зонах, воля національної держави в особі її армії продовжує домінувати. Водночас в уряді наголошують, що гуманітарна допомога дає змогу засвідчити позитивне ставлення американського народу до іншого світу, а надто – до мусульманських націй. Відправлення збройних сил має супроводжуватися відправленням гуманітарних волонтерів. Це мобілізує репрезентацію Америки як потужної нації і допомагає отримати необхідну легітимність у західному середовищі в процесі виправдання мілітарних втручань. Крім того, США як донор програм гуманітарної допомоги, одержують частину контролю над міжнародними фондами, що фінансують проекти гуманітарних агенцій у зонах високого стратегічного значення (таких, як Афганістан або Ірак). І завдяки потужній присутності в кризових ареалах американські військові одержують перевагу під час прийняття рішень усередині міжнародних коаліцій. Найбільше це виявляється у випадках, коли союзники занепокоєні передовсім гуманітарною складовою місії, а американці – військовою. Тут розвиток національного впливу також стає частиною місії.

 

Джерела:

1. Aggarval V. K. Can transnational Corporations Serve as Eugene’s of Development? // Berkeley APEC Study Center: Univ. of California. – 2002. – December 17.

2. J. B. Baylis and S. Smith (eds.). The Globalisation of World Politics. – Oxford and New York: Oxford University Press, second edition. – 2001.

3. Charndhoke N. How is Global Civil Society? // Journal of World-System Research.— 2005. – December.

4. Daveport D. The New Diplomacy // Policy Review – 2005. – December / January (9–12).

5. Haas R. Think Tanks and U.S. Foreign Policy: A Policy – Makers Perspective // U.S. Department of States (www. states.gov.s/p/rem/ 15506 htm).

6. Lee J. Kigali R. Comparing NGO influence in EU and the US// Conference Report CASIN, Ottawa 2005/Juny.

7. When NGOs face repression and under siege, freedom and democracy undermined, says United States// Asian Tribune-Washington D.C. 2006.12.15.

Автор: Ірина Погорська

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

«Оцінювальная мафія» збирає гроші для просування законопроекту № 2047 Вчора, 14 жовтня

Могеріні назвала задовільними плани Києва щодо Донбасу і реформ Вчора, 14 жовтня

У Жеваго заявили, що жодних "юридичних повідомлень" він не отримував Вчора, 14 жовтня

Новини 11 жовтня: про іноземців на ринку землі, нову посаду Вітренка, тіньову економіку 12 жовтня

Зеленський підписав один з ключових законів для "промислового безвізу" з ЄС 11 жовтня

ЄС обговорить відповідь на дії Туреччини в Сирії, можливі санкції 11 жовтня

Розкрадання мільйонів з "Укрзалізниці": Суд заарештував майно екс-депутата Іщенка 11 жовтня

Прем’єри Ірландії і Британії заявили про позитив щодо Brexit: угода можлива до 31 жовтня 11 жовтня

Фаріон: Українці програють через те, що постійно орієнтуються на чужинця 11 жовтня

Болгарія підписала угоду з Грецією для скорочення повної газової залежності від РФ 10 жовтня