№22, листопад 2007

Конституція як основа формування та реалізації державної політики

Конституція в сучасних умовах демократичного розвитку (тобто коли ми маємо справу не з декларативними конституціями авторитарних держав, а з реальними правовими актами) перетворюється на один з вирішальних чинників суспільного і державного-правового розвитку. В цьому сенсі не може викликати заперечення тлумачення Конституції як джерела державної політики. Причому Конституція постає не лише як один з можливих чинників впливу на державну політику, а саме як її фундаментальна основа та вирішальний фактор, без якого зникають демократичні основи. А без спрямованості на демократію вона вже починає слугувати не інтересам суспільства в цілому, а виключно інтересам тих чи інших кланів, політичних угрупувань або окремих політиків.

Як слушно зазначає Е. Хейвуд, для переважної кількості демократичних країн конституції традиційно сприймались як «точні описи діючої системи правління» [1]. Поготів, будь-яка конституція завжди несе в собі певний прогностично-аксіологічний елемент, який дозволяє передбачити подальший напрям державного розвитку, і відповідно – державної політики. Цікаво зазначити, що про прогностичну функцію Конституції прямо пише такий відомий вітчизняний дослідник, як Ю. Тодика [2].

Утім, зараз ми маємо на увазі навіть не стільки одну з можливих функцій Конституції, скільки те, що на її рівні закладаються цінності, які покликана забезпечувати держава.

Автори монографії «Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні» (2006) характеризують державну політику як «систему цілеспрямованих заходів, які ставлять за мету розв'язання тих чи інших суспільних проблем, задоволення суспільних інтересів, забезпечення стабільності конституційного, економічного, правового ладу країни... специфікою якої є те, що вона реалізовується через владні структури, які мають повноваження монопольного права держави на законний примус» [3]. Справді, зв'язок державної політики з Конституцією засвідчує не лише посилання на таке поняття, як «конституційний лад». Автори цього дослідження від самого початку встановлюють чітку кореляцію між спрямованістю державної політики та процесом забезпечення суспільної стабільності й задоволення суспільних інтересів. При цьому варто пам'ятати: основні суспільні інтереси завжди пов'язані з системою прав і свобод громадян держави, котрі не лише формально фіксуються в Конституції, а й мають реально забезпечуватись нею як правовим актом найвищої юридичної сили, якому властива ознака прямої імперативної дії (стаття 8 Конституції України).

Так само можна навести й широко застосоване в сучасній вітчизняній науці визначення державної політики В. Тертички. Цей автор, нагадаємо, пропонує тлумачити державну політику в такий спосіб: «державна політика – це відносно стабільна, організована й цілеспрямована діяльність/бездіяльність державних інституцій, здійснювана ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства» [4]. Причому, обґрунтовуючи доречність саме такого способу розуміння феномену державної політики, він зазначає, що наведене визначення державної політики імпліцитно передбачає те, що вона засновується на законі й має бути легітимною. Тобто державна політика не постає, так би мовити, виключно на власній волі та власному бажанні тих, хто в даний момент наділений державно-владними повноваженнями. Навпаки, для того, щоб цей напрям діяльності держави мав системний та цілісний характер, необхідно від самого початку мати певний набір правил і принципів, які вказували б на: а) тип політичного режиму; б) спосіб організації державної влади; в) основні політичні інститути, наявність яких забезпечує нормальний розвиток державного механізму; г) базові цінності та завдання, що повинні реалізовуватися під час державного й суспільного розвитку. Ці правила мають бути зафіксовані на законодавчому рівні, для того, щоб не виникало жодних двозначних політичних інтерпретацій того, в який саме спосіб слід реалізовувати політику та на яких підставах.

Універсальним способом фіксації вказаних норм і правил (він широко застосовується в сучасній політико-правовій практиці) є метод конституційного визначення. Надаючи цим правилам і принципам імперативного значення, держава виступає гарантом того, що всі учасники суспільно-політичних відносин дотримуватимуться їх. І водночас вона сама, як механізм інституціоналізованого примусу, діятиме відповідно до певних стандартів. Тому цілком природно, що в усіх без виключення демократичних країнах програми реалізації державної політики завжди розробляються і запроваджуються згідно з конституцією.

Візьмемо як приклад Закон «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року [5]. У ньому зафіксовано, що він визначає основні засади державної політики, сформованої на основі Конституції та спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності. Більше того, в статті 2 згаданого закону чітко вказано: правовою основою в сфері національної безпеки виступає Конституція. У цьому сенсі можна цілком обґрунтовано стверджувати: всі основні напрями реалізації державної політики чітко співвіднесено з конституційними принципами.

Те саме можемо сказати і про конкретні сфери, в яких реалізується державна політика. Не викликає жодного сумніву, що всі заплановані економічні реформи, всі заходи з політичного регулювання економічних відносин і забезпечення прав суб'єктів господарювання реалізуються виключно на основі й на виконання тих базових конституційних принципів, які визначають організаційні підвалини економічної системи. Досить згадати, приміром, норми статті 13 Конституції України («Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки»), статті 17 (де зазначено, що забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави) тощо. Разом із тим намагання розбудовувати й реалізовувати таку державну політику, яка суперечила б Конституції, підривала її базові цінності, зустрічатиме спротив відповідних органів державної влади. (Принаймні так має бути.) Можна назвати єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні (це – Конституційний Суд), котрий під час процесу конституційного судочинства вправі винести компетентні рішення стосовно відповідності Конституції України закріплених в тому чи іншому нормативно-правовому акті норм про визначення державної політики в будь-якій конкретній сфері.

Найочевидніший зв'язок між фундаментальними конституційними принципами, цінностями і нормами та державною політикою можна побачити, звернувшись до аналізу державної політики в сфері забезпечення прав людини. Зокрема, доцільно нагадати Постанову Верховної Ради України «Про Засади державної політики України в галузі прав людини» від 17 червня 1999 року [6]. Справді, практично всі без виключення напрями державної політики в цій галузі ґрунтуються на Конституції. До речі, саме зазначений зв'язок затверджених напрямів державної політики з Конституцією надавав конкретним нормативно-правовим актам держави в цій сфері не просто легальності (адже будь-який закон не може суперечити Конституції і має прийматись на її основі та на її виконання), а й легітимності.

Водночас, порівнюючи стан системності та послідовності здійснення державної політики в окремих сферах, маємо зазначити, що найбільше проблем ми зустрічаємо нині саме в сфері політичного регулювання. На наше глибоке переконання, державна політика в цій сфері має виключно ситуативний характер, який іноді суперечить і Конституції. Як приклад наведемо неодноразові відтермінування з прийняттям закону про опозицію. Право на опозиційну діяльність, нагадаємо, є одним із основних політичних прав, гарантованих Конституцією (про специфіку конституційної фіксації цього права, зокрема, пише А. Француз [7]). Відсутнє законодавче обгрунтування й економічної політики. Досі від різних представників вищих органів державної влади доводиться чути прямо протилежні заяви. Ще більші негаразди з визначенням державної політики в зовнішній сфері: Україна майже остаточно втратила будь-яке чітке розуміння свого розвитку, постійно хитаючись між ЄЕП та Європою, Росією та НАТО.

Єдино можливим рецептом, здатним повернути державній політиці не лише бодай мінімальну осмисленість, а й поставити її на надійний ґрунт, є звернення до Конституції, в якій визначено цілі та цінності державної політики й запропоновано механізми, покликані сприяти їх практичній реалізації.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, сформулюємо такі висновки:

1. Науково обґрунтований підхід до аналізу процесів формування й реалізації державної політики передбачає висвітлення її зв'язку з базовими принципами організації, функціонування та цілевизначення державної влади, закріпленими в кожній конкретній країні на рівні її Основного Закону. Наявність діалектичного зв'язку між Конституцією та державною політикою. Адже, з одного боку, державна політика, як доводить В. Селіванов, «покликана визначити роль і завдання державної влади у життєво важливих сферах суспільства, стратегічні цілі законодавчих, управлінських, адміністративних тощо заходів щодо збереження цілісності суспільства і його спрямування шляхом соціального прогресу» [8]. А з іншого боку, сам процес цілевизначення відбувається відповідно до закріплених на рівні Основного Закону принципів організації суспільного ладу.

2. Відсутність системного бачення цілей і завдань державної влади, її неспроможність виконувати належні конституційні завдання, забезпечувати права і свободи людини та громадянина, ґарантувати державний суверенітет, верховенство права і законність спричиняє відповідні наслідки на рівні державної політики. Остання поступово відривається від своєї конституційної основи й перетворюється з засобу забезпечення суспільних потреб на інструмент обслуговування тих або інших політико-олігархічних угрупувань. Зазначена загроза, на думку автора, становить одну з найголовніших перешкод на шляху демократизації політичної системи та механізму державного управління.

3. Однією з найважливіших проблем в сфері формування сучасної державної політики є намагання реалізувати її поза контекстом конституційних принципів і цінностей. Зазначена тенденція видається нам особливо небезпечною. Таке ставлення до Конституції може призвести до спроб маніпуляції нею та до перетворення на один з інструментів реалізації політичної влади. Водночас розрив між конституційними принципами й цінностями та реальною державною політикою здатний спричинити втрату нею як легальності, так і легітимності в очах суспільства.

Нормальний розвиток державної політики неможливий без звернення до її конституційних основ. Без цього вона залишатиметься лише сукупністю хаотичних дій, ініційованих суб'єктивними мотивами окремих політиків чи політичних сил. Ясна річ, проблему аналізу конституційних основ формування й реалізації державної політики подана стаття жодним чином не вичерпує. Отже, перед вітчизняною політико-правовою наукою відкривається цікавий і перспективний напрям досліджень.


Джерела:

1. Хейвуд Э. Политология. – М., 2005. – С. 359.

2. Тодыка Ю. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Харьков, 2000. – С. 70–80.

3. Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні. – К., 2006. – С. 35.

4. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. – К., 2002. – С. 82–83.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

6. Постанова Верховної Ради України «Про Засади державної політики України в галузі прав людини» від 17.06.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 35. – Ст. 303.

7. Француз А. Політична опозиція у демократичній державі (правові аспекти аналізу) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5(31). – С. 35–45.

8. Селіванов В. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – К., 2002. – С. 313–314.

 

Автор: Іван ГЛАДУНЯК

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня