передплата Українською | In English

№18, вересень 2015

Землеробсько-аріївські витоки українства та сучасного індоєвропейського світу

У статті здійснена спроба обґрунтування української національної ідеї з використанням сучасних археологічних, історичних і геофізичних даних про формування української нації. Послідовно викладено різні аспекти економічного, аграрного й культурного життя перших українських землеробських племен. Особливу увагу приділено ролі винаходів у соціальній еволюції людства, зокрема в праукраїнській культурі. У статті також досліджуються прадавні витоки становлення українського народу. Автор, враховуючи сучасні досягнення в різних наукових сферах, виклав власне бачення соціально-історичних шляхів формування української нації.
Ключові слова: українська ідея, арії, нація, життєзабезпечення, землеробські племена.

Продовжуючи розмову про авторську «Українську ідею­ХХІ» [2], використаємо сучасні археологічні, геофізичні та інші дані про формування української нації на чорноземних теренах Причорномор’я. У першій статті наголос було зроблено на відсутності консенсусу в створенні української національної ідеї. Читачам пропонувалася значна кількість наукових відкриттів початку ХХІ століття, необхідних для обґрунтування історичної й футурологічної частин авторського варіанта української ідеї, потреба в якій рік у рік стає дедалі гострішою й актуальнішою.

Як уже було наголошено, слід, на нашу думку, в основу її історичної еволюції покласти факт прибуття перших українських землеробів на південні чорноземи 8 тисяч років тому з теренів Верхньої Месопотамії, де їхні пращури разом з іншими праєвропейцями винайшли продуктивне сільське господарство й стали від покоління до покоління поступово поширювати його на придатні для вирощування зернових землі Європи й Азії.

А от щодо найближчого майбутнього України, то ми переконували читачів у тому, що воно виявиться пов’язаним не так з інформаційною, як з енергетичною революцією. Наразі одразу кілька відкриттів (головні – винайдення дуже тонких плівкових фотоелементів і наноакумуляторів) відкривають шлях до дешевої й загальнодоступної сонячної фотоенергетики, що разом з удосконаленням 3D­принтерів веде до виникнення постіндустріального способу виробництва, трансформації всього життєзабезпечення людини, а також організації суспільного життя на якісно нових засадах.

Оскільки злам сторіч відзначений перетворенням інформації на майже загальнодоступну річ, то наступні три–чотири декади принесуть нам не «повний колапс» (про це мова у футурологічній трилогії [3]), а новий безкоштовний ресурс – сонячну енергію, на основі якої виготовлятимуть безліч потрібних матеріальних об’єктів зі звичайних природних матеріалів.

У цій статті, як і в попередній, ми також використаємо останні наукові відкриття, але загалом пропонуватимемо значно більше авторських гіпотез, котрі спиратимуться на них. Шукатимемо відповіді на такі засадничі запитання: 1) якою була взаємодія прибульців­землеробів із тим розрідженим автохтонним населенням, що мешкало на українських теренах після останнього великого зледеніння? 2) хто ж насправді спромігся одомашнити диких степових коней (тарпанів)? 3) які соціальні, економічні й культурні наслідки спричинила поява в праукраїнців цих копитних?

Специфіка нашого подальшого викладу полягатиме в його свідомому спрощенні – відмові від традиційного для наукових публікацій вступного огляду доробку в сфері дослідження походження українців та української мови. Підстав для такого нетрадиційного підходу багато, тому вкажемо лише головні.

Насамперед це масштабність обсягу та різноманітність припущень, гіпотез і теорій з цієї тематики. З огляду на вагомість відкриттів останніх двох декад втратили вірогідність і близькість до істини чимало інтелектуально­ментальних творів, що не використовують фактів і підтверджених датувань археологічних та інших знахідок. Утім, вони назавжди залишаться цікавим об’єктом для авторів тих публікацій і дисертацій, у назві яких центральне місце посідатиме слово «історія».

Розпочнімо наш аналіз із пошуку можливої відповіді на запитання про взаємодію прибульців­землеробів із автохтонним населенням на українських теренах. Праукраїнці мешкали на м’яких алювіальних ґрунтах, для обробки яких вистачало фізичних сил землеробів, фізіологічна адаптація котрих уже давно відбувалася шляхом зростання коефіцієнта корисної дії. На момент свого розселення прибульці мали у своєму розпорядженні свійських тварин, тому не потребували полювання на диких.

Тогочасні українські степи не могли стати ефективним джерелом живлення для автохтонного населення, яке змушене було більше сподіватися на рибальство й полювання, що й примушувало їх концентруватися біля великих водних потоків. Співвідношення сил було на користь прибульців­землеробів, котрі на додачу мали знаряддя праці подвійного призначення – ціп, вила, косу тощо.

Відтак, на всіх найзволоженіших і найпридатніших для продуктивного землеробства теренах на північ від невеликого в той час Чорного моря (рис. 1) поступово розселилися українці­землероби й відтіснили нечисленних аборигенів­мисливців подалі на схід на посушливі території відкритих степів. Спілкувалися вони власною мовою, словниковий запас якої містив опис зернових культур, технологій землеробства й скотарства.

На століття пізніше від цього періоду, приблизно 7 тисяч років тому, праукраїнські землеробські племена на сході Великої Буковини почали контактувати на західних і північно­західних межах району свого розселення з племенами аріїв. Загальний вигляд останніх досить точно відтворює рис. 2.

Арії та землероби мали свої власні екологічні ніші проживання, а в цих випадках екологія передбачає плідний симбіоз, а не криваве винищення. Тож розпочався тривалий процес злиття аріїв і землеробів із рухом зони найактивнішого зближення в напрямку на схід на всіх теренах знаменитої Трипільської культури (рис. 3, 4 і 5).

Саме тепер висловімо перше авторське припущення: той факт, що саме на Півдні України людина спромоглася одомашнити коня. Фізична сила й цілковита відсутність панічного страху перед чвертьтонною й дуже швидкою твариною дали змогу встановити світовий рекорд – одомашнити тарпанів [1, с. 155].

Арії завдяки силі та швидкості коней стали швидко обробляти вже доволі досконалими в той час плугами значно більші площі не лише пухких долинних земель, а й цілинного степу. Возами звозили вирощене додому, на конях стерегли худобу, швидко переміщувалися з місця на місце. Полегшилося будівництво, було винайдено млинарство тощо.

Згодом неминуче почали міркувати над розширенням кола застосування цього винаходу. Без великого ризику стали можливими експедиції на сотні кілометрів із поверненням додому разом із придбаними за зерно та інші вироби товарами.

Історія свідчить, що всі майбутні великі мандрівні племена спершу «тренувалися» на менших відстанях. Вікінги плавали впоперек проток із Данії в Норвегію та Швецію й у зворотному напрямку, аж доки накопичили досвід кораблебудування й навігації задля здійснення віддалених і вигідних походів до заморських багатіїв на більшості європейських узбереж.

Отож і наші пращури не одразу сконцентрувалися на досягненні Індії, а спершу тривалий час торгували на теренах, зображених на рис. 6 яскравим кольором у центрі можливого ареалу поширення аріїв­українців.

Найбільшим недоліком схеми є вказане значне поширення аріїв­українців зі степів на північ у густі ліси, чого не могло бути, адже вони харчувалися не за рахунок полювання й збирання ягід, горіхів і грибів, а завдяки ефективному поєднанню рільництва й тваринництва. Другий недолік – надмірно велика зона появи протоіндоєвропейської мови. Насправді все найважливіше та найцікавіше сталося в зоні досяжності валок торгівців, які походили з Поділля й пониззя Дніпра. Вони рухалися на схід не далі Волги й займали території в таких межах: Дніпро – Воронеж – Волга – Кубань.

На наш погляд, під час торговельних контактів арії­українці змушені були винайти специфічну мову, яка була б достатньо зрозумілою носіям інших мов. Коли їх запитували «Що ви привезли?», вони просто відповідали: «Зерно», відкривали мішки й показували товар, користуючись мінімумом чисел. Недоцільно було звертатися до інших конкретних назв (горох, ячмінь, овес, жито, пшениця тощо), тому в усіх сучасних індоєвропейських мовах вказані первинні поняття звучать майже однаково (зерно, один, два, три і т. ін.). Філологи, які досліджують спільні риси названої групи мов, уже доволі давно дійшли переконання, що коріння цієї надпотужної групи походить зі степів України, а не з Середньої Азії, Близького Сходу чи Індії. Нині цю гіпотезу підтверджують генетики й представники інших наук.

Удосконалення транспортних засобів зумовило поступове формування на вказаних степових теренах мережі факторій – центрів торгівлі й ремісництва, мешканці яких широко використовували коней, колісний транспорт, мали худобу й не ліквідовували рільництво. Так тривало кілька тисяч років аж до значного погіршення кліматичних умов практично на всіх теренах, заселених аріями­українцями. Доведено, що особливо потужним поштовхом стало грандіозне виверження вулкана Санторін в Егейському морі, яке мало не дощенту знищило крито­мікенську культуру. Зниження температури через вплив майже непроникних для сонячних променів стратосферних хмар аерозолів було таким великим, що арії частково переселися на південь Персії та Індії. Подальша історія аріїв досить добре відтворена вже в писемних джерелах, а сучасні генетичні дослідження лише підтверджують та уточнюють ці дані.

Насамкінець висловімо сподівання на те, що новітні дослідження походження українського народу, його значного внеску в лінгвістичну й культурну мапи сучасного світу дадуть змогу розробити сучасну модель української національної ідеї.

 

Джерела 

1. Даймонд Дж. Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами / Дж. Даймонд; пер. з англ. та наук. ред. Т. Цимбал. – К.: Ніка­Центр, 2009. – 488 с.

2. Корсак К. В. «Українська ідея­XXI» – духовна основа Вітчизни // Світогляд. – 2015. – № 2. – С. 38–45.

3. Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рэндерс Й. Пределы роста. – М.: МГУ, 1991; За пределами роста. – М.: Прогресс, Пангея, 1994; Пределы роста. 30 лет спустя. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2008.

Автор: Костянтин КОРСАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016