передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

Храму природи – новий статут!Храму природи – новий статут!

Поділитися:

Живе в пам’яті людей метафоричне визначення лісу як Храму природи. Поширюються й міфи про ненажерливість лісової промисловості, підприємства якої мовби тільки й заклопотані тим, щоб переробити ліси на тріски й меблі, позбавити можливості людей милуватися лісом. За такими уявленнями громадськість нашої держави, під тиском певного лобі в законодавчому органі України, дедалі більше схиляється до думки, що ліси – для краси, а не для господарського призначення.

Щоправда, підприємницьке розуміння великого господарського значення лісових ресурсів, правильніше – деревини й лісових матеріалів, не залишається поза увагою творців визначальних законодавчо-нормативних положень у земельному і лісовому законодавстві, приховується за численними в них «зигзагами», щоб поширити особисті права розпоряджатися ними для власних потреб, багатством, що належить українському народу. Не вірите?

Розгляньмо наведені на рисунках дані обсягів виробництва лісових матеріалів за джерелами вилучення деревини лісонасаджень за 1956–1959 роки (рис. 1) та 1985–1990 роки (рис. 2).

Порівнюючи показники, неможливо не помітити, що в тому Храмі природи службу тепер правлять «пастори» іншої віри, ніж у 50-ті роки: пунктирна лінія перемістилася з нижнього рівня (становила у 50-ті роки минулого століття 8,7–11,5%) різко вгору. Вже до 1990 року заготівля лісових матеріалів «для власних потреб» збільшилася майже до 57%, що й забезпечило відомий за тих часів розвиток госпрозрахункової діяльності так званих лісгоспзагів. То був тривалий процес зміни змісту, економічної та екологічної складових лісівництва в Україні, зміни напрямів наукового та організаційного забезпечення, підготовки наукових кадрів, теоретичних і практичних засад таксації лісу, організації лісових господарств і т. ін. На жаль, той процес триває й після проголошення економічної та земельної реформ. «Віра й пастори» не змінили своєї служби попри вимоги ринкової економіки.

Вдамося до змісту лише окремих законодавчих норм. Під акомпанемент турботи суспільства «про охорону, захист, використання та відтворення лісів», визначених «об’єктами права власності Українського народу», в Земельному кодексі України проголошено зовсім інше: «Землекористувачі … мають право: … в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці … ліси» (стаття 95). А щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо здійснення прав реального власника – українського народу, встановлених Конституцією (стаття 13), у Земельному кодексі також записали: «До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб (курсив мій. – А. Б.) лісового господарства» (стаття 55).

Виходить, усе те, що росте на землі, мешкає у лісі, в межах земель лісогосподарського призначення, має право використовувати землекористувач для власних потреб, а не на користь українського народу. І все тому, що у вітчизняному законодавстві, на відміну від європейського і світового, законотворці акцентують на терміні «ліс» замість «земля». Тобто в розумінні, як це було ще в Російській імперії, мовби ліси і нині все ще залишаються нічийними, неосвоєними, не постає потреба відокремлювати ліс від землі у значенні об’єкта економічних відносин. Але ті часи канули в Лету навіть у Росії, не кажучи вже про Україну. Лісів природного походження, які не інвестувалися б через відповідні суб’єкти господарювання й не належали б кому-небудь на правах власності, постійного користування чи оренди, в Україні давно нема. Тому має йтися про право не лісокористування, а землекористування, бо користування ресурсами деревини та супутніми лісівництву функціями, ресурсами й послугами – то все вторинне стосовно землекористування. Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН у Стандартній статистичній класифікації землекористування чітко визначає облікову категорію земельних ресурсів «Ліси та інші лісовкриті площі», у складі якої: ліс, то «землі з деревами, крона яких (щільність стояння дерев) практично вкриває більш як 20%, у крайньому разі – не менш ніж 10%»; інші лісовкриті площі – «землі, що мають окремі лісові характеристики, але не є лісами згідно з наведеним визначенням поняття «ліс».

За зміненою редакцією Лісового кодексу України розробники пішли ще далі від наведеної норми в Земельному кодексі (стаття 95). У статті 19 Лісового кодексу записали: «Постійні лісокористувачі мають: … 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації». І тому не варто дивуватися, що на ринку лісових матеріалів та продукції деревообробки найчастіше продавцями є фізичні особи за відсутності практично приватної власності на ліси та інші лісовкриті площі.

Тож з’ясовується, що в Україні давно настав час змінити храмову службу. Слід чітко визначити на законодавчому рівні, що суб’єкти господарювання з лісівництва є землекористувачами. Вони мають оформити відповідні права на землі, земельні ділянки, зокрема, на право постійного користування не для власних потреб (ЗК, стаття 95), а з метою здійснення лісівництва, виробництва лісогосподарської продукції, науково-дослідної та навчальної діяльності, організації економічно ефективного користування земельними угіддями, ресурсами деревини та супутніми лісівництву функціями лісів, ресурсами й послугами.

Якщо лісове господарство (скорочено – лісгосп) є ідентифікованим суб’єктом господарювання (фізичною чи юридичною особою), підприємством, яке поки що не підлягає приватизації, то лісівництво є видом економічної діяльності у сфері аграрного виробництва. Отже, за всіма ознаками має бути загалом продуктивною галуззю, приносити власнику певний дохід, що має фіскальний зміст і соціальне спрямування. Тому не можна говорити про власність на ліси, бо в основі лісівництва є право на землю. Будь-який суб’єкт господарювання, який набуває відповідних правових підстав на власність, постійне користування чи оренду земель лісогосподарського призначення, стає землекористувачем (власником, користувачем чи орендатором) з відповідними повноваженнями й правами, що встановлені Земельним кодексом.

Це колись, за часів ще не розподіленого землекористування, ліси являли собою справжнє природне середовище, ПРИРОДА здійснювала свою службу, без «пасторів». Не було способів обліку їх, а також обчислення відповідних ресурсів, а головне – така потреба ні в кого не виникала.

Оскільки нині повсюдно поширилося промислове використання лісів, постала необхідність вчасного залісення зрубів, тож розпочалося здійснення впорядкованого лісівництва. Його навіть називали «лісовим землеробством», що відповідало економічному змісту, а також соціальному призначенню користування земельними угіддями.

Численні зміни політичних режимів та економічних систем господарювання на території Європи і колишньої Російської імперії, звичайно, позначилися і на лісівництві України. Але до різко негативних його наслідків призвели реформи не за часів незалежності, а ще радянської доби, починаючи з другої половини ХХ століття. Йдеться про тепер уже мало кому відому «реорганізацію» лісового господарства й лісозаготівель на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР № 1834 від 30 листопада 1959 року «Про організацію управління лісовим господарством і лісозаготівлями в Українській РСР». Лише один пункт із затвердженого Положення про Головне управління лісового господарства і лісозаготівель (попередник Міністерства лісового господарства, яке швидко створили, потім – Держкомлісгосп України) відповідав прогресивним засадам: «Апарат Головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР і його міжобласних управлінь лісового господарства і лісозаготівель утримуються за рахунок відрахувань від прибутків по госпрозрахунковій діяльності». Звісно, про це відразу й забули тодішні «неуважні» чиновники. А нинішні, незважаючи на проголошення економічної та земельної реформ в Україні, про те також не подумали. І, як наслідок, лісівництво як галузь рослинництва та лісові господарства як суб’єкти господарювання в питаннях землекористування все ще залишаються на колишніх засадах так званого державного управління лісами з бюджетним його фінансуванням за загальнодержавними, майже соціалістичними формами й програмами. Цього не можна сказати про лісокористування, про вилучення ресурсів деревини – головної товарної продукції лісівництва для виробництва лісових матеріалів.

Украй згубні наслідки для лісової економіки (для державної політики з лісівництва також!) і для екології загалом мала та постанова Ради Міністрів України. Згубні для економіки, оскільки «Рада Міністрів УРСР: … установила … деревина, що заготовлена від рубок головного користування і лісовідновних рубок підприємствами Головного управління лісового господарства й лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР, реалізується через «Укрголовліспапірпостачзбут» при Держплані УРСР за встановленими фондами». Екологічно згубні тому, що було збережено «…чинний порядок поставки деревини, заготовленої за межами республіки та від рубок догляду за лісом» (курсив мій. – А. Б.). Саме останнє, тобто надання лісових матеріалів, що виробляють лісгоспи шляхом рубок догляду, санітарних та інших, у цілковите їх розпорядження, призвело до докорінної зміни напрямів і сутності лісівництва. Тодішні вищі керівники галузі «не помітили», а політики й науковці не зрозуміли, що то призведе до докорінної перебудови способів вилучення деревини для заготівлі лісових матеріалів: рубки головного користування (РГК) – для держави; рубки проміжного користування (РПК) – для лісгоспів і містечкової номенклатури, для розвитку їхньої так званої госпрозрахункової діяльності.

Простою мовою, така норма означала легітимне поширення права лісгоспів і місцевих органів влади привласнення лісових ресурсів від рубок проміжного користування, що належать державі. Отож, стало вигідно зменшувати обсяги головного користування, що є за системою фінансування госпрозрахунковими, і збільшувати обсяги заготівлі лісових матеріалів шляхом проміжних рубок. Безоплатних для лісозаготівельника та ще й виконуваних за бюджетні кошти(!). Саме той процес відображено на рисунках 1 і 2. Щоправда, на них неможливо проілюструвати вкрай негативні лісівничо-екологічні наслідки – зрідження лісонасаджень, зменшення їхньої біологічної стійкості, здатності протистояти стихійним явищам. Так це й відбувалося поступово, але неухильно, рік у рік. За статистичними даними, в 2006 році заготівля лісових матеріалів шляхом РГК становить лише 43,1%, а решта припадає на заготівлю лісових матеріалів шляхом РПК, доходи від реалізації яких стають власністю підприємців. До того ж вони не сплачують державі навіть символічної ціни за вилучені ресурси деревини…

Отже, об’єктивно доходимо висновку, що стосовно господарського використання земель лісогосподарського призначення в Земельному кодексі відображено норми, які не відповідають Конституційним положенням (стаття 13) і засадам ринкової економіки, зокрема, щодо здійснення Земельної реформи з метою формування багатоукладної економіки в галузі лісівництва (ЗК, статті 55 і 95). Що ж стосується змісту Лісового кодексу (закон № 3404 від 8 лютого 2006 р.), то він цілковито не відповідає новим економічним засадам економічної й земельної реформ в Україні. Об’єктом господарювання й економічних відносин Лісовий кодекс визначає ліс і лісові ресурси, кількість і вартість яких є й буде завжди результатом здійснення землекористування, мистецтва господарювання на землі. Надання права на постійне користування лісами суб’єктам господарювання (ЛК, стаття 17) суперечить логічному змісту землекористування й статті 122 Земельного кодексу України.

Зважаючи на викладене, а також поділяючи думку, висловлену у зверненні Президента України до Кабінету Міністрів про прискорення створення в Україні правових засад для вдосконалення земельних відносин, Верховній Раді України нового скликання варто реалізувати такі пропозиції стосовно лісівництва:

Внести зміни до статей 55 і 95 Земельного кодексу України згідно з текстом, наведеним вище, чітко визначивши призначення лісівництва в Україні не для власних потреб лісових господарств, а для виробництва лісогосподарської продукції, здійснення науково-дослідної та навчальної діяльності, організації економічно ефективного користування земельними угіддями, ресурсами деревини та супутніми лісівництву функціями лісів, ресурсами й послугами. До земель лісогосподарського призначення віднести також ділянки для розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей на підставах ринкової, децентралізованої економіки.

Ініціювати розроблення нової редакції Лісового статуту, відмовившись від слова «кодекс», внесеного за радянських часів з політичним підтекстом загальнодержавного управління, та поклавши в основу принципи здійснення лісівництва й використання земель згідно зі Стандартною статистичною класифікацією землекористування ЄЕК ООН, а також поділу лісів та інших лісовкритих площ за функціональним призначенням, керуючись рішеннями місцевих органів влади, як передбачено Конституцією України (стаття 13).

Узяти до уваги під час розробки законодавчих актів та під час визначення поділу земель лісогосподарського призначення й лісів, які на них ростуть, що у всіх країнах ЄС вони за функціональним призначенням «для одержання деревини» (відповідає нашій практиці – експлуатаційні ліси) є домінуючою організаційно-господарською категорією (Forest available for wood supply), частка якої, як правило, перевищує 80 відсотків: Польща – 92,8%, Румунія – 89,1; Словаччина – 84,6; Угорщина – 94,0 і т. д.

Передбачити проведення ґрунтовних наукових досліджень щодо здійснення лісівництва і лісокористування з метою переведення їх на класичні засади, коли рубки проміжного користування як джерело для заготівлі товарної лісосировини (лісових матеріалів) становитимуть 10–15% від загальної їх кількості, й на цій основі сприяти посиленню біологічної стійкості лісових екосистем і лісонасаджень, поліпшенню екологічної ситуації.

Покласти в основу статистичного обліку землекористування за категорією земельних ресурсів «Ліси та інші лісовкриті площі» для використання в офіційній і публічній інформації, під час обчислення їхньої частки від площі суші, виключно дані Державного земельного кадастру, який складають щорічно, а не періодично, як Державний лісовий кадастр.

Лише поклавши в основу принципи Стандартної статистичної класифікації землекористування ЄЕК, можна й потрібно розробити справді новий Лісовий статут (закон), який унеможливив би виникнення у чинних законодавчих актах «зигзагів», через які галузь зазнає економічних та екологічних збитків, а також сприяв формуванню багатоукладної економіки в лісівничій галузі.

Автор: Андрій БОБКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Україна вимагає пояснень від Мінська через визнання Білоруссю "прокуратури ЛНР" Вчора, 16 червня

Байден на зустрічі з Путіним заявив про незмінну підтримку України Вчора, 16 червня

Новини 16 червня: Вітренка хочуть відсторонити, Кабмін пропонує придбати більше вакцин Вчора, 16 червня

Ціна приватизації "Більшовика" починається з 45 мільйонів доларів – UkraineInvest Вчора, 16 червня

Надходження до бюджету від приватизації у 2021 році мають збільшитися вчетверо – ОП Вчора, 16 червня

МЗС: Росія погрожує повним закриттям місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

Кулеба відповів, чи є ризики для України від зустрічі Байдена і Путіна 15 червня

Кулеба розказав, як Україна в останній момент "вигризла" згадку про ПДЧ у рішенні НАТО 15 червня