Тримаймо кулаки за Надію

«4 липня 2014 року прийшов слідчий Маньшин. Поставив мене до стіни, включив телефон на відеозапис: «Давай, скажи, кто ты. Представься. Скажи, где ты. Это для украинского посольства. А то они нам не поверят…» – крива посмішка… У них і методи, як у терористів!!! І поясніть мені, чим російське слідство відрізняється від терористів ІДІЛу?!!! Викрали! Тримали в заручниках! Та ж відеокамера! Так само зачитай послання! Хіба що помаранчеву туніку не одягали і голову ще не відрізали!!! Отак-от судять і захищають у Росії по законах!!!».

Саме так описала свої перші враження від російського правосуддя незаконно викрадена Надія Савченко, старший лейтенант Збройних Сил України. На початку вересня світ побачила її книжка «Сильне ім’я Надія», в якій бранка Москви докладно розповідає, що саме сталося того дня, коли вона потрапила в полон (17 червня 2014 року), описує викрадення та перебування в російських в’язницях і деякі епізоди свого цікавого та непростого життя.

Книжка не схожа на роздуми чи мемуари. Як сказала сама Надія Савченко, це «моя правда, для роздумів та мемуарів іще буде час». Після прочитання хочеться додати: «Й нічого, окрім правди». Бо коли ковтаєш рядки, здається, що Надія сидить поруч і розповідає те, що хотіла би сказати на судилищі, але не каже, бо ніхто все одно не почує, тому краще розповісти про це тобі й іще тисячам тих, що тримають у руках її «захалявну книжечку».

Ув’язнена Росією Надія почала писати під час голодовки. Виснажена, але спов­нена віри в перемогу, вона вирішила раціонально використати життя: «…Як подумала, на скільки запитань довго й нудно доведеться відповідати, якщо виживу й вирвуся на волю… Я вирішила: краще один раз написати, поки є час, ніж сто разів повторювати…». Написала живою мовою – емоційною, лайливою, і від того рядки книжки в голові звучать її голосом. Голосом Надії, який наприкінці каже: «Далі буде! Життя триває!!!».

«Далі» вже є. 22 вересня почалися «відкриті» слухання у справі Надії Савченко, на які так не хотіли пускати пресу, що на всі вільні місця зігнали «ряджених козачків». Не здивували. Як зазначив адвокат Ілля Новіков, настрій у Надії бадьорий. Та хто сумнівався б.

Хоч би який вирок виніс суд, Надію не зламати. Вона сильніша за російського Левіафана й доводитиме це стільки, скільки треба. Для цього їй достатньо бути собою й говорити правду. Цього московська репресивна система, від фундаменту побудована на лицемірстві та брехні, точно не витримає. Тож… далі буде. Тримаймо кулаки за Надію.

Тарас РОМАНЮК.