«Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе…»

Тарас Шевченко помер від паралічу серця о п’ятій годині тридцять хвилин 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року. Вже невдовзі після похорону на Смоленському кладовищі в Петербурзі друзі геніального поета вирішили перепоховати його в Україні. Довгі клопотання врешті-решт увінчалися офіційним дозволом. 26 квітня домовину викопали й поклали в спеціальну свинцеву труну, яку поставили на траурний ресорний повіз. У прощальному слові Микола Костомаров наголосив: «Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе, дякувати тобі за все,
що зробив для нас». Пантелеймон Куліш накрив домовину китайкою.

Шлях до України проліг через увесь Петербург. У Москві потяг зустріла невелика українська громада. Домовину, яку супроводжували художник Григорій Честахівський і студент Олександр Лазаревський, перенесли на Арбат і встановили в Тихонівській церкві. Після панахиди спеціальні ресорні дроги рушили давнім поштовим трактом: Серпухов – Тула – Орел – Глухів – Кролевець – Батурин – Ніжин – Бровари…

Траурна процесія зупинилася на лівому березі Дніпра біля Ланцюгового мосту. Спеціальний дозвіл на проїзд до Києва міг видати лише генерал­губернатор Васильчиков. На прийом до нього записалися Варфоломій Шевченко й священик Петро Лебединцев. Заручившись згодою ясновельможного князя, завітали до митрополита. Той визначив церкву – Різдва Христового на Поштовій площі. Прибули туди надвечір 6 травня. Вранці, незважаючи на дощ, кияни прощалися з великим поетом. Невідома жінка в чорному поклала на домовину терновий вінок. Поліція швидко прибрала його.

Після роздумів і вагань – перепоховати на Аскольдовій могилі, у Видубицькому монастирі чи на Щекавицькій кручі – вибрали Канів. На цьому наполіг Григорій Честахівський, який був біля Тараса Шевченка в останні години його життя. До обраного місця пароплав «Кременчук» прибув 8 травня о четвертій годині. Оскільки стояла велика повінь, він зупинився далеко від берега. Весняні хвилі сіялися бризками на домовину. То були прощальні сльози Дніпра, якого не раз і не двічі оспівав поет. Саме біля улюбленої ріки рідного народу, на Чернечій горі, і перепоховали українського генія. Сталося це 10 травня (22 травня за новим стилем) 1861 року. Місцеві селяни­кріпаки кілька днів насипали високу могилу. Хрест поставили простий, дубовий. Через роки й роки його замінили залізним із бронзовим позолоченим рельєфом голови Тараса Шевченка.

Микола ЯСЕНЬ.