передплата Українською | In English

№3, лютий 2015

Філософія комфортуФілософія комфорту

У стратегії «Вінниця-2020», попри характерні для подібних програмних документів загальні підходи, конкретизовано ті орієнтири, що пов’язані з практичними потребами людей, їхніми очікуваннями й бажаннями. У цьому контексті цілком зрозумілою стає ієрархія пріоритетів при окресленні шляхів переходу Вінниці від пострадянського до сучасного європейського міста. На першій позиції переліку напрямів розвитку, наведеному в стратегії, зазначено, що Вінниця розвиватиметься як «комфортне місто». Комфортне в широкому сенсі – для гостей, для ведення бізнесу і, звичайно, для проживання всіх його мешканців.

Комфорт залежить від безлічі чинників, однак визначальним з­поміж них слід визнати забудову міста. Якщо транспортна система, торговельна мережа та інші ін­ф­раструктурні складові ще якось піддаються коригуванню, то невдалі будівлі на багато років і навіть десятиліть унеможливлюють створення комфортного середовища. І чомусь саме сучасна забудова найчастіше викликає такі нарікання. Кому не доводилося втрачати відчуття комфорту, перетинаючи межу старої частини міста й так званого спального району? Не випадково через безсистемну щільну й висотну забудову його в багатьох містах називають «кам’яними джунглями». Та це ще комплімент, бо насправді ті «джунглі» зазвичай бетонні.

Пояснення тут просте. За радянських часів житлове будівництво було підпорядковане інтересам промислового розвитку, і тоді, виконуючи заплановані показники, не надто зважали на такі поняття, як якість і комфорт. Комерційні ж інтереси нинішніх забудовників (а вони передо­всім прагнуть «витиснути» максимальну вигоду з відведеної ділянки землі та прокладених до неї комунікацій) домінують над усім іншим. І байдуже, що люди у спальних районах проводять у середньому дві третини доби…

Як не сказати тут, що вінничанам неабияк пощастило: темпи житлового будівництва в місті одні з найвищих у країні, але життєві інтереси новоселів і для влади, і для будівельників важать не менше за статистичні й фінансові результати. Це практичний ефект конструктивної позиції місцевої влади й соціальної відповідальності будівельного бізнесу.

Сьогодні третину об’єктів у Вінниці зводить концерн «Поділля». Тож досягнення важливої мети стратегії – розвитку Він­ниці як комфортного міста – чи не найбільше залежить від успішної діяльності саме цієї провідної в регіоні будівельної компанії. Нині тенденція обнадійлива: «Поділля» комплексно забудовує цілі мікрорайони, дбаючи про створення єдиного архітектурного ансамблю, сучасний рівень стандартів житла, забезпечення комфортних умов проживання новоселам. Про це ми ведемо розмову з генеральним директором концерну «Поділля» Тимофієм ГІРЕНКОМ.

– Тимофію Миколайовичу, ще півтора десятиліття тому у Вінниці, як і в більшості інших міст України, можна було побачити лише ознаки глибокої кризи будівельної галузі. Як вам удалося не просто реанімувати будівництво, а й підняти його на принципово новий рівень?

– Важкі часи для будівельників почалися раніше – у період здобуття Україною незалежності. У 1990 році я працював у системі тресту «Вінницяпромбуд», і нев­довзі довелося думати про те, як у тих умовах вижити. Держзамовлень не стало, промислове будівництво згорнулося, зведення об’єктів соціальної сфери та житлових будинків теж припинилося, бо на це вже не було бюджетних коштів, а люди ще не усвідомили, що епоха безплатних квартир відій­шла в минуле й відтепер придбати їх можна лише за власні гроші.

Щоб отримати результат, необхідно об’єднувати ресурси. Я пропонував усі кошти, виділені на будівництво для військовослужбовців, за чорнобильською та іншими програмами, сконцентрувати на одній будівлі – тоді вони й квартири матимуть через рік. Ми на практиці довели, що можемо в такі терміни вводити житло. І така практика себе виправдала.

Важливою для нас стала спів­праця з холдинговою компанією «Київміськбуд», яка перша розпочала масове будівництво за кошти майбутніх мешканців квартир. Я зустрічався з керівником холдингу Володимиром Поляченком, щоб запозичити цей досвід і поширити його у Вінниці. 2000 року ми підписали відповідну угоду. Найважливіше тут – це відповідальність перед людьми, які приносять гроші для будівництва квартир. З 2004 ро­­­
ку за час реалізації програми ми жодного разу не зірвали строків будівництва, об’єкти вводимо тільки вчасно або достроково. Той, хто бере кредит чи вносить свої заощадження, може розраховувати заселитися в нову квартиру протягом шести місяців. Ніхто не розривав із нами угоду через недотримання термінів будівництва, хіба що в когось з’явилися нові можливості або змінився сімейний стан й виникло бажання замість невеликої квартири придбати більшу. У січні 2005 року з метою організації замкненого виробничого циклу було створено концерн «Поділля», до складу якого увійшли будівельні організації та підприємства будівельної індустрії Вінниці та Він­ницької області.

– Як ви забезпечуєте високу якість нововведеного житла, адже це залежить і від субпідрядних організацій, і від постачальників будівельних матеріалів?

– Ми зосередили в себе всі функціональні складові будівельного процесу, маємо для цього необхідні підрозділи – піщаний і гранітний кар’єри, розчино­бетонний вузол, два заводи залізобетонних конструкцій, цехи з виготовлення столярних і металопластикових виробів, транспортне підприємство. Звідки вони з’явилися? Ми повернули ті виробничі одиниці, які самостійно не витримали конкуренції, або придбали в інших власників підприємства, котрі не змогли втриматися на ринку, наприклад завод залізобетонних виробів. До речі, його втрата була б відчутною для багатьох, бо він забезпечував залізобетоном будівельні об’єкти не тільки в усій Вінниці, а й в області, включаючи індивідуальних забудовників.

Усі роботи, починаючи з проектування, ми виконуємо власними силами, незмінно дотримуючись спеціалізації. Тобто мурує тільки муляр, штукатурить – штукатур, займається електрообладнанням – електрик, встановлює сантехніку – сантехнік… Так робітники швидше здобувають необхідні навички й підвищують кваліфікацію.

Зводимо будинки тільки з екологічно чистого та безпечного матеріалу – цегли. А це ще й гарантує довговічність: вони служитимуть по сто й більше років. Це важливо для наших людей, які, купуючи квартиру, розраховують, що в ній житимуть і їхні діти та онуки.

– Але строки служби залежать ще й від того, як експлуатуються будинки…

– Нам зовсім не байдуже до того, що буде з нашими будівлями після їх здачі. Свого часу ми задумали – і, головне, це вдалося на практиці – організувати експлуатаційну контору, яка допомагає об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку в усьому, що стосується утримання будівель і благоустрою прибудинкових територій. Створена контора не для отримання прибутку, а для надання якісних послуг, вартість яких встановлюється під пильним контролем. Наші перевірки й відгуки самих жильців свідчать, що ціна цих послуг нижча, ніж у традиційних ЖЕКів, а якість вища.

– Орієнтація на європейські стандарти зобов’язує приділяти особливу увагу енергоефективності будівництва.

– Це питання для нас комплекс­не. Почнімо з того, що всі будинки мають зовнішнє утеплення. Цей найефективніший спосіб збереження тепла зменшує споживання тепло­калорій удвічі. Ми перші започаткували автономне опалення: у квартирах встановили обладнання, зав­дяки якому власник сам регулює температуру батарей і значно зменшує енерговитрати, а водночас заощаджує й власні кошти. За нашим аналізом, усі витрати на опалення трикімнатної квартири не мають перевищувати 300 гривень.

Загалом енергоощадження – проблема державна. І, на жаль, тут більше розмов, аніж практичних дій. Наприклад, постійно всіх закликають переходити з газу на електричні джерела енергії. А що це дасть, адже для генерації електроенергії потрібно паливо, включаючи той самий газ? Краще подбати про приведення в належний стан нашого господарства, бо 35% енергії втрачаємо через те, що будівлі й мережі не відповідають стандартам. Про яку енергоефективність можна вести мову, якщо будівля споруджується за проектом десятилітньої давнини? Або який результат дасть оновлення технології, якщо воно триває десять років? За цей час технологія у світі встигне змінитися тричі. Тож щоб мати ефект, треба не обмежуватися закликами, а реально стимулювати тих, хто вкладає власні кошти в енергоощадження, новітні енергоефективні технології, впровад­жує альтернативні джерела енергії.

– Мікрорайон «Поділля» названо в пресі візитівкою будівельної індустрії Вінниччини. За таким зразком забудовуватимете й інші території?

– У цьому мікрорайоні ми вже наближаємося до завершення будівництва. Загалом тут на території в
43 гектари буде введено в експлуатацію 3 тисячі квартир. Власним кош­том також побудували два дитячі садки, торговельний комплекс. На перших поверхах передбачено приміщення для сфери послуг. Це зручно, бо всі побутові справи можна залагодити поблизу домівок, а з району їздити тільки на роботу.

На черзі – мікрорайон «Академічний». Це вже не в самому місті, а частково на території Вінницького району. Вважаю процес розширення меж міста, який ініціював, іще будучи мером, Володимир Гройсман, цілком закономірним, бо концентрація людей збільшується там, де є робота та інфраструктура, необхідна для розвит­ку особистості.

Мікрорайон «Академічний» ми почали забудовувати на площі у 60 гектарів три роки тому за дещо іншою філософією: віддаємо перевагу малоповерховій забудові, залишаємо більше простору між будинками для майданчиків і зелених зон. Мине кілька років, і тут виросте красивий і комфортний мік­рорайон, де мешканці відчуватимуть переваги життя в місті й водночас близькість до живої природи. Що може бути краще?

Розмову вів Олександр Малієнко.
Фото Петра ЗАПОРОЖЦЯ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016