Земля не повинна стати власністю кількох кланів,

або Реформа в агропромисловому комплексі з погляду практика

На Одещині у Болградському районі є село Олександрівка, назва якого стала символом зубожіння. Збанкрутілий сільськогосподарський кооператив, розруха, зарослі бур'янами поля. Тут заздрять родині, в якій живе пенсіонер: є кошти, щоб купити сіль і мило. В пошуках грошей селяни по весні їдуть під Одесу – найматися до приватних підприємців, котрі постачають овочі на ринки мегаполісів. Робсила з Олександрівки живе в бараках в антисанітарних умовах, працює на полях по 12–16 годин на добу без вихідних.

Олександрівка, і таких населених пунктів немало, – гнилі плоди реформи в аграрному секторі. Ось на такому тлі майже фантастичний вигляд має село Стара Некрасівка, що в Ізмаїльському районі Одещини.

…Офіс базового підприємства обнесений кованою огорожею, фонтан, декоративні кущі, орнаментом викладені доріжки. Припаркований джип – службова машина агронома. І оголошення: «Зачиняйте двері – працює кондиціонер».

То в чому відмінність між Олександрівкою і Старою Некрасівкою? У який спосіб Володимир Денисович Видобора, керівник агрокомпанії «Свобода», заслужений працівник сільського господарства, Герой України здійснив у своєму селі аграрну реформу?

В 1997 році на загальних зборах членів КСП «Свобода» було ухвалено одностайне рішення про реорганізацію сільгосппідприємства в акціонерне товариство закритого типу. Статутний фонд сформували за рахунок внесення колишніми членами КСП майнових паїв і прав на земельні паї – в обмін на акції. Люди знали: вони йдуть на обмеження своїх прав у використанні землі в натурі, передаючи їх акціонерному товариству.

Після того, як колишні колгоспники подали відповідні заяви і поставили підписи на акціях, агрокомпанія звернулася до Державного комітету земельних ресурсів із клопотанням про видачу єдиного Державного акта на право власності на землю та одержала цей документ. У чому суть? Якщо сьогодні з'являться бажаючі вийти з товариства, то це можна зробити винятково шляхом продажу своїх акцій – не можна брати в натурі земельні паї, оскільки вони перейшли у власність АТЗТ як юридичної особи.

У Старій Некрасівці не приховують: зроблено все можливе в рамках чинного законодавства, щоб запобігти розподілу землі й майна.

Ідеологи реформи в АПК це і досі приймають у штики. Але давайте, по-перше, послухаємо практиків, по-друге, на власні очі побачимо досягнуті командою Володимира Видобори результати.

…На польовому стані агрокомпанії техніка має такий вигляд, наче вчора зійшла з заводського конвеєра. В ангарах під лінійку вишикувані комбайни, трактори, інвентар, на подвір'ї чекають спекотного дня «дощувалки» – 2,4 тисячі гектарів на зрошенні.

Показавши господарство, Микола Григорович Берило, начальник цеху №3, запрошує до аудиторії, де проводять навчання з механізаторами. На дошці крейдою – формули.

– Ми переходимо від традиційної технології обробітку ґрунту до ресурсозберігаючого землеробства на основі системи «No-till», – пояснює начальник цеху. – Це так званий нульовий цикл, коли землю не чіпає плуг, коли всі рослинні відходи подрібнюють і вони залишаються перегнивати на поверхні поля, від чого відновлюється шар дорогоцінного гумусу. Щоб механізатори зрозуміли принципи цього методу обробітку землі, доводиться штурмувати ази біології та хімії. Безперечно, щоб упроваджувати сучасні технології, необхідно закуповувати відповідну техніку, дуже дорогу. Але АТЗТ на це йде, знаючи, що господарство стабільне й стійке.

Послідовна робота з підвищення родючості ґрунту дає результати. Торік АТЗТ «Агрокомпанія «Свобода» зібрало: пшениці – по 50 ц/га, озимого ячменю – 41 ц/га, ярового ячменю – 53 ц/га, кукурудза в зерні дала по 75 ц/га. Чистий прибуток становив 1,8 мільйона гривень, у розрахунку на 1 гектар ріллі – 686 гривень. Рентабельність – 25,9 відсотка. Щороку в АТЗТ збільшується вартість основних і обігових коштів.

…Вам доводилося бачити на польовому стані в кімнатах для механізаторів євроремонт? Душові з гарячою водою? Такі умови створив Володимир Видобора на кожній виробничій ділянці – на фермі, на току, в технічному центрі, у всіх бригадах, розкиданих по полях.

На базі АТЗТ «Агрокомпанія «Свобода» часто відбуваються семінари районного й обласного рівня. До Видобори, до фахівців, які працюють із ним, приїжджають вчитися. «Це господарство-флагман, на яке варто рівнятися всім сільськогосподарським підприємствам нашої області», – вважає голова Одеської обласної ради Микола Леонідович Скорик. Але давайте послухаємо самого Героя України.

– Володимире Денисовичу, ви вважаєте, що акціонерне товариство закритого типу – це панацея від усіх бід?

– Якщо проаналізувати світовий досвід, то можна дійти висновку: така форма організації праці найстійкіша. За вмілої організації акціонерне товариство безпрограшне. Якби ще в державі діяли нормальні закони... Ми сьогодні бачимо, як захоплюють підприємства – рейдерство процвітає!

– З огляду на результати реформу на селі здійснюють нерозумно. Ви, як практик, якою її бачите?

– Звернуся до посібника «Американське фермерство в 21 столітті». В 20–30-ті роки Америку спіткала страшна криза, назрівала революція. Настільки знизився життєвий рівень фермерів, що вони не могли прогодувати родини. У цей час до влади прийшов Рузвельт. До речі, американці, всупереч Конституції, обирали його на пост президента чотири рази. Рузвельт, коли його поінформували про тяжке становище фермерів, одразу видав указ про державне регулювання аграрного сектору економіки. Він увів дуже низькі банківські кредити для сільгоспвиробника – 4 відсотки. Сьогодні ми бачимо результат... І хоч скільки говорили б про роль приватної власності, про заповзятливість і ринкові механізми, нинішня конкурентоспроможність американського сектору економіки базується на фундаменті всебічного державного регулювання й підтримки. У нас, в Україні, дуже низький рівень управління всіма процесами. Але ще дві з половиною тисячі років тому Конфуцій казав: завдання правителя, насамперед, вчасно виправляти. Ми бачили, що село гине, але нічого не робили!

– Володимире Денисовичу, вам, як депутатові Одеської обласної ради з великим досвідом роботи, учасникові численних симпозіумів і семінарів, напевно, доводилося з різних трибун висловлювати своє бачення реформ в АПК.

– У тому числі й Кучмі свого часу казав: що ж ви робите? «Не хвилюйся, все буде гаразд!» – відповідав Леонід Данилович. Усе на наших очах навкруги руйнується, а нас переконують: буде добре! Влада, котра взялася реформувати аграрний сектор, повинна була відчути опір «знизу», але, на жаль, люди наші занадто довірливі – їм же сказали, що все буде добре.

– У 2005 році на прес-конференції в Одеському обласному відділенні Національної спілки журналістів України ви заявили, що «землі сільгосппризначення не можна віддавати у приватні руки. До 80 відсотків землі має залишатися в державній власності. Держава зможе віддавати землю в оренду сільгоспвиробникові на 20–50 років, і у такий спосіб інтересів обох сторін буде дотримано».

– Дуже важке питання. Давайте поміркуємо. З одного боку, людина, яка все життя відпрацювала, одержала 3–5 гектарів землі, повинна мати право її продати – можливо, родині потрібні кошти. Але хто купить – ось у чому питання? Ми повинні бути патріотами. Скільки можна продавати свої «криворіжсталі»? Далі. Сучасне покоління отримало землю, а ті, хто прийде на село завтра? Реформи в АПК зшиті живою ниткою. Я вважаю, що всі процеси на селі повинні бути регульованими, керованими і підконтрольними – у розумних межах. Для цього держава має зарезервувати за собою певну кількість землі – тоді в неї будуть важелі впливу.

– Як ви думаєте, це відірвані від землі ідеологи намудрили з реформою чи це продумана політика, спрямована на те, щоб земля стала товаром і вузьке коло осіб мало можливість її купити?

– Я можу сказати, що буде, зважаючи на те, що в нас сталося в промисловості. Звичайно, землю захоплять кілька кланів. А українські села будуть спустошеними. Подивіться на латиноамериканський бізнес в аграрному секторі економіки – на нас чекає приблизно те саме. Я думаю, що у вищому ешелоні влади дуже мало професіоналів і ще менше патріотів. Давайте говорити конкретно: ми маємо намір досягти європейського рівня, але де вітчизняні технології?

– Проте у своєму господарстві ви впроваджуєте передові технології.

– Інакше не можна, тим паче, що ми прагнемо до СОТ. Наприклад, залучили німецьку фірму, котра постачала нам устаткування для сучасного свинокомплексу. Витратили 3 мільйони гривень. Тепер ферму обслуговує одна людина, яка керує всіма процесами з допомогою комп'ютера. Що цікаво: щоб завезти устаткування, довелося платити держмито – 20 відсотків. Давайте глянемо по-державному: що таке сучасне тваринництво? У 1991 році Україна вирощувала 25 мільйонів голів свиней, Польща – 19 мільйонів. Сусіди сьогодні перебувають на тих само рубежах, а в нас поголів'я свиней зменшилося до 7 мільйонів. А це означає, що ми втратили понад 100 тисяч робочих місць на селі! Ідемо на розвиток тваринництва. І що? Сьогодні закупівельна ціна на свинину знизилася до 4 гривень за кілограм. Що робити? Галузь знищують. В міністерстві запевняють: розвивайте тваринництво, ми порядок наведемо. Я вірю. Бо мені більше нічого не залишається...

 – Чи вписується село в ринкові відносини?

– За великим рахунком, так. Якби ще влада не заважала. Зібрали, наприклад, добрий врожай хліба – пшеницю заборонили продавати зернотрейдерам. Виробив м'ясо – на тобі зниження закупівельної ціни. А хто повинен регулювати всі ці процеси? Хіба я, товаровиробник? Або ви, журналісти?

– Ваша стратегія зрозуміла – акціонерне товариство закритого типу. А яка тактика роботи?

– Перше – чітке внутрішнє планування, спрямоване на позитивний фінансовий результат. Друге – тісне співробітництво з кращими селекційними центрами в галузі рослинництва й тваринництва. І, звичайно, треба мати команду однодумців, кожен із яких – фахівець у своїй галузі. І контролювати. Без контролю неможливо керувати бізнесом. Як, утім, і країною.

Автор: Антоніна БОНДАРЄВА