передплата Українською | In English

№23, грудень 2015

Критична інфраструктура. Моніторинг, взаємодія, захистКритична інфраструктура. Моніторинг, взаємодія, захист

Безперечно, для України, яка має п’ять атомних електростанцій, розгалужену мережу газо- та нафтопроводів, транспортну систему й масу найважливіших виробництв і перебуває нині в ситуації не оголошеної Росією війни, визначальною є нормативна база, спрямована на захист стратегічних об'єктів держави. На цьому зосередили увагу фахівці під час міжнародної експертної наради з питань захисту критичної інфраструктури, яку організував і провів Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) спільно з Офісом зв’язку НАТО в Україні 15–16 жовтня ц. р.

У презентованій Зеленій книзі з питань захисту критичної інфра­структури України сформульовано стратегічні цілі державної політики, принципи побудови та завдання системи захисту. Остаточну редакцію цієї ґрунтовної праці оприлюднено на сайті інституту. Наступний етап – розробка та видання Радою національної безпеки і оборони України офіційного документа зі сформульованими основами політики України, спрямованої на розв’язання означеної проблеми.

Гібридні війни, в яких замість армій воюють добре озброєні парамілітарні «добровольчі» формування, й телеканали, здатні своєю пропагандою вивести з рівноваги великі маси людей, створюють цілковито нові загрози безпеці, зокрема й техногенній. Тож необхідний фундаментальний перегляд старих парадигм захисту критичної інфраструктури. Саме про це йшлося під час обміну думками у стінах НІСД.

Відкриваючи нараду, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін підкреслив, що виклики в безпековому вимірі, яким нині протистоїть українська держава, потребують системного підходу на національному рівні до управління захистом і безпекою всього комплексу об'єктів критичної інфра­структури з урахуванням їхнього взаємозв'язку. Відсутній і механізм запобігання можливим кризовим ситуаціям, пов'язаний із функціонуванням стратегічних об'єктів. Його запровадження потребує ґрунтовного переосмислення практики забезпечення захисту, яка нині базується на відом­чому підході. Потрібні взаємодія та координація дій відповідальних державних органів, способів і практики залучення приватних суб'єктів господарства до забезпечення безпеки й стабільності функціонування критичної інфраструктури. Щодо презентації Зеленої книги, то, як зазначив директор інституту, «її видання являє собою результат узагальнення професійних дискусій та передує наступному етапу –
розробленню та виданню офіційного документа, де буде сформульовано основи державної політики захисту стратегічних об’єктів».

Від імені співорганізатора експертної наради – Офісу зв’язку НАТО в Україні виступив керівник Програми професійної підготовки в Україні Ове Уруп­Мадсен. Він дав високу оцінку роботі з опрацювання Зеленої книги, проведеній в інституті, і поінформував, що наступним кроком має стати імплементація документів щодо захисту критичної інфраструктури. Тому доцільним є створення інституції на кшталт центрів передового досвіду НАТО, яка візьме на себе обов’язки координаційного суб’єкта в цій сфері. Як зауважив пан Уруп­Мадсен, Україна не може бути відокремленою, а захист її критичної інфраструктури не може обмежуватися національними кордонами й підписані умови щодо асоціації з ЄС та стратегічне партнерство з НАТО є запорукою важливого довгострокового партнерства.

За словами директора Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки, полковника Гінтараса Багдонаса, численні загрози – такі, як тероризм, кібератаки, помилки персоналу, технологічні збої та природні катаклізми – актуалізують необхідність обговорення комплексних питань на експертних зустрічах. Підсумки дискусій у режимі «золотого трикутника», коли за одним столом збираються представники бізнесу, влади та наукової спільноти, дістали відображення в Зеленій книзі.

Про останню редакцію Зеленої книги з питань захисту критичної інфра­структури в Україні та аналіз коментарів і зауважень, що надійшли до третьої редакції, доповів головний консультант НІСД
Дмитро Бірюков.
Зокрема про пропозиції стосовно структури проекту закону України «Про критичну інфраструктуру». Він зазначив, що Зелена книга не розглядає питання захисту критичної інфраструктури в умовах воєнного стану. Мовляв, ці питання повинні бути предметом розгляду в інших документах, хоча науковці повністю підтримують думку про необхідність урахування такого підходу в усіх правових режимах.

Виконання викладених у Зеленій книзі завдань потребує організаційного забезпечення, створення Центру з управління в кризових ситуаціях і захисту критичної інфраструктури. Він повинен стати вузлом у мережі ситуаційних центрів у сфері безпеки та оборони в країні для постійного моніторингу й виявлення можливих кризових ситуацій.

Під час дискусії завідувач відділу Українського НДІ цивільного захисту Віктор Гречанінов наголосив, що навіть у межах єдиної державної системи цивільного захисту не повною мірою взаємодіють та обмінюються інформацією функціональні та територіальні підсистеми. Незважаючи на наявність багатьох нормативно­законодавчих актів, що регулюють окремі питання захисту критичної інфраструктури, ця нормативна база є застарілою та такою, що не відповідає ані нинішнім безпековим загрозам, ані європейській практиці. До того ж вони часто не виконуються. Тож запропонований у Зеленій книзі проект закону «Про критичну інфраструктуру» має йти в одному руслі з удосконаленням законодавчої бази у сфері цивільного захисту, зокрема Кодексу цивільного захисту.

Нинішня єдина державна система цивільного захисту де­факто не враховує небезпеки об’єктів, що перебувають у приватній власності. Ситуацію погіршує практична відсутність моніторингу техногенної безпеки, без забезпечення котрої неможливо запобігти надзвичайним ситуаціям, зок­рема й на об’єктах критичної інфраструктури. Нагальною є також проблема розбудови мережі ситуаційних центрів, яка нині практично відсутня.

На ДСНС покладено завдання імплементації «Директив Севезо» (запобігання тяжким аваріям), і саме в цьому аспекті розглядається нині функціонування об’єктів підвищеної небезпеки, зазначив заступник начальника департаменту служб з надзвичайних ситуацій Тарас Поліщук. На його думку, до критичної інфраструктури можуть бути віднесені названі об’єкти, проте потенційно небезпечні об’єкти не мають бути внесені до переліку критичної інфраструктури. Однак нинішній статус Державної служби України з надзвичайних ситуацій не дає їй можливості сповна здійснювати функції відповідального відомства в таких секторах, як хімічна промисловість, мережі життєзабезпечення, служби екстреної допомоги та рятування. Так, низку функцій із забезпечення безпеки в першому з названих секторів має Державна інспекція з питань праці, другому – Міністерство регіонального розвитку та органи місцевої влади, третьому – Міністерство охорони здоров’я та Міністерство внутрішніх справ…

Багато часу учасники дводенної зустрічі приділили й обговоренню досвіду країн НАТО. Зокрема, Румунії, Чехії, Литви та Болгарії.

Із доповіддю на тему «Запровадження міжвідомчої взаємодії: виклик для успішної координації захисту критичної інфраструктури» виступив експерт Женевського центру демократичного контролю над збройними силами (DCAF) Тодор Тагарев. Він розповів про три форми координації. Перша з них –
це кооперація, яка часто залишається неформальною формою взаємодії за відсутнього спільного плану дій, а також незмінних обов’язків усіх учасників. Друга пов’язана із запровадженням спеціальних координуючих потужностей (огляд сумісності цілей та задач, взаємодія в межах проектів та програм, встановлення каналів зв’язку, спільні навчання, розподіл функцій, загальний доступ до ресурсів тощо). Третя форма – це колаборація, яка означає визначення нових спільних довгострокових цілей та завдань, створення нових організаційних структур і перерозподіл функцій, удосконалення планування та обміну інформацією, створення пулу ресурсів тощо.

Стосовно досвіду Болгарії Тодор Тагарев зауважив, що 2005 року був ухвалений закон «Про управління кризовими ситуаціями», утворене Міністерство з надзвичайних ситуацій. Однак робота із захисту критичної інфраструктури прискорилася лише в 2008 році – як реакція на прийняття Директиви 114 Європейською комісією. Проте вже 2010 року Міністерство з надзвичайних ситуацій було розформовано, сили цивільного захисту –
передано в управління Міністерству внутрішніх справ, а закон «Про управління кризовими ситуаціями» –
скасовано. Національною «контактною точкою» з питань захисту критичної інфраструктури став генеральний директор з питань пожежної безпеки та цивільного захисту Міністерства внутрішніх справ. І це незважаючи на те, що до загальноєвропейської критичної інфра­структури, згідно з Директивою 114, належать об’єкти енергетики та транспорту. Доповідач назвав дві обставини, що спричинили таку ситуацію. По­перше, у Болгарії тривалий час розвивалася загальнодержавна система цивільного захисту, яка реагувала на наслідки природних лих чи техногенних катастроф. А по­друге, міністерства, що формують державну політику в енергетиці та на транс­порті, не виявляли інтересу до вирішення питань захисту критичної інфраструктури, можливо, через відсутність додаткового фінансування на ці цілі. Зок­рема, за словами Тодора Тагарева, реакція Міністерства транспорту була така, що в Болгарії, мовляв, нема критичної транспортної інфраструктури європейського рівня, а отже, не може й виникати додаткових зобов’язань щодо її захисту. У законі Болгарії «Про систему забезпечення національної безпеки», ухвалення якого цього року є наступним кроком з покращення координації у сфері безпеки, передбачено розширення функцій Ради національної безпеки і створення при ній ситуаційного центру.

Експерт Офісу зв’язку НАТО в Україні Мартін Лінхард доповів про захист критичної інфраструктури в Чеській Республіці. Там принциповим моментом є розмежування національної та загальноєвропейської критичної інфраструктури. Зазвичай країни–члени ЄС не зацікавлені в тому, щоб значна кількість об’єктів була віднесена до останньої категорії. Якщо в Чеській Республіці на національному рівні визначено дев’ять секторів критичної інфра­структури, то лише в двох з них визначається загальноєвропейська критична інфраструктура.

Відповідаючи на запитання про те, як визначали елементи критичної інфраструктури на загальноєвропейському рівні й чи був цей процес керований із Брюсселя або ж країни–члени ЄС самі вирішували, як визначати критичну інфраструктуру, Тодор Тагарев зазначив: хоча розробка нормативних актів Європейської комісії здійснюється в Брюсселі, вони мають ураховувати різноманітні інтере­си країн–членів ЄС, бо, по­перше, в процесі підготовки документів задіяні фахівці з різних європейських країн, а по­друге, директива має пройти процес ратифікації. Невеликі європейські країни зацікавлені внести якнайменше об’єктів до переліку критичної інфраструктури. Тож у Директиві 114 2008 року тільки два сектори (енергетика та транспорт) належать до загальноєвропейської критичної інфра­структури. Хоча експерти, задіяні в опрацюванні цієї директиви, погоджувалися, що доречно невдовзі доповнити цей перелік сектором телекомунікацій та зв’язку. Мартін Лінхард, у свою чергу, наголосив: у цій сфері питання мають вирішуватися на основі консенсусу, що, зокрема, й спричиняє повільність руху, бо відповідальність за захист об’єктів критичної інфраструктури лягає на країни–члени ЄС, на території яких ці об’єкти розміщені.

Зустріч робочої експертної групи з питань співробітництва Україна–НАТО у сфері енергетичної безпеки присвятили стану інфраструктури, якою Україна пов’язана зі своїми європейськими країнами­сусідками, та питанням, що виникають навколо її спроможності стало функціонувати в умовах кризи, нав’язаної ззовні. І саме на прикладі критичної енергетичної інфраструктури можна побачити, наскільки важливим є запровадження механізмів запобігання кризовим ситуаціям. Голова робочої групи Олександр Суходоля поінформував учасників про завдання робочої групи та координацію дій українських учасників у рамках спільної роботи. З доповіддю про діяльність Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки виступив директор цієї установи полковник Гінтарас Багдонас.

Цього ж дня відбулася ще одна дуже цікава розмова про захист від кібератак. Нині в Україні державна політика у сфері кібербезпеки лише формується. Тому вивчення досвіду країн–членів ЄС та НАТО, обговорення цих питань у форматі дискусії було вкрай корисним для вітчизняних експертів, що напряму задіяні в розробленні стратегічних документів у сфері кібербезпеки.

Автор: Яна СТАДІЛЬНА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016