передплата Українською | In English

№13, липень 2015

Яка Конституція нам потрібна, або Свобода людини проти правової сваволі

Основою нормального суспільного життя людей, поза сумнівом, є правопорядок. За логікою, можна вивести таку закономірність: який правопорядок, таке й життя людей у суспільстві. Як свідчить історичний досвід, ті суспільства, де найкращий правопорядок, досягають найвищого рівня розвитку.

Правопорядок – це суспільний стан, що утворюється в результаті прояву двох пов’язаних між собою чинників: правової культури людей і законодавства, яке вони застосовують у суспільному житті. Причому ролі правової культури і законодавства в механізмі забезпечення правопорядку розподіляються згідно з такою закономірністю: законодавство – це лише інструмент, який люди застосовують відповідно до своєї правової культури.

Отже, чим досконаліший цей інструмент, тим успішніше люди з розвинутою правовою культурою можуть з його допомогою забезпечити правопорядок у країні. А основу законодавства, що забезпечуватиме правопорядок, закладає Конституція. Якою ж має бути Конституція, щоб стати основою саме для прогресивного законодавства?

Щоб отримати відповідь, потрібно розглянути так зване основне питання Конституції: що має бути конституйовано в суспільстві як першоджерело правопорядку – свобода людини чи державна влада? Залежно від того, як вирішується це питання, конституції можуть бути двох типів: до першого типу належать ті, що конституюють першоджерелом правопорядку свободу людини; до другого – що конституюють першоджерелом правопорядку державну владу.

У свою чергу, такий поділ конституцій є «продуктом» двох типів світогляду: соціального натуралізму і соціального позитивізму, якими можуть керуватися творці Основного Закону. Соціальний натуралізм – це світогляд, що визнає першоджерелом соціального порядку (і, зокрема, правопорядку) закони соціальної природи (у тому числі, закони природного права). Соціальний позитивізм – це світогляд, який визнає таким першоджерелом не закони соціальної природи, а волю і свідомість людей.

Отже, залежно від того, яким із цих двох типів світогляду керуються автори конституцій, визначаються й два типи першоджерел соціального (і правового) порядку, які відповідно слід назвати натуралістське першоджерело і позитивістське першоджерело.

Як свідчить історичний досвід, закони соціальної природи (і закони природного права) стають першоджерелом соціального порядку (і правопорядку) завдяки такому феномену, як свобода людини. При цьому свобода людини розуміється як можливість жити за законами соціальної природи, незалежно від будь­якого свавілля, й зокрема свавілля держави. А воля та свідомість людей стають цим першоджерелом завдяки такому феномену, як державна влада. Інакше кажучи, свобода людини є своєрідним «каналом» для імплементації у суспільне життя людей натуралістського першоджерела правопорядку, тобто законів природного права, а державна влада – для позитивістського джерела, тобто волі й свідомості людей, які набирають форму сваволі та ілюзій, не узгоджуючись із законами природного права.

Згадана закономірність і має враховуватися під час проектування (творення) конституцій, й зокрема Конституції для народу України.

Порівняймо, наприклад, Конституцію США і Конституцію України 1996 року. Неважко помітити, що творці Конституції США «основ­не питання Конституції» вирішили так: першоджерелом правопорядку США слід конституювати закони соціальної природи (у тому числі закони природного права), які реалізуються в суспільстві через свободу людини. А творці Конституції України 1996 року, навпаки, конституювали першоджерелом правопорядку в Україні волю і свідомість, які, будучи не узгодженими із законами соціальної природи (у тому числі із законами природного права), реалізуються в суспільстві через державну владу у формі правової сваволі і правових ілюзій.

Отже, Конституція США, яка основою правопорядку визнає свободу людини, є конституцією натуралістського типу, а Конституція України*, яка основою правопорядку визнає державну владу, – це конституція позитивістського типу.

Натуралістський тип Конституції США проявляється, зокрема, в тому, що її «генетичним кодом», який визначає зміст усіх «клітин конституційного організму» (тобто всіх конституційних норм), є свобода людини. Будь­яка норма Конституції США функціонує для забезпечення свободи людини, а свобода людини, у свою чергу, є основою прогресивного правопорядку в США. Ось у цьому секрет видатної ролі Конституції США як зразка конституційного забезпечення прогресивного правопорядку.

А позитивістський тип Конституції України полягає в тому, що в ній «генетичним кодом» є державна влада, яка уповноважена визначати права і обов’язки людини без узгодження їх із законами соціальної природи (природного права), забезпечуючи в такий спосіб правопорядок в Україні. Через неузгодженість із законами соціальної природи цей спосіб уможливлює прояви державної сваволі й державних ілюзій, що відкриває шлях для різноманітних зловживань інструментами державної влади, зокрема законодавством і державними інституціями.

Різницю між натуралістським типом Конституції США і позитивістським типом Конституції України можна проілюструвати так. У Конституції України передбачено, наприклад, у ст. 48, що «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло», але не закладено механізм забезпечення свободи людини. У Конституції США, навпаки, закладено механізм забезпечення свободи людини, але не йдеться про зазначене «право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї …». Реалізуючи свою свободу, яка гарантується всім конституційним механізмом, громадянин США має можливість забезпечити собі «достатній життєвий рівень…» самостійно, незалежно від волі держави. А задеклароване для громадянина України відповідне «право…» може бути реалізоване лише з волі держави, бо іншого механізму його забезпечення в Конституції України не закладено.

Таким чином громадянин України потрапляє в залежність від держави через проголошення цього права в Конституції. А громадянин США – незалежний від волі держави, бо для нього «достатній життєвий рівень» залежить лише від реалізації ним самим своєї свободи (яку має забезпечувати йому державна влада згідно з Конституцією США).

У контексті соціального натуралізму права та обов’язки людини, так само як і правовий статус держави, що мають бути відображені в Конституції, – це втілені в законодавчу форму закони природного права. Проте таке законодавче втілення законів природного права можливе лише, якщо першоджерелом правопорядку є свобода людини, а не державна влада. Інакше права і обов’язки людини і правовий статус держави стають витвором державної влади, яка, посівши місце, що належить свободі людини, керується в законотворенні свавіллям та ілюзіями, а не законами природного права.

Декларування в ст. 1 Конституції України 1996 року, що Україна є «правовою державою», не гарантує того, що українська держава не керуватиметься у своїх діях правовим свавіллям і правовими ілюзіями й, зокрема, державна влада не чинитиме зловживань правовими чи адміністративними інструментами. Як свідчить соціальний досвід, і передовсім США та країн Європи, лише свобода людини – той чинник, що здатний забезпечити правопорядок, за якого держава буде «природно­правовою», а не «псевдоправовою».

У ст. 1 Конституції України також проголошено декларацію, що Україна є «демократичною державою». Проте справжня демократія, що теж доведено світовим досвідом, сумісна лише з правопорядком, заснованим на свободі людини як першоджерелі права, а з правопорядком, заснованим на державній владі, сумісна лише псевдодемократія.

Це саме стосується й декларації про те, що Україна є «соціальною державою».

Сама по собі декларація в Конституції принципу верховенства права залишає відкритим питання: верховенство якого саме права покладається в основу правопорядку? Того, що диктується свободою людини, чи того, що диктується державною владою? У США, наприклад, у Конституції не декларується принцип верховенства права, проте тлумачення цієї Конституції дає підстави вважати, що там «верховенствує» право, яке диктується свободою людини. А в Україні, як випливає з тлумачення Конституції, «верховенствує» право, що диктується державною владою.

Наприклад, декларуючи у ст. 8, що в Україні «визнається і діє» принцип верховенства права, Конституція України фактично напов­нює цей принцип таким чином, що всіма «клітинами конституційного організму» (тобто всіма конституційними нормами) упорядковувальна роль у суспільному житті, яку мала б виконувати свобода людини, покладається на державну владу. Тобто остання замість того, щоб забезпечувати свободу людини, підміняє цю свободу собою. Криза правопорядку в Україні, що спостерігаємо сьогодні, і є проявом саме такого верховенства правової сваволі й правових ілюзій державної влади.

Один зі шляхів подолання цієї кризи – створення в Україні Конституції натуралістського типу (замість чинної, яка є Конституцією позитивістського типу). Як це зробити? Слід створити Конституцію України, в якій були б реалізовані такі «натуралістські правила» законотворення:

Свобода людини і протидія свавіллю визнаються основою прогресивного правопорядку в Україні.

• Усі норми нової Конституції України мають бути сформульовані так, щоб забезпечувати свободу людини й протидіяти будь­якому свавіллю.

• Держава діє в межах повноважень встановлювати права і обов’язки людини лише в такий спосіб, щоб це забезпечувало свободу людини і протидіяло будь­якому свавіллю.

• Кожен громадянин може протидіяти поведінці держави, що виходить за межі зазначених повноважень.

• В Україні діє принцип рівності держави і людини перед законом і судом.

Зазначені «натуралістські правила» законотворення, що випливають із соціально­натуралістичного способу вирішення «основного питання» Конституції, забезпечують створення Конституції України натуралістського типу. Це й буде (на відміну від чинної наразі Конституції для державної влади) Конституція для народу України. Саме вона закладе конституційні основи такого правопорядку, який сприятиме прояву свободи людини, що є тим «людським чинником», котрий забезпечуватиме соціальний прогрес в Україні.

Автор: Олександр КОСТЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Львів отримає кошти на модернізацію громадського транспорту Сьогодні, 20 листопада

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016