«Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе…»

Поділитися

Тарас Шевченко помер від паралічу серця о п’ятій годині тридцять хвилин 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року. Вже невдовзі після похорону на Смоленському кладовищі в Петербурзі друзі геніального поета вирішили перепоховати його в Україні. Довгі клопотання врешті-решт увінчалися офіційним дозволом. 26 квітня домовину викопали й поклали в спеціальну свинцеву труну, яку поставили на траурний ресорний повіз. У прощальному слові Микола Костомаров наголосив: «Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе, дякувати тобі за все,
що зробив для нас». Пантелеймон Куліш накрив домовину китайкою.

Шлях до України проліг через увесь Петербург. У Москві потяг зустріла невелика українська громада. Домовину, яку супроводжували художник Григорій Честахівський і студент Олександр Лазаревський, перенесли на Арбат і встановили в Тихонівській церкві. Після панахиди спеціальні ресорні дроги рушили давнім поштовим трактом: Серпухов – Тула – Орел – Глухів – Кролевець – Батурин – Ніжин – Бровари…

Траурна процесія зупинилася на лівому березі Дніпра біля Ланцюгового мосту. Спеціальний дозвіл на проїзд до Києва міг видати лише генералгубернатор Васильчиков. На прийом до нього записалися Варфоломій Шевченко й священик Петро Лебединцев. Заручившись згодою ясновельможного князя, завітали до митрополита. Той визначив церкву – Різдва Христового на Поштовій площі. Прибули туди надвечір 6 травня. Вранці, незважаючи на дощ, кияни прощалися з великим поетом. Невідома жінка в чорному поклала на домовину терновий вінок. Поліція швидко прибрала його.

Після роздумів і вагань – перепоховати на Аскольдовій могилі, у Видубицькому монастирі чи на Щекавицькій кручі – вибрали Канів. На цьому наполіг Григорій Честахівський, який був біля Тараса Шевченка в останні години його життя. До обраного місця пароплав «Кременчук» прибув 8 травня о четвертій годині. Оскільки стояла велика повінь, він зупинився далеко від берега. Весняні хвилі сіялися бризками на домовину. То були прощальні сльози Дніпра, якого не раз і не двічі оспівав поет. Саме біля улюбленої ріки рідного народу, на Чернечій горі, і перепоховали українського генія. Сталося це 10 травня (22 травня за новим стилем) 1861 року. Місцеві селяникріпаки кілька днів насипали високу могилу. Хрест поставили простий, дубовий. Через роки й роки його замінили залізним із бронзовим позолоченим рельєфом голови Тараса Шевченка.

Микола ЯСЕНЬ.

Архів журналу Віче

	№5
	Реклама в журналі Інформація авторам Передплата

Останні новини

У Британії перепросили за "незграбне" рішення щодо санкцій проти РФ Вчора, 20 травня

Вучич розповів про розмову із Зеленським та підтвердив візит української делегації Вчора, 20 травня

ЄС та Україна домовились щодо "макрофіну" на 8,35 млрд євро у рамках кредиту на 90 млрд Вчора, 20 травня

ЗМІ: до нового "мініпакета" санкцій проти Росії може потрапити патріарх Кирил Вчора, 20 травня

Сибіга розповів про початок консультацій з Угорщиною щодо питання нацменшин Вчора, 20 травня

У партії влади попереджають, що вступу до ЄС не буде до завершення війни Вчора, 20 травня

FT: Сі сказав Трампу, що Путін може пошкодувати про вторгнення в Україну 19 травня

В ОП розповіли, скільки грошей вдалось залучити до програми закупівлі зброї США для України 19 травня

ЗМІ: скасування податкової пільги на посилки стане вимогою ЄС для макрофіну Україні 19 травня

ЄС ще не прийняв рішення, чи продовжувати тимчасовий захист для українців 18 травня