Борис ПАСТЕРНАК: "Силу подлости и злобы одолеет дух добра"

10 лютого – 116 років від дня народження Бориса Пастернака

10 лютого виповнюється 116 років від дня народження Бориса Пастернака. На державній дачі під Москвою, з вікон якої виднілися незліченні російські берези і плутані дороги, Микита Хрущов читав його поезії. Усіма забутий колишній генеральний секретар здивовано стенав плечима, не міг второпати, що може подобатись у цих віршах: ні зрозумілих слів, ні осяжних сюжетів, інша справа Симонов – пише про справжнє життя. Відклавши книжку, брав камеру й ішов фотографувати: ті самі дерева й стежки, луки й озера, про які щойно читав. І трохи прикрість розбирала, що все якось так по-дурному вийшло з цим Пастернаком. Вірші-то й справді незрозумілі, а його, вождя партії, який дбав, аби література була доступна народові, виставили тираном. У заповіті висловив прохання, щоб погріб'я на його могилу виготовив Ернст Нєізвєстний – "незрозумілий" скульптор, котрого він вислав з країни. А якби живий ще був Пастернак, замовив би йому епітафію.

30 травня 1960 року в селі Передєлкіно під Москвою помер Борис Пастернак. Його легені, печінку і серце роз'їв рак. "Но как мне быть с моей грудною клеткой // И с тем, что всякой косности косней?" Це рядки з вірша 1931 року. "Косность" знищила його "грудную клетку".

23 грудня 1957 року в Мілані вийшов друком роман "Доктор Живаго". Наступного року книжка вже публікувалась англійською, німецькою, французькою, а в Нідерландах – російською. З 1950-го чотири роки поспіль та в 1956-57 роках Нобелівський комітет розглядав його кандидатуру як претендента на премію. Та з виходом роману кандидатуру письменника, запропоновану Альбером Камю, схвалили одностайно. 23 жовтня 1958-го секретар Нобелівського фонду Андерс Естерінґ телеграмою повідомив поета про присудження йому премії в галузі літератури з формулюванням: "За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії та продовження благородних традицій великої російської прози". Разом з цією звісткою посипалися привітання з усіх куточків світу й анафеми з усіх трибун СРСР. "Что же сделал я за пакость, // Я убийца и злодей?" – запитував Пастернак, та все ж мусив відмовитись од премії. Проте 27 жовтня 1958 року спільне засідання президії правління Спілки письменників СРСР, бюро Оргкомітету Спілки письменників РРФСР і президії правління Московського відділу все ж позбавило його членства у спілці. Колишні друзі Валентин Катаєв, Ніколай Чуковський, Марієтта Шагінян, Іраклій Абашидзе та ін. палко підтримали це рішення. У "Литературной газете", "Правде", журналі "Новый мир" з'явилися сповнені викривального чаду статті. Під час прогулянки 68-річного поета посадили в машину НКВС і відправили на допит, а в будинку вчинили обшук. Студенти Московського літературного інституту організували дружину, маючи намір громити письменникову дачу. Мешканці Передєлкіно осипали його прокляттями, і поет не міг виходити за межі двору. Близьких йому людей звільняли з роботи. Твори не публікували, гонорари за вже опубліковані не виплачували. Родина жила на позичках, а в банках Європи на його рахунках було близько 200 тисяч доларів США, нарахованих за один опублікований роман. Спілка письменників запропонувала Пастернаку обміняти ці кошти на затримані гонорари. Виявляючи турботу про колишнього спілчанина, відправила в його будинок і лікаря, аби той стежив, щоб поет, бува, не покінчив життя самогубством. Одразу після смерті Пастернака Ольгу Івінську (на знімку), про безпеку якої письменник дбав передусім, заарештували: вона провела у в'язниці три роки.

Цей період увійшов в історію як "хрущовська відлига".

Борис Пастернак, осмислюючи ХХ століття, писав про несподіване повернення язичества, рабів і гладіаторів, з усіма тортурами, стратами, масовими вбивствами й земними богами. Здавалося, що все це абсолютно минуле й неможливе за сучасного побуту, та все ж знову відродилося з виникненням двох царств – "того, которое у нас, и царства Адольфа".

На уламках "царства Адольфа" од днів Нюрнберзького процесу чути про "німецьку провину". На уламках царства "того, которое у нас" колись демонструвався фільм "Покаяние", та кінотеатри збанкрутіли. Спокутою злидням не зарадиш. Та й у чому каятись нам, ошуканим історією?

Автор: Всеволод РОЗГОН