№9, травень 2015

«Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе…»

Тарас Шевченко помер від паралічу серця о п’ятій годині тридцять хвилин 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року. Вже невдовзі після похорону на Смоленському кладовищі в Петербурзі друзі геніального поета вирішили перепоховати його в Україні. Довгі клопотання врешті-решт увінчалися офіційним дозволом. 26 квітня домовину викопали й поклали в спеціальну свинцеву труну, яку поставили на траурний ресорний повіз. У прощальному слові Микола Костомаров наголосив: «Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе, дякувати тобі за все,
що зробив для нас». Пантелеймон Куліш накрив домовину китайкою.

Шлях до України проліг через увесь Петербург. У Москві потяг зустріла невелика українська громада. Домовину, яку супроводжували художник Григорій Честахівський і студент Олександр Лазаревський, перенесли на Арбат і встановили в Тихонівській церкві. Після панахиди спеціальні ресорні дроги рушили давнім поштовим трактом: Серпухов – Тула – Орел – Глухів – Кролевець – Батурин – Ніжин – Бровари…

Траурна процесія зупинилася на лівому березі Дніпра біля Ланцюгового мосту. Спеціальний дозвіл на проїзд до Києва міг видати лише генерал­губернатор Васильчиков. На прийом до нього записалися Варфоломій Шевченко й священик Петро Лебединцев. Заручившись згодою ясновельможного князя, завітали до митрополита. Той визначив церкву – Різдва Христового на Поштовій площі. Прибули туди надвечір 6 травня. Вранці, незважаючи на дощ, кияни прощалися з великим поетом. Невідома жінка в чорному поклала на домовину терновий вінок. Поліція швидко прибрала його.

Після роздумів і вагань – перепоховати на Аскольдовій могилі, у Видубицькому монастирі чи на Щекавицькій кручі – вибрали Канів. На цьому наполіг Григорій Честахівський, який був біля Тараса Шевченка в останні години його життя. До обраного місця пароплав «Кременчук» прибув 8 травня о четвертій годині. Оскільки стояла велика повінь, він зупинився далеко від берега. Весняні хвилі сіялися бризками на домовину. То були прощальні сльози Дніпра, якого не раз і не двічі оспівав поет. Саме біля улюбленої ріки рідного народу, на Чернечій горі, і перепоховали українського генія. Сталося це 10 травня (22 травня за новим стилем) 1861 року. Місцеві селяни­кріпаки кілька днів насипали високу могилу. Хрест поставили простий, дубовий. Через роки й роки його замінили залізним із бронзовим позолоченим рельєфом голови Тараса Шевченка.

Микола ЯСЕНЬ.

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Канада на "Рамштайні" оголосила новий пакет військової допомоги Україні Сьогодні, 18 листопада

Ракети ППО від Британії, реакція на Керченський міст, "Шахед" над Кишиневом: новини дня Сьогодні, 18 листопада

Заступник Гегсета засудив удари України вглиб РФ, що "приносять біль населенню" Вчора, 17 листопада

Мецолі вручили золотую медаль имени Анны Киевской Вчора, 17 листопада

Зеленський до засідання "Рамштайну" у Брюсселі: "ППО – альфа і омега нашої оборони" Вчора, 17 листопада

Зеленський на "Рамштайні" заявив, що Україні треба ще 40 винищувачів F-16 Вчора, 17 листопада

Матернова назвала головні антикорупційні реформи, яких ЄС чекає від України Вчора, 17 листопада

Президент Фінляндії агітує європейських лідерів до прямого діалогу з Путіним Вчора, 17 листопада

Пісторіус оголосив спільний з Норвегією пакет PURL на PAC-2 й PAC-3 для України Вчора, 17 листопада

Телескопічні напрямні вдома: коли простий висувний вузол справді доречний Вчора, 17 листопада