Історико-правові передумови інтеграції Польщі з Євросоюзом

Процес інтеграції Польщі з Євросоюзом був досить складний, а після першої спроби здійснення його взагалі було відтерміновано на десятки років. Нині з огляду на політико-правові реалії у Євросоюзі позиція Польщі як одного з ключових гравців є не лише вагомою, а й часом вирішальною. Її досвід на шляху до членства в Євросоюзі не лише є цінним практичним матеріалом в історичній ретроспективі, а й становить науковий інтерес для інших європейських держав – потенційних кандидатів на вступ до ЄС. Такий досвід може бути використано в майбутньому, зокрема й Україною. А отже, й ретельно вивчено.

Варто зазначити, що цій науковій проблематиці у Польщі, зокрема у юридичній літературі, не було приділено значну увагу аж до початку 1990-х років. Оприлюднення деяких документів стало можливим лише за нашого часу. Наприклад, 23 червня 2006 року на спеціальному засіданні Сейму Польщі прийняли постанову щодо правової та політичної оцінки результатів польського референдуму 1946 року [4].

У поодиноких наукових виданнях повоєнного періоду не враховувалася перспектива асоціації Польщі з ЄС й тим паче – потенційного її членства. Водночас неможливо не звернути увагу на праці таких першопрохідців, як Станіслав Альбіновський, який ще у 1965 році видав одну з перших книг у Польщі про порівняльне дослідження функціонування економіки Західної Європи [1], або Марія Цепелєвська – авторка одного з перших видань польською мовою про Європейське Економічне Співтовариство, що вийшло друком 1981 року [3].

Початок процесу європейської інтеграції Польщі зумовив і активність у наукових дослідженнях за цією проблематикою. Одними з перших над нею працювали такі відомі польські правники, як Ян Барч, Анна Вирозумська, Цезарі Мік, Рудольф Остріханський, Станіслав Чаплінський та інші.

Отже, пропонуємо розглянути правові та політичні аспекти, що мали місце у Польщі та на Європейському континенті в період із середини 40-х до кінця 80-х років минулого століття, який можна ототожнити з початком інтеграції Польщі з ЄС і який є одним із ключових його етапів.

Із закінченням Другої світової війни економіка Польщі, як і всіх європейських держав, потребувала не просто реформування, а цілковитої відбудови. Жагуче прагнення населення Польщі до відновлення економічного потенціалу держави, територія якої тривалий час була об'єктом фашистської окупації та ареною бойових дій, наштовхувалося на істотні ідеологічні перепони і всередині держави, і в міжнародному та європейському середовищі.

Попри необхідність інтеграції Польщі з європейськими державами, яку підтримували відомі польські політики, зокрема генерал Владислав Сікорський та історик Йозеф Ретінґєр (навіть перебуваючи в еміграції, вони багато разів виступали з такими ініціативами [5]), правове регулювання економічних відносин у державі підмінялося політичною доцільністю. 1946 року в Польщі було ліквідовано Сенат як державний інститут, націоналізовано промисловість, посилено охорону західного кордону держави. А здійснення економічних реформ було загальмовано.

Такі внутрішні події у Польщі, як наслідок, позначилися на польській зовнішній політиці, а відповідно й на свободі вибору та налагодженні міжнародних відносин. Це обмежило можливості держави брати участь у загальноєвропейських об'єднавчих процесах.

Серед позитивних кроків повоєнного життя, які вдалося тоді здійснити Польщі в міжнародному співробітництві, слід відзначити її членство в Організації Об'єднаних Націй та Міжнародному валютному фонді. Справді, Польща юридично є однією з держав–засновниць ООН. Натомість через певні розбіжності міжнародно-правового характеру щодо визнання легітимності її уряду вона не брала участі у Сан-Франциській конференції 1945 року з підготовки статутних документів ООН. Попри це, підписавши згодом Загальну декларацію прав людини ще до набрання нею чинності, Польща де-юре стала 51 державою–засновницею ООН. А стосовно Міжнародного валютного фонду, то 1950 року під ідеологічним тиском Польща змушена була припинити членство в ньому.

Також не сприяла об'єднанню Європи доктрина «залізної завіси», що існувала в повоєнний період й умовно відокремлювала східні держави від західних. В результаті цього розпочався процес ізоляції держав соціалістичного табору від євроінтеграційних процесів на континенті, а отже, й Польщі.

Водночас на терені повоєнної Західної Європи такі процеси вже розпочиналися. Економічні проблеми по закінченні Другої світової війни були такі складні, що процес відбудови Європейського континенту міг затягнутися на довгі роки. Розуміючи цю ситуацію, національні уряди розпочали активну діяльність з об'єднання зусиль європейських держав. Їх підтримали й багато проєвропейських громадських акцій та молодіжних рухів, ініційованих у другій половині 40-х років, зокрема, в Парижі, Гаазі, Брюсселі, Лондоні та багатьох інших містах Європи.

У результаті такої діяльності в Європі створилася низка європейських політичних організацій. 17 березня 1948 року на підставі Брюссельського договору однією з перших було засновано європейську міжнародну організацію Західний Союз. Ще один важливий крок європейськими державами на шляху інтеграції було зроблено вже за два місяці. 10 травня 1948 року було проголошено Гаазьку декларацію Конгресу європейських федералістів, в якій уперше пролунали пропозиції щодо створення об'єднаної Європи на умовах свободи пересування людей, ідей та цінностей. Утім, найважливішим результатом європейської інтеграції того часу можна сміливо назвати активну підготовку й створення 5 травня 1949 року Ради Європи.

Незважаючи на суспільно-політичну активність західної частини континенту, Польща не потрапила до кола держав–засновниць жодного зі згаданих об'єднань. Під час укладення Північноатлантичного договору у 1947 році Польщу й інші держави Центральної та Східної Європи також не розглядали як можливих партнерів. Доводиться констатувати, що після Фултонської промови вони залишилися не так за «залізною завісою», як «під нею», бо були «затиснуті» між двома ідеологічними світами, кожен із яких прагнув реалізувати ідею створення свого, звісно, кращого майбутнього.

Зазначимо, що створення суто політичних міжнародних організацій у Європі було лише частиною великого загальноєвропейського об'єднавчого руху, початком тривалого процесу європейської економічної інтеграції, яка надалі поширилася майже на всі ділянки суспільного життя європейських держав.

Повоєнні економічні проблеми були такі складні, що без об'єднання зусиль європейських держав процес відновлення економіки міг затягнутися на довгі роки. Це ставало дедалі зрозумілішим, тому об'єднавчі процеси у повоєнній Європі попри їх складність тривали й набирали обертів.

Польща, однак, не мала можливості реалізувати свої історичні прагнення через існування «залізної завіси» протягом кількох десятиріч. Хоча унікальну можливість висловити свою євроінтеграційну активну позицію ця держава мала ще навіть до заснування європейських співтовариств. Серед інших європейських держав Польща виявила ініціативу щодо участі в економічному проекті відбудови континенту – Програмі відновлення Європи, ініційованій державним секретарем США Джорджем Маршаллом 5 червня 1947 року.

Таку ініціативу підтримали багато європейських держав. Уже за місяць, у липні 1947 року, розпочалася підготовка до міжнародної конференції у Парижі щодо Програми відновлення Європи. Тоді ж своє бажання долучитися до Програми виявила й Польща. Розпочався процес підготовки цих країн до участі в Паризькій конференції, написання відповідних декларацій. Проте через ідеологічний пресинг Польща вкотре втратила унікальну можливість зробити перші реальні спільні кроки з іншими європейськими державами на шляху європейської інтеграції, розпочавши Програму відновлення Європи на своїй території.

Тим часом у Західній Європі розпочалося створення Європейських співтовариств. Одним із перших кроків був запропонований Жаном Моне у квітні 1950 року план економічного розвитку у формі секторного методу інтеграції європейських національних економік. Його основою стало послідовне поширення інтеграційних процесів на нові сектори економіки. Кінцевою метою мало бути повне економічне об'єднання, а згодом на його основі – політичне та суспільне [6].

Реалізація цієї ідеї, активно підтримуваної міністром закордонних справ Франції Робером Шуманом, розпочалася з сектора видобутку вугілля й виробництва сталі. Західним державам було запропоновано створити Європейське співтовариство вугілля й сталі (ЄСВС). Стратегічний план полягав у тому, що процес видобування французького й західнонімецького вугілля мав бути підпорядкований спільній інституції. Інституційно-правовий механізм у межах ЄСВС також передбачав контроль ключових галузей економіки Німеччини, слугував запобіжником її мілітаризації.

До речі, порівняно з іншими учасниками цього співтовариства, за наявними покладами кам'яного вугілля, а отже, за економічним потенціалом у його видобуванні Польща посідала одне з перших місць у Європі. Незважаючи на це, Польща у створенні першого Європейського співтовариства участі не брала. Наприкінці 50-х років на континенті виникло ще два об'єднання європейських держав – Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії. Польщі, як і жодної зі східноєвропейських держав, знову не було серед засновників Європейських співтовариств.

Із середини 50-х років «залізна завіса» дедалі щільнішала. Економічні контакти європейських держав із східної та центральної частин Європи з їхніми західними сусідами були зведені до мінімуму на довгі роки. Ідеологічні та політичні чинники конфронтації різних доктрин посилювали протистояння західної та східної частини Європейського континенту. Як наслідок, загальноєвропейські об'єднавчі процеси в умовах «холодної війни» були безперспективні.

Протягом 60-х, 70-х років Польщі вдалось укласти лише декілька торговельних угод з Європейським Економічним Співтовариством, зокрема, щодо торгівлі з продажу деяких видів продукції аграрного сектору. Водночас Європейське Співтовариство підписало декілька угод з окремими державами–членами Ради Економічної Взаємодопомоги. Усі зазначені угоди мали галузевий характер й добровільно-обмежувальний характер у торговельних стосунках ЄС–Польща, оскільки держава-партнер погоджувалася, наприклад, не продавати товар за ціною, нижчою від установленої.

Частину домовленостей між Польщею та Єврокомісією було оформлено у вигляді технічних умов щодо поставок целюлози, морожених фруктів, риби. Уже наприкінці 70-х років окремо з кожною державою–членом ЄС Польща уклала низку угод про науково-технічну, економічну й промислову співпрацю.

Укладення торговельних угод щодо окремих категорій продукції практикували й у 80-ті роки. Наприклад, 19 червня 1986 року було парафовано угоду між Польщею та ЄЕС щодо постачання целюлози. Утім, хоч певні елементи співробітництва й були можливі лише в умовах падіння «залізної завіси», завдяки політичним змінам з'явилася можливість прямих офіційних контактів Польщі з Європейськими співтовариствами.

Під час політичного потепління в Європі, зумовленого, зокрема, початком горбачовської перебудови у 1985 році й зруйнуванням Берлінського муру у 1989 році, відкрилися нові можливості для Польщі й інших держав Центральної та Східної Європи поновити їхні спроби у європейській інтеграції з ЄС. Як зазначає з цього приводу В. Бартошевський: «…зміни у Польщі і Європі у 1989 році… <…> …знову, лише через 50 років, надали нам можливість проводити власну зовнішню політику» [2].

Неконституційність рішення про запровадження військового стану ще 13 грудня 1981 року викликала стурбованість й неоднозначну оцінку і з боку польської громадськості, і європейської спільноти. Активну діяльність розпочали незалежна профспілка «Солідарність» та інші польські громадські організації.

Європейське Співтовариство теж переживало у своїй історії складні часи. Невдалі спроби створити політичний союз та затвердити проект договору про Європейський Союз на початку 1980-х років виявили гостру потребу якнайшвидшого вдосконалення інституційного механізму ЄС. З цією метою на декілька років співтовариство зосередило свої зусилля на підготовці угоди про розширення секторної співпраці, певною мірою, повертаючись до ідеї Моне, висловленої ще 1950 року, про яку ми згадували.

Результатом такої роботи стало укладення нової угоди ЄС у 1986 році – Єдиного європейського акта, що вперше за 30 років як юридичний акт первинного права ЄС змінював зміст засновчих договорів співтовариства. На його основі вдалося впровадити нові напрями діяльності ЄС, розширивши у такий спосіб сфери співпраці співтовариств.

Саме в такій ситуації Польща розпочала підготовку до співробітництва з ЄС. Установлено її перші дипломатичні контакти з Європейським Економічним Співтовариством. Уже у вересні 1988 року було проведено формальні переговори між Польщею та ЄС щодо торговельної угоди й економічної співпраці. Відповідну міжнародно-правову угоду між сторонами було укладено менш як за рік.

Наступним кроком стало обговорення питання укладення угоди про асоціацію Польщі з ЄС. Тут відзначимо далекоглядну позицію Європейського Співтовариства. Незважаючи на польські політичні події, позиція ЄС на переговорах щодо укладення Європейської угоди з Польщею була чіткою і вчасною. Вона стала свідченням серйозності намірів співтовариства у стосунках ЄС–Польща, сприяла Польщі у визначенні власної правової позиції у підготовці міжнародно-правових актів про подальшу співпрацю з ЄС.

Політична криза в Польщі наприкінці 1988 року, однак, загострилася. Під тиском опозиційних сил розпочалися дебати під час національного «круглого столу», що тривав з 6 лютого до 5 квітня 1989 року у Магдаленці під Варшавою. Основними вимогами були реалізація широкомасштабних економічних реформ, демократизація режиму, проведення парламентських виборів на багатопартійній основі.

4 червня 1989 року відбулися вибори до Сенату та Сейму Польщі, які стали визначальними для суспільно-політичного життя держави, її подальшого розвитку. Вони також сприяли активізації євроінтеграційних процесів і в самій Польщі, і в державах-сусідах. Саме тому Червневі парламентські вибори в польській історії можна писати «з великої літери». Ці вибори також вважаються початком переходу від Польської Народної Республіки до Третьої Республіки – Речіпосполитої Польщі.

Відтоді Польща цілковито долучилася до євроінтеграційних процесів, а держави–члени ЄС уже з початку 1990 року стали її головними економічними партнерами.

Джерела:

1. Albinowski S. Rozmowy o gospodarce. Europa Zachodnia, Stany Zjednoczone. – Warszawa: Ksiazka i Wiedza, 1965.

2. Bartoszewski W. Wspolna europejska odpowiedzialnosc. Wybrane przemowienia i wywiady styczen-lipec 2001 r. – Warszawa: Ministerstwo Spraw Zagranicznych, 2001. – S. 114.

3. Ciepielewska M. Wspolna polityka rolna EWG. – Warszawa: PWN, 1981.

4. Monitor Polski z dnia 3 lipca 2006 r.

5. Nowak-Far A. Integracja Europejska. Prawo instytucyjne. – Warszawa: Naczelna Rada Adwokacka, 2001. – S. 17.

6. Wois J. Integracja Europejska. – Poznan: WSB, 1999. – S. 27.

Автор: Анатолій ЛИЗОГУБ