Канадські історії

Як соціолог Ігор Сохань випробовує своїх героїв у детективах, романах та повістях і що саме він прагне сказати світові

Ігор Павлович СОХАНЬ – російський письменник і публіцист. Народився 1957 року в Харкові. Шкільні роки провів у Києві. Закінчив Санкт-Петербурзький університет, був членом, а в 1992 році – головою професійної організації літераторів міста. Друкуватися почав з 1986 року. Перші оповідання з'явилися в київському журналі «Радуга». Автор багатьох книжок оповідань, повістей і романів, а також низки наукових публікацій. Нині мешкає в Канаді (Торонто), займається літературною діяльністю.

Змінивши посаду наукового співробітника в академічній установі з доволі реальною перспективою стати доктором соціології на невідоме життя канадського емігранта, Ігор Сохань, здається, повстав проти... можливої протекції батьків і «втік від себе» аж до Канади. А там згодом «заявив про себе» як різножанровий письменник – автор гостросюжетних оповідей, історичних романів, психологічних повістей для дорослих і повчально-розважальних для дітей. Читачі прихильно зустріли, зокрема, цикл детективних історій «Беспомощный мир», кілька повістей та романи «Орден четырех», «Николо», «Ласковая женщина», які яскраво характеризують особливості характерів і різноманітні прояви почуттів переважно в екстремальних ситуаціях.

Чи не в кожному творі, загартовуючи своїх героїв випробуваннями, автор, урешті, нагороджує їх – силою пережити все. Цей оптимізм додає наснаги. Самому читачеві – також.

Обравши головним героєм роману «Орден четырех» підлітка-інваліда, прозаїк протягом усієї розповіді тримає читача в напруженні, постійно пропонуючи йому знайти відповіді на складні запитання: як сприймати світ, ставитися до людей, кого ненавидіти, а кого прощати?

Герой усвідомлює, що головне в «зіпсованому» світі – нахабство, проте дає собі слово бути іншим. Змальовуючи суспільство, в якому на перше місце виходить зневажання людських цінностей, брутальна фізична сила, автор водночас підкреслює перевагу підлітка-інваліда над його здоровими однолітками. На відміну від більшості співвітчизників у прагнення роздобути гроші вкладається не загальний і абстрактний потяг жити краще, а чіткий намір досягти того, щоб не почуватися інвалідом і забезпечити рівні з іншими людьми умови діяльності. Працюючи в набагато важчих умовах, ніж здорові люди, він раніше за них осягнув реалії нової дійсності.

Про різноплановість творчого пошуку й глибоку обізнаність автора з класичною літературою та працями про епоху Відродження свідчить роман «Николо». Певною мірою звикнувши до сучасних психологічних творів прозаїка, читач уперше відкриває його як кваліфікованого історика, який переконливо передає реалії життя середньовічної Італії.

Насиченість сюжету й досконалі художні образи знаменитого художника Тіціана, архітектора Сансовіно, поета й авантюриста П'єтро Аретіно заглиблюють нас у, здавалося б, легковажне життя аристократів Венеції та Болоньї. На його тлі автор яскраво змальовує образ головного героя – зброяра Ніколо, для якого мета життя – залишити після себе слід в історії, зберегти шедеври геніїв та самому виплекати такий мистецький витвір, який надихатиме не одне покоління нащадків. Майстерні замальовки з життя італійської еліти епохи Відродження, відчайдушні герої, вишукані жінки, романтичні стосунки – все це робить роман легким для читання й воднораз сприяє ненав'язливому пропагуванню таких чеснот, як благородство, доброта, вірність, готовність прийти на допомогу. Прозаїк звеличує готовність Ніколо до самопожертви задля захисту друзів і відстоювання власних ідеалів. «І хоча людина має тільки одне життя, не може вибирати, коли й де народитися, проте вона сама вирішує, як прожити це життя», – такий девіз головного героя.

 Роман «Николо» – своєрідний виняток, бо провідне місце в творчості Ігоря Соханя посідає висвітлення життя емігрантів у Канаді. Він чітко змальовує, наскільки ілюзорними бувають мрії наших співвітчизників, які прагнуть потрапити до «соціального раю». Вкладаючи в уста героя циклу оповідань «Беспомощный мир» Джеймса Хелпера промовисту фразу про те, що «додавання одного нуля до статті прибутків... здатне підштовхнути людину на доленосний крок – залишити батьківщину, друзів, рідну мову й поставити людину творчу та освічену в цілком принизливе становище», автор при цьому наголошує, що справжня особистість за будь-яких обставин не повинна впадати у відчай і завжди може знайти вихід практично з будь-якої складної ситуації.

Після прочитання перших сторінок роману «Ласковая женщина» спадає на гадку, що автор даремно взявся за доволі банальний сюжет, де вічні й тому вже детально проаналізовані проблеми взаємин чоловіка й жінки, втомленість від повсякденного рутинного існування, настирлива ідея роздобути гроші поступово перетворюють веселу молоду людину на замкнутого неврастеніка. Однак подальше ознайомлення з романом спростовує упереджене сприйняття твору.

Розмірковуючи над сюжетами й переживаючи події разом із героями, доходимо висновку: в змальовані образи автор вкладає частинку власної душі. Саме тому герої здаються нам близькими й рідними.

Загалом же художні полотна Ігоря Соханя відбивають його широкий світогляд, приваблюють вибагливим стилем викладу думок, яскравістю персонажів, а також масштабністю образної палітри, вдалим залученням наукової й пізнавальної інформації з різних галузей знань. Усе це робить оповідання та повісті не лише чудовими «текстами для відпочинку», а й своєрідною «поживою» для інтелектуального читача.

Автор: Іван МИЩАК