передплата Українською | In English

№3, лютий 2007

Україна. ХХІ століття. Лінгвоцид?

Поділитися:

Міжнародний день рідної мови

Дуже прикро й боляче констатувати, проте, як і раніше, мова титульної нації в нашій країні залишається мовою меншості. Не збираюся аналізувати, чому та з якої причини так сталося. Це зробили до мене чимало письменників, науковців, публіцистів. Дозволю собі лише нагадати страшні своєю невідворотною істинністю слова доктора філологічних наук Оксани Пахльовської: «Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе». І, як дзвін на сполох, уже неоднораз і багатьма цитоване з Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».

Невтішність сьогоднішньої перспективи не лише в звуженні ареалу застосування української мови, а й у дуже низькій культурі самого мовлення. Причому купу прикладів на підтвердження цього знайдеш буквально на кожному кроці. Наскільки ж непокоїть моїх побратимів за професією мовна ситуація в державі, переконалася на власні очі зовсім недавно.

Ці дві прес-конференції відбувалися практично встик і в одному приміщенні. Перша присвячувалася економічним питанням, друга – мовним. На першій – яблуку не було де впасти. На другій – журналістський корпус столиці був репрезентований, м'яко кажучи, вельми фрагментарно. А шкода, бо обговорювана тема «Швидка мовна допомога». Чи стане громадська ініціатива державною справою? Неординарні погляди на вирішення мовного питання в Україні», за ідеєю, мала б зацікавити бодай патріотично налаштованих працівників вітчизняних ЗМІ. Щоправда, може, ото всі вони й зібралися тоді в Укрінформі? З усією категоричністю жену від себе такі песимістичні настрої, хоча, коли вже бути щирою, і сама прес-конференція не додала оптимізму.

Найзахищеніша мова –
японська

Знаєте, яка мова в світі найзахищеніша? Тобто котра з-поміж держав найбільше дбає про свою мову, про її чистоту та розвиток? На жаль, жоден із журналістів, присутніх на згаданій прес-конференції, не зміг дати відповідь на поставлене запитання.

– Це – Японія, – просвітила представників мас-медіа авторка посібника «Неправильно-правильно», що витримує нині вже третє видання, Марія ВОЛОЩАК.

– Уявляєте, про це піклується держава, мові котрої нічого не загрожує, – продовжила вона далі. – Там немає жодної другої державної, ніхто не зазіхає на права останньої. Однак у Японії створено спеціальні державні установи, що дбають про чистоту мови, постійно стежать за мовною ситуацією в країні, складають реєстри нових слів, їхнього вживання. Є там навіть телевізійні серіали на лінгвістичні теми. У нас в Україні ми можемо лише позаздрити японцям, бо такого ставлення до мови у верхах ми не відчуваємо й не бачимо. Утім, коли ми покладатимемося лише на те, що одна тільки держава повинна забезпечити нормальне функціонування мови, то жодних зрушень не буде. Треба розпочинати з себе.

Що М. Волощак і зробила, створивши фірму літературного редагування та перекладів, готову надавати кваліфіковані філологічні послуги найширшому колу наших співгромадян і організацій. Між іншим, її співпраця з Комітетом Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки була досить плідною. І, за словами представника секретаріату згаданого підрозділу ВР Наталії Соколовської, у результаті підготовлений комітетом законопроект вийшов без жодної помилки. Чого, на жаль, не скажеш про чималу частку документів, які народжуються в найвищому законодавчому органі нашої держави. А що тоді вже казати про ненайвищі? «Швидка мовна допомога» Марії Волощак не дотягнеться до всіх регіонів нашої країни…

Авторка популярного посібника, одного разу діставши зі своєї поштової скриньки рекламну листівку, сумлінно відредагувала її та й надіслала за вказаною адресою. Ясна річ, подяки за виконану роботу вона так і не дочекалася. Але довго жевріла надія, що рекламодавці все-таки скористаються з її порад. Однак, отримавши через місяць ізнов той самий текст у первісному вигляді, зрозуміла марність своєї доброчинності. Напевно, треба обклеїти всю Верховну Раду оголошеннями на кшталт «Туш для повій», «Пиріжки з пилу, з жару», «Краплі для вашої нежиті» тощо, аби народні обранці врешті-решт усвідомили нагальну необхідність ухвалення найжорсткішого закону про мову рекламних текстів. Утім, де гарантія, що більшість із них помітить помилки в наведених висловлюваннях?..

Нехай розквітають сто квітів

– Немає в Європі іншої країни, а можливо, й в усьому світі, – переконаний доктор економічних наук, професор, заступник голови Міжнародної спілки української мови НАН України, член президії Національної Ради Конгресу української інтелігенції Володимир ЧЕРНЯК, – де б мова титульної нації була в такому стані, як в Україні. Існує гостра потреба у вивченні української мови. Але потреба ця абстрактна, практично несформована. Ви, напевно, ніде не бачили держслужбовців, котрі записувалися б та ставали в чергу, щоб вивчати українську мову. Наразі спостерігаємо цілком іншу картину. Розмовляють російською депутати, міністри, віце-прем'єри. Не лише в себе вдома, на вулиці, а й на державній службі. Це – кричуща неповага до титульної нації. Повсюдно панує суржик, тотальне незнання державної мови.

– Мовне – надзвичайно важливе конституційне питання, і в нашій країні воно не вирішено, – підкреслив В. Черняк. – Нині фахівцями розроблено й підготовлено концепцію розвитку й функціонування української мови. Та ви чудово розумієте, що її ніколи не буде ухвалено в парламенті. Хто там це зробить? Бо мова – це дуже вигідна політична карта, яку щораз розігрують політичні сили перед черговими виборами. Переконаний, мова титульної нації не лише не має захисту на рідній землі, а й навіть не зберігається нинішній її жалюгідний стан. Навпаки, робиться все для того, аби ситуацію з українською мовою як державною погіршити. Уже зараз чиняться спроби, поки не вельми явні, але, мабуть, будуть і такі, стосовно 10-ї статті Конституції.  Ніхто не заперечує: держава має дбати про мови всіх народів, котрі мешкають на її території, але передусім вона має дбати про свою.

– Нехай на нашій землі розквітають сто квітів, – зробив висновок пан професор. – Але мова титульної нації просто не повинна перебувати в такому жалюгідному стані, як нині.

У нас не влада неукраїнська

– У самій Україні політично складається так, що мова комусь заважає. Кому? – запитує голова Товариства української мови Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доцент Інституту філології, науковий працівник Інституту української мови НАНУ Віталій РАДЧУК і сам відповідає: – Річ у тім, що коли людина має рідну мову, вона мислить не як раб, а як вільна людина. І не забувайте: там, де розширюється сфера вживання однієї мови, там автоматично зменшується сфера вживання іншої. У нас не влада неукраїнська, у нас держава неукраїнська…

Пан Радчук досконало знає англійську. І в Національному університеті імені Т. Шевченка готує перекладачів. Тож для вправ із студентами нерідко послуговується промовами королеви Єлизавети, Черчілля, Тетчер, Блера. Викладач зауважив, що в цих текстах знайти мовну помилку практично неможливо. Запитання «на засипку»: наші високопосадовці можуть похвалитися тим само? Нинішній президент США – це окремий випадок. Але звернімо увагу ось на що: «бушизми» знає вся Америка. Тобто країна свідома мовної норми. Ну а в нас поблажливо жартують: страшно не те, що Азаров не знає української, справжнісінький жах настає тоді, коли він нею читає свої доповіді.

– Навіть у межах однієї мови може бути кілька мов, – вважає В. Радчук. – Ось подивіться, який цементно-залізобетонний синтаксис, наприклад, у фразі: Святошинська в місті Києві державна районна адміністрація. Та не підходь до цього закладу – там тебе слухати не будуть! От що говорить ця назва. Змінили відділи управ на департаменти адміністрацій. Навіть для платника податків це вже додаткові витрати, бо на дошці треба писати більше літер, фраза вдвічі довша. Але ж комусь це потрібно… Так само, як і підвищити статус російської мови в нашій країні. Та не може бути рівних прав двох мов у нинішній ситуації! Це те саме, що й однакові права вовка й зайця в одній клітці: хто кого з'їсть.

Унікальність, якої слід
соромитися

Дружина Володимира Путіна одного разу сказала: «Росія розпочинається й закінчується там, де розпочинається й закінчується російська мова». Вийдемо на київську вулицю та зробімо висновок, у якій країні живемо. А як поводиться столичний мер, котрий, мало не б'ючи себе в груди, обіцяв вивчити державну мову щойно його оберуть? Апеляційний суд розглядав позов одного з депутатів до київського голови стосовно недотримання останнім вимоги Конституції, сформульованої у згадуваній десятій статті. Ну й що змінилося відтоді? Уже не тільки мер, а й його заступники, виступаючи по телебаченню, зустрічаючись із журналістами, на запитання, поставлені українською, зухвало відповідають російською. І ми хочемо, аби в цьому місті, цій країні процвітала українська культура, розвивалася рідна мова?

Знаєте, скільки торік виділено державних грошей на підтримку української мови? 31 мільйон гривень. Але, повідомив журналістам Володимир Черняк, навіть їх повністю не використали. Тож на 2007-й передбачено вже лише 21 млн. Коментарі потрібні?

А в якому жалюгідному стані українське книговидання?! А скільки кричущих помилок трапляється не лише у виданій белетристиці, а й у наукових текстах, періодичних виданнях?! Речі, до слова, цілком неймовірні та неприпустимі на Заході. Щоправда, й за книжками, виданими в радянський час, можна було вчитися літературної мови. Чому? Бо тодішня держава, попри все наше незадоволення нею, дбала про високу культуру мови. Що ж маємо нині? Практично всі спеціальні фахові органи, у компетенції котрих була мовна політика, зліквідовано. А відсутність мовної політики, як відомо, – це також політика.

То чи можна змусити високопосадовців, народних депутатів опікуватися мовними питаннями, чи є сила у ВР, здатна їх лобіювати? Відповіді, які почули журналісти від учасників прес-конференції, втішними не назвеш навіть із великою натяжкою. А тепер, будь ласка, пригадайте ще таку саму унікальну державу, де подібні речі не втратили б своєї актуальності на шістнадцятому році незалежності? Отож бо й воно…

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата