передплата Українською | In English

№3, лютий 2007

Версальська республіка

Поділитися:

За своїм державним устроєм Франція є республікою. Вона, як свідчать документи, одна з найстаріших республік у Європі після Сан-Марино та Швейцарії. Парламент Французької Республіки – двопалатний. Складається він із Національних зборів і Сенату. Обидві палати засідають у столиці – Парижі. Але Національні збори з 1795 року – у Бурбонському палаці, а Сенат – у Люксембурзькому. Для спільних засідань палат, що їх називають Конгресом, їм надають Версаль.

Повноваження та організація роботи парламенту Франції закріплені у розділі 4 Конституції республіки – у статтях з 24 по 33. В розділі 5 ідеться вже про відносини між парламентом та урядом. Основний закон Франції було ухвалено 4 жовтня 1958 року. Зміни до нього вносили 22 лютого 11 років тому. Чинна Конституція – 17-та в історії держави. В її преамбулі зазначено, що «французький народ урочисто проголошує свою відданість правам людини й принципам національного суверенітету, як вони були визначені Декларацією 1789 року...» Варто наголосити, що саме ця Декларація є визначальною в теорії та практиці світового конституціоналізму.

І. Національні збори

До Національних зборів парламенту депутатів обирають за мажоритарною системою у два тури терміном на п'ять років. Депутатський склад нинішніх Національних зборів (12-го скликання) обрано чотири роки тому на виборах 9 та 16 червня 2002 року. У цій нижній палаті парламенту 577 парламентаріїв: 555 із них обирають у такій самій кількості виборчих округів метрополії, а 22 члени – представники від заморських департаментів. До таких належать – Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон, Сен-П'єр і Мікелон, Нова Каледонія, Французька Полінезія та кілька архіпелагів у Тихому океані. Згідно з нормами Конституції голові Національних зборів надано право звертатися до Конституційного суду.

Депутати деяких парламентів світу, приміром, Німеччини, мають право на підробіток, як то кажуть, на стороні. У Франції їм це робити заборонено. Немісцевим депутатам компенсують витрати на житло, надають пільги при оплаті поштових, телеграфних та транспортних витрат. Депутати також отримують дотації на зарплату для забезпечення своїх співробітників.

Бюджет Національних зборів становить майже 495 мільйонів євро. Отже, один депутат «обходиться» французам у 857 тисяч євро. Загальна сума місячних виплат депутатам Національних зборів, в тому числі зарплата, службові витрати, допомога на житло тощо, становить 5 тисяч 200 євро.

Мандат депутата Національних зборів Франції несумісний з деякими державними невиборними і виборними посадами, а також із певними видами приватної підприємницької діяльності. Державний чиновник, обраний депутатом, вважається у відрядженні на період дії свого мандата.

Депутат користується правом недоторканності за висловлені ним переконання або за голосування під час виконання депутатських обов'язків. За злочини чи правопорушення він не може підлягати арешту чи заходам, пов'язаним із позбавленням або обмеженням його волі без дозволу Бюро Національних зборів. Однак такий дозвіл не потрібен у разі вчинення парламентарієм кримінального злочину, затримання його на місці злочину або остаточного засудження.

Керує роботою парламенту Бюро кожної палати. У його складі 22 депутати: 6 віце-президентів, 3 квестори і 12 секретарів. Очолює Бюро президент відповідної палати. Голова Бюро Національних зборів обирається на весь термін роботи скликання до наступних виборів. У складі, котрий затверджується на засіданні після виборів президента палати, представлені всі політичні партії та течії пропорційно отриманим ними мандатам. Бюро збирається кілька разів на рік. Воно наділене істотними повноваженнями в організації роботи парламенту. Зокрема, видає розпорядження, які роз'яснюють чи доповнюють Регламент діяльності палати, організовує та спрямовує роботу парламентаріїв. Регламент Національних зборів установлюють вони самі.

З вівторка до п'ятниці парламентарії працюють у Національних зборах, а із суботи до понеділка – у своїх департаментах. Палата має свій апарат, що формується на конкурсній основі. Депутати обирають та наймають своїх помічників особисто.

Відповідно до своїх політичних поглядів депутати можуть утворювати фракції кількістю не менш як 20 осіб. Після свого оформлення фракція надає до канцелярії президента Національних зборів політичну декларацію, підписану всіма її членами. Така декларація разом зі списком членів фракції та прізвищем обраного ними керівника публікується в «Офіційному віснику». Один депутат може бути членом лише однієї фракції. Для організації своєї внутрішньої роботи фракція може створювати власний секретаріат й визначає своїх представників у бюро та депутатських комісіях. Голова фракції бере участь у вирішенні питань порядку денного та організації дебатів у Національних зборах. Забороняється створювати фракції, що захищають або, як модно нині казати в Україні, лобіюють приватні, місцеві або професійні інтереси.

Крім названих, за рішенням Національних зборів може бути створено і спеціальні комісії для розгляду законопроектів і законодавчих ініціатив, а також комісії з розслідування та контролю.

Функція Національних зборів і Сенату – схвалювати закони. Конституція статтею 34 визначає чітке коло питань, що підлягають законодавчому регулюванню. Парламент може дозволити уряду протягом певного терміну видавати так звані ордонанси (накази, розпорядження) з питань, які стосуються сфери законодавства. По закінченні встановленого терміну вони мають бути затверджені парламентом. Закони, ухвалені парламентом, поділяються на прості, органічні (стосуються порядку діяльності органів, зазначених у Конституції) та конституційні (вносять зміни до Конституції).

Законодавчою ініціативою наділені прем'єр-міністр і члени парламенту. Прем'єр-міністр вносить на розгляд законопроекти, а члени парламенту – законодавчі пропозиції. Законопроект попередньо вивчає Державна рада, потім його обговорюють у Кабміні та вносять на розгляд до однієї з палат. Законопроекти фінансового змісту обов'язково подають спочатку до Національних зборів. Після ухвалення однією з палат законопроект чи законодавча пропозиція направляється до іншої палати. Закон має бути ухвалено двома палатами парламенту. У разі розбіжностей між ними починається процедура узгодження, за необхідності – за допомогою змішаної паритетної комісії. Якщо така процедура затягується, уряд має право вимагати від Національних зборів ухвалити остаточне рішення та затвердити закон без згоди Сенату. На ухвалення фінансового документа Конституція відводить щонайбільше 70 днів. Якщо протягом цього часу закон не ухвалено, уряд може ввести в дію його положення шляхом застосування ордонансу.

Ухвалений закон передається президенту країни для його промульгації (офіційне оприлюднення) у термін 15 днів після отримання. Президент може зажадати й повторного його розгляду або передати до Конституційної ради для перевірки на конституційність. Органічні закони направляються до Конституційної ради перед їхньою промульгацією в обов'язковому порядку. Після промульгації їх публікують у «Офіційному віснику». Парламент та уряд контролюють виконання фінансових законів за сприяння Рахункової палати.

Парламенту належить виняткове право оголошення війни. Кабінет міністрів може запроваджувати облогове положення. Однак лише парламент має право дозволити продовжити цей надзвичайний стан на більш як 12 днів.

ІІ. Сенат

Сенат обирається шляхом непрямого голосування за мажоритарною системою терміном на 9 років. Кожні три роки склад цієї верхньої палати французького парламенту оновлюється на третину. Тож термін мандата одного сенатора становить 6 років. Сенатори обираються не загальним голосуванням, а лише голосами виборщиків: депутатів Національних зборів, членів обласних і генеральних рад департаментів, а також муніципальних рад. Складається цей орган з 331 сенатора.

Положення Конституції Франції про несумісність мандата депутата з виконанням ним інших функцій, про парламентську недоторканність, платню депутата тощо поширюються і на парламентаріїв Національних зборів, і на сенаторів. У Сенаті, як і в Національних зборах, є бюро, фракції, постійні та інші комісії. Там проводяться наради голів постійних комісій та фракцій.

Голову Сенату обирають після кожного часткового оновлення цієї палати, тобто кожні три роки. Останні вибори до Сенату відбулися 26 вересня 2004 року. Додаткові – позаторік і торік. Причина – відставка чотирьох сенаторів, смерть одного та анулювання результатів виборів 2004 року у 67-му департаменті країни – Нижньому Рейні (головне місто – Страсбург). До речі, на додаткових виборах у цьому департаменті до складу Сенату серед п'яти представників було обрано й мера Страсбурга пані Фаб'єн Келлер.

Чергові часткові вибори до Сенату відбудуться цьогоріч, наступні – відповідно 2010 та 2013 років.

Сенат, як і Національні збори, має 6 постійних комісій:

– у справах культури (54 сенатори)

– з економічних справ та плану (78 сенаторів)

– у закордонних справах, оборони та збройних сил (54 сенатори)

– із соціальних питань (54 сенатори)

– з питань фінансів (45 сенаторів)

– з питань закону (45 сенаторів).

Автор: Сергій Дойко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата