передплата Українською | In English

№2, січень 2008

Дилема лібералізму та комунітаризму

Поділитися:

Суспільно-політичні реалії свідчать про необхідність перегляду основних принципів, на яких тримається сучасна політична система суспільства. Відтоді, як Україна здобула незалежність, і дотепер серед науковців тривають дискусії стосовно того, на яких засадах має розвиватися українська демократія і, відповідно, які основи людського співжиття мають бути закладені як задля реалізації інтересів окремого індивіда, так і задля досягнення загального добробуту українського суспільства.

Політичні процеси в Україні, а також у деяких державах Центрально-Східної Європи донедавна відбувалися на основі положень ліберальної доктрини, під впливом західноєвропейських політичних інститутів та цінностей. Нині очевидним є факт, що «західні ідеї та інститути функціонують не так, як планувалося в ейфорії, яка настала одразу після руйнації соціалізму» [2, c. 17].

Принципи правової держави, ринкової економіки й парламентської демократії, які в західному світі мають успішну традицію, не могли негайно закріпитися в новостворених державах. Політична ситуація в Україні та в країнах колишнього СРСР була протилежною вимогам політичного лібералізму. Основними характеристиками тогочасної політичної системи були: відсутність відкритості у функціонуванні основних інституцій, а також вільного політичного контролю та конкуренції, нагальна потреба створення структур правової держави, відсутність легітимного представництва інтересів окремих індивідів або груп і розвинених моделей можливих проміжних структур (союзів, об'єднань, соціальних рухів, які здійснювали б успішну посередницьку діяльність між державою й індивідом). Механічне перенесення ліберальних цінностей, всесвітнє поширення лібералізму й західного способу життя призвели до розмивання традиційних регіональних і місцевих цінностей.

І на теоретичному рівні, і в площині практичної політики західноєвропейських країн висуваються альтернативні лібералізму стратегії внутрішньої політики, серед яких важливу роль відіграє комунітаризм, що розглядається як теорія, ідеологія та стратегія політичного розвитку. Особлива увага до комунітаризму наприкінці ХХ сторіччя зумовлена розчаруванням у сучасному лібералізмові. Комунітаризм виникає як реакція на процес універсалізації ліберальних цінностей і починається з критики ліберальної концепції індивідуалізму.

Які причини зумовили виникнення комунітаризму та якою мірою цьому сприяло всесвітнє поширення лібералізму? Відповідь на ці запитання дасть змогу окреслити основні положення комунітарної ідеології та її переваги як майбутньої стратегії суспільного розвитку. Перед тим, як аналізувати основні суперечності між лібералізмом і комунітаризмом у практичній політиці, слід насамперед з’ясувати, в чому полягає полеміка між цими доктринами в теоретичній площині.

Ідейна полеміка між лібералізмом та комунітаризмом представлена в працях, з одного боку, неолібералів Дж. Роулза, Р. Дворкіна, М. Фрідмена, Ф. Гайека, а з другого – прихильників комунітаризму, а саме: Ч. Тейлора, М. Сендела, Е. Макінтайра, А. Етционі.

В основі протистояння лібералізму та комунітаризму лежить специфіка духовних цінностей, соціальних і політичних відносин і, відповідно, традиційно встановлених культурних утворень. Задля з’ясування основних ідеологічних відмінностей між комунітаризмом та лібералізмом пропонується провести розмежування за такими позиціями:

– «суспільство», необхідно з’ясувати, як альтернативні політичні ідеології відповідають на запитання: яким має бути суспільство задля підтримання та реалізації інтересів окремого індивіда й суспільства загалом? що є справедливе суспільство? як упорядковується життя людей? чим мають керуватися індивіди у своїй діяльності: традиціями, моральними нормами або ж вчиняти за власними бажаннями, іноді протилежними до суспільно визнаних норм людського співжиття та історично закріплених традицій?

– «індивід – суспільство», необхідно з’ясувати, яке місце відводиться індивідові в суспільстві, яка ідеологія позиціонує пріоритет індивідуальних прав та інтересів над загальними й, навпаки, висвітлити погляди комунітаристів і лібералів на особистість;

– «суспільні цінності», необхідно з’ясувати, яку роль відіграють цінності в суспільно-політичних процесах із позицій лібералізму та комунітаризму, як відбувається формування базових суспільних цінностей, що орієнтує суспільство на їх визнання.

Оскільки комунітарна критика лібералізму виникла одразу після виходу в світ книги Джона Роулза «Теорія справедливості», то передусім розгляньмо окремі положення його теорії. Так, Майкл Сендел у своїй книзі «Лібералізм та межі справедливості» відзначає, що теорія справедливості Роулза передбачає певний образ особистості, яка розглядається незалежно від своїх конкретних цілей [7]. На противагу він висловлює тезу, що така концепція «людини» має визначати ті форми суспільства, на які ми здатні. Також Сендел критикує два основні принципи першопочаткового стану людей, що суперечать один одному: з одного боку, вони вимагають рівних прав для всіх, а з другого – допускають нерівність в умовах, створюючи преференції найменш привілейованим членам суспільства. Критикуючи другий принцип стосовно розподілу економічних і соціальних благ, Сендел досліджує мотивацію поведінки людини. На його думку, готовність індивіда віддавати частину своєї власності на користь іншого й брати до уваги позицію інших людей під час прийняття рішень може бути виключно в суспільстві, якому властивий особливий кодекс цінностей. Таке суспільство, за Сенделом, у жодному випадкові не може бути контекстно незалежним, яким воно видається в Роулза.

 Критика позицій лібералізму стосовно поглядів на суспільство досить добре простежується в працях Чарльза Тейлора. Він виокремлює три «хвороби» сучасного суспільства. Хвороба під назвою індивідуалізм є наслідком надлишку свободи, яку індивід отримує в ліберальному суспільстві. У тому, в чому лібералізм бачить одну з найфундаментальніших цінностей і здобутків людства, Тейлор вбачає не лише позитивні, а й негативні якості. Другою хворобою сучасного людства він вважає поширення пріоритетності інструментального мислення. Раціоналізм, розвиток точних наук, а також «розчаклування» традиційного світу та його норм призвели до того, що сучасний індивід розглядає навколишнє середовище в термінах доцільності й ефективності. Сутністю інструменталізму є визначення найкращого співвідношення між доходами й витратами при визначенні засобів для досягнення певної мети. Третя хвороба є наслідком попередніх двох. Вплив індивідуалізму та інструментального мислення призводить до того, що в політичній сфері громадяни залишаються беззахисними перед бюрократичною державою. Громадянське суспільство перестає бути дієвим актором політики, й демократія вже не забезпечує контролю державного апарату [5].

Перейдімо до розгляду поглядів представників лібералізму та комунітаризму на дихотомію «індивід – суспільство». Ліберальним ідеалом є «держава, яка гарантує людині збереження й захист її природних прав, яка забезпечує розвиток відносин між окремою людиною та державою на договірній основі, надає пріоритет громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами» [3]. Із визначення стає зрозуміло: ліберальні принципи не містять етичної складової, що є притаманним для традиційних норм людського співжиття. Права окремої людини в ліберальній теорії стоять вище за моральні норми, які за означенням покликані не лише регулювати та впорядковувати суспільне життя, а й солідаризувати індивідів, перетворюючи їх на спільноту. Саме в такій незалежності людини від зовнішніх зв’язків спільноти комунітаристи вбачають небезпеку для сучасного людства.

Держава є нейтральним арбітром у суперечках індивідів з того чи іншого питання стосовно загального блага. Прерогатива вибору блага належить виключно індивіду. Ні держава, ні традиція, ні інший індивід не можуть впливати на цей вибір і нав’язувати власне бачення належного. Ч. Тейлор називає таку доктрину лібералізмом нейтральності. Базовим поняттям у цій доктрині він вважає м’який релятивізм – терпимість до уявлень кожного індивіда про благо. Лібералізм нейтральності заперечує можливість обґрунтування й доведення будь-яких моральних позицій в інтерсуб’єктивному дискурсі. За поєднання м’якого релятивізму з такою рисою сучасного суспільства, як прагнення самореалізації, лібералізм створює в соціумі явище індивідуалізму самоздійснення. Саме цим можна пояснити існування в нинішньому світі глобальних проблем, що стосуються всього людства загалом, однак нікого особисто. Обмеженість людей виключно колом власних проблем та інтересів не дає людству змоги подолати всесвітні небезпеки.

Окрім того, теорія справедливості Роулза не враховує вкоріненості індивідів у культурні середовища суспільств, де відбувся процес їх соціалізації. Лібералізм сприймає індивіда як абстрактну істоту, що формує свою ідентичність незалежно від оточуючого середовища. Кожен має відкрити власний оригінальний спосіб буття. Однак така абстракція неможлива внаслідок того, що людина розвивається в постійному контакті з іншими людьми.

Ще один представник неокласичного лібералізму Фрідріх Гайек наголошує на негативній природі концепції свободи. Згідно з нею індивід вільний від будь-якого зовнішнього впливу й сам вирішує, як йому діяти. Його свобода обмежується лише свободою інших людей. Лібералізм прагне усунути всі перешкоди для індивідуальних дій, а колективні дії допускає лише за умови їх необхідності чи кращої доцільності. Тобто суспільство й спільні дії, за Гайеком, ґрунтуються виключно на раціональних засадах корисності або ж неможливості досягнення поставленої мети індивідуальними зусиллями [4, c. 147–148].

Критикуючи лібералізм з позиції ролі індивіда в суспільстві, прихильник комунітаризму М. Сендел зазначає, що індивід, який не обтяжений моральним обов’язком, може посісти важливе місце за межами суспільства, частиною котрого він є, визначати й переглядати свої цілі, не озираючись на успадковані традиції [5]. На думку комунітаристів, ліберальний індивідуалізм присутній виключно там, де порушені суспільні зв’язки, індивіди відчувають відчуженість, соціально неадаптовані. Саме тоді, коли суспільне життя й традиція є вкрай необхідними компонентами задля подолання вищезгаданих негативних проявів суспільного розвитку. З нормативної точки зору, такий індивідуалізм вкрай небажаний. Він – ознака того, що щось відбувається не так. Комунітаристи віддають перевагу людському «я», сформованому під впливом переконань і традицій, що їх індивід поділяє. І саме у своїй спільноті, будь то село, субкультура, суспільно-політичний рух або етнічна група, індивід набуває специфічних прав і обов’язків, одночасно беручи участь у реалізації загальних цілей та інтересів.

Інший представник комунітаризму Елесдеа Макінтайр зазначає, що в теорії Роулза індивіди – первинні, суспільство – вторинне. Тому визначення індивідуальних інтересів є первинним і незалежним від конструювання будь-яких моральних або соціальних зв’язків між ними [1, c. 370].

Розв’язання проблеми цінностей, у тому чи іншому обсязі, на певному етапі розвитку держави має неабияке прогностичне значення. Визначення домінуючих у суспільстві цінностей дає змогу передбачити результат суспільного розвитку. Формування такої ціннісної системи, яка була б прийнята більшістю членів суспільства, є найважливішим принципом його існування і, водночас, основним інструментом суспільних реформувань. Не випадково стратегічною метою будь-якої політичної ідеології є прагнення сформувати систему базисних цінностей і зорієнтувати на них більшу частину суспільства.

З огляду на це доцільно розглянути позиції лібералізму та комунітаризму щодо «суспільних цінностей». Згідно з положеннями класичної ліберальної теорії основною суспільною цінністю є права й свободи громадян, а також принцип громадянської рівності. Вагоме значення в працях лібералів, зокрема М. Фрідмена та Ф. Гайека, відводиться поняттю свободи індивіда як суспільної цінності. На думку Фрідмена, головною суспільною цінністю є свобода індивіда в ринкових відносинах. Завдяки економічний свободі індивід здобуває свободу політичну [6, c. 8]. Як і державі в Роулза, уряду в працях Фрідмена відводиться виключно роль арбітра, який лише визначає правила й стежить за їх виконанням.

Із погляду комунітаризму, та соціальна ієрархія, що існувала в минулі часи й підтримувалася тогочасною мораллю, забезпечувала формування людської автентичності. Фактично ідентичність була задана самим суспільством, а нерівність – нерозривно пов’язана з такою моральною категорією, як честь (honour). Наявність у соціальній структурі суспільства моральної складової, що апелювала до нераціональних почуттів людей, виконувала також функції легітимації та солідаризації.

Розмитість громадянського суспільства та неможливість мобілізації мас на основі ґрунтовних політичних програм через замкнутість індивідів навколо власних проблем відкриває державній бюрократії шлях до встановлення «безмежної опікунської влади». Ця опікунська влада керує суспільством для суспільного ж блага. В умовах індиферентного атомізованого суспільства, яке нездатне формулювати та втілювати спільну мету, реальний контроль влади є неможливим і громадянин залишиться беззахисним перед нею. Така ліберальна цінність, як свобода, стане чітко обмеженою сферою альтернатив, у межах яких громадяни матимуть змогу робити свій вибір. Однак реальних рішень, що могли б справді впливати на суспільне життя, електорат приймати вже не зможе.

Отже, основне протистояння комунітарної та ліберальної ідеологій лежить у площині розгляду суспільних цінностей, ролі й місця індивіда, його прав та свобод, співвіднесення індивідуального й суспільного блага, автономії індивіда та суспільного порядку, визначення пріоритету індивідуального над загальним, і навпаки. Ліберальна ідеологія ставить інтереси індивіда понад інтереси всього суспільства, індивідуальні інтереси є пріоритетними щодо загального блага. Це, у свою чергу, зумовлює байдужість у ставленні окремого індивіда до загальних інтересів, а згодом призводить до втрати індивідом зв’язку із суспільством.

У суперечці лібералів і комунітаристів формулюється основна проблема: звідки з’являється почуття спільності й обов’язку в конкретному суспільстві? На основі традиції, культури та історії, поділених між усіма, або ж на основі абстрактної справедливості правової держави? Для об’єднання суспільств це має геть різні наслідки: у першому випадку суспільство тримається на певних цінностях, у другому – на ціннісно нейтральних рамкових умовах і процедурах.

Імовірно, нині комунітаризм може стати адаптивною формою суспільно-політичного розвитку в умовах транзитної демократії через реалізацію у вигляді життєздатних соціальних технологій. Слід зазначити, що послідовно реалізований індивідуалізм, який є пріоритетом лібералізму, не тільки не є протилежним комунітаризму, а саме індивідуалізм робить акцент не на примусовій, а на добровільно-асоціативній природі соціальної інтеграції. Усе це спонукає бачити в комунітаризмі дієвий засіб консолідації громадян, спосіб відтворення живої функціонуючої соціальності, повсякденної комунікації і, відповідно, механізм відновлення втрачених соціальних зв’язків.

 

Джерела

1. Макінтайр Е. Після чесноти: Дослідження з теорії моралі / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2002.

2. Пеппель К. Коммунитаризм и либерализм, или Чем объединяется общество. Современные стратегии культурологических исследований: Труды Института европейских культур. Вып. 1 / Отв. ред. Д. П. Бак. – М.: РГГУ, 2000.

3. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

4. Роулз Д. Теория справедливости. – Новосибирск: изд-во Новосиб. ун-та, 1995.

5. Тейлор Ч. Етика автентичності. – К.: Дух і літера, 2002.

6. Фридмен М., Хайек Ф. О свободе. – М.: Социум, Три квадрата, 2003.

7. Sandel M. Liberalism and the Limits of the Justice: Philosophical Papers. Vol. 2. – Cambridge, 1985.

Автор: Юлія КРАСНОГОЛОВA

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата