передплата Українською | In English

№22, листопад 2007

Принципи функціонування

Поділитися:

недержавних пенсійних фондів у законодавстві

Директива Європарламенту та Ради Європи № 20003/41/ЕС від 3 червня 2003 року «Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення» визначає основні правила початку діяльності й подальшого її здійснення на території країн – учасниць ЄС суб'єктами накопичувального пенсійного забезпечення. До основних вимог, які мають бути відображені в законодавстві кожної країни – учасниці ЄС, віднесено вимоги щодо:

1) реєстрації пенсійного фонду та нагляду за його подальшою діяльністю з боку державних органів;

2) надання інформації учасникам пенсійного фонду;

3) суб'єктів, які обслуговують пенсійний фонд;

4) інвестування активів пенсійного фонду.

Вимоги щодо реєстрації суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення встановлюються статтями 9 та 10 директиви. З метою належного державного нагляду за всіма суб'єктами накопичувального пенсійного забезпечення суб'єкти системи повинні реєструватися в спеціальному єдиному державному реєстрі відповідних юридичних осіб. Під час реєстрації суб'єкта накопичувального пенсійного забезпечення та протягом його подальшої діяльності уповноважений державний орган має забезпечити державний нагляд за:

1) ефективним управлінням діяльністю цього суб'єкта особами «з доброю репутацією, які повинні мати відповідну професійну кваліфікацію й досвід або наймати консультантів із такою кваліфікацією та досвідом»;

2) належним складанням правил функціонування будь-якого накопичувального пенсійного фонду й відповідною поінформованістю його учасників щодо цих правил;

3) розрахунком усіх «технічних резервів» юридичних осіб, які здійснюють адміністративне управління діяльністю та (або) управління активами накопичувального пенсійного фонду;

4) виконанням роботодавцем, що заснував накопичувальний пенсійний фонд або робить пенсійні внески за своїх працівників до такого фонду, зобов'язань з регулярної сплати пенсійних внесків у разі, якщо такий роботодавець зобов'язаний згідно із законодавством країни гарантувати майбутні пенсійні виплати своїм робітникам;

5) достатнім інформуванням учасників фондів про умови здійснення пенсійного забезпечення.

Після реєстрації суб'єкта накопичувального пенсійного забезпечення уповноважений державний орган країни-учасниці зобов'язаний вимагати від кожного такого суб'єкта складання щорічної фінансової та іншої звітності з урахуванням кожного накопичувального пенсійного фонду, що перебуває в управлінні цього суб'єкта. Щорічна фінансова та інша звітність має:

1) достовірно відображати стан пенсійних активів, зобов'язань перед учасниками пенсійних фондів і фінансовий стан накопичувального пенсійного фонду;

2) бути послідовною, всебічною, достовірною й належно засвідченою уповноваженими особами відповідно до національного законодавства.

Загалом слід відзначити: вимоги законодавства ЄС щодо реєстрації пенсійних фондів і подальшого нагляду за їхньою діяльністю з боку компетентних державних органів враховані в законодавстві України, зокрема в законах: «Про недержавне пенсійне забезпечення» [5], «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [3], «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [1] тощо.

Так, зокрема, державна реєстрація пенсійного фонду та видача йому відповідного свідоцтва проводяться відповідно до законів «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» [4] та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи після погодження його статуту Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та реєстрації в установленому порядку.

Пенсійний фонд набуває права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення з моменту його реєстрації як фінансової установи в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та отримання відповідного свідоцтва.

Стаття 67 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» передбачає, що держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

Державний нагляд і контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у межах повноважень і в порядку, визначених Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими актами.

Державний нагляд і контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбачених законодавством.

Контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України в межах повноважень, передбачених законом.

Порядок подання звітності суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення – адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, та зберігачами визначено статтею 52 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Так, щорічно адміністратор подає Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг зведений звіт стосовно кожного пенсійного фонду, що містить інформацію про пенсійний фонд, а також дані звітів про здійснення ним адміністрування такого пенсійного фонду та звітів, наданих протягом звітного року адміністраторові особами, які здійснюють управління активами, та зберігачем.

Отже, можна зробити висновок: положення законодавства Євросоюзу щодо порядку реєстрації установ недержавного пенсійного забезпечення та контролю держави за їхньою діяльністю загалом враховані у відповідних положеннях законодавства України.

Згадана директива Європарламенту та Ради Європи передбачає порядок надання та вимоги щодо змісту інформації, яка має надаватися учасникам накопичувальних пенсійних фондів та одержувачам пенсійних виплат з таких фондів. Стаття 11 цього документа передбачає надання щонайменше такої інформації:

1) про зміни у правилах пенсійної схеми, в якій бере участь учасник, що відбулися протягом установленого (звітного) періоду;

2) за вимогою учасника накопичувального пенсійного фонду:

* щорічну фінансову та іншу звітність, яка надається уповноваженим державним органам щодо пенсійного фонду такого учасника;

* повний текст інвестиційної декларації накопичувального пенсійного фонду;

* запланований розмір пенсійних виплат;

* рівень пенсійних виплат у разі припинення трудових відносин;

* напрями інвестування пенсійних активів;

* умови переведення належних учаснику накопичених пенсійних коштів до іншого накопичувального пенсійного фонду в разі припинення трудових відносин із засновником корпоративного пенсійного фонду або роботодавцем, який робив пенсійні внески за такого учасника фонду в корпоративний пенсійний фонд.

Окрім цього, учасники накопичувальних пенсійних фондів щорік повинні отримувати стислий звіт про стан відповідного накопичувального пенсійного фонду й поточний рівень фінансового забезпечення їхніх накопичених індивідуальних прав на пенсійні виплати в майбутньому. А кожний одержувач пенсійних виплат із накопичувального пенсійного фонду має отримувати у момент виходу на пенсію або в разі настання моменту здійснення інших виплат з фонду, дозволених національним законодавством країни, відповідну інформацію про належні до сплати виплати й відповідні форми їх здійснення.

Законодавством України передбачено, що:

* адміністратор зобов'язаний один раз на рік безоплатно надавати кожному учасникові пенсійного фонду виписку з індивідуального пенсійного рахунку такого учасника, яка повинна містити щонайменше інформацію про сплачені пенсійні внески, інвестиційний прибуток (збиток), податок, утриманий із пенсійних виплат, здійснені пенсійні виплати, оплату послуг, наданих учасникові фонду за рахунок його пенсійних коштів;

* учасникам пенсійного фонду, які отримують пенсійні виплати з цього фонду, додатково безоплатно надається інформація про загальний обсяг і розмір щомісячних виплат та залишку на індивідуальному пенсійному рахунку (в разі здійснення пенсійної виплати).

Адміністратор недержавного пенсійного фонду повинен також надати кожному вкладникові та учасникові фонду:

* примірник пенсійного контракту;

* пам'ятку з роз'ясненнями основних положень пенсійного контракту;

* копію зазначеної в пенсійному контракті пенсійної схеми;

* витяг із основних положень статуту пенсійного фонду та (або) на вимогу вкладника фонду – копію статуту пенсійного фонду.

Отже, положення законодавства ЄС щодо мінімального обсягу інформації, який має бути наданий учасникові та/або бенефіціарові пенсійного фонду, враховані у відповідних положеннях законодавства України.

Директива передбачає, що з метою зменшення ризиків втрати коштів, акумульованих у пенсійних фондах, держава може вимагати від пенсійних фондів передавати управління коштами іншим ліцензованим особам.

Стаття 19 директиви передбачає наявність спеціального зберігача або депозитарію, відповідального за збереження активів пенсійного фонду.

Водночас повноваження щодо «адміністрування» пенсійного фонду може бути покладено на сам пенсійний фонд.

Вимоги щодо «технічних резервів» суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення визначено статтями 15, 16, 17 та 22 директиви. Відповідно до них кожна країна забезпечує законодавче встановлення вимог до юридичних осіб, що здійснюють адміністративне управління діяльністю накопичувальних пенсійних фондів та (або) управління їхніми активами, у вигляді вимог щодо адекватного співвідношення власного капіталу, гарантійних, страхових та інших резервів цих юридичних осіб із обсягом зобов'язань перед учасниками таких фондів, враховуючи при цьому структуру та положення чинних пенсійних контрактів.

До «технічних резервів» згідно з директивою можна віднести власний капітал, гарантійні, страхові, резервні фонди, що утворюються юридичними особами відповідно до національного законодавства кожної країни, в якій вони зареєстровані.

Відповідно до статті 15 кожна держава – учасниця ЄС забезпечує:

1) постійне встановлення установами, в управлінні яких перебувають професійні пенсійні схеми, адекватної величини зобов'язань стосовно загальної структури пенсійних схем, що відповідає фінансовим зобов'язанням, які виникають залежно від портфелю існуючих пенсійних контрактів;

2) формування установами, в управлінні яких перебувають пенсійні схеми й для яких вони забезпечують страхування «біометричних ризиків» і/або гарантії результатів інвестиційної діяльності чи певного рівня виплат, достатніх «технічних резервів» стосовно загальної структури цих схем.

Розрахунок «технічних резервів» має проводитися щороку. При цьому держава – член співтовариства може дозволяти проведення розрахунку кожні три роки, якщо установа забезпечує учасників та/або компетентні органи підтвердженням чи звітом про внесення змін за проміжні роки. Підтвердження чи звіт повинні відображати зміни, внесені до «технічних резервів», або зміни у страхуванні ризиків. Розрахунок «технічних резервів» проводиться й засвідчується актуарієм або іншим спеціалістом у цій сфері.

Окрім того, у статті 17 директиви перелічено вимоги до власних коштів суб'єктів, які забезпечують функціонування установи професійного пенсійного забезпечення.

Загалом проаналізувавши відповідність законодавства України згаданій директиві Європарламенту та Ради Європи, можна відзначити, що основні вимоги законодавства ЄС враховані в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Так, відповідно до статті 27 цього закону особа, що подає документи на отримання ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, повинна відповідати таким вимогам:

* розмір статутного капіталу адміністратора, сплаченого грошовими коштами, становить не менш ніж сума, еквівалентна 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку на день державної реєстрації такої особи;

* має кадри відповідного кваліфікаційного рівня, належне технічне забезпечення та інформаційні системи для ведення персоніфікованого обліку учасників фонду, що відповідають вимогам, установленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

У разі отримання ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів професійний адміністратор зобов'язаний підтримувати розмір власного капіталу на рівні не менш ніж сума, еквівалентна 200 тис. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України.

Стаття 39 згаданого закону передбачає, що ліцензія на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів видається особі за умови, що вона має оплачений грошовими коштами статутний капітал на день державної реєстрації такої особи не менш ніж:

1) сума, еквівалентна 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом Нацбанку (для компанії з управління активами);

2) сума, еквівалентна 500 тис. євро за офіційним обмінним курсом Нацбанку (для особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів).

Компанія, яка отримала ліцензію на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів, зобов'язана підтримувати розмір власного капіталу на рівні не менш ніж сума, еквівалентна 200 тис. євро за офіційним обмінним курсом Нацбанку.

Особа, яка отримала ліцензії на провадження діяльності з управління активами та на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, зобов'язана підтримувати розмір власного капіталу на рівні не менш ніж сума, еквівалентна 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом Нацбанку.

Відповідно до статті 44 цього закону зберігачем недержавного пенсійного фонду може бути лише банк. А згідно зі статтею 31 Закону «Про банки і банківську діяльність» [2] мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менш як 10 млн. євро, до того ж відповідно до статті 35 банк (у тому числі банк – зберігач активів пенсійного фонду) зобов'язаний виконувати вимоги Нацбанку щодо нормативу адекватності капіталу банку та мінімального розміру регулятивного капіталу.

Однак необхідно відзначити, що, зокрема, в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» не передбачено вимог щодо виконання адміністратором та/або особою, що здійснює управління активами пенсійного фонду, вимог, передбачених у директиві як «технічні резерви», тобто щодо нормативів адекватності капіталу чи розміру регулятивного капіталу.

Правила інвестування коштів накопичувальних пенсійних фондів встановлюються статтями 12, 18, 21 та 22 директиви. Законодавство країни –учасниці ЄС повинно передбачати підготовку кожним накопичувальним пенсійним фондом письмової інвестиційної декларації і перегляд її ефективності щонайменше кожні три роки. Ця декларація має переглядатися одразу після прийняття рішення про будь-які значні зміни в напрямах інвестування пенсійних активів фонду.

Інвестування пенсійних активів повинно здійснюватися відповідно до принципу «обачної поведінки» й за такими основними правилами:

1) воно проводиться в інтересах учасників фондів і одержувачів виплат із цих фондів. У разі потенційного конфлікту інтересів компанія з управління активами пенсійного фонду забезпечує здійснення інвестування лише в інтересах учасників фондів і одержувачів пенсійних виплат;

2) проводиться так, щоб гарантувати безпеку, якість, ліквідність і прибутковість усього інвестиційного портфеля накопичувального пенсійного фонду;

3) інвестування пенсійних активів, що призначаються для фінансування «технічних резервів» суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення, проводиться, виходячи з його доречності щодо характеристик і тривалості очікуваних майбутніх пенсійних виплат;

4) проводиться передусім на регульованих фондових ринках. Інвестування в активи, торгівля якими на регульованих фінансових ринках не дозволяється, має в будь-якому разі здійснюватися відповідно до правил «обачної поведінки»;

5) інвестування в похідні цінні папери проводитися в тому обсязі, в якому вони сприяють зменшенню інвестиційного ризику або допомагають ефективному управлінню інвестиційним портфелем накопичувального пенсійного фонду. Таке інвестування має оцінюватися відповідно до правил «обачної поведінки», враховуючи величину основних активів, і включатися до оцінки всіх пенсійних активів накопичувального пенсійного фонду. Крім того, накопичувальний пенсійний фонд не повинен інвестувати занадто великі обсяги коштів у цінні папери одного емітента;

6) належна диверсифікація пенсійних активів здійснюється так, щоб уникнути надмірної довіри до будь-якого особливого виду активів, емітента або групи підприємств, а також нагромадження ризику в інвестиційному портфелі загалом. Інвестування в активи одного емітента або емітентів, які належать до одного об'єднання, не повинно наражати установу на надмірний ризик концентрації;

7) частка інвестицій у активи засновника накопичувального пенсійного фонду або роботодавця, який робить пенсійні внески до цього фонду, не може перевищувати 5% інвестиційного портфеля фонду загалом, а якщо засновник належить до певного об'єднання, частка інвестицій у підприємства, що належать до одного об'єднання як засновники, не може перевищувати 10% портфеля фонду. Якщо засновниками пенсійного фонду є кілька підприємств, інвестування в кошти цих засновників повинні здійснюватися за принципом «обачної поведінки», враховуючи потребу в належній диверсифікації.

Директива передбачає також, що законодавство країн – учасниць ЄС має забороняти накопичувальним пенсійним фондам позичати кошти або бути гарантом за зобов'язаннями будь-яких третіх осіб. При цьому країни-учасниці можуть надати дозвіл накопичувальним пенсійним фондам брати деякі позики лише з метою ліквідності або на тимчасовій основі.

Абсолютна більшість приписів директиви містить загальні положення щодо правил користування принципом «обачної поведінки».

Водночас у директиві містяться окремі прямі заборони або обмеження щодо можливих напрямів інвестування коштів пенсійного фонду. Так, відповідно до пункту «е» частини першої статті 18 частка інвестицій у активи засновника не може перевищувати 5% портфелю загалом. Цією ж статтею передбачено певні цільові обмеження. Установі заборонено:

* позичати кошти або бути гарантом від імені третіх сторін;

* інвестувати понад 30% цих активів в акції, інші цінні папери, що мають форму акцій, і боргові цінні папери, торгівля якими не дозволяється на регульованому ринку;

* інвестувати понад 30% цих активів у кошти, виражені у валюті, іншій, ніж валюта зобов'язань.

Проаналізувавши законодавство України з питань функціонування недержавних пенсійних фондів (насамперед Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення»), слід значити, що воно враховує відповідні положення законодавства Євросоюзу.

Загалом можна зробити висновок: положення Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» щодо обмеження напрямів інвестування пенсійних активів цілком відповідають вимогам директиви Європарламенту та Ради Європи.

Поготів можна констатувати: за деякими вимогами законодавство України є жорсткішим, зокрема щодо можливості інвестувати пенсійні активи виключно в цінні папери, які мають кредитний рейтинг інвестиційного рівня за Національною шкалою. Однак при цьому окремі положення директиви потребують відображення в законодавстві України. Так, Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення» не містить положень щодо обов'язку переглядати інвестиційну декларацію недержавного пенсійного фонду кожні три роки.

Перспективи. Для подальшого вдосконалення законодавства України з питань функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення та наближення його до світових і європейських стандартів слід розробити законодавчі пропозиції стосовно імплементації окремих положень законодавства Євросоюзу, зокрема щодо:

* виконання адміністратором та/або особою, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, вимог, передбачених у директиві як «технічні резерви», тобто щодо нормативів адекватності капіталу чи розміру регулятивного капіталу;

* обов'язку переглядати інвестиційну декларацію недержавного пенсійного фонду кожні три роки.


Джерела:

1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6.

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1.

4. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. –2003. – № 31–32.

5. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47–48.

Автор: Максим ЛІБАНОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Україна вимагає пояснень від Мінська через визнання Білоруссю "прокуратури ЛНР" Вчора, 16 червня

Байден на зустрічі з Путіним заявив про незмінну підтримку України Вчора, 16 червня

Новини 16 червня: Вітренка хочуть відсторонити, Кабмін пропонує придбати більше вакцин Вчора, 16 червня

Ціна приватизації "Більшовика" починається з 45 мільйонів доларів – UkraineInvest Вчора, 16 червня

Надходження до бюджету від приватизації у 2021 році мають збільшитися вчетверо – ОП Вчора, 16 червня

МЗС: Росія погрожує повним закриттям місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

Кулеба відповів, чи є ризики для України від зустрічі Байдена і Путіна 15 червня

Кулеба розказав, як Україна в останній момент "вигризла" згадку про ПДЧ у рішенні НАТО 15 червня