передплата Українською | In English

№10, травень 2015

Концептуальні засади європейської інтеграції у сфері транскордонного співробітництва

Стаття присвячена вивченню концептуальних засад європейської інтеграції у сфері транскордонного співробітництва. Проаналізовано такі концепції, як функціоналізм, неофункціоналізм та теорія міжурядового підходу. Визначено основні принципи європейської політичної, економічної та правової інтеграції. Автор доходить висновку, що концепції європейської інтеграції відображають багатогранність і поступовість інтеграційних процесів. Для них характерна відсутність універсальності щодо різних форм і способів інтеграції, яка здійснюється за межами Європейського континенту, що пояснюється орієнтацією цих концепцій здебільшого на Європу.
Ключові слова: європейська інтеграція, міжурядовий підхід, неофункціоналізм, функціоналізм, позитивна інтеграція, негативна інтеграція.

Процес європейської інтеграції багатогранний. Він охоплює економіку, право, політику тощо. Зі створенням перших інтеграційних об’єднань починаються дослідження цього процесу з метою пошуку оптимальних форм і способів здійснення інтеграції. Інтеграційні процеси поступово поширилися на сферу, яка дістала назву транскордонного співробітництва європейських країн.

Питання економічної інтеграції стали предметом обговорення ще на початку XX століття. Зокрема, французький учений А. Леруа­Больє зазначав, що об’єднання Європи є справою часу, як і виникнення нових відчуттів та потреб її народів. Процес європейської інтеграції, на його думку, відбуватиметься поступово. Однак єдиним стимулом для союзу держав є насамперед їхні спільні економічні інтереси [1, c. 34].

Слід зазначити, що в 50­х роках XX століття початок організованої інтеграції в європейських співтовариствах був пов’язаний передусім із задоволенням спільних економічних інтересів держав–членів об’єднань. Лише згодом виникла потреба поширити інтеграцію на транскордонне співробітництво держав у соціальних, фінансових, гуманітарних та інших сферах суспільних відносин.

Теоретичні обґрунтування процесу інтеграції завжди тісно пов’язані з тим, який аспект інтеграції є предметом аналізу. Такі іноземні фахівці з права Європейського Союзу, як Я. Тінберген, П. Каптейн та П. Верлорен ван Темаат виокремлювали два основні види європейської інтеграції – позитивну та негативну [2, c. 38]. Зокрема, Я. Тінберген уважав, що спільний ринок був створений шляхом позитивної та негативної інтеграції. Негативна інтеграція, на його думку, передбачає зникнення бар’єрів на шляху до транскордонного переміщення товарів, послуг, осіб та капіталу. Результатами негативної інтеграції є: ліквідація бар’єрів щодо взаємного товарообігу (мит, кількісних обмежень, технічних бар’єрів торгівлі тощо); усунення перешкод транскордонному наданню послуг та руху капіталів; спрощення візового режиму, в тому числі повне скасування візових вимог, скасування дискримінаційних та інших обмежень на здійснення громадянами та юридичними особами економічної чи іншої діяльності на території всіх держав, які інтегруються. До результатів негативної інтеграції слід також віднести ліквідацію контролю на спільних кордонах. Прикладами скасування прикордонного контролю є ухвалення Конвенції між Королівством Бельгія, Великим Герцогством Люксембург та Королівством Нідерландів щодо перенесення контролю осіб на зовнішні кордони території Бенілюкс 1960 року, Північної паспортної конвенції 1957­го, Шенгенських угоди 1985­го та конвенції 1990­го, а також Шенгенського кодексу про кордони 2006 року.

Зміст позитивної інтеграції розкривається через ухвалення нормативно­правової бази та створення інститутів, що сприяють мобільності товарів, послуг, осіб та капіталів. Позитивна інтеграція передбачає розроблення та проведення державами, які беруть участь в інтеграційних процесах, спільної політики щодо регулювання ними суспільних відносин у межах їхньої спільної території. Зокрема, прикладом позитивної інтеграції є запровадження Європейським Союзом спільної візової політики. У свою чергу, основним досягненням цієї політики стало запровадження спільної шенгенської візи.

Незважаючи на відмінності між позитивною та негативною міграцією, вони є взаємопов’язаними напрямами інтеграційного процесу. Тобто що відкритішими та прозорішими стають кордони між державами, які інтегруються, то значно складніше кожній із них самостійно регулювати та контролювати суспільні процеси на своїй території. Відповідно, у держав виникає потреба об’єднати зусилля для проведення скоординованої спільної політики в певних сферах.

Як показує практика, негативна та позитивна інтеграція як самостійні напрями взаємодії та співробітництва держав відбуваються разом у межах єдиного комплексу інтеграційних заходів, взаємодоповнюють одна одну, сприяючи водночас розвитку та прогресу одна одної.

Особливістю теорій європейської інтеграції є те, що вони слідують за швидкими та розвиненими процесами її здійснення в інтеграційних об’єднаннях, а не навпаки [3, c. 11]. Теоретики європейської інтеграції слідували за практикою, намагаючись інтерпретувати її в категоріях політичних, економічних, соціологічних вчень. Зокрема, економісти почали вивчати феномен інтеграції вже після того, як він став частиною економічної реальності.

Переважна більшість концепцій інтеграції виходили з того, що європейська інтеграція є якісно новим явищем порівняно з усіма попередніми видами взаємодії національних держав – міжурядовим співробітництвом, конфедерацією і федерацією [4, с. 25].

Поступово процес європейської інтеграції став предметом різноманітних історичних концепцій, таких, як функціоналізм, неофункціоналізм та теорія міжурядового підходу.

Фундатором школи функціоналізму став Д. Мітрані, який надав функціоналізму характеру систематизованої доктрини. Теорія функціоналізму, запропонована Д. Мітрані, виходить із того, що у відносинах між державами або в питаннях, які виходять за межі їхніх територій, а також за межі можливостей окремих держав, тобто мають транскордонний характер, є сфера спільних інтересів держав, а разом із нею – можливість та необхідність співробітництва для задоволення спільних потреб [6, c. 67]. На думку Д. Мітрані, це явище є природним відбором інтересів. Тобто мета створення організації пов’язана з характером здійснення її функцій для задоволення спільних потреб держав [6, c. 81].

Функціоналісти спеціально виокремлюють тенденцію до експансії, тобто до розширення рівня інтенсивного співробітництва держав. Такий процес транскордонної спів­праці держав Д. Мітрані називає функціональним розростанням із функціональним розмноженням органічних клітин [6, c. 93]. Цю точку зору поділяють також інші західні науковці. Наприклад, Е. Хаас називає цей процес експансією завдань, віднесенням спільних завдань на вищий рівень або поширенням (spillover). Такий процес полягає в тому, що завдяки виконанню певних завдань одразу виникають нові потреби та відкриваються нові можливості для досягнення майбутніх цілей, які до цього не існували або були нереальними. Фактично теза про експансіонізм завдань зводиться до безумовно прогресивного та невідворотного характеру процесу інтеграції [7, c. 82].

Ми поділяємо думку про те, що основу європейської інтеграції становлять положення теорії функціоналізму. Керуючись саме концепцією функціоналізму, можна стверджувати, що процес європейської інтеграції в рамках Шенгенського простору розпочався з необхідності регулювання спільних питань, пов’язаних зі скасуванням контролю на кордонах та забезпеченням вільного руху осіб між державами. Відповідно, реалізація своїх потреб у цих сферах змусила держави розпочати співробітництво в межах Шенгенського простору.

В умовах посилення глобалізації держави намагаються винести свої внутрішні проблеми на міжнародний рівень шляхом взаємодії з іншими транснаціональними гравцями. На цьому сформувалася концепція неофункціо­налізму. Неофункціоналісти (Е. Хаас [4], Л. Ліндберг [8]) пов’язували інтеграцію із суспільними процесами, із цілеспрямованою діяльністю політично активних груп. Інтеграцію вони розуміли як результат спонтанної політичної взаємодії. Один із важливих аспектів неофункціоналізму зводиться до необхідності посиленого співробітництва держав–членів ЄС у питаннях, пов’язаних, наприклад, зі здійсненням контролю над імміграційними потоками, зумовленими економічними чинниками та глобалізаційними процесами.

На противагу неофункціоналістам цілковито протилежного підходу щодо оцінки соціальної природи інтеграції та ролі національної держави в цьому процесі дотримуються прихильники теорії міжурядового підходу [9, c. 12]. С. Хоффман, Е. Моравчик та Д. Пучала, відомі фахівці з питань європейської інтеграції, наголошували на центральній ролі держав у інтеграційному процесі. Практичним результатом цього процесу став, на їхню думку, вектор зіткнення національних інтересів.

Зокрема, Е. Моравчик головною рушійною силою європейської інтеграції називав уряди держав–членів ЄС, які приймають важливі рішення під час міжурядових конференцій та в процесі ведення переговорів [10, c. 516–517]. Учений обстоював ліберальний міжурядовий підхід. Відповідно до нього держави, односторонні дії яких були неефективними, прагнули встановити основу для майбутньої співпраці у визначених сферах.

Наприклад, у межах Шенгенського простору протягом 1974–1997 років увесь правовий масив документів та низка заходів у сферах, пов’язаних зі скасуванням прикордонного контролю, візовою політикою, імміграційними питаннями та наданням притулку, були реалізовані державами–членами європейських співтовариств виключно на міжурядовому рівні співпраці. До ухвалених документів зазначеного періоду належать: Шенгенська угода
1985 року, Політична декларація 1986 року щодо свободи руху осіб із третіх країн, Шенгенська конвенція 1990 року тощо.

Крім того, у рамках міждержавного співробітництва були створені група TREVI (Terrorisme, Radicalisme, Extremisme et Violation International Group), що займалася розробленням принципів надання притулку та перетину зовнішніх кордонів держав–членів європейських співтовариств, та Спеціальна група з питань імміграції.

Із започаткуванням Європейського економічного співтовариства помітною стала тенденція до поєднання наднаціональних елементів в управлінні інтеграційними процесами з міжурядовими, що знайшло відбиток у перерозподілі компетенції між наднаціональними та міжурядовими інститутами в рамках європейських співтовариств у бік останніх під час створення єдиних інститутів для трьох співтовариств 1965 року. Це неабияк вплинуло на концепції інтеграції в Європі.

Після того, як у середині 1980­х років посилилися й водночас помітно ускладнилися інтеграційні процеси, з’явилися прихильники «історичного компромісу» між наднаціональним та міжурядовим підходами в практиці інтеграції. Зокрема, Е. Хаас розглядає інтеграцію як процес, в якому національні гравці переконуються в доцільності перенесення своєї лояльності, політичної активності в бік нового політичного центру, інститути котрого наділяються певними повноваженнями стосовно національних держав [4, с. 18]. Унаслідок цього процесу виникають наднаціональні системи, яким поступово передається дедалі більша компетенція, що, зрештою, спричиняє передачу суверенітету від держав­членів до таких систем.

Через взаємодію інституційної структури європейських співтовариств та національних гравців Е. Хаас виводить механізм проникнення, за допомогою якого він характеризує рушійну силу процесу інтеграції. Він розме­жовує три стадії механізму проникнення: функціональний (відбувається поступове поширення інтеграції з одного сектору на інший); політичний (усвідомлення національними гравцями переваг інтеграційного процесу, що зумовлює переорієнтацію їхніх зобов’язань на рівень європейських співтовариств); розвинений (передбачає зміну правотворчого процесу на інтеграційному рівні).

Усі ці три стадії проникнення не можуть існувати одночасно, вони слідують одна за одною. При цьому наднаціональна система, яка нині представлена Євросоюзом, має власну динаміку розвитку, коли завдяки механізму проникнення відбувається розширення інтеграції на нові функціонально суміжні сфери.

У свою чергу, Дж. Пайндер виступив із новою ідеєю концепції неофедералізму, яка зводилася до злиття неофункціонального бачення взаємозв’язку соціальних і політичних явищ та федералістського підходу до конституційних проблем та принципів європейської інтеграції [11, c. 94].

Із поширенням і поглибленням процесів інтеграції в Європі на початку 1990­х років з’явилася низка наукових праць, у яких домінувала думка про те, що за своєю природою процес інтеграції не є одноплановим. Із часом з’являються багато інших відмінних за змістом теоретичних ідей, наукових бачень та концепцій.

Однією з них є теорія багаторівневого управління. Її зміст розкривається через існування компетенцій різних рівнів, що пересікаються, та взаємодію політичних гравців, яка пронизує всі ці рівні компетенцій. Цю ідею обстоювали Г. Маркс та Ф. Нельсен [12, c. 37]. Вони вважали, що Євросоюз є політичним утворенням, в якому влада розпорошена між різними рівнями управління та суб’єктами, а між сферами співпраці простежуються істотні відмінності в способах управління.

Наприклад, Дж. Пітерсон аналізує три рівні прийняття рішень у межах Європейського Союзу [13]. Це суперсистемний рівень, на якому відбуваються історичні рішення, що змінюють Євросоюз як політичну систему; системний рівень, на якому відбувається практична трансформація інтеграційних інститутів; мезосистемний рівень, на якому безпосередньо формується політика.

Вагомий внесок у процес європейської інтеграції та його впливу на сферу внутрішніх справ і юстиції зробили також послідовники теорії управління С. Хікс, Б. Кехлер­Кох, Я. Баш, М. Фліндерс та ін. Так, С. Хікс називає Європейський Союз новою системою, що перебуває в процесі формування. У її межах держави­члени не мають, на відміну від органів ЄС (Комісії ЄС, Європарламенту й Суду ЄС), повного контролю щодо формування політик у Європейському Союзі. Пояснюючи причини й передумови формування співробітництва у сфері внутрішніх справ і юстиції, С. Хікс, так само як і Е. Моравчик, закликає враховувати такі зовнішні чинники, як уплив інтернаціоналізації, міграції, організованої злочинності тощо.

Оцінюючи різноманітні погляди на процеси європейської інтеграції, ми вважаємо, що найвагоміший внесок у розвиток теорій європейської інтеграції зробили представники європейської економічної, політичної та правової інтеграції.

Зокрема, Б. Балассі вдалося систематизувати динамічні ефекти інтеграції та їхній вплив на темпи розвитку економік європейських країн [14, c. 116]. Він визначив такі стадії європейської економічної інтеграції, як створення зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, економічного союзу та повної економічної інтеграції.

Концепція Б. Баласси спрямована на розкриття логіки поступового руху економічної інтеграції, що відобразилась у хронології розвитку процесів інтеграції в рамках Євросоюзу. Теорія рівнів європейської інтеграції Б. Баласси загалом відображає історичні етапи створення та функціонування Європейського Союзу. Цього підходу дотримуються також Р. Бугров, А. Етте та Т. Фейст. Зокрема, Р. Бугров зазначає, що зміна та розвиток інтеграції відбуваються в період між підписанням чергового установчого договору. У свою чергу, A. Етте і Т. Фейст поділяють формування співробітництва держав у сфері внутрішніх справ на декілька етапів, межі яких встановлені підписанням Маастрихтського та Амстердамського договорів. Загалом зарубіжні науковці виокремлюють домаастрихтський, пост­амстердамський і постлісабонський періоди.

Український дослідник Я. Костюченко пропонує шляхом удосконалення теорії Б. Баласси запровадити новий передінтеграційний рівень як підготовчий до першого етапу інтеграції – зони вільної торгівлі [3, c. 24]. Як свідчить практика зовнішньої політики Євросоюзу щодо третіх країн, перехідним для наступного етапу інтеграції є так званий попередній етап, що є комплексом правових заходів щодо підготовки правової системи третьої країни до наступного етапу інтегрування.

Слід зазначити, що запропоновані Д. Мітрані принципи розвитку європейської інтеграції виходять із примату економіки над політичним співробітництвом [15, c. 36]. Як приклад він наводить започаткування інтеграційних відносин у сфері вугілля та сталі (ЄОВС) і їхній подальший розвиток у рамках Європейського Союзу, наділеного широкою компетенцією.

Прибічником концепції основоположної ролі економічної інтеграції є також Алі М. Ель­Аграа [16, с. 65]. Він уважає, що вищі форми економічної інтеграції дають додатковий позитивний ефект унаслідок збільшення мобільності факторів виробництва в ході зникнення бар’єрів, що заважають транскордонній співпраці держав.

Відсутність політичного компонента європейської інтеграції можна побачити й у працях Г. Іпсена [17, c. 201]. Дослідник стверджував, що інтеграційний процес у Європі відбувається з огляду на економічне співробітництво між державами, розширення компетенції європейських співтовариств, зміцнення їхньої інституційної структури тощо.

Існують також так звані політичні теорії європейської інтеграції. Е. Хаас, який уперше обґрунтував теорію неофункціоналізму, вважав, що інтеграція змінює не тільки форму, а й зміст діяльності інтеграційних об’єднань. Секторальна інтеграція поступово переростає в нову систему з автономною інституційною структурою. Така система, за його словами, має бути єдиним політичним цілим. Тим самим теорія неофункціоналізму будується на аналізі становлення європейських співтовариств як політичної системи.

Ідею політичної концепції європейської інтеграції можна простежити також у працях Ф. Шміттера [18, с. 161]. Запропонований ним механізм проникнення співвідноситься з функціональним механізмом проникнення Е. Хааса й слугує визначенню ступеня політичної єдності учасників економічного співробітництва на окремих етапах. За Ф. Шміттером процес європейської інтеграції може поширюватися на різні сектори залежно від етапів єдності самих учасників інтеграції.

Ф. Шміттер також висунув іншу концепцію, яка полягає в тому, що зі зростанням політизації співробітництва зростає кількість гравців, задіяних у інтеграції, тобто збільшується коло учасників і, як наслідок, посилюється інституційна структура інтеграції. Вчений передбачає, що досягнутий рівень політизації зумовлює потребу створення «єдиного фронту» стосовно інших учасників міжнародних відносин.

Такі дослідники, як Л. Ліндберг та С. Шейнгольд, визначають кілька варіантів розвитку інтеграції. До них належать: трансформація, що означає розширення компетенції європейських співтовариств; поглиблене співробітництво – прийняття рішень із нових питань, але в рамках наявної компетенції співтовариств; збереження status quo – недостатня ефективність законотворчого процесу; зворотний розвиток, тобто звуження компетенції співтовариств. Для цих дослідників позитивний розвиток інтеграції означає розширення кола діяльності європейських співтовариств та покращення їхньої інституційної структури [8, с. 99].

Загалом концепції європейської інтеграції відображають багатогранність і поступовість інтеграційних процесів. Для них характерна відсутність універсальності щодо різних форм і способів інтеграції, яка здійснюється за ме­жами Європейського континенту. Це пояснюється орієнтацією цих концепцій здебільшого на Європу.

Джерела

1. Мюллерсон Р. А. Соотношение международного и национального права / Р. А. Мюллерсон. – М., 1982. – 254 c.

2. Tinbergen J. Economic Policy: Principles and Design / J. Tinbergen. – Amsterdam: North­Holland, 1956. – 87 p.

3. Костюченко Я. М. Правове регулювання співробітництва України та Європейського Союзу: Монографія / Я. М. Костюченко. – K.: LAT&K, 2011. – 205 с.

4. Haas E. B. Beyond the Nation­State / E. B. Haas. – Stanford, 1964. – 214 p.

5. Моравецкий В. Функции международной организации [пер. с польск. под ред. д. ю. н. Г. И. Морозова] / В. Моравецкий. – М.: Прогресс, 1976. – 384 с.

6. Mitrany D. The Functional Theory of Politics / D. Mitrany. – New York: St. Martin's Press, 1975. – 142 p.

7. Haas E. B. The Uniting Europe. Political, social & economic forces 1950–1957 / E. B. Haas. – Stanford, 1968. – 117 p.

8. Lindberg L. N. Europe’s Would­Be Polity. Patterns of Change in the European Community / L. N. Lindberg, S. A. Scheingold. – Englewood Cliffs, 1970. – 167 p.

9. Hoffman S. The European Sysiphus: Essays on Europe / S. Hoffman. – Boulder, Colorado, 1995. – 45 p.

10. Moravcsik A. Taking Preferences Seriously: A Liberal Theory of International Politics / A. Moravcsik // International Organization. – 1997. – No. 51 (4). – 580 p.

11. Pinder J. European Communities: Building of a Union / J. Pinder. – Oxford, 1991. – 189 p.

12. Marks G. Competences, Cracks and Conflicts: Regional Mobilization in the European Union / Marks G., Nielsen F., Ray L., Salk J. // Governance in the European Union. – L.: Sage Publications Ltd., 1998. – 132 p.

13. Peterson J. Decision­making in the European Union: Towards a Framework for Analysis / J. Peterson // Journal of European Public Policy. – 1995. – No. 2 (1). – P. 69–93.

14. Balassa B. The Theory of Economic Integration / B. Balassa. – London, 1961. – 230 p.

15. Mitrany D. The prospect of integration: federal & functional / D. Mitrany // A. J. R. Groom. Functionalism: theory and practice in international relations. – London, 1975. – 132 p.

16. El­Agraa Ali M. The European Union. History, Economics and Politics / Ali M. El­Agraa. – London, 1998. – 158 p.

17. Ipsen H. P. Europ isches Gemeinschaftsrecht / H. P. Ipsen. – Tьbingen, 1972. – 483 p.

18. Schmitter Ph. C. Three Neo­functional Hypotheses about international integration / Schmitter Ph. C. // International Organization. – 1969. – No. 1. – P. 161–166.

 

Автор: Наталія МУШАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016