Духмяна пічко, нагодуй!

Напередодні улюблених новорічних і різдвяних свят згадуємо традиції

Як часто, готуючи святковий стіл, господині намагаються вигадати щось цікаве й незвичне, а потім ображаються на їдоків: «Знову їли те саме, що й завжди...»

 Отак ми влаштовані: надаємо перевагу тому, до чого звикли з дитинства. Хто з українців не любить вареників? Немає таких. А борщ? Та це ж найсмачніше й найпростіше, що має бути на столі в кожній оселі!

 Та чи найпростіше? Українська кулінарія, яку ми, українці, вважаємо доволі простою і не особливо витонченою (мабуть, тому, що їмо ці страви щодня), насправді складна в приготуванні й налічує сотні рецептів. Український борщ має багатовікову історію й десятки інтерпретацій рецепту чи не в кожній області України.

Для більшості страв характерний складний набір компонентів (у борщі їх близько 20), а також комбінування кількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, квашення, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні. Наша кулінарія існує в комплексі європейської системи харчування і почасти увібрала в себе деякі традиції кухні азіатських країв. Адже народи існують не ізольовано, вони спілкуються, даруючи одне одному кращі здобутки національних культур.

До того ж схожі географічно-кліматичні умови нерідко сприяють спільним кулінарним винаходам на однакових рослинних чи тваринних компонентах. Ми можемо знайти чимало аналогів українських страв в італійській, німецькій, французькій кухнях: українські вареники – італійські равіолі, українська локшина – італійська паста (макарони), українські овочеві печені – французьке соте, різноманітна смаженина зі свинини в українців і німців. Багато спільного є в українській та польській кухнях, особливо на порубіжних територіях. Навіть на святковому столі бачимо однакові страви: свят-вечірні (вілійні) вушка з червоним борщем та ін. Ми, у свою чергу, подарували світові кулінарний шедевр – український борщ, який сьогодні знають і люблять усюди.

І все-таки в кожного з народів, незважаючи на певну схожість страв, віками створювалася власна традиція харчування, що ґрунтувалася на історично закріплених уподобаннях і смаках. В українській кухні переважають такі способи термообробки продуктів, як варіння й тушкування в печі. На жаль, сучасний спосіб життя, особливо в містах, виключає можливість приготування страв таким прадавнім способом. Хоча все, що винаходять інженери в царині побутової техніки, спрямовано на те, аби у якнайстислішій формі повторити ефект складеної з цегли великої теплої пічки-годувальниці. Але чи можна порівняти задоволення від тепла й аромату печі з електронним писком мікрохвильових та інфрачервоних духовок... Не забуваймо, що, крім суто прикладних функцій – готувати їжу й гріти, піч в українських оселях є ще й артоб'єктом, розмальованим квітами або химерними тваринами.

Фото Світлани ГОРОБЕЦЬ.

Автор: Катерина БАЛАБУЄВА