передплата Українською | In English

№3, лютий 2007

Український космос Гайді

Поділитися:

Представниці прекрасної статі не дадуть збрехати, яку досконалу фігуру треба мати, аби добре почуватися в комбінезоні, під резинку зібраному на талії. А от американська астронавтка українського походження Гайдемарі М. Стефанишин-Пайпер у синьому тренувальному насівському костюмі примудрилася не загубити ані крихти жіночності. Ясна річ, під час прес-конференції, що передувала церемонії нагородження переможців Стипендіальної програми Фонду Віктора Пінчука «ЗАВТРА.UA», вона потрапила під справжню зливу захоплених чоловічих поглядів, котрі не могли відірватися від її стрункої постаті з тоненькою талією. Ставши знаменитою після польоту торішнього вересня в складі екіпажу шатла «Атлантіс», Гайді й досі не звикла до підвищеної уваги до себе, до необхідності відвідувати публічні заходи. І залишається такою само скромною, як і раніше – ще до здобуття практично всесвітньої слави.

На жаль, гостя з-за океану прибула в Україну тоді, коли лютневе число нашого журналу вже було в друкарні. Але, як то кажуть, лихо не без добра: Гайдемарі пречудово «вписалася» в березневий номер. Щире ж побажання, написане її рукою, адресоване не лише читачам «Віча», а й усьому українському жіноцтву напередодні свята 8 Березня. Погодьтеся, у нас з вами є всі підстави пишатися такою посестрою. До того ж знаєте, як вона відреагувала на прохання поділитися секретом свого успіху в житті, що його досягла, випередивши багатьох представників сильної статі? Капітан військово-морських сил Сполучених Штатів відповіла запитанням на запитання: «А вам відомо багато професій, у яких жінки не могли б досягти більших висот, аніж чоловіки? Мені особисто – ні. Ну хіба що в якійсь роботі, де потрібна велика фізична сила». То що, подруги, рівняймося на американку? Та ще й таку, котра українською володіє краще від більшості тих, хто приймав її, зокрема, в Києві.

Не знаю, як інших моїх співвітчизників, але моє серце ця мужня жінка завоювала раз і назавжди не тоді, коли на борт корабля їй передавав вітання наш Президент, навіть не тоді, коли вона провела у відкритому космосі загалом понад дванадцять годин. А тоді, коли, готуючись до польоту, узяла з собою в далеку мандрівку разом із маленьким американським також і український прапорець. І ще тоді, коли замовила виконання української пісні на слова Тараса Шевченка, яку із задоволенням слухав увесь екіпаж «Атлантіса» (інформую непосвячених: щоранку з центру управління польотами на прохання кожного з астронавтів – по черзі – передавали його улюблену мелодію. Четвертий день на орбіті «належав» Гайді). І тоді, коли їй вдалося виокремити з калейдоскопа океанів, морів, великих міст тонесеньку блакитну ниточку Дніпра, впізнати Чорне море, Крим. На жаль, Львів, про який стільки чула від батька, так і не змогла розгледіти: заважало густе мереживо хмар. А от столицю України навіть примудрилася сфотографувати з космосу. Цю світлину Гайдемарі з гордістю продемонструвала студентам Київської школи економіки, коли виступала перед ними з доповіддю «Досвід дослідження космічного простору та майбутні програми NASA».

Поза сумнівом, честь і хвала бізнесменові й меценатові Віктору Пінчуку, котрий запросив видатну американку з українським корінням відвідати батьківщину її батька. Президент корпорації «Інтерпайп» має рацію: ця жінка гідна стати взірцем для молоді. Її особисту формулу успіху (ні-ні, Володимиром Леніним Гайді ані в юному, ані в зрілому віці не зачитувалася) – вчитися, вчитися, вчитися й дуже багато працювати – цілком можуть узяти на озброєння нинішні студенти. І, зрозуміло, не лише стипендіати програми Фонду Віктора Пінчука, у церемонії нагородження яких узяла участь американська гостя. Нагадаю читачам, місце для цього урочистого заходу вибрали справді символічне. Усе відбувалося на базі Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О. К. Антонова, в ангарі, де обслуговується найбільший у світі літак АН-225 «Мрія». І людей пан Пінчук запросив вельми шанованих і серйозних. Серед них, зокрема, перший космонавт незалежної Української держави Леонід Каденюк, всесвітньо відомий письменник Пауло Коельйо. Одне слово, усе було б добре, якби не одне «але».

Вгадайте з першого разу, коли астронавка, добре володіючи українською, зверталася по допомогу до перекладача. Правильно, тоді, коли хтось говорив російською. Дуже прикро це констатувати, але принаймні впродовж кількагодинного перебування в АНТК імені Антонова до таких послуг гості вдаватися довелося досить часто. Мовою нашого північного сусіда виступав, відповідав на запитання журналістів сам Віктор Пінчук (при цьому, звертаючись до П.Коельйо, з легкістю переходив на англійську). Так само російською велася вся церемонія нагородження, нею ж виголошували слова подяки згаданому фонду більшість стипендіатів – студентів вищих навчальних закладів мало не з усіх регіонів нашої Вітчизни.

Слухаючи виступаючих, котрі стояли поряд із білосніжним красенем-літаком – гордістю українського авіабудування, згадувала… українську збірну на торішньому чемпіонаті світу з футболу. Мабуть, не мене одну гірко та боляче вразили наші спортсмени напередодні кожного з відповідальних матчів. Наші хлопці, за винятком лише трьох, зовсім не знали слів українського гімну. А от усі їхні суперники щиро виконували свої. І жоден жодного разу не затнувся, вже не кажучи про те, аби просто стояти й мовчати, коли лунає урочиста музика. Можете не погоджуватися, але твердо переконана: і в цьому, зокрема, солідна частка нашого неуспіху на всесвітньому футбольному чемпіонаті. Та хіба лише на ньому одному?..

Треба схилити голову перед Гайді, котру хочеться назвати «нашою» без жодних лапок. Її українськість непоказна, не для хизування. Вона справді – у серці, у душі. До слова, так само вільно, як українською, володіє астронавтка й німецькою – рідною мовою матері. «Коли б ви побували в мене вдома, – розповідала пані Стефанишин-Пайпер, – то відразу зрозуміли б, що тут живе українка. Є там і українські ікони, і вишивка, і писанки, які дуже подобаються моєму чоловікові Глену. Часто звучать українські пісні. І, коли маю час, готую страви української національної кухні». Між іншим, зі своєю майбутньою «половинкою» Гайдемарі вінчалася в українській православній церкві в Міннеаполісі. Навчає батьківської мови і свого сімнадцятирічного сина – він не повинен забувати, де його коріння. Звісно, астронавці хотілося б, щоб Михайло (названий так на честь дідуся Михайла Стефанишина) приїхав здобувати вищу освіту в Україну. Але в жодному разі свого бажання вона йому не нав'язуватиме. Син уже дорослий і має вирішувати сам. «Мій тато, – поділилася спогадами американська гостя, – хотів бачити мене лікарем. Але зовсім не засмутився, коли почув, що я хочу бути інженером. А можливо, просто вміло приховав розчарування, бо так само, як я нині, вважав: його дитина повинна самостійно обрати свій шлях у житті».

«Про свою поїздку, – призналася журналістам пані Стефанишин-Пайпер, – писати мемуари не збираюся, – я інженер, а не письменник». Проте, почувши слова Пауло Коельйо, котрий також брав участь в урочистому заході, зауважила, що готова поставити під ними і свій підпис: «Я ще не написав книгу про Україну, але Україна вже написала її в моєму серці». Відповідаючи на запитання «Віча», про що мріє нині, коли два її найзаповітніші бажання – побувати в космосі й відвідати рідну батьківську землю здійснилися, астронавтка зазначила: «Знову хочу в політ і мрію про нову зустріч з Україною». Наразі ж теплі спогади про Україну навівають Гайдемарі численні подарунки, привезені з батьківської землі: майстерно різьблені традиційним гуцульським орнаментом шкатулки, рушники, скатертини, розкішна, вишита бісером святкова сорочка, фотоальбоми про Львів і Київ. Сподіваємося, і подарована журналом «Віче» срібна монета Нацбанку України із зображенням Водолія (під цим знаком зодіаку народилася майбутній космонавт) не лише нагадуватиме Гайді про гостинну землю її предків, а й принесе цій чарівній жінці удачу та щастя. І очі в неї не будуть сумними, такими, як під час віншування переможців Стипендіальної програми «ЗАВТРА.UA».


 Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата