передплата Українською | In English

№9, травень 2015

Чи є програма Східного партнерства новою моделлю безпеки?

Розглядаючи складову політики сусідства Європейського Союзу, що названа політикою Східного партнерства, запитуєш себе: чи є вона основою нової моделі безпеки? І чи розрахована
ця програма на Східну Європу?

Відповідь криється в особливих складових згаданої політики. Наскільки відомо, до програми Східного партнерства включено, крім України, Білорусь, Молдову й ще три кавказькі держави – Азербайджан, Вірменію і Грузію.

З цих шести країн тільки Україна наполегливо з перших років незалежності провадила курс на європейську інтеграцію (хоча й з деякими перер­вами), і саме в Україні це питання закріплене в основних державних документах, останнім серед яких є Стратегія сталого розвитку «Україна­2020». Певною мірою до європейської інтеграції тяжіють Грузія і Молдова, котрі, як і наша країна, уклали з Європейським Союзом угоди про асоціацію.

Вірменія і Білорусь, будучи в безпековому розумінні васалами Росії, ніде й ніколи навіть не згадували про можливість перегляду своїх національних безпекових концепцій щодо євроінтеграції. По­перше, одна й друга перебувають під ядерною парасолькою Російської Федерації. По­друге, на території обох країн розташовані значні контингенти російських збройних сил (лише в Білорусі – 300 тисяч осіб Московського гарнізону, який несе захисну вахту білоруської держави). По­третє, обидві є активними учасницями всіх російських об’єднавчих моделей, найперше ЄврАзЕС, Митного союзу, ОДКБ та інших. При цьому безпекова інтеграційна структура ОДКБ жорстко дотримується всіх статутних положень, до яких приєдналися і Білорусь, і Вірменія. До цього треба також додати, що Білорусь і Росія офіційно перебувають у стані конфедерації двох держав – Союзній державі РФ і РБ, що закріплено в установчих документах, ратифікованих обома країнами, тощо.

Отже, говорити про спільний безпековий проєвропейський простір за програмою Східного партнерства не просто недоречно, це означає грішити проти об’єктивних реалій, видавати бажане за дійсне.

До наведених міркувань потрібно додати ще одне. Не всі країни, перелічені як учасниці програми Східного партнерства, є географічно східноєвропейськими.

Програму Східного партнерства Європейський Союз запускав у дію з кількох міркувань, виходячи з власних інтересів. Найперше спільноту хвилювало питання альтернативних енергоносіїв, щоби позбутися значної залежності від російських постачань нафти й газу. Саме на 2003—2004 роки припадає розробка альтернативного російським європейського газового проекту «Набукко», на який, за тодішніми даними, знайшлися і газ, і труби, і гроші. Ось чому до східного проекту потрапив Азербайджан із Грузією, оскільки перший – джерело енергоносіїв, а друга – транзитний шлях доставки.

На Україну покладалася геостратегічна відповідальність: залучити Білорусь до демократизації й поглиблення співпраці з ЄС, і певні кроки в цьому напрямі вже були зроблені. Деякі євроінтеграційні сподівання озвучила на той час і Вірменія.

З другого боку, з огляду на занадто незначну матеріальну підтримку на реалізацію програми Східного партнерства (усього близько 600 млн. євро), можна припустити, що і європейські чиновники не дуже розраховували на успіх цього дітища, європейського варіанта співпраці із зазначеними країнами, оскільки не особливо й ризикували в разі його провалу.

Без сумніву, програма Східного партнерства порівняно з поперед­ньою політикою сусідства, розрахованою на безліч країн поза Європою – колишніх колоній країн ЄС, на тому етапі була потрібною Україні, оскільки давала конкретний шанс вийти з євроізоляції й очолити групу країн, спрямованих на інтеграцію з ЄС. Чи хоча б незагрозливих для європейської спільноти.

Найпевніше, зазначена програма для європейців була одним із варіантів забезпечення власних потреб в енергоносіях і заспокоєння амбіцій українців і грузинів, оскільки ті й інші опинилися в ізоляції між молотом і ковадлом інтегрованої Європи й Росії.

Автор: Людмила ЧЕКАЛЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016