передплата Українською | In English

№14, липень 2016

Шаховий ЛьвівШаховий Львів

Львів здавна вважається шаховою столицею України. Він дав світові 44 гросмейстери – більш ніж будь-яке інше місто країни. Вихованці знаменитої львівської шахової школи брали участь у матчах претендентів на звання чемпіона світу, захищали честь національної збірної, здобували гучні перемоги в престижних міжнародних змаганнях.

Понад чверть століття лідером українських шахістів залишається львів’янин Василь Іванчук. І останніми роками, у складні й драматичні для України часи, місто Лева зберегло свій шаховий статус. Торік Марія Музичук виборола звання чемпіонки світу, а цьогоріч саме у Львові вперше в Україні відбувся матч за жіночу світову шахову корону. Звідки починаються витоки шахових традицій Львова, як вдалося зберегти їх попри всі сучасні виклики й негаразди? З нагоди започаткованого кілька років тому Дня шахів України поговорімо про це докладніше.

Кава в інтелектуальному інтер’єрі

Сьогодні у Львові в кав’ярнях сидять за столиками відвідувачі не лише за горнятком кави, а за планшетом, ноутбуком, смартфоном, електронною книгою. Здається, аромат кави проникає навіть у соцмережі, так природно поєдналися віртуальний і кавовий простори. А якщо подумки перенестися на терени Львова середини ХІХ століття, коли про електронні носії й гадки не мали, то й тоді в кав’ярнях не лише пили каву — на столиках ще стояли шахівниці, своєрідні «плати» інтелектуальної гри. Для гравців-інтелектуалів уже тоді шахи стали частиною їхнього духовного життя. І не тільки їхнього. За шаховими баталіями спостерігали численні відвідувачі, з-поміж яких були поважні й знані мешканці міста  — дворяни, банкіри, адвокати, промисловці, професори, намісники.

Таким своєрідним шаховим клубом у Львові свого часу стало «Кафе Мюллера», згодом центр гри перебрався до «Віденської кав’ярні», де шахістам навіть відвели окреме приміщення. Цей привілей вони дістали завдяки одному з найактивніших тогочасних гравців — правнику Олександру Лоріа, що був зятем власника кав’ярні.

У різні роки найпопулярнішими шаховими кав’ярнями були: «Американська» на початку вулиці Січових Стрільців, «Авеню» на площі Міцкевича (нині — ресторан «Спліт»), «Рома» (проспект Шевченка, 25), «Севілья» (Пекарська, 2), «Рітц» (нині — «Українські страви» на розі вулиць Костюшка та Січових Стрільців) і низка інших. Власники кав’ярень усіляко заохочували гравців, бо за ними приходило чимало уболівальників. Коли ж приїздили знаменитості й тут влаштовували матчі та сеанси одночасної гри, прибутки закладу значно збільшувалися.

Від клубу до світового визнання

Львівський журналіст Іван Яремко, який досліджує шахову історію Львова вже 40 років, поділився з журналістом «Віча» своїми знахідками й спостереженнями.

— У листопаді 1894 року у Львові заснували Львівський шаховий клуб, який розмістився у приміщенні «Гранд-Отелю» і налічував 45 членів. Вони обрали своїм головою графа Михайла Мйончинського. Клуб одразу ж влаштував перший чемпіонат міста за участю восьми найкращих шахістів. Переможцем став Ігнаци Попєль (1863–1941), який потім багато років був одним із провідних шахістів міста й успішно виступав на великих міжнародних турнірах у Європі.

Трохи згодом за ініціативою професорів та активних студентів Львівського університету й «Політехніки» шахи поширилися у студентському середовищі, з якого вийшло чимало майстрів.

Перша світова війна зашкодила розвиткові шахів, але вже у двадцяті роки їхня популярність у Львові набула нової сили. 1922 року відновив діяльність Львівський шаховий клуб, 1926 року створили Товариство українських шахістів, шаховий клуб «Гетьман» та інші клубні заклади, що брали участь у популярних командних чемпіонатах міста. Почали виходити й спеціалізовані видання: «Шаховий місячник», «Шахи», «Шахіст». Велику роль у популяризації шахів відіграли запрошення видатних гросмейстерів — чемпіона світу Олександра Алехіна, претендентів на світову шахову корону Акіби Рубінштейна, Рудольфа Шпільмана, Борислава Костіча, з якими львів’яни дістали можливість позмагатися в сеансах одночасної гри. І в ті роки шахові поєдинки зазвичай проходили за столиками кав’ярень.

Найкращі львівські шахісти у складі збірної Польщі успішно виступали на Всесвітніх шахових олімпіадах, зокрема Генрик Фрідман здобув «бронзу» (1935), а Ксавери Сулік — «срібло» (1939). Також з-поміж українських шахістів помітні здобутки мав Стефан Попель, котрий після другої Світової війни став триразовим чемпіоном Парижа й перемагав на турнірах у США, — розповів Іван Яремко.

Перемога «Шахового Коника»

30-ті роки минулого століття у кав’ярні «Рітц» та поруч у готелі «Народний» на Костюшка (нині — управління митниці) збиралися переважно українські шахісти, а в «Ромі» — поляки. Тут вирували пристрасті, за партіями відомих маестро спостерігали десятки прихильників, а багатші з них потім пригощали все шахове товариство смачною вечерею. Про запеклий поєдинок на десяти дошках між українською та польською командами у приміщенні кав’ярні «Рітц», який українці виграли (6:4), збереглися спогади очевидців.

Львів'янин Євген Чучман, активний діяч спортивного руху, який багато років входив до складу керівництва спортивного товариства «Україна», а після війни став головою однойменного товариства в канадському Торонто, так описав шахове життя Львова після Першої світової війни:

«…Багато української молоді, яка студіювала за кордоном, вернулася додому не тільки з новими знаннями, але також з новими ідеями й потребами духовної розваги. У той час появилося багато молодих шахових талантів, які згодом засяяли повним світлом на світовому небосхилі,
як-от професор Стефан Попель — неодноразовий чемпіон післявоєнного Парижа, а потім переможець турнірів в Америці. Славу українському імені на Австралійському континенті ширив Ярослав Шевчик, рівно ж Мирослав Турянський вибився на одне з передових місць в Америці. До таких шахових талантів належав також Лев Туркевич. Щоб дати змогу згаданим талантам виявити себе, зайшла потреба створити самостійний український клуб шахістів… у домівці Союзу українських купців і промисловців на Підвальній, було схвалено стaтут товариства під назвою «Шаховий Коник», а мене обрано його головою.

Урешті настала пора зміряти свої сили з чужими шахістами, а то й одразу з найсильнішими, що належали до «Львовскєго клюбу шахістув» (ЛКШ), до якого входили переважно поляки і жиди. (…)

До змагання з ЛКШ наш «Шаховий Коник» розпочав дуже солідну підготовку. Відбувалися постійні товариські тренінги між собою. Найбільш завзято тренувалися кандидати на першу дошку — Стефан Попель і Лев Туркевич».

«Обираючи, кого з них поставити на першу дошку проти майстра Генрика Фрідмана, скористалися порадою духовного провідника Михайла Присташа, котрий вважав, що, попри високий клас гри Попеля, краще поставити Туркевича, бо той «добрий імпровізатор, ніякої школи не признає — він сам для себе школа» і першими ходами «геть зіб’є Фрідмана з пантелику, так що той не не буде знати, з ким має до діла, чи з геніяльним ляїком, чи з геніяльним майстром». Так і зробили. Розрахунки українців справдилися, бо Лев Туркевич таки грав нешаблонно і зумів подолати Генрика Фрідмана — члена збірної Польщі, бронзового призера Всесвітньої шахової oлімпіади 1935 року.

Аристократи гри

До них належать диригент, композитор Лев Туркевич і професор франко-латинської філології Стефан Попель. Обидва вони захоплювалися шахами з дитинства, здобули добру освіту у вищих закладах Львова, Брюсселя, Відня, Парижа. Обидва походили зі священицьких родин: Туркевич замолоду мешкав при соборі Юра, де служив його дід, а Попель був приватним секретарем митрополита Шептицького.

Лев Туркевич рано проявив музичні й математичні здібності. Обрав за фах перше, писав музичні твори, керував українськими хорами, працював у Львівському оперному театрі диригентом. Поміж цією творчою роботою забігав до кав’ярні зіграти кілька партій. Емоційний, дотепний і непередбачуваний у грі, він легко здобував перемоги. Коли студіював математику у Відні, грав у шахи в знаменитій кав’ярні «Централь».

Стефан Попель був секретарем українського шахового товариства «Шаховий Коник», у 1926 році став одним із засновників Товариства українських шахістів, а також лідером цієї команди в усіх регіональних змаганнях. Зважаючи на те, що він магістр франко-латинскої філології Львівського університету та магістр юриспруденції, його запрошували до збірної Львова для участі в командних чемпіонатах Польщі. І це було надзвичайним винятком, бо поляки дуже рідко пропонували українцям місце у своїй команді. Також він популяризував шахи серед української громади, часто виступаючи із сеансами одночасної гри в різних куточках Галичини.

Обидва українці-інтелектуали Попель і Туркевич вперше познайомилися із «совєтами» у 1939 році, а тому після війни, не маючи жодних ілюзій щодо своїх перспектив, емігрували спочатку до Європи, а згодом опинилися в Канаді. Вони й там не забували про шахи. Шахісти СТ «Україна» 1957 року здобули командну першість Торонто й привернули до себе увагу шахових кіл Канади.

Попель, переїхавши до США, став чемпіоном у кількох американських штатах, переміг у турнірі українців Америки і Канади 1969 року. В чемпіонаті США 1956 року розділив
4-те – 8-ме місця, зігравши з майбутнім чемпіоном світу Робертом Фішером унічию. В університеті Фарго, крім основного курсу «французька література», вів курс шахового мистецтва. Його останнім турніром стала першість американських українців у 1986 році. А через рік на 80-му році життя Стефан Попель помер.

Лев Туркевич прожив значно менше, у 60 років його спіткала невиліковна хвороба. Обидва поховані далеко від рідного Львова, однак на батьківщині їх імена не забуто. Встановлено пам’ятні меморіальні дошки, відбуваються шахові турніри для вшанування їхньої пам’яті.

Міцний горішок для Рубінштейна

Довершені архітектурні споруди Львова сьогодні тішать нас вкарбованими в свої мури промовистими картинками з минувшини містян. Будинок Львівської наукової бібліотеки, що на проспекті Шевченка, збудований у 1876 році для міського казино. Це був популярний розважальний заклад, де, зокрема, відбувалися й традиційні сезонні бали. Артисти, літератори, митці мали тут своє коло прихильників. Окрім гри в шахи і карти, влаштовували різні забави. У будні інтелігентної зовнішності львів’яни могли зайти з вулиці та почитати газети й журнали. Цікаво, що до читальні та до кабінету для гри в шахи чи карти мали доступ лише чоловіки — члени клубу казино. Натомість лекції, літературні вечори, концерти чи вистави театрів були відкриті для широкої публіки. 1880 року саме тут приймали у Львові цісаря Франца Йосифа. У нинішньому читальному залі, де проходив знаменитий сеанс шахової гри зі всесвітньо відомим Акібою Рубінштейном, збереглося фото, яке показав директор бібліотеки Іван Сварник.

— Переглядаючи львівські газети, — розповів Іван Яремко, — я багато довідався про перебування навесні 1931 року у Львові двох світової слави персон на одне прізвище: піаніст Артур Рубінштейн і шахіст Акіба Рубін­штейн. Преса писала про Акібу Рубін­штейна, що він був одним із найсильніших шахістів початку ХХ століття, претендував на звання чемпіона світу, перемагав у найбільших турнірах. Був лідером збірної Польщі, що стала переможцем першої Всесвітньої шахової олімпіади 1930 року та здобула срібло на наступній олімпіаді 1931 року. Але стан його здоров’я погіршувався і не дозволяв гросмейстерові й далі виступати успішно. Він походив із великої бідної єврейської сім’ї і провів життя шахового професіонала, тож Федерація шахів Польщі оголосила своєрідну акцію «СОС» і запропонувала спосіб збирання коштів для Рубінштейна. Гросмейстер об’їхав 15 міст, у тому числі Львів і Тернопіль, де виступав із сеансами одночасної гри проти місцевих шахістів. Ажіотаж був неабиякий, шахісти пхалися один поперед другого, щоб зустрітися з легендою світових шахів і, звісно, не шкодували коштів. Організаторам було непросто відібрати учасників сеансу, а такими у Львові назвали 31 шахіста, й з-поміж них були і кращі українці — Стефан Попель, Ярослав Шевчик, Слободян, Федюк, з Дрогобича приїхав чемпіон міста Кашуба.

Сеанс одночасної гри у Львові відвідали місцеві достойники — воєвода і староста, які разом із гостем довго перебували посередині кола учасників сеансу, що не був для маестро вдалим: здобувши вісім перемог, він стільки ж програв і зробив 15 нічиїх. Зокрема, у нього виграв Шевчик, поступився Кашуба, а Попель, Слободян і Федюк досягли нічиєї.

Після зустрічі, що тривала майже вісім годин (з 19.30 до третьої ночі) й упродовж якої гросмейстер постійно курив, Рубінштейн відверто зазначив, що рівень гри львівських шахістів його приємно здивував і він так багато партій у сеансі ще не програвав. Газета «Хвіля» написала, що Львів, як завжди гостинний, дуже неґречно поставився до людини, перед якою навіть королі падають на коліна…

Акіба Рубінштейн прожив довге життя (1882–1961), але останні двадцять років провів у Брюсселі в лікарні для психічно хворих. Він був дуже спокійний і маломовний пацієнт. Постійно носив із собою комплект шахів і аналізував цікаві для нього позиції. Шахам віддавав усю свою енергію.

Попереду планети всієї

З приходом «совєтів-визволителів» у Львові закінчилась епоха шахових кав’ярень. Шахи стали інструментом маніпуляцій радянської агітації. Шляхетних коників з королевами і королями запрягли в ідеологічний віз совєтської пропаганди: ми попереду планети всєї. Іван Яремко стисло переповів історію львівських шахів радянського періоду:

«Першим гросмейстером у Львові в 1962 році став Леонід Штейн (1934–1973), триразовий чемпіон СРСР, не­одноразовий учасник претендентських турнірів. У 60-ті роки плідно працював із дітьми Віктор Карт, з-під крила якого згодом вилетіла ціла плеяда майбутніх гросмейстерів: Марта Літинська (Шуль) стала чемпіонкою СРСР 1972 року й багато років брала участь у змаганнях претендентів за світову корону, Олег Романишин став чемпіоном Європи серед юніорів і переміг у Кубку СРСР, переможець командних першостей світу серед молоді (як і О. Бєлявський, Й. Дорфман, А. Михальчишин), триразовий чемпіон Європи, призер Всесвітніх шахових олімпіад (1978, 1996, 1998, 2000), чемпіон світу у складі команди України (2001), Олександр Бєлявський 1973 року став чемпіоном світу серед тих, кому до 20 років, кількаразовим чемпіоном СРСР, переможцем Всесвітніх шахових олімпіад, командного чемпіонату світу (1985), Адріан Михальчишин — переможець Всесоюзного турніру молодих майстрів (1977), низки міжнародних турнірів.

У 1970-ті роки у Львівському державному університеті фізичної культури відкрилася шахова спеціалізація, звідки вийшло чимало майбутніх майстрів і тренерів, один перелік яких викликає повагу. Зокрема, випускником спеціалізації є «шаховий гетьман» України Василь Іванчук, один із найсильніших шахістів світу майже тридцяти останніх років, лідер збірної України, з якою перемагав і на командному чемпіонаті світу, і на всесвітніх шахових олімпіадах, чемпіон Європи (2004) та багатьох міжнародних турнірів. Одними з найкращих у світі нині є сестри з міста Стрий Аня і Марічка Музичук. Володимир Грабінський став видатним тренером, який виховав останніми роками 10 міжнародних гросмейстерів, з яких Андрій Волокітін і Юрій Криворучко ставали чемпіонами України, призерами чемпіонатів світу серед молоді, учасниками розіграшів Кубка світу.

Крім Карта та Грабінського, тренерами плідно працювали і працюють Віктор Желяндинов, Ярослав Сроковський. Кілька років тому відкрилася шахова школа Василя Іванчука, в ДЮСШ «Дебют» (нині директор  — В. Щербаков) постійно займаються сотні дітей, з яких виростають майбутні шахові зірочки. Зокрема, чемпіоном світу серед юнаків віком до 20 років у 2012-му став Олександр Іпатов, який розпочинав у «Дебюті». На жаль, він нині представляє шахову федерацію Туреччини, де щойно став чемпіоном цієї країни.

З різних причин Львів втратив не одного гросмейстера й знаного тренера. Нині працюють за кордоном Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин (обидва — Словенія), Віталій Голод і Олександр Хузман (Ізраїль), Катерина Боруля, Зоя Лельчук (Шлейнінг), Аркадій Ротштейн, Фелікс Левін (усі — Німеччина), Михайло Гуревич (Туреччина), Андрій Максименко (Польща), Йосиф Дорфман (Франція), Ірина Чолушкіна (Сербія) та інші. Олександр Сулипа — нині головний тренер чоловічої збірної України, тренерами збірних команд інших країн постійно працюють інші львівські шахісти. Зате нині до Львова переїхав один із провідних гросмейстерів України Олександр Арещенко, який разом із дружиною, теж гросмейстером Катею Мацейко, покинув неспокійний Луганськ.

У Львові відбувається чимало сильних змагань — чемпіонатів країни, міжнародних турнірів: вища і перша ліга чемпіонату СРСР серед чоловіків, фінали жіночих першостей СРСР та України. Відбулися турніри-меморіали Леоніда Штейна, Олександра Котова, Сало Флора, Бориса Когана, Володимира Білинського, Стефана Попеля, Богдана Воробця, з 2004 року регулярно проводиться турнір пам’яті багаторічного керівника львівського спорту Михайла Василишина. 20 липня, у Міжнародний день шахів і День шахів України, постійно проводяться цікаві шахові дійства.

Автор «Великої шахівниці» — почесний громадянин Львова

Коли в середині 1990-х років відкрили доступ в історичні архіви Львова до документів, з яких зняли гриф «таємно», до цих установ почалося паломництво іноземців. Вони розшукували свої загублені родоводи, маєтки, могили тощо. Саме тоді до Львова з приватним візитом прибув відомий політик Збігнєв Бжезинський. Він мав конкретні наміри відшукати могилу свого діда. З цією метою 1998 року побував у Державному історичному архіві у Львові.

«Ми двоє з тодішнім (уже покійним) директором архіву Орестом Мацюком супроводжували поважного гостя, — пригадує історик Іван Сварник. — Збігнєв Бжезинський запам’ятався своїми манерами аристократа. Приємний і легкий у спілкуванні. Він дуже прихильно, із симпатією ставився до українців, відвідав Жовкву, побував на могилі свого діда».

Щойно вийшла в світ його знаменита «Велика шахівниця». Вона наробила в Росії найбільшого розголосу й спричинила скандал. Вже тоді, 15 років тому, Бжезинський заявив всьому світові, що Росія можлива як імперія лише разом із Україною, без України Росія ставатиме все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава. Це було пророче попередження нам, українцям, щоб відкинути ілюзію того, що Росія випустила нас зі своїх лещат. Але у Львові тоді панувало національне піднесення, місцеву пресу заполонили матеріали про наше історичне минуле, що діяли на свідомість галичан, як джерельна вода для спраглого. Тоді приватний візит до Львова Збігнєва Бжезинського, найбільшого ворога Росії, національно свідомі депутати Львівської міської ради радо вітали й прийняли рішення присвоїти визнач­ному політику з українським корінням звання «Почесний громадянин Львова». Ймовірно, без об’єднавчого чинника магії простору львівських шахів тут не обійшлося.

Гра без фальші

Не так давно у Львові відбувся світовий чемпіонат з шахів, який набув великого розголосу й сприяв формуванню нового іміджу міста. Та попри позитив чемпіонату місцеві чиновники замислили шляхетну гру поставити на службу своїм корупційним амбіціям. Адже у Львові вже є модель пропаганди шахів, створена тією самою «совєтською ідеологічною машиною». Варто тільки гасло змінити, головне — побільше нот патріотизму. Але не врахували того, що ми живемо нині в особ­ливий час, де все таємне швидко стає явним. І молекула простору напрацьованого шахового інтелекту Львова, як лакмусовий папірець, миттю проявила маски лицемірства і брехні. Був скандал із невиплатою коштів учасникам шахового турніру. Відтак матч залишив в історії львівських шахів, як кажуть галичани, несмак (із наголосом на першому складі).

Роздумуючи над цим випадком, Іван Яремко пригадав розмову з композитором Мирославом Скориком, котрий, як і багато всесвітньо відомих музикантив, обожнює гру в шахи.

«Яке спільне кредо музики і шахів?» — запитав мій колега в композитора.

«Думаю, що то — чистота задумів. Аби вийшов цікавий твір, тут і там фальшивити не можна», — відповів львів’янин Мирослав Скорик.

І це була істинна правда, бо Дух Творчості, що живить і музичні композиції, які торкаються серця людей, і шахові партії, що відкривають креативність інтелекту, мають спільний чинник — чистоту намірів і відсутність фальші!

Фото з архіву Івана ЯРЕМКА.

Роботи львівського художника
Ігоря ГОРІНА.

Автор:

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016