Гроші чи самостійність?

Практика списання зовнішніх державних боргів досить поширена в світі, а започаткували її 1956 року, коли був списаний держборг Аргентини. Так само з того часу списували борги різним країнам на загальну суму в понад 700 млрд. доларів США.

Останнім прикладом є списання боргу Польщі та Греції. Наша західна сусідка мала найбільшу зовнішню заборгованість серед колишніх соціалістичних країн: 1990 року вона дорівнювала 49 млрд. доларів США. Однак країні вдалося укласти угоди про реструктуризацію зовнішнього боргу як з офіційними кредиторами, так і з комерційними банками. А згодом, у 1991 році, держава уклала угоду з Паризьким клубом країн­кредиторів, яка дала змогу досягнути 50­відсоткового скорочення самої заборгованості та її реструктуризації до 2009 року. Польський борг зменшувався під наглядом МВФ за умови дотримання Польщею прийнятих на себе зобов’язань стосовно здійснення реформ.

У лютому 2012 року країни єврозони і власники грецьких державних акцій списали 50% боргу Греції, щоб витягнути країну з кризи. Держборг на той час становив майже 350 млрд. євро (близько 160% ВВП). Якби не списання боргів, сумарні потреби Греції в зовнішньому фінансуванні до кінця цього десятиліття могли б сягнути понад 250 млрд. євро. Водночас зі списанням частини боргу парламент Греції зобов’язався ухвалити пакет заходів жорсткої економії бюджетних коштів, який передбачає подальше скорочення пенсій і зарплат.

Негативним аспектом списання є те, що країна­боржник втрачає не лише значну частку політичної самостійності, а й може втратити на певний час можливість доступу до міжнародного ринку капіталу як самостійний позичальник.