передплата Українською | In English

№12, червень 2015

Розвиток конституційного законодавства про статус територіальних громад в Україні: доктринальні та прикладні аспекти

Докладно розглянуто доктринальні та прикладні аспекти конституювання інституту територіальних громад в Україні. Проведено концептуальний аналіз офіційних та інших версій законопроектів про внесення змін до Конституції, розроблених у 2003–2015 роках, у контексті закріплення поняття та змісту територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень. Розроблено пропозиції щодо конституційного регулювання статусу самоврядної громади, визначення особливостей її правосуб’єктності та закріплення основних принципів місцевого самоврядування.
Ключові слова: статус територіальних громад, публічна влада, муніципальна демократія, принципи місцевого самоврядування.

Конституювання територіальної громади як первинного суб’єкта локальної демократії в контексті формування системи місцевого самоврядування зачіпає глибинні процеси політичної й соціально­економічної реновації суспільства та держави. Воно є об’єктивною й тому неодмінною передумовою та вагомим чинником конституційно­правової модернізації і має глобальну мету – побудову демократичної, соціально­правової держави.

Така об’єктивація викликана тим, що, по­перше, до місцевого самоврядування залучені всі громадяни України, котрі є мешканцями певних адміністративно­територіальних одиниць, по­друге, всі реформи, які провадять в Україні (політична, економічна, земельна, судова, бюджетно­фінансова), або безпосередньо здійснюються на місцях, або мають вихід на локальний рівень. Тож місцеве самоврядування, відображаючи політичні, географічні, соціально­економічні, історичні, національно­культурні та інші особливості певних територіальних одиниць, сприяє набуттю ними індивідуальності, посилює відчуття належності людини до певної територіальної громади, має стратегічне значення в процесі соціальної інтеграції та політичної мобілізації суспільства.

Термін «територіальна громада» був започаткований у Конституції України. У першій частині ст. 140 Основ­ного Закону закріплюється, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – мешканців села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. У чинному на момент її прийняття Законі України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 року ця категорія та відповідний суб’єкт права не закріплювалися, закон оперував поняттям «територіальна самоорганізація громадян». Утім, наприклад, у ст. 224 проекту Конституції України, винесеному Верховною Радою України на всенародне обговорення 1 липня 1992 року, було положення про те, що «місцеве самоврядування здійснюється населенням міст, селищ і сіл (територіальними громадами) безпосередньо або через обрані ним органи». У Конституційному договорі між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року вживався термін «територіальний колектив громадян» з визначенням його ролі як первинного суб’єкта місцевого самоврядування.

В ухваленому на основі Конституції Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року не тільки закріплюється, що територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, котрі є самостійними адміністративно­територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1), а й визначається її місце серед інших елементів системи місцевого самоврядування (ст. 5) як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень (ст. 6).

Однак слід констатувати, що наявна законодавча база місцевого самоврядування в Україні та проекти, які реалізовувалися в галузі становлення та розвитку територіальних громад, мали фрагментарний характер, спрямовувалися лише на вирішення окремих питань конституювання їхнього статусу. На думку багатьох експертів з муніципального права, актуальним є комплексне розв’язання головної проблеми організації та функціонування місцевого самоврядування в нинішній Украї­­ні –­ створення конституційно­правових умов для становлення територіальних громад як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, основних носіїв його функцій і повноважень.

Тому, мабуть, закономірно, що в нинішніх конституційно­проектних та законодавчих ініціативах, попри діаметрально протилежні доктринальні позиції, спостерігається відповідна тенденція унормування статусу територіальних громад. Так, більшість офіційних конституційно­проектних пропозицій щодо внесення змін до Конституції України, які розроблялися та ініціювалися парламентськими фракціями, окремими народними депутатами або главою держави останніми роками, прямо чи опосередковано торкалися інститутів місцевого самоврядування та статусу територіальних громад. Такі пропозиції мали фрагментарний характер (наприклад, проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений народними депутатами України С. Гавришем, Р. Богатирьовою, К. Ващук та ін.; реєстр. № 4105 від 4 вересня 2003 року), торкаючись, приміром, лише термінів обрання депутатського корпусу місцевого самоврядування (проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений Президентом України Л. Кучмою; реєстр. № 3207 від 19 червня 2003 року; проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений народними депутатами України В. Януковичем, О. Лавриновичем та ін.; реєстр. № 2722 від 8 липня 2008 року), або передбачали ґрунтовнішу корекцію відповідного розділу Конституції України та всієї конституційної моделі місцевого самоврядування як термінологічно, так і змістовно (проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений народними депутатами України А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком, О. Морозом, Ю. Ключковським та ін.; реєстр. № 3207–01 від 1 липня 2003 року; проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений Президентом України В. Ющенком; реєстр. № 4290 від 31 березня 2009 року).

Вагомий концептуальний потенціал як у контексті осмислення політичного бачення перспективних напрямів розвитку конституційної моделі організації місцевого самоврядування та вітчизняного муніципалізму загалом, так і розуміння потенційних сценаріїв розвитку муніципальної реформи містять і альтернативні конституційно­проектні ініціативи низки політичних партій та громадських організацій (приміром, Національна Конституція (проект ВО «Свобода») в редакції від 17 квітня 2008 року, «Конституція України. Інтерактивний проект. Друга версія», розроблений Інститутом лібералізму та запропонований для обговорення Ліберально­демократичною партією України тощо), хоча й вони не мали оптимальних «рецептів» формування ефективної конституційної моделі місцевого самоврядування.

Концептуальний аналіз офіційних та інших версій законопроектів про внесення змін до Конституції, розроблених у 2003–2015 роках, дає змогу зробити висновок про наміри (або принаймні декларування) авторів майже всіх цих законопроектів змінити філософію моделі врегулювання діяльності місцевого самоврядування. Фактично пропонується перейти від наявної консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої воно здійснюється лише на рівні територіальних громад, а на рівні регіонів – областей і районів має символічний характер, до повноцінної системи місцевого самоврядування на всіх рівнях організації суспільства.

Упровадження в Україні відомого світовій муніципальній практиці принципу повсюдності місцевого самоврядування створило би правові умови для активізації життєдіяльності територіальних громад, чіткі територіальні межі їхньої муніципальної діяльності, сприяло би децентралізації публічної влади, розмежуванню функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, розширенню самостійності й відповідальності територіальних громад у вирішенні завдань життєзабезпечення й розвитку територій, міст, селищ та інших населених пунктів з огляду на місцеву специфіку, соціально­економічні особливості й культурно­історичні традиції громад і регіонів. Зокрема, надання представницьким органам місцевого самоврядування на регіональному рівні (районним та обласним радам – за збереження відповідних назв цих суб’єктів, або іншим органам регіонального представництва територіальних громад) права на утворення власних виконавчих органів, що перетворило би ці органи на самодостатні та дієздатні суб’єкти місцевого самоврядування, які змогли б повноцінно представляти спільні інтереси територіальних громад (наприклад, проект, внесений народним депутатом України А. Матвієнком; реєстр. № 3395 від 16 квітня 2003 року; проект, внесений народними депутатами України А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком, О. Морозом, Ю. Ключковським та ін.; реєстр. № 3207–01 від 1 липня 2003 року тощо).

Оригінальними в цьому аспекті є конституційно­проектні напрацювання Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи (проект Конституції України (2012) із постатейними коментарями). Так, у ст. 164 підготовленого ними проекту пропонується закріпити, що місцеве самоврядування являє собою право й реальну спроможність територіальної громади – жителів села, селища, міста, району, області, району в місті, а також створених ними органів – регламентувати окрему ділянку публічних справ і керувати ними, діючи в межах Конституції України і закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення. Місцеве самоврядування, як пропонують розробники проекту, має здійснюватися територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні, а також районні в місті ради та їхні виконавчі органи.

Варто зазначити, що в квітні 2014 року Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово­комунального господарства України підготовлено пропозиції щодо змін до Основного Закону України стосовно децентралізації влади. Ці пропозиції були спрямовані на реалізацію «Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 333­р. від 1 квітня 2014 року. Потреба зумовлена тим, що саме Конституція визначає основи системи влади і без відповідних змін провести реформу неможливо. У цьому контексті основні зміни передбачають запровадження трирівневої системи адміністративно­територіального устрою України – область, район, громада з повсюдністю місцевого самоврядування та передачу функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органам рад відповідного рівня. Передбачається у ст. 140 Конституції закріпити положення, згідно з яким органами місцевого самоврядування, котрі представляють спільні інтереси громад району та області, є районні та обласні ради та їхні виконавчі органи.

Водночас у багатьох версіях законопроектів щодо змін до Конституції є певні недоліки, спірні моменти, неузгоджені положення тощо. Насамперед вони пов’язані із фрагментарною та суперечливою регламентацією правосуб’єктності первинного суб’єкта місцевого самоврядування – територіальної громади. Так, сумнівною з погляду муніципальної теорії є спроба у низці версій наявних законопроектів взагалі відмовитися від категорії «територіальна громада», замінивши її термінами «громада» або «жителі громади» (наприклад, проект, внесений народним депутатом України А. Матвієнком; реєстр. № 3395 від 16 квітня 2003 року; чи президентський проект; реєстр. № 4290 від 31 березня 2009 року) або, по суті, звузити обсяг її правосуб’єктності до статусу адміністративно­територіальної одиниці (проект ВО «Свобода»).

Такі пропозиції передбачені й у проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)», запропонованому в квітні 2014 року Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово­комунального господарства. Зокрема, ст. 133 пропонується викласти у такій редакції: «систему адміністративно­територіального устрою складають адміністративно­територіальні одиниці: регіони, райони, громади», а першу частину ст. 140 – «місцеве самоврядування є правом і спроможністю жителів громад в межах­ Конституції і законів України самостійно вирішувати питання місцевого значення в інтересах місцевого населення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування».

Такий самий підхід передбачався й у проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесеному Президентом України П. Порошенком
26 червня 2014 року; реєстр. № 4178а.

На нашу думку, немає сумніву, що місцеве самоврядування є правом і спроможністю місцевих жителів – членів територіальних громад у межах Конституції і законів України самостійно вирішувати питання місцевого значення в інтересах місцевого населення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Втім, використання термінів «громада», «жителі громади» або обговорюваної нині в межах роботи Конституційної комісії категорії «територіальна спільнота громади» замість наявного у Конституції визначення «територіальна громада» чи трансформація змісту її статусу не тільки значною мірою знецінює як загалом феномен місцевого самоврядування, так і правове та суспільно­політичне значення його суб’єктної першооснови в аксіологічному, онтологічному, гносеологічному аспектах або його значення з погляду генезису місцевого самоврядування, адже саме територіальна громада перебуває біля витоків муніципалізму в Україні.

Насамперед така зміна понять (фактично підміна) може призвести до ліквідації самостійного суб’єкта конституційно­правових відносин – суб’єкта, права котрого як основного носія функцій та повноважень місцевого самоврядування визнані та гарантовані державою (ст. 7 в її генетичному зв’язку зі ст. 140 Конституції України). Адже «жителі громади» та сама «територіальна громада» – це різні за своєю політико­правовою природою, завданнями, функціями та місцем у системі місцевого самоврядування та конституційно­правових відносинах суб’єкти: жителі – це індивідуальні суб’єкти права на участь у здійсненні місцевого самоврядування, які можуть реалізовувати його особисто і колективно, а територіальна громада – це колективний суб’єкт конституційного права, соціальна спільність, як, наприклад, народ, національні меншини, корінні народи. Так само, приміром, як «громадяни всіх національностей» утворюють такий суб’єкт, як Український народ – первинний та конституюючий суб’єкт всієї політичної системи, так і жителі утворюють свою територіальну громаду – первинний суб’єкт системи місцевого самоврядування, залишаючись при цьому самостійними суб’єктами права.

Окрім того, слід враховувати ідею та прагнення у нормах Конституції (проект, внесений народними депутатами України А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком, О. Морозом, Ю. Ключковським та ін.; реєстр. № 3207–01 від 1 липня 2003 року; президентський проект; реєстр. № 4290 від 31 березня 2009 року тощо) та під час майбутньої адміністративно­територіальної реформи запровадити як адміністративно­територіальну одиницю громаду (з чим загалом варто погодитися), що за умови такого подвійного використання однієї категорії у двох значеннях призвело би до певної плутанини. Ілюстративною в цьому плані є норма другої частини ст. 155 президентського проекту; реєстр. № 4290 від 31 березня 2009 року, згідно з якою «громадою є адміністративно­територіальна одиниця… та сукупність громадян України, які проживають на її території».

Ще однією проблемою майже всіх пропонованих законопроектів є недостатньо чітке розмежування категорій «жителі» («жителі громади», «жителі населених пунктів», «члени громад») та «громадяни», а також юридичне оформлення їхньої конституційної та муніципальної правосуб’єктності (проект, внесений народними депутатами України А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком, О. Морозом, Ю. Ключковським та ін.; реєстр. № 3207–01 від 1 липня 2003 року; проект, розроблений та запропонований Комуністичною партією України; проект ВО «Свобода» тощо). Адже членами територіальної громади та користувачами послуг, які надає місцеве самоврядування, по суті, є (можуть бути) не лише громадяни України, а й особи без громадянства, іноземці, які постійно проживають на відповідній території. Так, у проекті ВО «Свобода» слушно зазначається, що «обов’язком органів місцевого самоврядування є надання членам громади визначеного законом рівня адміністративних, соціальних та культурних послуг» (частина друга ст. 83 проекту), тобто, як ми розуміємо, безвідносно до їхньої належності чи неналежності до громадянства України.

Але така функціонально­телеологічна орієнтація (за умови її конституційного оформлення) остаточно не розв'язуватиме усіх проблем реалізації правосуб’єктності жителів в окремих сферах місцевого життя, зокрема у політичній. Адже право голосу на місцевих виборах та референдумах за чинною Конституцією мають виключно громадяни України. Незважаючи на демократичність норми, встановленої, приміром, у частині другій ст. 141 проекту; реєстр. № 3207­1, згідно з якою «жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають...», використання словосполучення «жителі громади» без адекватного тлумачення та змістового наповнення правосуб’єктності жителів – членів територіальних громад могло би призвести до значних труднощів під час реалізації відповідних норм.

У цьому контексті оригінальністю та значним потенціалом вирізняється проект народної Конституції, розроблений радикальною громадськістю України. У ньому зроблено спробу закласти національну ідею, що «базується на основних символах життя нації, її віковічному прагненні та символах боротьби – земля, воля, справедливість», та її засади, серед яких «громада як основа народовладдя і контролю за владою», «громадянське суспільство на основі територіальних громадських общин». У параграфі 26 цього проекту передбачено: «Первинною і вирішальною ланкою народовладдя в Україні є територіальна громада, яка об’єднує всіх громадян, які компактно проживають на своїй території. Усі громадяни України повинні бути членами однієї з територіальних громад. Територіальна громада села розпоряджається неподільними землями, випасами, луками, общинними ділянками лісу, водоймами та іншими угіддями. Територіальна громада селища, мікрорайону міста розпоряджається прилеглою до забудов територією. Для роботи серед громадян вибираються десятники й сотники, які працюють на громадських засадах».

Утім, такі альтернативні проекти суб’єктів громадянського суспільства, попри їхню оригінальність, а подекуди й екзотичність, як і більшість інших офіційних проектів, не вирішують складніших питань, пов’язаних із розумінням особливої філософії правового статусу людини в місцевому самоврядуванні. На рівні територіальних громад цілком змінюється система координат, яка панує в державі щодо прав людини. З рівня «громадянин – держава» права людини переходять на рівень «житель – орган місцевого самоврядування» і трансформуються у муніципальні права особи.

Тож вразливість та суперечливість нинішніх конституційно­проектних напрацювань щодо місцевого самоврядування значною мірою пов’язана з тим, що фундаментальною конституційною проблемою розвитку місцевого самоврядування є відсутність чіткої доктринальної основи цього політико­правового інституту, невизначеність його правової природи та перспективних напрямів розвитку. Тому, спираючись на вихідні засади громадівського муніципального праворозуміння, насамперед треба на конституційному рівні врегулювати статус територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій та повноважень, визначити особливості її правосуб’єктності та закріпити основні принципи самоврядування територіальної громади. Також доцільно визначити основні функції та повноваження держави й органів державної влади в сфері самоврядування територіальних громад, закріпити механізм реалізації прав людини та громадянина в процесі самоврядування територіальних громад, зафіксувати форми та гарантії участі членів територіальних громад у здійсненні завдань, функцій та компетенції місцевого самоврядування. Визначити правові, територіальні, матеріальні, фінансові та інші основи місцевого самоврядування.

Метою змін до Конституції має стати передовсім вдосконалення правового статусу місцевого самоврядування в Україні відповідно до європейських принципів і стандартів. Маємо створити оптимальні конституційно­правові умови для реалізації принципу визнання та гарантування місцевого самоврядування, первинним суб’єктом та основним носієм функцій та повноважень якого є територіальна громада. Саме територіальна громада як первинний суб’єкт місцевого самоврядування найоптимальніше розкриває сутність та призначення місцевого самоврядування, концентрує його ціннісний зміст (базові демократичні цінності, місце та значення у громадському та конституційному механізмах). До того ж це цілковито відповідає національним традиціям України та міжнародно­правовим стандартам місцевого самоврядування.

У Конституції доцільно закріпити принцип, згідно з яким місцеве самоврядування – це самостійний та організаційно відокремлений від органів державної влади вид публічної влади, який здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Така норма створювала би конституційні умови для формування в Україні муніципальної влади як окремого виду публічної влади, її поділу не тільки по горизонталі – на законодавчу, виконавчу та судову, а й вертикалі – державну та муніципальну.

Треба акцентувати на первинності територіальної громади як основного суб’єкта місцевого самоврядування, до того ж із посиланням на те, що статус територіальної громади регулюється окремим законом. Також у Конституції слід чітко зафіксувати положення про те, що держава гарантує права територіальних громад, наголосивши на тому, що вони мають усі права юридичної особи.

Питання щодо статусу територіальних громад як юридичних осіб публічного права є дискусійним як у віт­чизняній юридичній науці, так і в середовищі практиків місцевого самоврядування. Вважаємо, що такий підхід створив би умови для формування не тільки конституційно­правового статусу територіальних громад, а й зміцнив би їхню роль, функції та значення в цивільно­правових та господарських відносинах.

Пропонуємо ввести як окрему конституційну норму основні принципи місцевого самоврядування, зокрема визнання територіальної громади первинним суб’єктом місцевого самоврядування, його державної підтримки та гарантованості; визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та головною метою місцевого самоврядування; народовладдя й виборності; законності; поєднання державних і місцевих інтересів; субсидіарності; повсюдності; публічності й прозорості; правової, організаційно­кадрової та матеріально­фінансової самостійності та спроможності; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Деякі з цих принципів не були закріплені ні в чинній Конституції, ні в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні». Такі базові, фундаментальні принципи муніципальної демократії є обов’язковими для виконання, особ­ливо державою, і мають стати ціннісними орієнтирами для подальшої побудови конституційно­правової основи місцевого самоврядування.

Слід перейти від нинішньої консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої воно, по суті, здійснюється лише на рівні територіальних громад, а на рівні регіонів – областей і районів має фактично символічний характер, до повноцінної системи місцевого самоврядування на усіх рівнях організації суспільства.

У Конституції важливо акцентувати: це об’єкти місцевого самоврядування, питання місцевого значення, які мають не абстрактно­декларативний характер, а втілюються в конкретних функціях та повноваженнях суб’єктів місцевого самоврядування, насамперед правах людини в конкретних сферах муніципального життя. Зокрема, спираючись на положення Європейської хартії місцевого самоврядування, пропонуємо чітко закріпити положення про те, що стосовно питань місцевого значення територіальна громада, органи та посадові особи місцевого самоврядування повинні мати всі функції та повноваження, за винятком тих, які покладені на органи державної влади Конституцією та законами
України.

Також пропонуємо закріпити норму, згідно з якою перелік окремих функцій і повноважень територіальної громади, її органів та посадових осіб, який встановлюється законами України, не може тлумачитися як обмеження їхніх функцій і повноважень та прав і свобод жителів – членів територіальної громади.

Такі пропозиції ґрунтуються на тому, що в Україні відбулося лише конституційно­декларативне визнання наявності питань місцевого значення у вигляді встановлення принципу регулювання повноважень органів місцевого самоврядування за схемою «дозволено лише те, що передбачено законом». До того ж в основу наявного порядку встановлення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування покладено традиційно­галузевий (фактично радянський) принцип законодавчої фіксації. По суті, муніципальна влада первинно «зорієнтована» на сфери місцевого господарства, а не питання місцевого значення.

Упровадження в Україні на конституційному рівні відомого світовій муніципальній практиці методу негативного регулювання діяльності місцевого самоврядування – «дозволено все, що не заборонено» – створить конституційно­правові умови для активізації життєдіяльності територіальних громад та включення до питань місцевого значення широкого кола суспільних відносин, які постають на локальному рівні, сприятиме децентралізації публічної влади, розмежуванню функцій та повно­важень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, розширенню самостійності й відповідальності територіальних громад у вирішенні завдань життєзабезпечення і розвитку міст, селищ та інших населених пунктів з огляду на місцеву специфіку, соціально­економічні особливості й культурно­історичні традиції.

Одна з конституційних новел, яку ми пропонуємо зафіксувати в конституційній моделі місцевого самоврядування, полягає у підвищенні статусу асоціацій місцевого самоврядування, зміцненні права територіальних громад утворювати такі асоціації й захищати за допомогою них свої муніципальні права. Підвищення статусу асоціацій на конституційний рівень і відповідного права територіальних громад – це насамперед орієнтир для держави зважати на місцеве самоврядування. Нині воно певною мірою сприймається як конкурент держави. Тож аби місцеве самоврядування розвивалося, йому потрібно мати відповідні механізми захисту своїх прав. Одним із таких механізмів і мають стати асоціації.

На нашу думку, підготовка на зазначених засадах законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо місцевого самоврядування та його прийняття сприятимуть утвердженню якісно нових підходів до організації та функціонування місцевого самоврядування. Спираючись на відповідні норми, територіальні громади на конституційному рівні відчують себе первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень, зможуть безпосередньо реалізовувати свою політичну та економічну правосуб’єктність і вирішувати під свою відповідальність широке коло питань місцевого значення.

Автор: Олександр БАТАНОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016