передплата Українською | In English

№5, березень 2007

Ріжмо сало на політичній мапі світу

Поділитися:

Дві жінки прийшли до Соломона, сперечаючись за дитину. Цар наказав розрубати немовля і дати кожній рівну частину. Одна назвала це рішення мудрим, друга – заблагала, що відмовляється від дитини, аби та жила. Що було далі, пригадуємо.
Цікаво, яке рішення прийняв би наймудріший суддя, слухаючи суперечку політиків, котрі змагаються за владу над цією вбогою Україною?

Про догмати та зневіру

Юлія Мостова, беручи участь у ток-шоу Савіка Шустера «Свобода слова», сказала: в хвилини зневіри вона починає розуміти Євгенія Кушнарьова. Я приголомшений глибиною її зневіри.

Пригадую нещодавню розмову зі своїм другом Олександром Соколовим, який через сім років мешкання в Хайфі повернувся до Києва. Його перші слова після рукостискання: чому ви не розділитеся, хай Схід живе своїм життя, а Київ і Захід – своїм? Тоді я засумнівався в дружбі, а Саша – в гостинності й толерантності.

Я хочу запитати: чи можемо, чи вправі ми так легко розкидатися словами про дві України, зацяцьковуючи міркування цитатами з Кіплінга? Філософ перевів би це запитання в іронічну, поняттєво-образну площину: чи маємо ми поборювати кумирів? Моя відповідь: якщо кумири існують, то, мабуть, не дарма? Соборну Україну можна назвати кумиром, неприйняття розмов про федералізацію і поділ держави – острахом перед табу. Можна. Та чи потрібно?

Найстрашніше те, що міркування про дві України цілком раціональні. Дух раціоналізму спокушає Юлію Мостову. Так само винятково раціональні й відсторонені рефлексії із Хайфи. Але невже людина живе самим тільки розумом? Невже спільноту поєднує тільки розрахунок? Невже щось розумне є в міркуваннях про вірність, патріотизм, прив’язаність до обійстя, причетність до історії? У наших почуттях немає й дещиці здорового глузду. Усе соціальне життя – апофеоз безґрунтовності.

Батько раціоналізму Рене Декарт, виголосивши апологію сумніву, зрештою засумнівався й у сумніві, й у власному бутті. Кант назвав це «скандалом у філософії». Раціональний сумнів – корисна річ. Але чи потрібний він в осягненні реалій, не породжених розумом? Адже не розум, а воля, чуття й апріорний досвід створюють табу, аксіоми й догмати. І розум не порадник у їхньому пізнанні. Розум не підкаже: чому не припустиме самогубство, з якого дива треба шанувати старість, чому неприйнятні інцест і вбивство, а паралельні прямі не перетинаються, не підкаже, як осягнути триєдність Божого єства. Це догмати, аксіоми й табу.

Персонаж Федора Достоєвського, довго міркуючи, не без вагань, вирішив, що вбивство, якщо воно йде на користь життю, – потрібна річ. А він, пан Раскольніков, знехтувавши табу, перетворюється на благодійника людства.

Карл Маркс після тривалих філософських і соціологічних пошуків дійшов висновку, що є прогресивний клас і клас, котрого варто було б і позбутися. Результати його наукового аналізу ми розгрібаємо досі.

Перелік перемог раціоналізму можна продовжувати нескінченно. Як нескінченно можна цитувати епітафії, викарбувані на могилах переможців. Але не зайве згадати слова вічного класика Арістотеля: філософська культура полягає в умінні вчасно зупинитися, ставлячи філософські запитання. Те саме можна сказати і про політичну культуру.

Про політичних
бульдогів і ретельних
конституціоналістів

«Спочатку було щось» – так дослівно перекладається з івриту відома фраза. Нині вже й не хочеться згадувати: чи було спочатку слово (а може й не було?), чи, можливо, було щoсь, й у кого це щoсь було, і ким воно було це щoсь. Якщо повсякчас повертатися до початку, то навіщо взагалі сіпатися з місця? Яка різниця, що там залишилося за спиною?

Гадаю, не варто й смакувати деталі політичної кризи. Дещо сказав би про майбутнє, приставши до цеху політичних ворожок, але я п'ю чай, тому не маю кавової гущі. Та й навіщо гадати? Указом Президента від 25 квітня дату виборів перенесено на 24 червня. А в зверненні до народу тихим словом згадано «відмову Кабінету Міністрів забезпечити фінансування вашого волевиявлення», – це була диспозиція. А далі йде така фраза: «Це дія, що межує з порушенням кримінального закону». За логікою, це, мабуть, натяк на санкцію. Цікаво, що у зверненні ми не натрапимо на вже ритуальні освідчення в пошані до Конституційного Суду. А ще недавно cуб'єкти політичного протистояння запевняли, що вони схилять голови перед будь-яким вердиктом Конституційного Суду, а за потреби й посиплять їх попелом. Але за всіма прикметами Президент не відбудеться попелом. Прем'єр-міністр, перебуваючи в Страсбурзі заявив: якщо Конституційний Суд визнає указ неконституційним, Президента чекає імпічмент. Це спершу. А що буде потім, годі й уявити (я не шаную детективний жанр). Віктор Янукович спалював за Президентом мости: або Ющенко веде Верховну Раду на вибори, або вона його до прокурора. Хтось із радників, мабуть, переконав Президента, що страсбурзький спіч – це баласт, придатний лише на те, аби його скинути під час перемовин. Але й найбільший марновір якось здогадується, що скинуте можна згодом і підібрати. Президент ітиме до кінця. І коли рішення Конституційного Суду буде не на його користь, то, пригадуючи афоризм Геґеля, тим гірше для Суду. Схожа ситуація в Москві закінчилася відомо як. Не хочу віщувати, але може статися так, що завжди голодні підлітки пектимуть на згарищі картоплю, а професори права відправлятимуть на Жилянську студентів: «Ідіть і дивіться. І затямте: професійна етика – не порожній звук». Конституційний Суд має жалюгідний кредит довіри. І, можна не сумніватися, зацікавлені сторони не полінуються, докладуть усіх зусиль, аби дискредитувати тих його членів, котрих підозрюватимуть у прихильності до опонентів. Так спільними зусиллями може бути знищено судовий орган.

Бомонду доведеться самостійно розгрібати інституційні завали. Вони  були приречені сісти за стіл і домовлятися. І, ясна річ, не лише про дату чи «недату» виборів. Хіба у виборах річ? Доведеться розкопувати корінь проблеми – небажання суб'єктів політики дотримуватися конституційних норм. А це не юридична проблема, а – моральна. На одміну, наприклад, від кримінального права конституційне не передбачає порушення приписів. Воно ґрунтується на ідеї, що всі учасники конституційного процесу прагнуть і намагаються дотримуватися літери Основного Закону, над ними панує його дух. А цього якраз і не спостерігається.

Предмет домовленості може бути тільки один – скликання конституційної комісії. І не в складі політичних бульдогів, чиї шкури, укриваючись шрамами, грубшають день у день. До неї мають увійти фахівці-конституціоналісти, спеціалісти з адміністративного права, відомі політологи. Вони мають написати й проекти нової Конституції, й законів про Президента України, Кабінет Міністрів і опозицію. А також виробити проект нового закону про вибори народних депутатів. Про те, що чинний закон – глумління над демократією, гадаю, розтлумачувати не треба. Потрібно повертатися бодай до змішаної виборчої системи. Люди повинні знати своїх послів до законодавчої влади. Це дозволило б повернутися в публічну політику особам, які, окрім досвіду та морального авторитету, мають також алергію на партійні кольори. Хто виграв від того, що за стінами Верховної Ради залишилися Леонід Кравчук, Іван Плющ, Леонід Кучма? Ці люди (подобається це комусь чи ні) архітектори новітньої України. Невже хтось із людей, які ще не втратили здоровий глузд, втішатиметься од того, що на узбіччі залишаться й ті політики, котрі нині визначають державне життя? Пропорційні вибори розколють Україну. Мажоритарні – повернуть до законодавчої діяльності осіб, які прагнуть розв'язувати проблеми виборців. Тисячу разів і політологи, і соціологи повторювали: серед українців немає розбіжностей щодо соціально-економічних питань. Людей збурює геополітичний вир. Залишімо геополітику філософам і публіцистам. Хай політики займуться питаннями, що об'єднують громадян, а не тими, що перетворюють їх на політичне м'ясо.

Сучасну демократію не можна порівнювати з античною. Державне життя ускладнилося. Тож, певно, варто передбачити норму, за якою членами парламенту ставали б президенти країни, котрі йдуть з посади після завершення каденції. Їхній досвід неможливо переоцінити. Слушно було б, аби у Верховній Раді залишалися й люди, яким народні депутати довіряли парламентське кермо. У законодавчому органі знайшлося б місце й колишнім членам уряду (котрі обіймали відповідні посади не менше, наприклад, трьох років), а також суддям Верховного та Конституційного Судів у відставці. Це був би крок до формування справді професійного законодавчого органу.

І останній аспект: чи потрібно Конституцію ухвалювати на референдумі? Будьмо відверті: це не питання для всенародного обговорення. Люди можуть визначитися лише з простих і зрозумілих питань (приміром, чи підтримують вони незалежність України?). Оцінити конституційні закони здатні тільки фахівці.

Можна проводити дострокові вибори, але варто зважати й на їхні наслідки. Мабуть, таки треба йти на вибори, але тільки після того, як буде вироблено прийнятні норми державного життя.

Про політичний фетишизм

Я сказав, що країні потрібна нова Конституція. Але уточню: потрібна принаймні нова Конституція як певний підсумок державного розвитку, та аж ніяк не його основа. Пригадаймо, до рубікону 1991 року ми йшли з радянською конституцією, нафаршированою абзацами про гегемон, його авангард і все таке інше. Але у вирішальну мить еліта й народ змогли визначитися з головним – державною незалежністю. І ніхто не зважав на Основні покручі. Бо й справді, мали слушність будівничі найбільшої в світі імперії: правлять не закони, а – ідеї. І ґандж спільноти не в кривих законах, не авантюрних політиканах, а бракові Основних Ідей. І проблема не в правовому нігілізмі, не в недосяжності верховенства права, а в інтелектуальному вакуумі. Закон може бути як наріжним каменем, так і каменем спотикання. Законослухняність – це синонім пасивності, невигадливості, бляклості фантазії. Кому потрібен закон, якщо є благодать?

Хибою українського характеру є страх. Ми все вважаємо себе темними хохлами, котрі не можуть дати собі ради. Ми все крутимо головами, озираючись то на Москву, то на Варшаву. Продовжуємо з собачою сентиментальністю смакувати легенди про строгих, але справедливих варягів. Мене верне від вояжів наших керманичів по світових столицях. Млосно від переполоху, спричиненого звісткою: до нас їде ревізор з Брюсселя. Якщо ця грязь Москви й варшавське сміття не здатне розв'язати державні проблеми, то йому є відповідне місце – звалище. Жодна держава, жодна, починаючи з тих, котрі будували усипальниці, акрополі й акведуки, закінчуючи тією, що переймалася світовим комунізмом, не вижили, запрошуючи «миротворців», намагаючись жити чужим розумом. Блискучі грецькі поліси зникли, коли почали покладатися на римських арбітрів. Рим пережив громадянські війни, але став прахом тієї миті, коли його внутрішні проблеми почали вирішуватися з допомогою германських найманців. Держава Богдана Хмельницького була розтоптана татарськими, московськими й шляхетськими копитами.

Годі жити минулим. Політика існує для майбутнього. Там має бути її погляд. Нікчемно міряти Україну лініями Керзона, Андрусівським і Кючук-Кайнарджійським договорами. Сформулюймо майбутнє України без політичного фетишизму, уникаючи слів «Європейський Союз» і «дружба слов'янських народів».

Давайте різати сало на політичній мапі світу.

 

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня