передплата Українською | In English

№1, січень 2016

Театр про свободу, рабство й планетарне єднання народів

У непростих умовах гібридної війни Львівський національний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької відходить від стереотипів дорогих вистав і тішить публіку своїм мистецтвом, пропонуючи нові культурно-розважальні й просвітницькі проекти. Уже понад рік художнім керівником театру є Василь ВОВКУН – народний артист України, відомий український режисер, сценарист масових культурних видовищ, кандидат культурології, професор кафедри режисури НАКККМ. Про те, які вистави й мистецькі дійства вже відбулися на оперній сцені протягом року, і про те, чого слід очікувати глядачеві найближчим часом, наша розмова з ним.

– Кожен глядач, який приходить до театру, вмостившись в оксамитовому кріслі, в передчутті приємних емоцій дивиться на сцену з однією думкою: чим сьогодні порадують його серце артисти, що нового він тут побачить і почує. Чи вдається вам як художньому керівникові та всьому колективові театру відчути потреби глядача в час цих тривожних подій, які відбуваються довкола нас?

– Я прийшов у театр під час вій­ни, а це свого роду такий театр воєнних дій, позбавлений будь­якої логіки. Одні люди в ресторані п’ють­гуляють, а за кілька метрів українські бійці гинуть від куль сепаратистів і найманців. Нині вже весь світ констатує, що зайшов у глухий кут. Тому для кожного важливо займатися тим, що вміє робити найкраще. Для мене важливо те, що я маю можливість займатися творчістю. А український чинник у цій війні – той жертовний громадянський рух, який проявився в нашій країні й спонукає кожного до дії – служити своєму народові.

У минулому сезоні нам вдалося вийти за межі оперної сцени й перед театром на площі відкрити дійство новим проектом «Борітеся – поборете!», де прозвучала кантата­симфонія Станіслава Людкевича «Кавказ». У цьому дійстві виступила численна група артистів театру: хор, симфонічний оркестр, балет, оперні солісти. Постановка відбувалася просто неба, зібрала багато глядачів, бо за своєю суттю була не лише видовищною, а й культурно­просвітницькою, несла ідею свободи людини від рабства.

У нашому столітті рабство набирає нових підступних форм, але суть його не міняється. І тільки внутрішня свобода людини долає будь­який страх. Тому такими актуальними були святкування ювілеїв двох світочів свободи – Тараса Шевченка та Вільяма Шекспіра. За драмами Шекспіра поставили балетний триптих «Перевтілення». До нього ввійшли «Ромео і Джульєтта» та «Гамлет» на музику Чайковського й «Перевтілення» на музику Бріттена.

Ювілей Шевченка був позначений у театрі постановкою кантати­симфонії Станіслава Людкевича «Кавказ», яку здійснив диригент, заслужений артист України Мирон Юсипович. У цей ювілейний рік митрополита Андрея Шептицького театр підготував кантату композитора Мирослава Волинського «Я тебе кличу!», яка прозвучала не тільки у Львові, а й у Києві.

– Львів – туристичне місто. На кого робить ставку театр: на туриста чи постійного глядача?

– Чи маємо ми в театрі постійного глядача? Я часто сам собі ставлю це запитання. Напевно, ні. Це щось з усталеного минулого часів застою. Адже ми всі змінилися, нас полонили не лише інтернет­швидкість і її віртуальні мандрівки. Люди реально багато їздять, міняють місце проживання, пізнають світ і змінюють свої вподобання. Часто працюють за кордоном, мають можливість там відвідувати концерти й театри. Згодом повертаються й укотре відкривають для себе свій театр. Саме для цього ми всі намагаємося працювати так, щоб привернути глядача в театр. І нам це вдається.

Усі туристи, які приїздять до Львова, прагнуть побувати в театрі опери та балету. Минулого Різдва ми влаштували виставу­містерію. Лейтмотивом були слова з церковного піснеспіву «З нами – Бог! Розумійте, народи!». Це нове непобутове фольклорне дійство, де колядки співали не лише українською, а й німецькою, англійською й рефреном йшла одна й та сама фраза «З нами Бог! Розумійте, народи!», котра звучала як бажання об’єднати довкола України всі народи. Не можу сказати, що це було зрозуміло в усій своїй глибині й суті. Та цьогоріч ми знову поставимо різдвяну виставу: типажі доповнимо, й усе звучатиме особливо по­новому, в дусі часу. Адже для всієї планети й для кожного народу вже розпочалася програма активних дій.

– Новий рік – ювілейний рік Моцарта. А Львів – місто, пов’язане з його родиною. Чи знайде цей факт місце для відображення в сценічних проектах або виставах?

– Я вважаю, що в Україні театри мало уваги приділяють опері Моцарта. Адже він неперевершений модерніст цього жанру. У Львові вже не один рік йде опера «Чарівна флейта», однак у Моцарта є такі шедеври, які публіка обожнює. Це «Весілля Фігаро», «Дон Жуан». Нещодавно у Варшаві відбувся ХХV Фестиваль імені Моцарта. Вже кілька років організатори цього популярного в Європі фестивалю запрошують для нових постановок режисерів з інших країн. Цьогоріч вибір пав на Україну, відтак мені вдалося здійснити у Варшаві постановку «Весілля Фігаро». На цей спектакль були добрі відгуки преси.

Вдався нам і спільний проект театру й оперної студії Львівського музичного інституту, де я викладаю, «Дон Жуан». Саме Моцарт підказав нам концепцію й стилістику вистави. У лютому нового року вона ввійде до репертуару театру. Маю надію, що вистава не залишить байдужим глядача.

Час зумовлює зміни, нові підходи до постановок української оперної класики. Глядач побачить нову концепцію опери «Наталка Полтавка», нового звучання набудуть «Запорожець за Дунаєм», «Лис Микита», а також «Украдене щастя». У задумах балет про скульптора Георга Пінзеля – це спільний проект із польським режисером­постановником.

У театрі є проекти, які мають історію, і такі, що тільки­но народилися й вже мають своїх прихильників. Це конкурс хореографів «Балет­фест» (він буде продовжений), це традиційний Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької. Цього разу з 15 до 22 листопада глядачі побачили одразу п’ять вистав: «Мадам Баттерфляй» Д. Пуччіні, «Аїда» та «Травіата» Д. Верді, «Кармен» Ж. Бізе, а також балет «Повернення Баттерфляй»
Д. Пуччіні–М. Скорика. Саме в згаданих операх колись блискуче зіграла Соломія Крушельницька.

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016