Яке самоврядування, коли майже всі громади дотаційні?!

Асоціації міст України та громад – 15 років

Сьогодні до складу АМУ входять 503 територіальні громади міст, районів у містах, сіл і селищ. При асоціації діють 19 фахових об'єднань, 25 регіональних відділень. 2002 року АМУ стала членом Ради Європейських муніципалітетів і регіонів.

Про здобутки й перспективи громадського об'єднання розповідає гість редакції президент Асоціації міст України та громад Іван КУЛІЧЕНКО:

– Асоціація міст України та громад знайшла своє місце в колі об'єднань органів місцевого самоврядування країн світу, стала надійним українським партнером міжнародних організацій у реалізації спільних проектів і програм. З особливою приємністю хочу згадати Агентство з міжнародного розвитку США, яке є нашим постійним партнером ось уже 15 років. До речі, ми їх теж щиро привітали з 15-літтям діяльності в Україні. Наша співпраця з агентством є еталоном партнерства. Коли нам було важко, ми завжди отримували необхідну допомогу від агентства чи то в ремонті тролейбусів та очисних споруд у Харкові, чи то під час лобіювання Бюджетного кодексу, випуску облігацій містами, підготовки навчальних програм, у наданні правової допомоги містам, створенні регіональних відділень та нашої інформаційної мережі.

Можна констатувати, що асоціація стала легальним представником та захисником інтересів місцевого самоврядування у його відносинах із державою, надійним партнером вищих органів державної влади під час вирішення питань соціально-економічного й культурного розвитку територій, забезпечення життєдіяльності громад, політичної стабільності та громадського миру.

Проте, скажу відверто, залишається ще дуже багато невирішених питань і проблем, які сьогодні стримують розвиток місцевого самоврядування, гальмують соціальний та економічний прогрес територіальних громад.

Насамперед нам не вдалося стати на заваді поширенню пропорційної виборчої системи на місцеві вибори. І результат не забарився – значно знизився професійний рівень багатьох місцевих рад, поширилися конфлікти, сотні «міні-парламентів» не так працюють над нагальними питаннями життєдіяльності громади, їх ресурсним забезпеченням, як з'ясовують міжпартійні відносини та захищають корпоративні інтереси.

По-друге, ми не домоглися зрушення з місця так званого другого етапу політичної реформи щодо системи місцевого самоврядування, про що так багато йшлося на олімпі влади протягом останніх чотирьох років. А системні реформи – адміністративна, адміністративно-територіальна, бюджетна та податкова, по суті, не отримали концептуального наповнення. В результаті маємо:

– 90 відсотків дотаційних територіальних громад, в яких про жодне самоврядування не може бути й мови, оскільки віднесені до їхнього відання завдання та функції не мають ресурсного забезпечення;

– невизначеність джерельної бази формування місцевих бюджетів та надзвичайно обмежені можливості органів місцевого самоврядування впливати на стан місцевих фінансів, що не дає змоги здійснити ефективне стратегічне планування розвитку територіальних громад;

– конкуренцію повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, що й надалі стимулюватиме виникнення конфліктних ситуацій у системі управління;

– невизначеність статусу об'єктів комунальної власності (насамперед об'єктів спільної власності територіальних громад) та територіальної основи місцевого самоврядування, що значно обмежує земельні ресурси територіальних громад тощо.

По-третє, нам не вдалося налагодити ефективну взаємодію з Верховною Радою та Президентом із питань захисту прав місцевого самоврядування під час формування законодавчої бази. Як правило, наші звернення до цих органів не беруть до уваги під час прийняття та підписання законів. Крім того, на більшу частину з них ми не отримуємо навіть формальних відповідей, що вже само по собі є грубим порушенням чинного законодавства України.

За прикладами не треба далеко ходити, достатньо згадати наше славнозвісне «тендерне законодавство». Останні зміни до нього дезорганізували закупівлю товарів та послуг за бюджетні кошти, неправомірно наділивши Тендерну палату України, яка, до речі, має статус громадської організації, функціями органу державної влади. На практиці це призвело до монополізації всього процесу закупівель – від подання оголошень до укладання договорів. Більше того, функції арбітражу та прийняття рішень щодо конкретних видів закупівлі були передані міжвідомчій комісії, яка наділена практично необмеженими повноваженнями та фактично контролюється Тендерною палатою.

Чому така централізація закупівель? Чому така недовіра до місцевих і регіональних органів влади? Було б зрозуміло, коли б через Тендерну палату проходили закупівлі за рахунок державного фінансування. Але чому централізовані закупівлі відбуваються за рахунок місцевих бюджетів і навіть коштів, які ми залучаємо з цільового фонду?

Жодна зустріч із представниками центральної влади не відбувається без гострої критики з цього питання. Та головне – потерпають господарства на місцях, порушуються всі плани і, на жаль, нічого не змінюється.

Не такий характер, який хотілося б, мають і наші взаємовідносини з Міністерством фінансів України. Керівники його не завжди прислухаються до справедливих вимог органів місцевого самоврядування, що висуваються ними в процесі розробки та обговорення проекту Державного бюджету. А це завдає відчутної шкоди місцевим бюджетам, які змушені здійснювати фінансування делегованих повноважень частково за рахунок і без того жалюгідних коштів, що їх вдається зібрати на соціально-економічний розвиток територіальних громад.

Однак слід визнати, що взаємозв'язки асоціації з Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади останнім часом стали більш інтенсивними та плідними. Ми це пов'язуємо з приходом до уряду осіб, добре обізнаних з проблемами місцевого самоврядування. Це, зокрема, віце-прем'єр-міністр Володимир Рибак, міністр регіональної політики та будівництва Володимир Яцуба, міністр з питань ЖКГ Олександр Попов. Співпраця з такими керівниками виконавчої влади дає підстави сподіватися, що наші стосунки і в майбутньому матимуть конструктивний характер. Це сприятиме забезпеченню балансу загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів під час розробки й реалізації планів та проектів соціально-економічного розвитку насамперед у сфері реформування житлово-комунального господарства.

Окремої уваги заслуговують питання взаємодії асоціації з політичними партіями. Ми постійно акцентуємо увагу на позапартійному характері асоціації, яка ніколи не виступала і не виступатиме провідником окремо взятої політичної сили, проблеми територіальних громад не мають ні політичного, ні географічного, ні мовного, ні іншого забарвлення, що притаманне партіям. Це наша принципова позиція.

Сьогодні ми вступаємо в нову виборчу кампанію. На мій погляд, партії мають визначитися:

– на яких засадах формуватимуться суб'єкти місцевого самоврядування – територіальні громади, сільська, селищна, міська ради та їхні виконавчі органи?

– яку виборчу систему слід запроваджувати на місцевих виборах?

– як організувати управління на районному та обласному рівнях, що буде з місцевими державними адміністраціями – ліквідація чи трансформація в органи на взірець «префектур»?

– як ефективно захистити права та законні інтереси місцевого самоврядування – територіальних громад та їхніх членів, органів і посадових осіб місцевого самоврядування?

– як наповнити місцеві бюджети коштами, що забезпечило б виконання завдань та функцій місцевого самоврядування?

Відповіді на ці запитання у передвиборних партійних документах допоможуть виборцям зрозуміти: чи партія або блок підтримують децентралізацію, розвиток місцевого самоврядування, чи, навпаки, закликають до повернення командно-адміністративних методів управління, виступають за бюрократичну централізацію влади. А ми визначимося, кого підтримуємо у виборчих перегонах.

Наші експерти підготували проект декларації Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у сфері розвитку місцевого самоврядування». Прийняття її могло б стати відправною точкою реформ, а сама декларація відіграла б роль політико-правової основи перетворень.