передплата Українською | In English

№1, січень 2007

Україна буде успішною лише як держава політично та економічно самостійних людей

Поділитися:

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому 90,32 відсотка громадян, котрі брали участь у голосуванні, підтримали Акт проголошення незалежності України. Відтоді минуло понад 15 років. Що змінилося в нашій державі?

Перше, що можемо сміливо констатувати: вона пройшла всі випробовування незалежністю, починаючи від руху за створення незалежної України, Акта проголошення незалежності, референдуму, перших виборів Президента та ухвалення Конституції. Фактично з прийняттям Основного Закону в 1996 році етап формування відповідних атрибутів і структур незалежної України завершився.

Проте вже тоді стало зрозуміло, що в цій незалежній країні бракує передовсім демократії, що особливо гостро почало відчуватися в період другого терміну президентства Леоніда Кучми. Внаслідок цього наприкінці 2004 року Помаранчева революція як факт суспільного спротиву утвердила свободу вибору, свободу слова, недопущення фальсифікацій тощо.

Сьогодні вже очевидно, що незалежність і демократія відіграють провідну роль в Україні. Водночас наша держава продовжує бути роз'єднаною, нестабільною та непрогнозованою. Тому нагальною є потреба у формуванні та реалізації нової політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України. В основі цієї стратегії повинно бути підвищення ступеня людського розвитку країни, тобто досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних і демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави.

Проте нинішня політична еліта досі не запропонувала реального стратегічного плану майбутнього України. Натомість команда Віктора Ющенка, акцентуючи діяльність на проблемах Голодомору чи визнанні воїнів ОУН-УПА, не розуміє, що ці теми, попри свою виняткову важливість для відновлення історичної пам'яті та пробудження почуття національної гідності, не можуть бути сьогодні загальнодержавною консолідуючою ідеєю для громадян України. Так само очевидно, що нині важко об'єднати країну проектом активного процесу входження до НАТО.

Команда Віктора Януковича теж не спромоглася знайти суспільно значущих тем, активно підтримуючи великий бізнес, віддаючи преференції певним регіонам і виступаючи за синхронізацію зовнішньополітичної діяльності України з Росією. А це, у свою чергу, створило умови для активізації конфлікту минулих президентських виборчих перегонів – боротьби між «проамериканським» Ющенком та «проросійським» Януковичем.

Обидві команди у своїй щоденній роботі ведуть радше боротьбу за повноваження, аніж за цінності суспільства. Команда Ющенка, незважаючи на те, що свого часу в повному складі голосувала за прийняття конституційної реформи, лише після зменшення повноважень Президента «зрозуміла», що чинна Конституція не є ефективною.

Команда ж Януковича, всупереч концепції нинішнього Основного Закону, максимально прагне додати повноважень уряду. Яскраве свідчення цього – прийняття в першому читанні Закону «Про Кабінет Міністрів», підготовленого урядом, де закріплюється заборона парламенту без згоди Кабміну розглядати будь-який законопроект, який впливає на дохідну чи видаткову частину державного бюджету. Це, по суті, означає прагнення команди Януковича будувати скоріше урядову республіку, а не парламентсько-президентську, як передбачено в чинній Конституції.

Ще одним штучним конфліктом є продовження протистояння нібито між «чесними помаранчевими політиками» та «донецькими бандитами». Період після Помаранчевої революції продемонстрував, що достатньо велика кількість помаранчевих політиків виявилася не менш схильною до корупційних дій, аніж «донецькі бандити». Тому такий характер політичної дискусії ще більше посилює концепцію двох Україн і дискредитує вітчизняну політику загалом.

На тлі протистояння правлячих еліт суспільство видається більш вільним від стереотипів і суперечностей влади. Після Помаранчевої революції воно стало свідомішим і здатним себе захистити. Не менш важливою є також зміна соціальної структури суспільства, де виразнішою стала роль так званого середнього класу, тобто економічно та політично самостійних людей.

Тому найважливішим завданням нині є подальша структурна перебудова українського суспільства в бік посилення в ньому ролі самодостатньої людини. А саме – громадянина, що знає власні права й готовий їх захищати, особистості, яка зацікавлена в реалізації своїх свобод, та платника податків, що не лише вчасно їх сплачує, а й готовий і здатний перевіряти ефективність їх використання.

Подальші кроки щодо толерування одними політичними силами інтересів виключно великого бізнесу (а отже, багатих людей), а іншими – виключно бідних, соціально незахищених громадян не просто хибні. Вони посилюють суспільний конфлікт і дестабілізують ситуацію в Україні у той час, коли об'єднавчою ідеєю мала б бути державна стратегія становлення України як країни успішних людей, котрі повинні були б сформувати основу стабільної держави.

Необхідно створити умови, щоб людина могла реалізувати свій потенціал в економіці, політиці, культурі чи будь-якій іншій сфері у власній країні. Треба переконати громадян України в можливості реалізувати його без сподівань на допомогу з боку держави. Тому завданнями нинішньої влади мають бути мінімізація втручання державної бюрократії в діяльність економічно самостійних людей, а також реалізація ефективної політики щодо соціально незахищених громадян.

У цьому сенсі важливим є проведення інформаційної кампанії, яка популяризувала б моду на успішних людей, успішні підприємства та, зрештою, успішні регіони. Має бути подолано український стереотип, за яким успішним можна стати тільки в політиці, через що в цій сфері нині опинилася велика кількість бізнесменів, співаків, спортсменів, акторів – одне слово, тих, хто має занадто загальне уявлення про специфіку політичної та, зокрема, законодавчої діяльності.

Я переконаний, що найближчим часом ми навчимося визнавати успіх, а не заздрити та дошкуляти популярним і авторитетним в Україні людям. Українцям досі бракує віри в самих себе й у власну країну. А без цієї віри не вистачає ВОЛІ – політичної волі суспільства, волі кожного громадянина реалізувати та захистити свої права.

Але досвід 15-річчя нашої незалежності засвідчує, що Україна таки здатна стати успішною країною, державою політично та економічно самостійних людей!

Автор: Микола ТОМЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

ЄС висунув ультиматум Джонсону: у вас 12 днів, покажіть Brexit-план або це кінець Вчора, 18 вересня

ВР ратифікувала зміни до угоди з Туреччиною про стягнення податків Вчора, 18 вересня

Зеленський не планує візит на саміт НАТО у грудні – не передбачено форматом Вчора, 18 вересня

Міністр Пристайко вже дав згоду на формулу Штайнмаєра на зустрічі 2 вересня Вчора, 18 вересня

Фаріон: «Слуги» будуть валити все, що пов'язане з ростом українського духу Вчора, 18 вересня

ЄС профінансував ремонт дитсадків і лікарень у Маріуполі, Мелітополі та Приморську 17 вересня

Новини 17 вересня: касові апарати, арешт нерухомості "Кузні на Рибальському", ринок землі 17 вересня

Став відомий склад нової делегації України в ПАРЄ 17 вересня

Лагард стане головою Європейського центробанку 17 вересня

ЄС очікує невідкладного розслідування серії нападів на Гонтареву 17 вересня