передплата Українською | In English

№1, січень 2015

Зміни в контексті соціальної культури

Вийти з нинішньої кризи Україна може лише шляхом реформ. Але що насправді означає реформувати країну? Щоб розібратися, доведеться відкинути псевдореформаторські ілюзії, зокрема одну з найпоширеніших – начебто для успішності реформ досить виявити так звану політичну волю. Однак, як доводить історичний досвід, політична воля, що не узгоджується з законами соціогенезу (природні закони, за якими виникає й існує суспільне життя людей), неодмінно перетворюється на політичну сваволю. А будь­які спроби реформ, засновані на політичній сваволі, котра ігнорує природні закони соціогенезу, призводять до чергових соціальних деформацій і потрясінь. Саме це і відбувалося досі в Україні, про що свідчить, наприклад, безус­пішність «антикорупційних реформ» у нашій державі. Реформи в Україні мають концептуально узгоджуватися з законами соціогенезу. А для цього потрібно ці закони належним чином усвідомити.

Реформа – це завжди трансформація суспільства за певного соціогенного (що утворює суспільство) фактора. Тобто для появи, існування й зміни суспільства треба, щоб виникав, існував і змінювався соціогенний чинник. Це і означає реформування суспільства, зокрема його розвиток до відповідного рівня. А щоб уможливити такі зміни і розвиток, потрібно цей фактор відкрити (пізнати) для себе.

Виявляється, що зазначений соціогенний чинник – це соціальна культура людей, під якою розуміють ступінь узгодженості волі й свідомості людей із законами соціальної природи. Соціальна культура вміщує, зокрема, політичну, економічну, правову, моральну та інші види культури людини. Отже, будь­яка справжня реформа – це, власне, і є зміна соціальної культури людей, котра й забезпечує зміни в суспільстві.

Закон соціальної природи, яким варто керуватися для здійснення будь­яких реформ, можна сформулювати так: без зміни соціальної культури людей не можна успішно здійснити жодну реформу. Справжньою реформою може бути лише діяльність, що сприяє розвитку соціальної культури. Діяльність, яка не має цієї властивості, є псевдореформаторською.

Якщо проаналізувати в цьому контексті досвід реформи, здійсненої, наприклад, Франкліном Делано Рузвельтом, котра забезпечила подолання Великої депресії у США, то виявляється, що вона призвела саме до зміни соціогенного фактора – соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури громадян США, а він своєю чергою зумовив прогрес в американському суспільстві. Рушійною силою «японського дива» став сформований реформаторами новий соціогенний чинник – прогресивна соціальна культура японців. Загалом історія надає чимало доказів існування такої закономірності: соціальний прогрес завжди забезпечується розвитком соціогенного фактора – соціальною культурою громадян, тобто рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку соціальної культури його осіб.

До речі, визнаючи існування цієї закономірності й застосовуючи її для соціального прогнозування, можна сформулювати таке прогностичне правило: якщо рівень соціальної культури громадян у країні дуже низький, то ця держава неодмінно стає джерелом небезпеки для інших країн. Приміром, Росія, в якій зазначений соціогенний фактор (тобто політична, економічна, правова і моральна культура громадян) перебуває нині в критичному стані, стала носієм різноманітних загроз безпеці світового співтовариства.

В Україні, на відміну від Росії, започатковано інспірований Майданом процес розвитку (хоч і стихійний!) соціальної культури громадян. Очевидно, це і спровокувало конф­лікт між Росією та Україною.

Сьогодні в Україні історично склалися надзвичайно сприятливі умови для розвитку соціальної культури громадян, і вони мають бути використані для забезпечення успішності тих реформ (політичних, економічних, правових, моральних тощо), які виведуть країну на шлях соціального прогресу. Однак наразі в Україні суть будь­якого реформування зводиться до оперування інституціональними чинниками, тобто до маніпуляцій із законодавством й адміністративними інструментами. Але ці чинники здатні впливати лише на крону, при цьому коріння «дерева» наших суспільних проблем залишається ураженим. Як тут не згадати біблійну метафору: «Камінь, що його будівничі відкинули, наріжним став каменем».

Соціальна культура громадян – це і є той чинник, яким досі зневажали українські реформатори й який неод­мінно має бути покладений в основу реформування України. Ілюзію щодо можливості успішних інс­титуціональних реформ в Україні без вдосконалення зазначеного «людського фактора», яким є соціальна культура громадян, необхідно подолати!

Соціальну культуру громадян не варто ототожнювати з їхньою поінформованістю. Проблема їх розрізнення актуалізується нині у зв’язку з поширенням у суспільстві ілюзії про визначальну роль інформації: начебто наразі інформація визначає соціальний прогрес. Насправді це не так! Інформація – лише інструмент, котрий люди застосовують залежно від стану їхньої соціальної культури, за допомогою якої вони інтерпретують одержувану ними інформацію. Відтак, не можна соціальну культуру громадян підмінити поінформованістю, а тому не ЗМІ як засоби, що поширюють інформацію, вирішують долю народів, а університети й інші просвітницькі заклади, що формують соціальну культуру громадян. Отже, джерелом соціального прогресу в Україні мають визнаватися саме університети.

З огляду на досвід інших країн, для розвитку соціальної культури громадян в українському суспільстві можуть бути використані, зокрема, практика навчання за кордоном української молоді, яка після закінчення навчання «імпортуватиме» передову соціальну культуру в Україну; залучення до державного управління громадян України чи іноземних громадян із розвиненою соціальною культурою; стажування українських фахівців у країнах із розвиненою соціальною культурою; реформування освіти в Україні таким чином, щоб вона сприяла формуванню у громадян прогресивної соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури.

На нашу думку, лише та реформаторська діяльність, яка супроводжуватиметься розвитком соціальної культури громадян, здатна зробити реформи успішними й забезпечити соціальний прогрес в Україні.

Автор: Олександр КОСТЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016