№19, жовтень 2015

Кінбурнська сагаКінбурнська сага

Зливатися з природою, почуватися вільним птахом

Цього літа збулася моя давня мрія – побувати на Кінбурні. Колеги своїми оповідями про цей первозданної краси край давно заінтригували. Якась не наша назва місцини наштовхує на думку про її винятковість і навіть «зарубіжність». А походить вона з тюркської: «довга волосина» – кажуть, так назвали півострів, бо він, наче волосина, тягнеться вузенькою піщаною лінією, розділяючи водну гладь Ягорлицької затоки і Дніпро­Бузького лиману. А може, тому, що, власне, не приручені коні тут табунами літають? «Кін»... Межа між вигадками, гіпотезами, версіями і справжністю надто хитка. Правда полягає тільки в тому, що півострів є раєм для птаства, яке тут, у Національному і регіональному заповідниках, почувається, наче в Бога за пазухою. Є що їсти, є де висиджувати, випещувати і випускати у безкраї блакиті моря і неба потомство... Правда і в тому, що всяка звірина тут таки захищена. Єгері за цим стежать. А от щодо морських істот, то, висловлю крамольну думку, страждають вони не так від браконьєрів, як від, скажімо, бездумного очищення фарватеру, коли зимувальні ями зруйнували, замулили, замість того, щоб зайві донні утворення прибрати. А ще від потрапляння агресивної хімії одного з торгових портів одного з одіозних олігархів. Місцеві розповідають, як лиман кишів рибою... А тепер що на Кінбурні, що в Очакові, що в Миколаєві місцевої риби, крім кефалі, нема. Втім, у мілкі теплі озера Кінбурнської коси, сполучені з морем, кефаль таки заходить на нерест... Вода прозора, виграє діамантовими іскрами на сонці... В одному з таких озер люди омиваються після лежання в ропі грязьового озера. У ньому розмочують засохле за 15–
20 хвилин чорне болото, наквецяне на проблемні місця, скажімо, хворі суглоби. Вірять: здоров’я прибуває! Ці озера є цінними водними ресурсами світового значення, а грязі за своїми лікувальними властивостями, кажуть, не поступаються таким, як у Мертвому морі...

Утім, сюди здебільшого їдуть не лікуватися. Тут нема цивілізованих бальнеологічних витребеньок. Є суцільне бездоріжжя, пісок по коліна й комарів стільки, щоб птахи були ситі... Рукотворні ліси кримської сосни, бо інша на піску під палючим сонцем не виживе, зарості акації, дикої оливи, ожини, дубів... Усе це плетиво називають чомусь сагами. Сміливці й витривалі мандрівники йдуть до легендарного Велижаниного лісу.

Їдуть сюди, звісно, хто по що, однак більшість, здається, – зливатися з природою, почуватися вільним птахом.

Робити це можна, щоправда, тільки на «джипі» або ж «ГАЗ­66», «Уралі», «КрАЗі» чи ще якомусь монстрові, котрому піски не завада.

На Покровку

Доріг нема. Від Геройського, це такий населений пункт, до якого з Миколаєва рейсовим автобусом ми їхали три години розбитою дорогою, починається суцільний піщаник. Тому пасажири автобуса пересідають на обладнаний для перевезення людей «Урал» або спеціальний «Мерседес». От ними і рухаються – ні, не дорогою, а певним напрямком – на Покровку, відомим тільки водієві­аборигенові. Здається, «ралі» ніколи не скінчиться. Однак за години півтори кермувальник Віктор оголошує зупинку: «Лікарня», он там – церква, а нам на Ковалівку. Це не село, це назва його вулиці, а є ще Римби... туди наш автобус не йде.

Стрибаючи спец­«Мерседесом» дюнами, читати неможливо, і наша супутниця Маша, яка марно намагалася опанувати «Червоне і чорне» Стендаля, розповіла, що працює в «супермаркеті», котрий щойно справив новосілля. На всю Покровку він один­єдиний, якщо не брати до уваги кілька сезонних кіосків. Усі точки по сусідству, поруч і утворюють те, що умовно, звісно, можна назвати «центром». Бо тут є ще й зупинка автобуса, яким ми сюди дісталися й звідси ж можемо їхати на Миколаїв, а ще двічі на день звідси «Урал» із причепом везе пасажирів до причалу «Кінбурнська коса». Звідти курсують катери на Очаків. Цивілізація!

Очманілі від спекотного захитування ми ступили на розпечені піски Кінбурну.

– А де ж готель «Пелікан»? Нам сказали, що автобусом дістанемось під ворота.

– Он там, одразу за тим зеленим парканом, поруч, але я туди не везу, – відрізав Віктор.

Хто ж знав, що це такий місцевий трюк: без провідника ані кроку? Ніхто не попередив, що далі на пасажирів автобуса чекають водій­ас, котрий за додаткову плату, звісно, доправить вас машиною­звір пісками до найкращого на півострові європейського рівня готелю або куди скажете. А ми з речами попрямували «поруч». Уявляю коментарі підступних водіїв­аборигенів про жлобство наївних приїжджих­відпочивальників... Валізи на коліщатках вгрузають у товщу розпеченого піску, і ти відчуваєш свою безпомічність, бо серце ось­ось стане, а душа полетить до... пеліканів...

Є таки на світі справжні мужики. Чоловік, який порався в обійсті, вгледівши, як молода жінка з дів­чинкою і я плентаємося пісками, попрямував до нас. Мабуть, думав, шукаємо житло. «Дачник, – відрекомендувався. – Ремонт доробляємо». А ми йому: «Де «Пелікан»?».

«Та ось тут», – вказав нам на не менш як стометрівку. «Не дійду». «Я допоможу», – підхопив валізу в одну руку. «Краще он жінці з дитиною поможіть». І він підхопив її валізу в другу руку... Марш­кидок – і атлет­дачник уже біля воріт готелю. Є таки на світі мужики.

Уже коли вляглися пристрасті щодо «логістики» і «трансферту», а серце стало на місце, хазяйка готелю пані Інна розповіла, що вказівники, встановлені вдень, на ранок зникають безслідно. Так місцеві водії дають зрозуміти готельєрові, що довезення гостей від автобуса до воріт – це бізнес і його треба поважати. Загалом за проведення пісками Кінбурну гилять від 400 гривень. А віп­трансферт з Миколаєва – дві тисячі за машину, ми ж, демократичні відчайдухи­мандрівники, вклалися в 110 гривень з особи.

Відпочивальників на Кінбурні зрівнюють піски, море і комарі. А решту можна забезпечити на будь­який гаманець. Комфортний номер і домашнє, екологічно чисте харчування для дорослих і дітей – це вже згаданий готель, анімації для малечі й дерев’яні зруби з усіма зручностями пропонує база відпочинку «Крутая осыпь» у «центрі» біля магазину, кімнати зі зручностями і кухнею – садиба «Ольховая роща» також неподалік від кіоскової осі. Усі ці варіанти – від 650 гривень за двох. До моря десь приблизно метрів 700. Решта житла дешевша. Та найдемократичніший відпочинок – у наметах на березі. Як правило, їх ставлять під дикими оливами вздовж узбережжя, скільки око може осягнути. Сусідство – у радіусі 200—300 метрів.

Пляж дикий. Природність пейзажу узбережжя порушує лише літній бар, а тишу – танцмайданчик, що лякає птахів своїми «зашкальними» децибелами з 23­ї до 2­ї ночі...

Золота чаша

Це Білобережжя Святослава. Древня легендарна земля, сповнена таїни. Пісок білий­білий, а інколи сонце робить його золотавим, море синє­сине, а подеколи бірюзове, блакитне, срібне, небо високе­високе, час від часу його розсікають ланцюги, зграйки, вервечки птаства... Чиркають ластівки, чайки... Усього тут, кажуть орнітологи, облюбували місця більш як 400 видів пташок. А пелікани і чаплі навіть передумали відлітати на зиму в теплі краї. Зимують на Кінбурні.

Так буде доти, доки вони почуватимуться в безпеці. Є загроза віроломства всюдиходів, якими товчуть кілометри пісків, де в травах гніздяться пташки, сучасні підкорювачі життя...

Пішки уздовж кромки моря інтелігентського «племені» мандрівники долають кілометри коси. Хтось збираючи по ходу мідій, хтось виловлюючи сачками креветок, а хтось просто милуючись Природою і виглядаючи у гладі моря колонії дельфінів, що, виблискуючи плавниками і спинками, наче дражнять наглих чайок, які намагаються вмоститися на пірнальників. Дельфіни фиркають, чайки кричать... Пляжники від спектаклю втрачають дар мови... І щоразу, як запливають за косу, де якраз пролягає дельфінячий маршрут, очікують на диво спілкування зблизька: «Я сподівалася, а вони не прийшли», – каже своїй подрузі поважного віку «Білий капелюшок», що маячив з годину в морі... Ні, це не божевільні, це люди, котрі зливаються з Природою. Вони цілком нормальні. Вони активні й на Кінбурні продовжують тривалість свого життя.

– Рєбята, – звернувся до нас кремезний чолов’яга­бородач і представився: «В’ячеслав, психіатр з Одеси», – ви ж знаєте, що це унікальне місце, Кінбурн – це золота чаша, з якої черпаєш енергію сонця, моря, степу, лісу й неба... У мене цього року ювілей у стосунках із Кінбурном – 40 років поспіль їду сюди, щоб насолодитися, зміцніти. Ну, ви ж знаєте, що треба «іван­чай пити», він тут цвіте червоненьким. Це для чоловіків перший друг. А пиво, пиво – перший ворог: повільно, але впевнено знищує простату, чоловіка як чоловіка...

Добре, я побіг, збираюся сьогодні на рапана... Доброго вам здоров’я.

На рапана, креветку і мідії тут після штормів ходять усі.

– Ти розумієш, ми потрапили в таке місце, що в мене рука не піднімається кинути тут десь недопалок, – чую такий залізний доказ чистоти середовища, який наводить пані, чимчикуючи вздовж берега і переповідаючи комусь про особливості Кінбурнського буття. – Все, що трапляється в піску, це мушлі й сухі рожево­білі, наче хризантеми, квіти­водорості. Вода прозора, як сльоза...

І це щира правда. Графікою химер оливкових пейзажів, теплим чистим морем, відчуттям первозданності й захищеності природи Білобережжя Святослава нагадало нам райські береги острова Крит, де екологи опікуються черепашками каретта­каретта. А Кінбурн – рай для птахів...

Якби тільки не деякі людиноподібні двоногі, які, на жаль, їдуть сюди.

Автор: Вікторія СВІТЛАНОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня