передплата Українською | In English

№13, липень 2015

Дефолт: ретроспектива й сучасні виклики

Час від часу активізуються розмови про можливе оголошення Україною дефолту. Критична залежність держави від зовнішнього фінансування, як і її перебування на межі дефолту, та вкрай непрості перемовини із зовнішніми позичальниками постійно дають поживу для дискусій щодо цього. Черговим приводом для них стала недавня заява міністра фінансів України Наталії Яресько, що дефолт «теоретично можливий» наприкінці липня. Як відомо, 24 липня минає термін виплати чергового купона 120 мільйонів доларів за єврооблігаціями.

Нагадаємо, у березні цього року представники України розпочали переговори із західними кредиторами щодо зниження боргового тиску на економіку країни. У червні в інтерв’ю столичному тижневику Н. Яресько запевнила, що є певний прогрес у переговорах про реструктуризацію боргу. Водночас, за її словами, в України є і план «Б», і план «В» на випадок провалу переговорів із приватними кредиторами. На думку міністра, негативний ефект дефолту відчують тільки комерційні підприємства, які мають можливість виходити на зовнішні ринки запозичень. Для них відсоткові ставки підвищаться, але «таких компаній в Україні, на жаль, дуже мало».

То що таке дефолт і чи варто його боятися? Як правило, у бізнесі дефолт означає форму прострочення платежів за банківськими кредитами. Державний дефолт визначається як нездатність уряду здійснити основні виплати за своїми зовнішніми борговими зобов’язаннями чи/та виплати за відсотками на відповідну узгоджену дату.

Реструктуризація боргу – зміна терміну або умов його виплати. Зазвичай уладнати порушення початкових зобов’язань удається з допомогою обміну облігацій на нові або дострокового викупу боргу. Річ у тім, що правових механізмів, здатних змусити державу­боржника виконати свої зобов’язання, не існує. Тому такі держави обслуговують заборгованість доти, доки це видається їм вигіднішим за дефолт. Тож ці країни відмовляються від виплат значно раніше, аніж у них настає реальна неплатоспроможність.

Дефолт відомий здавна від часу появи самих грошей та фінансових ринків. Також здавна намагалися зрозуміти спільну суть дефолтів та водночас їхнє різноманіття. Адже вони поширені в країнах із різними рівнями доходів із різними політичними системами, хоча при цьому зберігають навдивовижу схожі макроекономічні прикмети своїх проявів. Багато з найдавніших дефолтів були спричинені потребою закривати «діри» в казні, зумовлені найчастіше війнами.

Зовнішні дефолти були майже універсальним «ритуальним обрядом» для кожної країни у міру її становлення, особливо під час переходу від ринкової економіки, що розвивається, до розвиненої. Наприклад, на ранній стадії свого розвитку як єдиної держави Франція потрапляла в ситуацію дефолту за своїм зовнішнім боргом не менше восьми разів. Іспанія пережила дефолт шість разів до 1800 року, а також оголошувала його сім разів у XIX столітті, тобто за загальною сумою дефолтів (13) «випередила» Францію. Отже, навіть європейські країни, що нині досить заможні й впливові, у період становлення ринку періодично стикалися з проблемами дефолтів за зовнішнім боргом. Те саме переживають на сучасному етапі багато країн із ринками, що розвиваються.

Приміром, у березні 1991 року було списано майже половину суми зовнішньої заборгованості Польщі, що становило приблизно 33 мільярди доларів США. Очевидно, з огляду на те, що борг країни був нагромаджений за умов іншої політичної системи, західні держави прагнули продемонструвати свою підтримку Польщі, яка впродовж попередніх 13 місяців досягла істотних успіхів на шляху до ринкової економіки.

А 1998 року уряд Російської Федерації оголосив дефолт за державним боргом, який неабияк збурив міжнародну фінансову систему. Проте російська економіка одужала скоріше, ніж прогнозували аналітики. Щоправда, це було досягнуто переважно за рахунок колосального підвищення цін на газ і нафту.

Загалом за останні 35 років оголошували дефолт по облігаціях і банківських боргах понад 70 країн світу. Протягом 70–90­х років минулого століття наймасштабніші дефолти потрясали Латинську Америку, зокрема Бразилію, Мексику, Чилі, Перу, Сальвадор, Венесуелу. Чи не найбільше «відзначилася» Аргентина, яка впродовж 1990­х років оголошувала дефолт кілька разів*. За окремими винятками, Латинська Америка не змогла відвикнути від економічного популізму, який заважав цілому континенту конкурувати з рештою світу. Схоже, і в Україні нові генерації лідерів не роблять висновків з історії й надалі шукають спрощені популістські рішення. Цим вони лише ускладнюють і без того непросту економічну ситуацію.

Першопричиною дефолтів, як і криз, є лібералізація ринків у країнах, що розвиваються. Водночас лібералізація торгівлі залишається реальним способом відновлення контролю над економікою. Відсутність політичної злагоди й корупція найчастіше ставали також ключовими рушіями й каталізаторами суверенних дефолтів. Масштабні заборгованості, котрі країни не могли погасити, спричиняли неправильна макроекономічна й структурна політика, наявність певного різновиду «керованого» валютного курсу, відсутність хеджування кредитів у іноземній валюті від ризику девальвації.

Отже, політикам і бізнесменам, інвесторам і загалом суспільству важливо не забувати про перманентну загрозу дефолту, особливо після періодів економічного підйому. Проте пересічним українцям не слід панікувати: ані «стрімкого зростання курсу іноземних валют», ані «голодних» наслідків не станеться. Мало того, за успішної реструктуризації боргу чи навіть дефолту відтерміновані кошти уряд зможе спрямувати, наприклад, на реформування країни й розвиток перспективних галузей економіки. В усякому разі, зобов’язаний це зробити.

Автор: Михайло ДОВБЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016