передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

Іти широким фронтом не під силу навіть економічно і політично стабільним державам

Поділитися:

Указом Президента України від 27 грудня 2007 року створено Національну конституційну раду. Мета її діяльності – підготовка проекту нової редакції Конституції. Раду очолив Президент України. Одним словом, процес створення нової Конституції з фази слів переходить у фазу діла.

Комітети Верховної Ради вносять останні уточнення до проекту програми дій уряду. Ухвалення «Українського прориву» позбавить уряд загрози відставки принаймні на рік. Рік вільного життя вартий того, щоб за нього поборотися. Урядова коаліція декларує революційність соціальної політики та безкомпромісність боротьби з корупцією. При цьому національна економіка перебуває не в найкращому стані.

Україна, як завше, на порозі істотних перетворень. Редакція «Віча» звернулася до політологів із проханням охарактеризувати суспільно-політичний процес, зокрема, відповівши на такі запитання:

1. Які основні положення програми діяльності Кабінету Міністрів «Український прорив: для людей, а не політиків» мають об’єктивний характер і можуть бути втіленими?

2. Які соціально-економічні та політичні проблеми можуть викликати кризу в урядовій коаліції?

3. Яких політико-конституційних перетворень варто очікувати? Яких змін зазна/ є політична система?


Перспективи прийняття нової Конституції туманні
Микола МИХАЛЬЧЕНКО

1. Будь-яка програма уряду, як свідчить світовий досвід, містить: а) конкретні зобов’язання в економічній, соціальній і культурній сферах; б) ідеологію подальших кроків уряду, тобто перспективи діяльності уряду. У проекті урядової програми об’єктивний характер мають питання соціальної політики (зростання мінімальної заробітної плати, реформування пенсійної системи, повернення вкладів до Ощадбанку, вдосконалення системи науки, модернізація енергетичної й технологічної галузей тощо). За великим рахунком, як об’єктивні визріли проблеми євроінтеграції та євроатлантичної інтеграції, але суб’єктивний чинник (стан української політичної нації, політичної й економічної еліти, політичних партій, громадських організацій) не дає можливості оцінити їх як об’єктивні й щодо них існує ціннісний розкол нації. Безумовно, поки що залишаються значною мірою декларативними наміри прискорити політичну, економічну і військову реформи, оскільки тут бракує консенсусу головних політичних гравців нашої держави.

2. В урядовій коаліції можуть викликати ситуативні кризи різні підходи до історії України, до ходу приватизації, до реформи українського війська та деякі інші. Але головним чинником конфліктів в урядовій коаліції буде кадрова політика, боротьба з корупцією, різні підходи до енергетичної політики влади та бізнесових кіл. Тому існування урядової коаліції багато в чому залежатиме від взаємовідносин Президента України і Прем’єр-міністра, а також від рівня співпраці й суперництва їхніх «команд» із найближчого оточення.

3. Найближчими роками не варто очікувати кардинальних перетворень у політико-конституційній сфері й політичній системі. Наступні президентські вибори спонукатимуть політичних лідерів України до поміркованої позиції у цих питаннях, щоб не збурити виборців. Крім того, вельми туманними видаються перспективи прийняття нової Конституції. І взагалі, перманентні зміни Конституції не є чинником стабільності України, а є скоріше дестабілізуючим чинником. А політична система залишиться суперечливою, конфліктогенною в найближчі п’ять років, особливо в аспекті конкуренції гілок влади.

Ресурс і конкуренція
Максим РОЗУМНИЙ

1. У більшості своїх положень програма Кабінету Міністрів нині є досить декларативним документом. Єдина конкретика в ньому – це зобов’язання розробити величезну кількість законопроектів, нормативних актів, концепцій тощо. У цій частині програма вочевидь виходить за хронологічні межі очікуваного терміну діяльності сформованого  уряду. Це радше перелік усіх можливих і неможливих заходів, які було б добре здійснити в усіх сферах життя українців. Якщо йти за технологічною логікою стратегічного планування й управління, то маємо наразі лише результати першого етапу підготовки справжньої програми діяльності. На цьому етапі зібрано всі більш-менш резонні пропозиції й міркування експертів, які на цей час у ньому сформульовані. Надалі треба було б обрати серед цих пропозицій пріоритетні, перевірити їх щодо можливості комплексного здійснення, виокремити технологічні блоки й окреслити алгоритми здійснення. Але усе це можливо лише тоді, коли стане зрозуміло, хто є суб’єктом політики, якими ресурсами він володіє (зокрема, й ресурсами часу, повноваженнями тощо) і якою мотивацією керується. Оскільки в реальній політичній ситуації ці вихідні дані є або невизначеними, або мінливими (у кожному разі – не публічні), то й іншого документа годі було чекати.

Якщо говорити про структуру програми, то найменшу довіру, на жаль, викликає розділ 1 «Людина та її розвиток».

2. Найімовірнішим джерелом кризи в урядовій коаліції є неуникна за нинішніх умов конкуренція між інститутом президента й урядом у керівництві системою виконавчої влади. Ця конкуренція стосуватиметься і принципових питань – визначення пріоритетів та стратегії розвитку держави, і конкретних точок спільної компетенції (кадрові призначення тощо). На певному етапі постане досить болюче питання про політичну відповідальність (і в позитиві, і в негативі) за результати спільної діяльності. Особливої гостроти цьому питанню надасть наближення президентської виборчої кампанії.

3. Політична система найближчим часом не зазнає суттєвого переформатування. Щоб здійснити остаточний перехід до парламентської моделі або повернутися до президентської, жодна з політичних сил чи особистостей сьогодні не має ні достатньої мотивації, ні волі, ні підтримки населення. Розв’язання основних конституційних суперечностей відтак можливе тільки після президентських виборів. Утім, деякі зміни назріли передовсім у виборчому законодавстві – запровадження другого туру голосування під час обрання міських голів, скасування пропорційного принципу формування місцевих рад. Імовірно, будуть спроби перерозподілу повноважень між місцевими адміністраціями та виконкомами місцевих рад. Стоїть на порядку денному й питання заміни архаїчних положень законодавства про референдуми та столицю України – місто Київ.

«Підвищити, посилити, покращити»
Валерій БЕБИК

1. Деклараціями є ті положення програми Кабінету Міністрів, де в «доброму, радянському стилі» написано сентенції на кшталт: «підвищити, посилити, покращити». Зрозуміло, що там, де написано: «уряд приділятиме увагу», теж марно сподіватися на практичну реалізацію цих положень.

Методологія створення урядової програми мала б бути такою:

А. Визначення ключових, найболючіших проблем в економічній, політичній та духовній сферах.

Наприклад, в економічній сфері для нас найважливішим є високий рівень ресурсних та енергетичних витрат на одиницю продукції, завдяки чому українські товари є неконкурентоспроможними на світових ринках. А, скажімо, у промисловості та енергогенеруванні головна проблема – зношеність основних фондів. Зрозуміло, якщо на більшості заводів вік станків та обладнання становить щонайменше 40, 50 років і більше, то про яку якість ми взагалі можемо говорити? А якщо в кінопрокаті немає українських фільмів, зменшилася кількість бібліотек, переважна більшість книг із книжкових фондів ще радянського «виготовлення», якщо практично зникли книжкові магазині, а з 10 книг, що продаються в країні, лише одна створена українською мовою, ось вам і пріоритети духовної сфери і т. ін.

Б. Виокремлення стратегічних, тактичних і технічних проблем розвитку суспільства та відповідних управлінських рішень. Наприклад, є стратегічне питання підвищення рівня конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку. Це зрозуміло, бо якщо ми цього не зробимо, то після вступу до Світової організації торгівлі (СОТ) український ринок просто «розірвуть» дешевші та якісніші товари «партнерів» по цьому світовому спільному ринку. Звідси і завдання – створення урядової програми, в якій потрібно передбачити не тільки захист «несучасного» щодо технології національного товаровиробника, а й технічне та технологічне переозброєння нашої промисловості.

2. Стосовно соціально-економічних чи політичних проблем, що можуть розвалити коаліцію, то я не перебільшував би вплив перших і мінімізував би вплив останніх.

Мені здається, основні проблеми тут лежатимуть у психологічній площині та питаннях політичного лідерства окремих осіб. Отже, залежно від того, хто й коли в правлячій коаліції чи «конструктивній опозиції» має намір оголосити про свої президентські амбіції на наступних виборах.

3. Щодо питання трансформації політичного режиму, як на мене, він характеризуватиметься певним поверненням до політичного режиму Леоніда Кучми з обмеженими можливостями для президента. Останній, не виключено, може бути обраний у парламенті, або, відповідно до перехідних положень до нової Конституції, продовжить свої повноваження на додатковий термін.

За чистоту жанру
Володимир ГОРБАТЕНКО

Запорукою успіху в політиці є, як відомо, чистота жанру. Гірше, коли у діяльності певного політика, чи в запропонованій програмі мішанина. Так, немає сенсу писати науковий трактат для середньостатистичного виборця. Рівною мірою недоцільно й небезпечно звертатися до кваліфікованої аудиторії з набором емоційних закликів, загальних положень. Слід зазначити, що існують політичні програми двох типів.

Перший тип визначається як «унікальна товарна пропозиція» і містить у собі глибоко опрацьовані ідеї, розрахунки щодо розв’язання актуальних проблем, які вигідно відрізняються від ідей конкурентів.

Другий тип розглядається як «символічний атрибут». Завдання цієї програми полягає в тому, щоб залишити мінімальну можливість для конкретної критики. Що ж стосується зауважень загального порядку, то їх легко відіграти. Виходячи з цього, менш вразливою є концепція програми, що містить набір деяких загальних принципів (політичних, економічних, моральних), які відображають загальну філософію реформ, основні проблеми країни й очікування населення.

Прикладами такого (загалом виправданого) підходу є Програма Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», запропонована на початку 2005 року, а також нинішній проект програми діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не політиків», який називають «Програмою Юлії Тимошенко».

Безперечно, основні положення цієї програми є загальнозрозумілими, демократичними і загалом правильними. Щоб вони стали реальністю, необхідно їх легітимізувати на рівні всіх політичних сил (скажімо, шляхом консенсусного схвалення окремих частин), а саму програму визнати «власністю» не лише політичної сили, яку представляє Юлія Тимошенко як політик, а стратегічною орієнтацією уряду України, незалежно від того, хто його очолює сьогодні і хто очолюватиме в майбутньому. Водночас необхідно визначити загальний період її реалізації та поетапне втілення (за роками і поквартально в межах конкретного календарного року) і реальних, і потенційних можливостей бюджету.

Стандартною помилкою цієї програми, характерною для всього періоду незалежності України, є прагнення одночасно втілити стимулюючу, стабілізуючу і стратегічну функції. Це змусить уряд іти «широким фронтом», що зумовить постійне виникнення нових пасток і провалів та необхідність їх постійної ліквідації.

Така політика не під силу навіть економічно й політично процвітаючій державі. А отже, необхідно діяти засобом продуманої й послідовної зміни пріоритетів відповідно до темпів економічних і соціальних процесів та випереджальною динамікою реагування на ту чи іншу проблему. Поряд із цим слід мати точне уявлення про ключові соціальні процеси, які визначатимуть соціальну й політичну атмосферу суспільства.

Позитивною рисою запропонованої програми є намагання подолати кризу розподілу, яка в перехідних умовах соціального організму є найнебезпечнішою.

Знаходження оптимальної межі допустимої рівності є гарантією виживання демократії в умовах падіння рівня життя основної частини населення. До того ж такий оптимум є необхідною умовою довіри до влади, віри в те, що вона служить всьому народові, а не певним корумпованим групам. Без довіри до влади, як засвідчує світовий досвід, населення не підтримає навіть найточніші математично розраховані радикальні реформи.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня