передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

Пріоритети у вугіллі й ціна їхньої недооцінкиПріоритети у вугіллі й ціна їхньої недооцінки

Поділитися:

Маючи вельми достатні запаси вугілля як за якістю, так і за кількістю, Україна може й повинна бути енергетично незалежною державою, впевнено розвивати свою соціально спрямовану економіку.

Будівництво, реконструкція і технічне переозброєння шахт. Проектні й виробничі потужності шахт та рівень їх освоєння

Немає потреби доводити роль і значення головного енергоносія в Україні – вугілля. Історія становлення й розвитку вугільної промисловості України промовисто показує, що саме вугілля було гарантом бурхливого розвитку економіки як колишнього СРСР, так і України. Пік видобутку в 218,2 млн. тонн/рік припадає на 1976 рік. Цьому сприяли послідовне нарощування потужностей шахтного фонду з видобутку вугілля за рахунок нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння шахт і збагачувальних фабрик, забезпечення пріоритетів у шахтному будівництві, науково-технічному прогресі, вугільному машинобудуванні, комплексному розвитку соціальної сфери шахтарських міст і селищ, постійна та об’єктивна державна підтримка галузі, любов і повага до шахтарів, розумне, інженерно обґрунтоване і соціально захищене закриття шахт після відпрацювання запасів.

Лише за 1966–1990 рр. стало до ладу 45 шахт потужністю 61 млн. тонн на рік, реконструйовано 63 шахти потужністю більш як 20 млн. тонн вугілля на рік, уведено 19,3 млн. кв. м житла. Будували школи, дитсадки, інші об’єкти соціальної сфери. Особливо охоче користувалися санаторіями-профілакторіями, де без відриву від виробництва зміцнювали здоров’я шахтарі, ветерани. На значній кількості баз відпочинку, санаторіїв зміцнювали здоров’я десятки тисяч працівників вугільної промисловості. За рівнем зарплати шахтарі були на першому місці в народному господарстві.

Сьогодні в цьому пріоритеті практично нічого не робиться. Потужності з видобутку знижено з 186 млн. тонн/рік у 1990 році до 88 млн. тонн у 2006-му, а видобуток – зі 165 млн. тонн у 1990 році до 75,5 млн. тонн у 2007-му зі значним погіршенням якості. Розвалено шахтне будівництво, не працює на повну силу вугільне машинобудування, не розвивається соціальна сфера. Лише за останні роки закуплено вугілля на шкоду вітчизняному виробникові й економіці України на декілька мільярдів доларів США. Такі результати недооцінки цього пріоритету.

Удосконалення гірничого господарства й інженерне забезпечення його ведення

Шахта характеризується рухливістю робочого місця і потребує пильної уваги до її розвитку. І тут головним є обсяг проходження гірничих виробок, вчасне введення лав, у тому числі високонавантажених, збільшення навантаження на лаву і швидкість її посування. Гарантом цього був науково-технічний прогрес, рівень нарядної системи і матеріально-технічного постачання, матеріальна зацікавленість робітників у результатах праці.

Завдяки нарощуванню обсягів проходки, збільшенню перерізів гірничих виробок і поліпшенню їхнього стану зростали гірничотехнічні показники в очисних і підготовчих вибоях, забезпечуючи високий рівень зарплати й продуктивності праці, стану техніки безпеки.

Незважаючи на цей пріоритет, у галузі відбулося різке зменшення кількості високонавантажених лав: з 1410 в 1990 році до 295 в 2007-му, а обсяг проходження знизився відповідно з 2234 км до 539 км. Не можна не звернути уваги керівників галузі й керівництва на місцях, на, прямо скажемо, інженерну деградацію в питаннях навантаження на лаву й шахту. Середнє навантаження на лаву становить 590 тонн/доба, посування лав нижче за план на 1,9 м/місяць, а 20 шахт мають навантаження до 100 тонн/доба, 18 – до 200 тонн/доба.

Якщо до цього додати, що багато механізованих комплексів у галузі не використовують, практично відсунуто на задній план високонавантажені лави й швидкісне проведення виробок, то не випадково все це призвело до зниження видобутку з 218,3 млн. тонн у 1976 році до 75,5 млн. тонн у 2007 році з наслідками, що з цього випливають.

Такі підсумки недооцінки цього пріоритету.

Соціальна сфера й престижність шахтарської праці

Прошу читача зрозуміти, що це не ностальгія, а життєво важливий пріоритет у стабілізації роботи економіки й паливно-енергетичного комплексу. Лише за 1981–1990 роки було введено 9 млн. кв. м житла, побудовано дитячих садків на 34 тис. місць, виконано значний обсяг робіт з уведення шкіл, профтехучилищ. Шахтарі щорічно купували до 18 тис. легкових автомобілів, залишаючись на першому місці із зарплати. Нема що й казати, шахтарська професія була і залишається найважчою й найнебезпечнішою. І серед героїв робітничого класу (не цурайтеся цих слів), можливо, найвидніше місце належало шахтарям. Шахтарська уніформа, знаки розрізнення, мотивація шахтарської праці, самовіддана праця шахтарів, нагороди, соціальна сфера, що постійно розвивається, переваги й пільги, увага всієї країни й народу, державна підтримка робили шахтарську професію привабливою, і юнаки йшли у вибій, у проходку. Сьогодні багато що змінилося. Пішли в небуття вагомі моральні й матеріальні стимули. Ні за костюмом, ні за зарплатою нині не відрізниш шахтаря від людей інших професій. Відрізниш хіба що за характером, за тією гідністю, впевненістю й спокоєм, із якими він іде вулицею, вступає в бесіду, відповідає на будь-яке запитання, за відвертою й привабливою усмішкою, зверненою до друга, за зібраністю й холоднокровністю, коли відправляється у вибій на важку справу, за дивною скромністю, часом юнацькою сором’язливістю, коли віддають (віддавали) йому належне за його щогодинний подвиг. А коли у квітні 1986 року прийшло чорнобильське лихо, шахтарі були серед перших, хто боровся з невидимою смертю, думаючи про долю людей. Я вірю в шахтарів, а отже, і в успіх нашої справи.

Сьогодні нерозважно закривають шахти, не розвиваючи соціальної сфери. За рівнем заробітної плати шахтарі перемістилися на кінець другого десятка. Такий негативний підсумок недооцінки цього пріоритету.

Умови праці. Стан техніки безпеки

Треба віддати належне: свого часу держава цьому пріоритету приділяла значну увагу. Було виконано комплекс заходів зі стійкого провітрювання шахт, розв’язання транспортних вузьких місць, забезпечення шахтарів індивідуальними засобами захисту. Свого часу реконструйовано фабрику інертного пилу зі збільшенням потужності з випуску продукції, що забезпечувала практично всі шахти колишнього Союзу.

У галузі працює відмобілізована й добре оснащена гірничорятувальна служба.

Розроблено удосконалений респіратор із хімічно зв’язаним киснем – РХ-4Е та ін.

Завод «Світло шахтаря» у Харкові випускав достатню кількість світильників. На жаль, сьогодні цей ринок віддано Росії і, на великий сором, вітчизняний виробник «Світло шахтаря» не забезпечує світильниками шахтарів. Через неплатежі багато шахт не мають у необхідній кількості різних приладів контролю.

Великі аварії, що сталися у Кузбасі, Воркуті, на Шпіцбергені, у Китаї, республіках колишньої Югославії, показали, що навіть за високого рівня наукового забезпечення вирішення питань пилогазового режиму в шахтах навіть незначне нехтування вимогами дотримання пилогазового режиму має фатальні наслідки. Трагедії на шахтах ім. О. О. Скочинського та О. Ф. Засядька в Донбасі підтвердили це. І якби держава та Мінвуглепром з належною увагою підійшли до впровадження на шахтах України розроблених уперше у світовій практиці ученими й гірничими фахівцями інгібіторних порошків і системи вибухопилоподавлення СЛВАш-1, забезпечення шахт інертним пилом, цих трагедій можна було б уникнути. На жаль, от уже понад 10 років не одержує путівку в життя застосування інгібіторів – відкриття світового рівня. Тільки застосування інгібіторів під час здійснення вибухових робіт робить цей процес безпечним, витрачання ВР (вибухових речовин) скорочується і річна економія коштів сягає кількох мільйонів гривень на рік.

А застосування системи СЛВАш-1, порівняно з горем через утрачені життя людей під час вибухів, узагалі не має ціни. Організувати серійний випуск та застосування інгібіторів і систем СЛВАш-1 – прямий обов’язок держави й Мінвуглепрому, до того ж нагальний.

Нехтувати цим пріоритетом просто негуманно. Викликає особливу тривогу й становище на фабриці отримання інертного пилу.

Важливим є індивідуальний захист шахтарів. У галузі навіть у такий складний щодо фінансування час успішно працює підприємство «Фільтр», яке може забезпечити фільтрами всіх працівників галузі. Адже сьогодні в галузі профзахворювання мають понад 100 тис. осіб.

Створення власної виробничої бази з виготовлення респіраторів та фільтрів до них цілковито звільнило галузь від закупівлі їх за кордоном, завдяки цьому зберігаються валютні кошти, тому що на придбання респіраторів і фільтрів тільки для вугільної промисловості потрібно було б віднаходити 5–6 млн. доларів США щорічно.

Вирішення питання платежів за засоби захисту органів дихання дасть можливість цілковито захистити працівників від шкідливого впливу промислового пилу на їхнє здоров’я та знизити соціальну напруженість у суспільстві, скоротити колосальні витрати на сплачення регресних позовів і одноразової допомоги у зв’язку із втратою працездатності.

Реструктуризація

Через здійснювану необмірковану політику закриття шахт без зважання на національний досвід галузь уже зазнала непоправних утрат, та й економіка загалом. Усі роботи здійснюють без знання справи й на шкоду країні. Навіть під час лиха на шахтах ім. О. О. Скочинського та О. Ф. Засядька по телебаченню пролунало, що треба закривати шахти – не вирішувати питання безпеки, а закривати та край. Мовляв, на Заході закривають. Так, там закривають, але протягом 25–30 років, із вирішенням усіх соціальних питань. І не можна не погодитися з повідомленнями Міжнародної організації енергетиків і гірників (МОЕГ), які з’явилися у ЗМІ, про те, що в Україні «шахти навмисне повертають у небуття для виправдання їх закриття або приватизації». Часом здається, що тільки тупість і некомпетентність, або непоясненна зла воля влади не дає змоги реально оцінити стан у вугіллі і прийняти розумні рішення. Насправді ж просте розв’язання складних проблем у вугіллі існує тільки в мріях популістів та некомпетентних людей.

Треба гідно оцінити зміну знака від «мінуса» до «плюса», від падіння до зростання, і успіх справ у вугіллі буде забезпечено. Це наш обов’язок, це й обов’язок уряду – врешті сказати про вугілля правду й ужити назрілих заходів із відновлення галузі.

Якість вугілля, що видобувається

Навіть простий аналіз показує, що поліпшення якості вугілля, яке видобувається, окрім зменшення витрат на перевезення надлишкової породи у вугіллі, різко підвищує оптову ціну на вугілля, а отже, поліпшує фінансове становище на шахті, образно кажучи, є шлях «робити гроші». Сьогодні потужності ЗФ (збагачувальних фабрик) використовуються тільки на 50%, і хоча зольність вугілля, що відвантажується, за останні 5 років значно зросла, технологічна боротьба за поліпшення якості вугілля, що видобувається, практично відсутня. Де ж наша інженерна думка і господарська кмітливість, якщо середня зольність по галузі становить 38,8%, в ДП «Добропіллявугілля» – 40,2%, ДП «Львіввугілля» – 48,6%, ДП «Волиньвугілля» – 38,6%? І це тоді, коли тут не найгірші гірничо-геологічні умови. Довідково: у 1987 р. зольність видобутих вугіль була 29,5%, а відвантажених – 18,1%. Досить сказати, що 1% підвищення зольності вугілля, що відвантажується, – це зниження ціни на вугілля на 2,5–3%. Водночас у 2007 році вугільною промисловістю України видобуто 75,5 млн. тонн вугілля, близько 45,8% видобутого вугілля перероблено на вуглезбагачувальних фабриках, випущено близько 19,3 млн. тонн вугільного концентрату із середньою зольністю 12,9 %. Решту обсягу видобутих вугіль відвантажено споживачам без збагачення, хоча наявний фонд виробничих потужностей фабрик має значний резерв для збільшення переробки. Така ціна недооцінки цього пріоритету.

Використання вугілля

Відомо, що Україна має значні запаси вугілля, а за раціонального його використання, у тому числі й спалювання у нових екологічно чистих технологіях, забезпечена вугіллям більш як на 450 років. Водночас вугілля в Україні видобувається в досить складних умовах і використання його заслуговує на особливу увагу. Є перевірені шляхи вирішення цього питання – це зниження втрат під час видобутку, поліпшення якості вугілля, що видобувається й відвантажується, спалювання вугілля в топках циркулюючого киплячого шару (ЦКШ). Важливо відзначити, що застосування ЦКШ можна розширити, залучивши продукти збагачення, що містяться у відстійниках і відвалах (їх понад 150 млн. тонн). Заслуговує на увагу збагачення цих відходів на новому устаткуванні за досвідом ЦЗФ (центральної збагачувальної фабрики) Киселівської у м. Торезі та Калінінської ЦЗФ у м. Горлівці. Свого часу на технології ЦКШ у вугіллі працювало понад 100 котлів. У світі у великій енергетиці працює понад 700 великих котлів. Упровадження на ТЕС України котлоагрегатів з циркулюючим киплячим шаром, менш чутливих до якості палива, дає можливість розширити паливну базу ТЕС за рахунок відходів видобутку й збагачення вугіль. Спалювання відходів у ЦКШ-котлоагрегатах доцільне з таких причин:

· зниження собівартості електроенергії й скорочення термінів повернення кредитів на реконструкцію ТЕС;

· часткове покриття наявного дефіциту вугілля в Україні;

· поступове звільнення й реабілітація місць складування відходів;

· поліпшення екологічних умов.

На жаль, нині до цього питання в Україні й у її вугільній галузі необґрунтовано послаблено увагу. Тільки-но розпочато роботи на Старобешівській, Зміївській і Луганській ТЕС. За цим пріоритетом велике майбутнє. Мабуть, незабаром зрозуміють і металурги, що значне зростання витрат коксу під час вироблення чавуну – це результат недооцінки донецького вугілля з високим рівнем спікливості «Y» і безграмотне створення шихти з польського й кузнецького вугіль. Адже тільки з 1997 року збільшено витрачання коксу в доменному виробництві. Недооцінка застосування українських коксівних вугіль у виробництві чавуну обійшлася державі в 400 млн. грн. Чи не занадто великі ціни помилок і недооцінки цього пріоритету? Та повинен же хтось відповідати в державі за це.

Донбас – не лише вугільний басейн, це й найбільше газове родовище. Використання попутно з видобутком вугілля газу метану різними технологіями має бути в центрі уваги вугільників і держави. Судіть самі, в Україні найперспективнішим регіоном для промислового видобутку метану з вугленосних відкладів є Донецький вугільний басейн. Ресурси метану в басейні лише у вугільних пластах робочої потужності й прошарках до глибини 1800 м становлять 1,2 трлн. м3. Ця величина є порівнянною із запасами деяких газових родовищ світу. Крім того, обсяг вільного й водорозчинного газу, зосередженого в пастках антиклінального типу, літологічно й тектонічно екранованих покладах та локальних скупченнях, становить близько 20,6 трлн. м3.

Вугільне машинобудування й науково-технічний прогрес

Свого часу вугільне машинобудування України становило близько 62% Союзвуглемашу. Галузь має значні розробки НДІ, у тому числі Національної гірничої академії, і можливість виготовляти гірничу техніку нових поколінь, що значною мірою поліпшить гірничотехнічні показники праці шахтарів. Нещодавно відбулося випробування дослідної машини з безлюдного виймання вугілля на особливо вибухонебезпечному пласті на шахті імені Гайового у режимі гідроімпульсного відбою. Необґрунтовано припинено роботи з пневмотранспортування породи та інші розробки. Наші комплекси КД-90 не поступаються західним. Потрібен лише західний підхід до їхнього виготовлення. От приклад, який не можна не навести, зі статті вчених (інституту НДІОМШБ (Науково-дослідний інститут організації механізації шахтного будівництва) І. Г. Коскова та В. П. Друцького: «Створений науково-технічний потенціал загалом по Мінвуглепрому використовується в обмежених обсягах. Серед головних причин становища, що склалося, – незабезпеченість фінансуванням, слабка матеріальна зацікавленість розробників, проектувальників та виробничників у створенні нових технологій, кріплень та матеріалів. Створений у галузі науково-технічний потенціал в охороні будівництва й підтриманні гірничих виробок тільки за реалізації 12–20% його можливого обсягу впровадження, за оцінкою НДІОМШБ, дасть можливість заощадити за рік металу 27660 т, у тому числі свинцю – 82 т, цементу – 53000 т, скоротити витрати праці на 140000 люд./дн.

Необхідно зазначити, що останніми роками склалося дуже незадовільне становище із упровадженням нової техніки й використанням наукового потенціалу. Навряд чи варто очікувати перспективи поліпшення у вуглевидобутку на шахтах України, якщо цим питанням не буде приділено належної уваги».

Матеріально-технічне постачання,
економічне й фінансове становище галузі

Могутню базу МТП (матеріально-технічного постачання) галузі практично зруйновано та віддано перекупникам.

Немає необхідності називати цифри втрати видобутку вугілля й погіршення фінансового становища шахт через недооцінку пріоритету. Відомі цифри колосальної кредиторської заборгованості підприємств галузі. Скажу одне: вугілля, перебуваючи біля витоків економіки, вчасно не оплачується. Це одна з причин важкого фінансового становища галузі. Не можна не зазначити, що зниження витрат виробництва – один із шляхів економічного виживання вугільної промисловості. І цей пріоритет у вугіллі відсунуто на задній план.

На жаль, усі чекають допомоги з бюджету, забуваючи часом, що його треба поповнювати. І коли сьогодні кажуть, що будуємо ринкову економіку, то вони лукавлять. Для того, щоб краще жити, потрібно займатися виробництвом. Бо загальновідомо, що товар створюється тільки на виробництві, тільки в процесі функціонування виробничого капіталу. Товари не створюються в банку і торговельній сфері (тут може бути накопичення капіталу і не завжди законне). Звідси зрозуміло, що головне багатство суспільства – не гроші, а товари, виготовлені працею людей. Держава не може існувати без розширеного відтворення. Слід зазначити, що ми проходимо шлях через макроекономіку, монетарну політику, реструктуризацію, почали робити багато шуму з дерегуляції. І найголовніше, що забули мікроекономіку, де створюється товар. І має сенс Президент, коли 9 квітня на засіданні Кабміну говорив про роль галузевого управління державними підприємствами. Гадаю, всім зрозуміло, що трансформація адміністративно-командних функцій керування державою і функцій державного керування повинні здійснюватися через їхнє зміцнення. Треба припинити всі розмови про ліквідацію Мінвуглепрому України. Забезпечення вчасних і повних платежів за продукцію в системі «Вугільні підприємства – споживач», використання раціональної допомоги посередників, де потрібно – розумна централізація поставок коксівних і енергетичних вугіль споживачеві, скорочення обсягів бартерних угод поліпшать фінансове становище шахт.

Одне слово, у цьому пріоритеті через поліпшення економічної роботи в галузі, у тому числі раціональної економії у великому й малому, ліквідацію усяких галузевих перешкод у нарощуванні видобутку, посилення матеріальної зацікавленості працівників можна й потрібно відродити раніше завойовані позиції.

Роль штабу галузі й насамперед його економічного блоку та блоку матеріально-технічного постачання заслуговує як на критику, так і на пильну увагу, а найголовніше – віддачу в роботі.

Відродимо Донбас, його красу та силу

З цією програмою я йшов на вибори 1998 року.

Головною метою моєї програми, як і багатьох кандидатів, було підвищення добробуту трудящих нашої країни, гарантії конституційних прав і свобод громадян. Виконання цього завдання бачив у стабілізації та піднесенні економіки, через поліпшення роботи ПЕК, АПК, розвиток підприємств усіх форм власності, малих підприємств, малого бізнесу, відродження Донбасу і вчасного, повноцінного наповнення бюджету на цій основі.

Вугілля – головний енергоносій в Україні, гарант її енергетичної, а отже, й політичної та економічної незалежності. Я це стверджую впродовж останніх років і правильно стверджую. Ви подивіться, що навіть німецька консультативна група з питань економіки при уряді України записала: «Варто чітко показати, що Україна – країна, бідна на енергетичні ресурси, на 85% залежить від імпорту, але не має власної конкурентоспроможної бази. Якщо безоглядна витрата енергії триватиме, то під загрозою опиниться політична й економічна незалежність країни». Коментарі, як то кажуть, зайві. Щоправда, можна ще раз навести слова Президента Кучми Л. Д., сказані ним на нараді економістів 14 вересня 1994 року. Наводжу його слова: «За розрахунками на даний час більш ніж 85–90% обсягів падіння виробництва пов’язане з незабезпеченням як промисловості, так і сільського господарства енергоресурсами. Ми й сьогодні змушені зупиняти виробництво через нестачу електроенергії». Це було 14 роки тому. Так і сьогодні. Установлено діагноз, давайте лікувати.

Обсяги видобутку вугілля повинні відповідати енергетичному балансу України, в якому пріоритети має бути віддано вітчизняним енергоносіям.

Бачу це через державну підтримку вуглевидобувних підприємств, видачу державного замовлення на вугільну продукцію, забезпечення в перехідний період збалансованості цін на вугільну продукцію і використовувані її виробництвом устаткування, матеріали, ресурси та послуги, виконання національної енергетичної програми до 2010-го та до 2030 року, раціональне використання наявного виробничого потенціалу, мотивацію й престиж шахтарської праці, особистий внесок кожного працівника і всіх колективів підприємств у поліпшення роботи, зміцнення трудової, виробничої та технологічної дисципліни.

Я проти необдуманого й злочинного закриття шахт під гаслом реструктуризації. Їхнє закриття треба здійснювати за національним досвідом, а не під диктовку міжнародних фінансових органів, одночасно вирішуючи соціальні питання й долю регіонів. Питання соціального захисту шахтарів, працівників інших галузей народного господарства, розумного закриття шахт у містах Сніжне й Торез, як і загалом по Україні, знайшли своє місце в пропозиціях моєї програми. Мені часто ставлять запитання: «Ваші думки й пропозиції, висловлені останніми роками в газетних статтях щодо долі вугільної промисловості України, залишаються актуальними й сьогодні, чи ні? Чим пояснити таке ставлення до головного енергоносія в Україні?» Висловлюючись коректно, насамперед розумінням не до кінця у верхніх ешелонах влади значущості вугілля як головного енергоносія в Україні, помилковістю багатьох прийнятих рішень по цій галузі та й невиконанням деяких, узагалі-то, правильних рішень.

І вибори-2007 частково дали на це відповідь. Сталося те, чого й варто було очікувати. Донбас, правильніше шахтарів-вугільників, знову було використано, у тому числі й вугільними профспілками, як розмінну «шахтарську» карту в політичних іграх, і це призвело до ситуації, коли вони практично залишилися без своїх представників у Верховній Раді.

Відсутність у Верховній Раді сильної групи професіоналів-вугільників поставить галузь у невигідне становище, тому що нікому буде відстоювати її інтереси й економіку, а це призведе до погіршення справ як у вугільній промисловості, так і в економіці країни загалом. Якщо узагальнити сказане, постає запитання: що робити? Багато таких, хто мислить жити краще, але значно менше тих, хто пропонує вирішувати питання тактично й організовувати виконання справи. Конструктивне обговорення програми уряду, розв’язання проблем у вугільній промисловості – це, коли підтримується загальна стратегія, її виправляють та вдосконалюють, але якщо тільки критикують, вимагають, нічого не пропонують, самі розумієте, це – деструктивна позиція. Я за конструктивну, і думка комісії по ПЕК, транспорту й зв’язку полягає в тому, що можна й потрібно зберегти Донбас шляхом стабілізації роботи галузі через практичне застосування в роботі таких пріоритетів. Ці пріоритети визначаються тезами такого змісту:

– Під час проведення структурної перебудови вугільної промисловості забезпечити державне керування й економічний вплив на роботу галузі, упровадження ринкових відносин з урахуванням її специфіки, здійснення заходів із створення нових і реконструкції потужностей, що діють, посилення контролю за повнотою відпрацювання запасів і скороченням витрат у процесі видобутку вугілля.

– Виконання комплексу заходів із стабілізації роботи галузі шляхом технічного переозброєння й санації шахтного фонду, що має гарні запаси вугілля, уведення нових високонавантажених лав, забезпечення виконання програми розвитку гірничих робіт, що дасть можливість наростити обсяги видобутку вугілля й освоїти проектні потужності шахт, створити додаткові робочі місця.

– Будівництво нових шахт і розрізів, як і передбачено Національною енергетичною програмою (НЕП) до 2010-го та до 2030 року, програмою «Вугілля» до 2005 р. з розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери.

– Закриття шахт з відпрацьованими запасами, із низькими техніко-економічними показниками й складними гірничо-геологічними умовами здійснювати за спеціальними проектами з економічними обґрунтуваннями, що враховують вирішення соціальних питань та охорону довкілля. Можна використовувати один із механізмів вирішення цього питання шляхом розумної концентрації роботи на шахті, що закривається, і приєднання її до перспективної, де необхідно врахувати додаткові витрати на погашення шахти, що закривається, і вирішення соціальних питань.

– Не допускати необміркованих, ультимативних рішень міжнародних фінансових організацій з питання закриття шахт, що призведуть до руйнування підприємств і збільшення енергетичної залежності України від інших країн. У цьому складному соціально-економічному питанні необхідно більше керуватися державними програмами, розробками й пропозиціями вітчизняних учених і фахівців, думкою профспілок, місцевих органів управління та трудових колективів.

– З огляду на те, що шахта характеризується рухливістю робочих місць, підвищеною небезпекою та низкою інших специфічних умов праці, необхідно підвищити рівень організаторської роботи: як виконавчої роботи в Міністерстві вугільної промисловості, виробничих об’єднаннях, так і на шахтах, наближаючи всі рівні керування до виробництва. Тут потрібне здійснення розумної кадрової політики, мотивація праці робітників та інженерно-технічного персоналу.

– Удосконалити роботу зі збуту вугілля через створення «Вуглезбуту» і його обчислювального центру, встановити держзамовлення: 1 і 4 кв. – 80–85%, а 2–3 кв. – 70–75%. Необхідно звільнити керівників шахт від митарств під час збуту вугілля і зосередити їхні зусилля на веденні гірничого господарства, створенні безпечних і здорових умов праці; вирішення соціальних питань. Сподіватимемося, що створення компанії «Вугілля України» сприятиме формуванню ринку збуту вугілля, зниженню витрат під час його реалізації й забезпеченню вчасних платежів.

– Упровадження наукових розробок із техніки безпеки, у тому числі системи вибухоподавлення СЛВАш-1, що не має аналогів у світі. З інгібіторами СЛВАш-1 симптом тривожний, оскільки ми маємо справу водночас із труднощами фінансування, або з горезвісною несприйнятливістю нашою вугільною промисловістю новітніх досягнень вітчизняної науки, або з чванством керівників, які не помічають відкриттів науковців та виробничників.

– Прискорення робіт з упровадження на теплових електростанціях нових технологій спалювання твердого палива, в тому числі низькогатункового та продуктів вуглезбагачення. Галузь нині у важкій фінансовій, економічній та виробничій кризі. Причин цього багато. І нині, у критичний час, завдання полягає в тому, щоб усім нам проаналізувати становище на кожній шахті і в кожному виробничому об’єднанні та на інших підприємствах, що від нас залежить і що треба вирішувати у верхніх ешелонах влади, не загострювати й так складне становище, здійснити практичні заходи для стабілізації роботи галузі, розв’язання багатьох накопичених проблем і на цій основі усунути проблему вчасної виплати зарплати, розроблення механізму погашення заборгованості, поліпшення фінансового становища підприємств і галузі загалом.

У зв’язку з цим необхідно:

– Розробити концепцію щодо виходу з кризи. Створено робочу групу й вона вже працює. Завдання полягає в тому, щоб сьогодні здійснити заходи для стабілізації роботи виробничого апарату, який діє, і насамперед вирішити питання, від нас залежні, а також на найближчу перспективу прийняти програми по регіонах, а в основу програми до 2050 року покласти програму «Вугілля до 2005 р.» і НЕП до 2010–2030 рр.

– Встановити постійний контроль за виконанням указів Президента й рішень уряду в 1996–2008 роках, у тому числі з привабливості шахтарської праці та державної підтримки галузі, що дасть можливість вирішити багато питань щодо виходу галузі з кризи.

Багатство Донбасу – це вугілля, хліб промисловості й хліб насущний, котрі в сполученні з інтелектуальним і духовним потенціалом наших людей, а також їхньою чесною працею відродять Донбас. Буде світло, тепло й хліб у кожному домі. Згадані пріоритети не є істиною в останній інстанції, їх можна доповнювати. І через віру та мужність людей обов’язок держави зробити їхню працю продуктивною, корисною для суспільства й об’єктивно оплачуваною, поліпшити наше життя. Треба не лише мріяти про гарні справи у вугіллі, а й наближати їх спільними діями трудових колективів, керівників на місцях, Мінвуглепрому, за допомогою уряду. Зрештою, треба створити умови нормальної праці на шахтах, щоб основний заробіток шахтаря складався з оплати за видобуте вугілля, плюс об’єктивна різниця в ціні, тобто шахтар повинен працювати й жити, а не виживати.

Головне: розум має взяти гору й пропозиції треба виконувати, тому що лихо вже настало. Так, обговорювана проблема, справді, для вугілля й шахтарів є найважливішою технічною, економічною та соціальною проблемою і навіть для країни загалом.

Хотілося б вірити, що нам доведеться працювати, коли знамениті слова великого вченого-хіміка Д. І. Менделєєва про те, що між наукою й виробництвом має бути міст, рух яким повинен здійснюватися в обидва боки і постійно, стануть дійсністю. Насамкінець скажу, про що писав останніми роками.

Віддаючи належне енергетиці, газу, нафті, їхнім обсягам, проблемам та перспективам розвитку, не втомлююся повторювати: вугілля – головний енергоносій в Україні. Поряд з ураном він працюватиме на енергетичну незалежність України, стабілізацію роботи економіки, підвищення життєвого рівня людей. Мине небагато часу, вгамуються пристрасті, розум візьме гору. Буде зрозумілим значення вугілля для енергетичної незалежності України. Але люди, суспільство ніколи не простять тих, хто байдуже, а часом і на шкоду, ставився до вугілля України.

P.S.

Сьогодні про вугільну промисловість багато сказано, та, на жаль, мало що робиться.

У всіх галузях відбувається обговорення програми уряду «Український прорив: для людей, а не політиків». Було таке обговорення й в Українському домі 15 січня 2008 року. Щоправда, там нікому з представників ПЕК не дали слова. Але класик сказав, що в будь-якому ланцюзі (у нашому випадку програмі уряду) треба знайти головну ланку, взявшись за яку, можна витягти весь ланцюг. Такою ланкою є ПЕК країни і для України – вугілля в першу чергу. Це важливо особливо сьогодні за наявності багатьох труднощів з постачанням газу, нафтопродуктів і сировини для коксохімічної промисловості.

У пресі з’явилося багато висловлювань Президента країни В. Ющенка і керівника уряду Ю. Тимошенко про значення вугілля для економіки України та про її енергетичну незалежність. Це добре. Громадська рада при Мінвуглепромі уважно розглянула проект програми уряду України та внесла багато гарних пропозицій і насамперед з організації виконання програм, що діють, нормативних документів з подолання відставання роботи вугільної галузі, її подальшого розвитку, мотивації шахтарської праці і створення безпечних і здорових умов роботи. Ми ще раз нагадуємо, що потрібно, нарешті, завершити будівництво лише однієї шахти № 10 «Нововолинська», яку будуємо вже майже 20 років, і узятися за проектування трьох нових шахт. До речі, нині є 67 розвіданих вугільних ділянок, де можна будувати шахти.

Але сьогодні рішення про початок проектування нових шахт не прийнято, а перший пусковий комплекс шахти № 10 «Нововолинська» у 2008 році заплановано фінансувати в 3 рази менше, ніж у 2007, що становить 20% від необхідного обсягу фінансування. Тут слово нагально мають сказати уряд і Мінвуглепром України. Треба не батогом і пігулками лікувати галузь, а розумним державним втручанням уряду в цю проблему і вирішити це питання під час коригування бюджету 2008 року в першому кварталі.

Автор: Микола СУРГАЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

«Оцінювальная мафія» збирає гроші для просування законопроекту № 2047 Вчора, 14 жовтня

Могеріні назвала задовільними плани Києва щодо Донбасу і реформ Вчора, 14 жовтня

У Жеваго заявили, що жодних "юридичних повідомлень" він не отримував Вчора, 14 жовтня

Новини 11 жовтня: про іноземців на ринку землі, нову посаду Вітренка, тіньову економіку 12 жовтня

Зеленський підписав один з ключових законів для "промислового безвізу" з ЄС 11 жовтня

ЄС обговорить відповідь на дії Туреччини в Сирії, можливі санкції 11 жовтня

Розкрадання мільйонів з "Укрзалізниці": Суд заарештував майно екс-депутата Іщенка 11 жовтня

Прем’єри Ірландії і Британії заявили про позитив щодо Brexit: угода можлива до 31 жовтня 11 жовтня

Фаріон: Українці програють через те, що постійно орієнтуються на чужинця 11 жовтня

Болгарія підписала угоду з Грецією для скорочення повної газової залежності від РФ 10 жовтня