Платити чи не платити... або Як пережити тарифи?

На запитання кореспондента журналу «Віче» відповів начальник Головного управління з питань цінової політики Київської міськдержадміністрації, кандидат економічних наук,
заслужений економіст України Василь Яструбинський

– Чи застосовуватимуть певні санкції до неплатників за комунальні послуги, котрих із запровадженням нових тарифів, очевидно, побільшає?
– Це питання, відверто кажучи, дуже хвилює. І що далі, то більше. Ми прогнозували: у перші місяці несплата може досягати 30–40 відсотків. Але потім ця цифра зменшилася б, а через кілька місяців оплата за комунальні послуги мала повернутися на звичайний рівень – 92 відсотки. Та останнім часом наші опоненти розгорнули кампанію, спрямовану на те, аби оголосити тарифи економічно необґрунтованими. Основна їхня теза – тарифи затверджено непрозоро. Я багатьох запитував, як ви хочете побачити прозорість затвердження тарифів? Є управління – вул. Смоленська, 6 у Києві, є купи паперів – будь ласка, приходьте й дивіться. Ми розмістили на сайті Київської державної адміністрації розрахункові матеріали, щоб у кожного був вільний доступ до інформації.

Нас розігрівають

Уважаю, що на біді киян (бо підвищення тарифів, треба чесно називати речі своїми іменами, для нас є нещастя, лихо, яке треба пережити), на цих економічних негараздах заробляти собі політичний капітал недостойно. На сьогодні три сили намагаються провести рішення в Київраді зі скасування нових тарифів – «Наша Україна», БЮТ і Блок Кличка. Я не політик, я економіст. Усі звинувачення в непрозорості тарифів, економічній необґрунтованості безпідставні. Просто розігрівають киян, провокують не платити. У зв'язку з цим рівень неплатежів перевищить очікувані 30–40 відсотків.

 Є органи виконавчої влади – чи це Київ, чи це районний центр, чи село невеличке: вони затверджують тарифи й відповідають за це. Хіба кияни, чи взагалі споживачі мають достатньо знань та інформації з цього питання? Людям чомусь легше повірити в те, що їх обманюють, ніж у неприємні реалії. Бодай хтось проаналізував ситуацію: як тарифи затверджено взагалі по Україні?

 Так склалося, що нині в усіх обласних центрах тарифи практично на одному рівні – плюс-мінус 10 відсотків. Ми ж не могли всі між собою домовитися! Це засвідчує істотне економічне обґрунтування. Якби була велика розбіжність по країні (скажімо, в одного – 100 гривень, в іншого – 300), тоді виправдано обурювалися б: дивіться, що робиться! Візьміть-но моніторинг, який проводить Мінекономіки, та переконайтеся – тарифи приблизно однакові.

 Отож, розповідатимемо киянам, агітуватимемо платити, бо умови, в яких нам жити, залежать лише від нас. Не платитимемо – тоді так само, як і раніше, скаржитимемося на холод у квартирах, брудні під'їзди, не вивезене сміття тощо.

Усе, що зможуть.
А чи зможуть?

 – Які ж санкції застосовуватимуть до підприємств житлокомунгоспу в разі їхньої незадовільної роботи, адже суми, які вони отримуватимуть тепер, чималенькі й відробляти їх треба на совість? 
 – Міська влада зробить все залежне від неї, аби якість послуг підвищилася. Але це не означає, що з 1 грудня у нас все зміниться, бо гроші, які платитимуть за останній місяць минулого року надійдуть лише наприкінці січня 2007-го, отже, скористатися першими надходженнями комунальники зможуть лише в січні-лютому. ЖЕКи ми не вмовлятимемо, а змушуватимемо належно працювати, щойно надійдуть перші гроші. Адже на сьогодні з 13 тисяч двірників і сантехніків – 4 тисячі вакансій. Кожне 3–4 робоче місце вакантне. Ніхто не хоче працювати.

– Колись стимулом для двірника була квартира в будинку, який він обслуговував.
– Нині цього заохочення практично вже нема. Двірник працює за мізерні гроші. А тому й якість така, як ми бачимо.

– Величина тарифу розраховувалась із можливостей наших зарплат чи потреби в грошах житлокомунгоспу?
– Ми виходили з того, скільки потрібно коштів для забезпечення киян гарячою й холодною водою, водовідведенням, опаленням. Лише з того, які мають бути витрати. Але в них, звісно, враховували рівень заробітної плати працівників Київводоканалу, Київенерго, Дарницької ТЕЦ. Виходили з середньої заробітної плати по місту. Ми змушені були враховувати, приміром, по Водоканалу 1700 гривень, бо в Києві вже 1764 грн. за вересень.

Немає коштів на розвиток жеків, фінансування передбачено тільки для Водоканалу й навіть не на розвиток, а на ремонт, бо це господарство перебуває в найгіршому стані, на межі катастрофи: приблизно з чотирьох тисяч кілометрів водогону 800 кілометрів – в аварійному стані. Є ділянки, де на однин кілометр припадає 18 аварій одночасно, а на прокладання нових труб коштів не виділяють.

Ціни випереджають зарплати

 Тариф на обслуговування житла ми привели лише до фактичних витрат. Квартирна плата нині з урахуванням коефіцієнта підвищення становитиме від 1 гривні 23 копійок до 1 гривні 99 копійок за квадратний метр. З цієї суми знімається 20 відсотків ПДВ, а решта залишається ЖЕКам на покриття їхніх витрат з утримання будинків – прибирання, вивезення сміття, ремонт, догляд газонів, дитячих майданчиків – перелік з 30 видів робіт, затверджених Кабміном. Я наперед скажу: коштів для виконання всіх цих робіт однозначно мало. Якщо обрахувати всі послуги, які житлово-експлуатаційна організація має надати мешканцям, то тариф становитиме від 3,50 до 5 гривень за квадратний метр житла. Оце й буде реальна вартість обслуговування. Лише після її сплати можна казати, що житлово-експлуатаційні організації отримають певний прибуток. Але нині по Києву практично 30 відсотків некомплекту працівників ЖЕКів. Навіть коли й дамо їм величезні гроші, потрібного результату не отримаємо, кошти просто не освоять. Тому з нового року очікуємо, що Мінбуд видасть останній нормативний документ і тоді обраховуватимемо квартирну плату по кожному будинку, групі будинків окремо.

– Отже, грудневе підвищення тарифів лише початок?
– Нові тарифи на комунальні послуги – воду, опалення – дозволять нам нинішнього року нормально працювати, якщо в країні нічого не зміниться. І знов-таки по Водоканалу в нас є певні кошти на поточні ремонтні роботи й на капітальний ремонт.

Газ коштуватиме для України по 130 доларів, а тарифи розраховували за ціною по 90 доларів за тисячу кубометрів. Тобто шукатимемо 35 доларів з 1 січня – чи в бюджеті, чи в тарифах. Утім, газова складова в тарифі на тепло становить близько 40–50 відсотків. Отож населенню доведеться платити лише на 20–25 відсотків більше.

– А як же пенсіонери ?
– Там є соціальний захист, субсидія. Якщо пенсіонери самотні, то в Києві плата за квартиру для них не перевищує десяти відсотків від сукупного доходу.

Право на... околицю

– Якщо людина має земельну ділянку, автомобіль, квартиру, але не має доходу, як бути в цьому разі? Чи має вона право на субсидію?
– Продавайте власність. Якщо автомобілю до 10 років, земельна ділянка більша за 6 соток, звісно, треба вирішувати якимось чином своє питання. Якщо ділянка більша за розміром, ніж передбачено законом, субсидію ви не отримуватимете. Це положення застосовується в багатьох країн світу, взяти, приміром, Прибалтику. У Києві непоодинокі випадки, коли людина живе в центрі міста, отримує субсидію та стверджує, що їй бракує грошей на квартплату. Ми знаємо ситуацію з нерухомістю в центрі столиці: ціна за один квадратний метр може становити 3–5 тисяч доларів і більше. Продавши середньостатистичну квартиру в центрі, людина отримує значну суму, за яку може купити помешкання на околиці, покласти гроші на депозит і з цього ще жити. Але такий підхід багатьом видається неприйнятним. Ми звикли, що про нас хтось завжди піклувався – чи то держава доплачувала, чи інші були механізми... Так, держава допомагає, але кожен повинен дбати про себе ще й сам.

– Держава «подбала» про старожилів і пенсіонерів – вклади вкрали, знецінили, пенсії розрахували за мінімумом. Тепер виганяють на околиці. То ви, коли розраховували нові тарифи для киян, зважали на досвід зарубіжних країн?
 – Це депутатам треба брати їхній досвід, щоб законодавство було належне. Адже на сьогодні за нашим законодавством людину лише теоретично можна змусити платити. А реально – 2–3 родини злісних неплатників, якщо ними впритул займатися. Усіх змусити неможливо, бо наші закони такі. Чому в тій таки Прибалтиці немає боржників? Зовсім не тому, що їх виселяли з квартир, а тому, що прийняли закон, який дозволяє виселити. Після цього люди почали платити. І гроші знайшли. У них же була така сама ситуація, як у нас, можливо, ще гірша, коли вони виходили з Радянського Союзу. Але ухвалили відповідний закон і розв'язали проблему. Переклали мережу, п'ють чисту воду – ідеальну воду. Але все це коштує гроші. А в нас люди звикли не платити, або платити мізер і при цьому багато вимагати або обурюватися поганою якістю послуг. Та якщо не заплатимо, ніколи не отримаємо послуг належної якості.

– Чи повинен одержувач субсидій, продавши квартиру, повернути державі суму, яка дорівнює виплаченій йому субсидії?
 – Ні. Субсидія не повертається.

– Якщо людина приховує доходи й отримує субсидію, можуть застосувати до неї певні санкції?
 – Можуть. Бо це – шахрайство. Тут набирає сили законодавство, яке передбачає відповідальність за такі злочини. На жаль, у повсякденному житті вони не поодинокі.

Інтерв'ю взяла Катерина БалабуЄва.