передплата Українською | In English

№5, березень 2007

Інституційний пат і політичні кроки

Поділитися:

Експертне опитування «Віча»

Спочатку було... вже й не знати, що. Потім парламентські вибори й набуття чинності політреформою. Затим коаліціяда і її достеменно діалектичні результати. Відтак усілякі тертя й децибели емоцій, які за кілька десятиліть жоден з істориків новітньої доби, мабуть, не згадає. Потім указ Президента про дострокові вибори, який об'єктивно неможливо виконати. Та напевно політична криза в Україні не зводиться лише до «неконституційного формування парламентської коаліції», що в указі Президента тлумачиться як підстава для проведення дострокових виборів до Верховної Ради. Криза, напевно, має й об'єктивні підвалини. Які вони та «что же будет с Родиной и нами»? Про це ми намагалися довідатися в авторитетних політологів. Зокрема, звернулися з проханням відповісти на такі запитання:

1) Чи є проведення дострокових парламентських виборів найоптимальнішим способом розв'язання політичної кризи?

2) Якщо відбудуться дострокові вибори, чи посприяють вони стабілізації соціально-політичної ситуації?

3) До яких додаткових заходів мають вдатися владні інститути, щоб нейтралізувати дестабілізаційні чинники?

4) Чи варто переглядати Основний Закон у напрямі продовження чи згортання «політичної реформи»?

Це опитування є продовженням здійсненого в цьогорічному лютневому номері «Віча». Тоді президент Української Академії політичних наук, член-кореспондент НАН України Микола МИХАЛЬЧЕНКО єдиний серед експертів спрогнозував можливість проведення дострокових парламентських виборів. Нині він вважає, що «тільки нові вибори, які краще провести у жовтні–листопаді 2007 року, розв'яжуть патову ситуацію у взаємовідносинах гілок влади». На його думку, «нові вибори посприяють стабілізації і політичної, і економічної ситуації», зокрема і в доопрацюванні тексту Конституції України й законів про вибори. Відповідаючи на третє запитання анкети, Микола Михальченко наголосив на необхідності «підписання Конституційної угоди про строки виборів і напрями вдосконалення Конституції й виборчого законодавства». Також вважає, що «Конституцію загалом переглядати потреби немає. Але належить узгодити всі статті, щоб вони не суперечили одна одній. Тобто необхідна нова редакція Конституції України. Стосовно президентсько-парламентської або парламентсько-президентської республіки потрібен повноцінний референдум». Час покаже, чи вдасться гуру української політології вдруге присоромити автора афоризму: немає пророка у своїй вітчизні.

Ознайомимо читачів і з міркуваннями інших учасників експертного опитування.

 

Іван ВАРЗАР, доктор політичних наук,
професор, академік УАПН

1. Зі штучно створеної кризи є й штучні способи виходу... (Звернімо, зрештою, увагу на те, що приблизно з 1994 року країною фактично урядовує неконституційний, штучний інститут – Адміністрація/Секретаріат Президента, який перманентно й розроблює оті «штучні технології». Дует Погребинського–Карасьова лише оприлюднює їх через «доцільні рейтинги»...). Після 2 квітня 2007 року Україна – африканський бантустан у Центрі Європи: парламенту «вже немає», уряд – «банда», судочинну систему паралізовано, право зґвалтовано. У підсумку країною керує охлократка баба Параска, а на світовій арені її репрезентує культуртрегерка Вєрка Сердючка. Якби Моїз Чомбе був європейцем, йому подібне й не снилося б... «Дострокові парламентські вибори» (якби це не було реванш-рефлексією зміненої 8 грудня 2004 року форми політичного правління) були б «нормальним способом виходу із нормальної політичної кризи», а зі штучно розробленої кризи волюнтарне «дострокове припинення повноважень» легітимного парламенту – неконституційний спосіб узурпації всієї політичної влади.

2. Нині слід будь-що дочекатися рішення Конституційного Суду. Якщо воно схилиться у бік Президента (за нинішніх умов «керованої демократії» це ще можливе явище), усі мають змиритися з перспективою дострокових виборів. Позитивного ефекту від цього чекати не варто. У країні переміг суцільний популізм і в середовищі політичних «верхів», і народних «низів». Чому? Тому що і безпардонні «верхи», і вкрай непросвітні та розбещені подачками «низи» віддадуться і цього разу «народолюбцям» на поталу. Якщо я – давній дослідник феномену політичного популізму – наприкінці 2004 року ніяково говорив собі «не може бути...», якщо у березні 2006 року вже «прогресуюче сумнівався», то нині у подібному «розв'язанні кризи» фатально упевнений. Утім, «два майдани» березня–квітня 2007 року – підтвердження цього. Звідки впевненість така?

Пригадаймо висновок Гегеля із прихованої полеміки з християнськими теологами: якщо перше пришестя Месії на землю – героїчна трагедія, то друге може виявитися фарсом... Я не можу собі уявити фарсового пришестя «другого Президента Ющенка», «другого прем'єр-міністра Юлії» і «другої «помаранчевої» опозиції в парламенті». Я також не хотів би бачити дві України: із своїми парламентами, урядом і дволиким Янусом-Президентом. Одного чорного пророцтва («Я хотів би подивитися на Україну без Кучми!..», 2000 р.) ми вже дочекалися. ЄС ось-ось нав'яже «принципово нову» сусідську угоду, після чого нам тільки й залишиться наспівувати: «меня не любят – это минус, но и не гонят – это плюс...» Про яку ж стабільність мовимо? Органічніша стабільність – тільки на євразійському цвинтарі.

3. Нині можна покладатися тільки на інститути парламентської демократії та партійно-політичного плюралізму. Від них, особливо від парламенту, я чекаю на антикризові заходи: 1) на дострокові вибори йти тільки у супрязі з достроковими президентськими виборами; 2) негайно прийняти закон про Президента (наступного Президента має обирати парламент, писати його з маленької літери і назавше полишити особу на цьому посту сленгової назви «глава держави», оскільки тим главою вже буде парламент); 3) негайно прийняти – бодай у «тимчасовій» редакції – закон про судово-правову систему (в ньому бажано передбачити ліквідацію Конституційного Суду і передачу його повноважень Верховному Суду, а для корпусу суто конституційних суддів передбачити лише одне кадрове джерело – члени Вищої ради юстиції); 4) уточнити закони про порядок виборів і статус народних депутатів (передбачаючи при цьому (а) механізм відкликання депутатів, (б) повернення місцевим виборам мажоритарного принципу).

4. Щодо політичної реформи є лише два способи реалізації будь-яких соціальних перетворень – революція та реформа. Успішна революція переростає в реформу, неуспішна, «в'яла» реформа кличе нову революцію. І так – перманентним трагічно-фарсовим колом. Будь-яка сферна реформа складається з низки галузевих (часткових) реформ. Наприклад: сферна економічна реформа складається з аграрної, промислової і т. ін. Те саме – сферна політична реформа складається з галузевих реформ – конституційної, урядової, президентської, законодавчої, адміністративно-територіальної, муніципальної, регіональної, етнополітичної і т. ін. «Майдани», «президентські укази», «люстраційна «Пора»», «луценківські загони» і т. ін., – усе це є свідченням непродуманості і недолугого початку політичної реформи, або ж фарсові ретроградності у бік охлократичної революції. 

 

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук,
голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук

1. Позачергові парламентські вибори навряд чи сприятимуть розв'язанню системної політичної кризи, яка має глибоке історичне, політико-правове і соціально-психологічне підґрунтя. Було б наївним думати, що ця криза розпочалася у 2007 році.

Насправді проблема політичного лідерства є актуальною в нашій країні ще з часів формування авторитарного політичного режиму другого Президента Леоніда Кучми, який разом із своїм колишнім головою адміністрації Дмитром Табачником сконструював Конституцію «під себе».

Окрім того, варто зазначити, що сконструйована модель політичного режиму під «Кучму–Табачника», «політично знищувала» потенційних опонентів, котрі могли б становити загрозу «вічному президентству» (Євген Марчук, Павло Лазаренко, Олександр Мороз).

Отже, можемо констатувати, що є дві причини ескалації сучасної політичної кризи в Україні. Перша – системно-політична, пов'язана з некваліфікованою соціальною інженерією команди Леоніда Кучми. І друга – соціально-психологічна, пов'язана з тим, що другий Президент України (на відміну, скажімо, від Бориса Єльцина) так і не визначився свого часу зі своїм правонаступником.

Більше того, потенційні сильні особистості (Юрій Кравченко, Георгій Кірпа), які, на думку багатьох представників політичної еліти, могли б досить професійно працювати на посаді президента (саме в рамках авторитарного політичного режиму), були знищені фізично.

2. Якщо країну і стабілізують, то це не надовго. Проблема полягає в тому, що головна причина політичного конфлікту не у протистоянні особистостей – Віктора Ющенка й Віктора Януковича. Проблема, насамперед, полягає у конфлікті посад, владних повноважень Президента і Прем'єр-міністра, Президента й Голови Верховної Ради. І річ не в прізвищах, а в ресурсах влади, які мають ті чи інші посадові особи.

По суті, після ухвалення «коаліційного» варіанта та ігнорування президентського бачення закону про Кабінет Міністрів в Україні надто вже форсованими темпами пішло формування прем'єрської республіки. Паралельно ж «коаліційні» політики і підконтрольні їм мас-медіа нав'язували суспільній свідомості думку про те, що Президент хоче «узурпувати владу». Хоча, насправді, повноваження уряду Віктора Януковича на час підписання указу Президента про позачергові вибори практично досягли рівня повноважень Леоніда Кучми.

Отже, коаліція постійно пресингувала Президента, вперто забираючи у нього владні повноваження і погрожуючи зібрати конституційну більшість, яка, мала можливість перетворити посаду Президента на таку собі формальність. Фактично правляча коаліція перегнула палку і загнала Віктора Ющенка в глухий кут. Відповідь – указ про розпуск парламенту.

На мою думку, цей «прокол» у команді Віктора Януковича був спричинений слабкістю гуманітарної частини його команди, що не врахувала психологію Віктора Ющенка. Так, у команді «регіоналів» є досвідчені «кучмівські» апаратники (звідси й прагнення до силового розв'язання конфліктів), є провінційні бізнесмени, є технарі. Але серед них дуже мало тих, хто зумів би «прочитати» психологічний портрет Президента. А він – типовий українець. Серед консультантів – або росіяни, або американці, які не знають і не розуміють національної психології.

3 і 4. У сучасній ситуації основним «дестабілізаційним» чинником є незбалансована Конституція, яка написана і «політреформована». Звідси і всі проблеми з незбалансованістю Основного Закону, який не враховує головних політичних закономірностей та технологій функціонування політичних інститутів суспільства. І щоб позбутися цих системних вад, на нашу думку, потрібно перед проведенням позачергових виборів послідовно зробити таке: 1) ухвалити нову редакцію Конституції (за участю усіх політичних партій та професійних асоціацій політологів, соціологів, юристів, психологів тощо); 2) прийняти (в пакеті) закони про Президента, Верховну Раду, Кабінет Міністрів та Конституційний Суд; 3) прийняти новий закон про вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад (повернувшись до мажоритарно-пропорційної виборчої системи на всіх рівнях).

І лише тоді, на наше переконання, вибори поставлять крапку в цих політичних конфліктах, які руйнують країну і заважають формуванню правової, соціальної, демократичної держави та розвинутого громадянського суспільства.

 

Максим РОЗУМНИЙ, кандидат філософських наук, завідувач відділу стратегічних комунікацій  Національного інституту стратегічних досліджень

1. У практиці демократичних режимів дострокові вибори є справді оптимальним засобом розв'язання політичної кризи, але не будь-якої, а саме того її різновиду, що пов'язаний з кризою легітимності чинної влади. Коли виникають сумніви в тому, чи наділена правляча коаліція мандатом народної довіри на те, в якому складі вона діє, яку політику вона реалізує, то такий сумнів інакше, як через дострокові вибори, розв'язаний бути не може. Інша річ, наскільки глибокими й принциповими є розбіжності між результатами народного волевиявлення і наявним станом політичної системи. Адже проведення дострокових виборів пов'язане з численними ризиками й утратами – часу, ресурсів, запасів терпіння й політичної відповідальності як в учасників самих перегонів, так і в їхніх виборців. Крім того, в умовах нестабільної демократії політичні інституції потребують певних гарантій своєї стабільності, інакше вони починають діяти у кризовому режимі, руйнуючи елементи компромісу й консенсусу, яких досягають у попередній період.

До речі, це стосується не лише парламенту чи уряду, а й інституту президентства. Прискорений, нічим не виправданий його демонтаж, який починаючи з 8 грудня 2004 року здійснювали політичні сили з «антипомаранчевого» табору, і який перейшов у критичну фазу після проголошення курсу на здобуття коаліцією конституційної більшості в парламенті, і породив нинішню ситуацію. Постать Президента, незалежно від особистих симпатій, схильна вважати центральною в існуючій системі влади більшість населення. Тому сумнівна легітимність політичного курсу чинної влади є очевидною, а отже, проведення виборів – виправдане.

Утім, можна погодитися з тим, що для цього мали б виникнути переконливіші формальні підстави, ніж ті, що були озвучені Президентом цьогоріч 2 квітня. Політичні сили, які вимагали від глави держави такого кроку, намагаються цьому прислужитися дієвішим способом – складанням депутатських повноважень повним складом виборчих списків, наприклад.

2. На жаль, такі вибори стабілізують лише один елемент політичної системи – вони сприятимуть консервації політичної еліти в тому, аж ніяк не оптимальному складі, яким він є у квітні 2007 року. Нові політичні сили, нові особистості на цій спринтерській дистанції жодних шансів не отримають. Ні перелік депутатських фракцій, ні їхній персональний склад у новій Верховній Раді не зазнають істотних змін. Можна було б сподіватися, що «покараними» будуть так звані перебіжчики, але можна передбачити, що знайти декому з них місце у своєму списку вважатимуть принциповим для себе ті, хто їх приймав чи переманював. Отже, фактично незмінний депутатський корпус отримає на дострокових виборах новий мандат, що закріпить його позиції ще на п'ять років. Така зупинка в розвитку демократії аж ніяк не сприятиме стабілізації суспільно-політичної ситуації, якщо розуміти під нею стабільність розвитку, а не безвихідь і стагнацію. Натомість агресивна агітаційна кампанія, прогнозована заміна СПУ на ПСПУ зроблять парламент ще менш професійним, відповідальним і прогнозованим, ніж він є сьогодні.

3. Додатковими до тих, що передбачені чинним законодавством, заходами можуть бути тільки джентльменські домовленості про певні обмеження в застосуванні брудних технологій. Однак сподівань на такий хід подій мало. Водночас здається, що саме ця кампанія – слушний момент притягти до відповідальності деякі політичні сили і їхніх лідерів за антидержавні, антиконституційні заклики, загрозу суверенітету та свідоме розпалювання національної нетерпимості та громадянського розбрату.

4. Безперечно, Конституція потребує суттєвих змін. Але дієві конституції лише фіксують домовленості щодо певних правил політичного співжиття та готовність обох сторін конфлікту їх дотримуватися. У цьому, власне, полягав альтернативний щодо нинішнього політичний сценарій, але в нього, на жаль, виявилося замало реальних прихильників.

Слід очікувати, що нинішнім загостренням політичного протистояння, кризою усіх політичних інституцій, з Конституційним Судом зокрема, робота над змінами до Основного Закону автоматично відкладається. А спроби змінити Конституцію за рахунок ситуативної переваги в залі парламенту реально можуть призвести до встановлення диктатури.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд Британії вдруге винесе на голосування в парламент нову угоду про Brexit Сьогодні, 21 жовтня

Лондон: Британія вийде з ЄС 31 жовтня попри прохання про відстрочку Вчора, 20 жовтня

Парламент Британії проголосував за поправку про відтермінування Brexit 19 жовтня

Парламент Британії відклав голосування за угоду про Brexit до наступного тижня 19 жовтня

Італійський лоукостер може почати польоти в Запоріжжя і Маріуполь 19 жовтня

Міністр енергетики США відмовився надавати документи про свою роль в Україні 19 жовтня

Новини 18 жовтня: держбюджет-2020, ринок землі, позовні вимоги "Нафтогазу" 18 жовтня

Ринок землі: Аграрний комітет вивчить можливість повторного розгляду законопроектів 18 жовтня

Лагард призначили президентом Європейського центрального банку 18 жовтня

Голова АМКУ: Про розділення "ДТЕК Західенерго" говорити зарано 18 жовтня