передплата Українською | In English

№7, квітень 2016

Угору сходами, що ведуть… униз?Угору сходами, що ведуть… униз?

Поділитися:

Останнє «китайське» попередження Заходу українській владі пролунало під час візиту Президента України Петра Порошенка в США. Його колега Барак Обама в останній момент змінив свій графік і на полях саміту провів незаплановану розмову з Порошенком, що, напевно, можна розцінити, дипломатичною мовою, як підтримку України. Чи скористається цим шансом українська влада, побачимо найближчим часом.

У перший день візиту Президента України до США наші ЗМІ переймалися тим, що, мовляв, вояж розпочався справді непомітно. Проте жест доброї волі з боку Барака Обами змусив­таки The New York Times приділити увагу українській політичній кризі. Та, мабуть, краще вони цього не робили б.

Тож високоповажні співрозмовники глави української держави вкотре зауважили про необхідність якнайшвидшого формування зорієнтованих на реформи коаліції та уряду в Україні. Зокрема, Президент Обама підтвердив готовність надати третій транш кредитних гарантій в 1 млрд. доларів по завершенні процесу формування українського уряду. А перед цим, під час зустрічі з віце­президентом Сполучених Штатів Америки Джозефом Байденом, пролунали не менш жорсткі умови для України, якщо вона хоче й надалі отримувати допомогу США.

Захід утомився від гарних промов про трансформацію України, якої насправді не відчувається. Навпаки, те, що відбувається, нагадує недалеке минуле й намагання постреволюційних політиків узурпувати владу. Заокеанські партнери вкотре наголосили: досить змінювати прізвища, час змінювати систему.

Узяти хоча б історію з відставкою Генерального прокурора України. За останні два роки в нашій державі змінилося вже три Генпрокурори. Звільнення кожного з них супроводжувалося скандалами й ультиматумом західних партнерів. У Верховній Раді нарешті зареєстровано законопроект, який передбачає обрання очільника ГПУ, як і керівника Антикорупційного бюро, шляхом проведення незалежного конкурсу. Але постає запитання: коли ухвалять та коли оберуть? Поки що обов’язки Ген­прокурора виконує людина все тієї ж системи, котру лідер фракції Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко назвав «напівмафіозною структурою»…

Епопея звільнення Віктора Шокіна інтригувала країну та світ протягом кількох місяців. Важко перерахувати, скільки разів за час перебування на чолі ГПУ Шокіна звинувачували у відсутності гучних справ проти одіозних представників колишньої влади та в переслідуванні тих, хто критикує владу нинішню, у гальмуванні розслідування розстрілів Майдану, а також у кришуванні скандальної справи «діамантових прокурорів».

Зрештою, під шаленим тиском США, вітчизняних громадських активістів і частини депутатського корпусу 16 лютого Президент таки зажадав від Генпрокурора заяви про відставку. Але рівно через місяць, 16 березня, Шокін повернувся з відпустки на своє робоче місце. 24 березня заступник Генпрокурора Давид Сакварелідзе показав журналістам складені на підлозі актового залу речі викинутих із ГПУ людей, яких він зібрав для роботи в Генеральній інспекції внутрішніх розслідувань і безпеки. «Сейфи ми спеціально тримаємо відчиненими, щоб у них нам нічого не змогли підкинути», – пояснив тоді заступник Генпрокурора.

Нагадаю: робота над створенням Генінспекції розпочалася в Україні минулого літа. Та лише за тиждень до приїзду в Київ віце­президента США Джо Байдена 8 грудня 2015 року Шокін затвердив структуру цього органу. При цьому він без конкурсу призначив керівника – Юрія Севрука, який нині виконує обов'язки Генпрокурора.

Окрім того, Генінспекція повинна була об'єднати відділ внутрішньої безпеки, відділ з розслідування злочинів, скоєних прокурорськими посадовими особами, та відділ процесуального управління над тим відділом, який займається слідством. Однак після від'їзду Байдена нічого не змінилося. А призначений Шокіним начальник тривалий час був єдиним співробітником департаменту. Далі протягом січня—лютого 2016 року Генпрокурор видав кілька наказів, котрими в підсумку «реструктуризував» новостворену Генінспекцію. У результаті слідчих і прокурорську команду Сакварелідзе вивели за штат у зв'язку з реорганізацією. А сам заступник був призначений на посаду прокурора Одеської області. Нарешті, в день своєї відставки Шокін устиг звільнити Сакварелідзе з ГПУ…

Можливо, комусь в Україні здається, що все це робиться непомітно для Євросоюзу та США й що на Заході не розбираються в «тонкощах» української гри? На жаль або, скоріше, на щастя для пересічних українців, це не так. Там дуже добре стежать за нашими подіями. Зокрема, за намаганнями подолати політичну кризу, яка вступила в нову фазу, що нікого не може лишити байдужим.

Отже, чотири демократичні фракції Верховної Ради – Блоку Петра Порошенка (БПП), «Народного фронту» (НФ), Радикальної партії та «Батьківщини» консультувалися дуже довго, але так і не змогли домовитися. І хоча формально консультації тривають, за фактом розробили варіант формування коаліції з фракцій Президента і поки ще прем'єра Яценюка.

Тож дві найбільші парламентські фракції приступили до поповнення своїх рядів позафракційними депутатами. Ними «доукомплектовують» БПП і НФ, щоб у сумі набрати 226 необхідних для формування більшості голосів. Президентську фракцію поповнили й колишні партійці «Самопомочі», а НФ – позафракційні соратники Ігоря Коломойського в Раді. Такі кроки мають передбачати, що Арсеній Яценюк власноручно напише заяву про відставку, а Верховна Рада «вирішить питання про відставку Прем’єр­міністра України, членів Кабінету Міністрів України», як це записано в Конституції. А от чи проголосує?

І хоча переговорний процес щодо розв’язання політичної кризи начебто вже перебуває на виході з глухого кута, всі бачать і розуміють крихкість «коаліції на двох», які тривалий час запекло опонували одне одному. Чи зможуть ці затято дружні політичні сили ефективно, а не епатажно трансформувати Україну? Питання риторичне… Усередині громадянського суспільства наростає загрозливе обурення тим, що відбувається. Звичайні громадяни України не без сарказму констатують: де­факто влада в країні вже належить виключно Петру Порошенку, адже всі інші політичні сили позиціонують себе як опозиція до влади.

Так, прем'єр Арсеній Яценюк вочевидь ображений і незгодний зі спробами відправити його у відставку. Юлія Тимошенко демонструє готовність іти на вибори, адже її вимоги не збираються виконувати колишні соратники по коаліції. Мер Львова Андрій Садовий, який відмовився від прем’єрського крісла, та його парламентська фракція «Самопоміч» у коаліційних перемовинах участі не беруть і позиціонують себе як «третя сила». Соратники Януковича з Опозиційного блоку (назва каже сама за себе) збирають сили в кулак в очікуванні реваншу. А він на прикладі повторних виборів у Кривому Розі видається не таким уже й примарним. До того ж не тільки через підтримку містянами представника попередньої влади в країні, а й через системні помилки нинішнього істеблішменту в організації виборчого процесу.

Окрім того, команда Михайла Саакашвілі давно перейшла у відкриту опозицію до влади, так само, як і певна частина фракції Блоку Петра Порошенка. До того ж уся ця опозиція до влади перебуває ще й в опозиції одне до одного. Тож загалом картина політичної композиції має вигляд яскравої батальної сцени за участю ключових представників бомонду.

А в справжній війні за Україну на фронті проливається справжня людська кров. Ворог не хоче відступати. Він тисне. І ми вже чуємо про якісь вибори на Донбасі...

Невже і справді українська кров нічого не варта й українців можна вбивати?

Автор: Яна СТАДІЛЬНА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата