передплата Українською | In English

№24, грудень 2014

Новий парламент: «Геть від Москви! Даєш Європу!»

Поділитися:

Удруге в новітній історії українського парламентаризму членів єдиного органу законодавчої влади обрано на позачергових виборах. Верховна Рада попереднього скликання, як і парламент
V скликання, не проіснувала увесь термін, на який обиралася, і пропрацювала трохи менше двох років. До речі, повноваження Верховної Ради України V скликання «вклалися» в рекордно короткий термін – лише у півтора року. Тож прецедент, створений 2007-го, через сім років перетворюється на тенденцію.

Цьогорічні парламентські вибори започатковують радикальне оновлення покоління політиків. Колишніх «важковаговиків», які прийшли у Верховну Раду ще за часів колишнього СРСР у 1990 році, а також стали депутатами на перших у незалежній Україні виборах 1994 року, замінюють представники молодого покоління, частина якого жила, принаймні у свідомому віці, вже в незалежній Україні, а не в колишній «імперії зла».

Ще одним наслідком парламентської виборчої кампанії­2014 є те, що з п’яти партій, котрі за результатами перегонів 2012 року сформували свої фракції, три не потрапили до нової Верховної Ради, а четверта поглинута новоствореною партією. Йдеться про Партію регіонів, Комуністичну партію України, Все­українське об’єднання «Свобода» та Партію «УДАР» Віталія Кличка, що увійшла до списку партії «Блок Петра Порошенка». Ба більше: переможець попередніх виборів – Партія регіонів як політична сила навіть не взяла участі у виборчій кампанії. Однак збереження мажоритарної складової виявилося рятівним не тільки для її членів, які трансформувалися в «Опозиційний блок» і одержали 29 мандатів.

«Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» у співвідношенні за пропорційною складовою (21,82% проти 22,14% голосів) у підсумку одержали, відповідно, 132 мандати і 82. Цей спосіб нарощування політичної ваги успішно використовували не тільки в ході самих виборів, а й під час формування групи фракцій. «Штучні м’язи», як мовиться, були на вагу золота для деяких політичних сил. Чи зміниться ця практика нині, покаже час. Остаточні результати, як і остаточний перерозподіл депутатів між фракціями, ще невідомі. Чимало самовисуванців поповнять склад тієї чи іншої парламентської партії. Як свідчить практика, зазвичай вони «перетікають» до переможців виборів. І поки мало ознак того, що політична кон’юнктура зникне зі стін найвищого законодавчого органу України. А можливо, традиція буде порушена. Приміром, двоє депутатів­новачків від «Правого сектору», заявляючи, що не ввійдуть до коаліції, мабуть, прагнутимуть об’єднати навколо себе групу позафракційних. Проте будьмо відверті: заяви кандидатів про свою безпартійність і самовисування на мажоритарних округах, м’яко кажучи, не завжди відповідали дійсності. Тож, можливо, попереду нас очікує ще чимало відкриттів і метаморфоз, коли «штучні м’язи» намагатимуться грати в справжні ігри. Ну недаремно ж, скажімо, тіні молодої команди Черновецького ожили й брали штурмом мажоритарні округи.

Тож, незважаючи на те, що новий склад Верховної Ради України буде оновлено більш як наполовину, нові правила гри навряд чи домінуватимуть у роботі парламенту VIII скликання. Підстави так вважати дає побіжний аналіз виборчої кампанії і довколавиборчої інформації.

Мажоритарна складова на цих перегонах яскраво висвітлила свої вади, показала, яким легковаговиком може бути за певних обставин депутатський мандат. «Хрестоматійним» став приклад: народним депутатом обрано кандидата, котрий дістав підтримку менш як однієї тисячі виборців. Тому для нинішнього парламенту справою честі та іспитом на зрілість і правдивість має стати ухвалення (бажано не пізніш як на першій же сесії) нового виборчого законодавства. Щоб надалі «технології», а відвертіше, такі затребувані шляхи обдурювання електорату, відійшли в минуле. Пропорційна система виборів за відкритими списками, можливо, допоможе згодом у формуванні парламенту, склад якого максимально точно відбивав би волю виборця. Щоправда, вітчизняні політтехнологи вже готуються до обструкції втілення цієї ідеї. Аргумент простий: за певних умов кандидат може одержати й за пропорційної виборчої системи з відкритими списками відверто слабких конкурентів і ввійти до парламенту «на коні». Звісно, спаплюжити можна все, та розплата за таке ґвалтування законів настане неодмінно. А відкриті списки партій, хоч би там як, усе ж дають можливість виборцям визначати своїх представників осмислено, свідомо. І, видається, якби перегони­2014 проводили по­новому, то ВО «Свобода», наприклад, у своєму поступі до парламентської влади не зупинилася б на сімох кандидатах і подолала б п’ятивідсотковий бар’єр, бо виборець мав би змогу самостійно упорядкувати її список.

Ручне управління таким упорядкуванням настільки непросте й ще не освоєне доморощеними витівниками­перегонщиками, що «Свобода», бійці й симпатики якої показують приклади героїзму на сході, відбиваючи наступ терористів і російських окупантів, здобула б більше мандатів і знову стала б парламентською партією. До речі, не лише члени «Свободи», а й частина суспільства з підозрою ставляться до незаперечності такого результату, адже геть усі екзит­поли, проведені в день виборів, зафіксували подолання п’ятивідсоткового бар’єра цією політичною силою. Невідповідність між одностайністю екзит­полів та офіційно зафіксованим Центральною виборчою комісією результатом колись буде, можливо, прояснена. Але це не знімає відповідальності зі «Свободи», що, вперше ставши парламентською партією у 2012 році з несподівано переконливим результатом, не займалася розширенням електорального поля. А для цього в українському суспільстві склалася була вельми сприятлива ситуація.

Та сталося інакше.

Утім, вибори до Верховної Ради України 2014 року – це очевидний крок уперед в історії українського парламентаризму. По­перше, український народ відправив Комуністичну партію України в нокаут, і невідомо, чи ця політична сила зможе колись оговтатися. По­друге, вичерпалася гегемонія Партії регіонів, що тривала з 2006 року. По­третє, Україна одержала шанс позбутися євразій­ського гальма й почати втілювати слова Миколи Хвильового «Геть від Москви!» і «Даєш Європу!». А в ній, до речі, не розуміють, як і чому в пострадянських демократіях фальсифікують результати виборів.

Автор: Тарас МАРУСИК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Білорусь закрила в'їзд для більшості мандрівників з України і ще 3 країн Сьогодні, 29 жовтня

В Україні почала роботу місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Сьогодні, 29 жовтня

В Україні почала роботу перша місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Сьогодні, 29 жовтня

Стефанішина запевняє, що уряд врятує безвіз та євроінтеграцію, попри рішення КС Сьогодні, 29 жовтня

Уряд дозволив штрафувати "євроблях" на місці зупинки – нардеп Сьогодні, 29 жовтня

Кулеба: рішення КСУ - серйозний удар, але ще не руйнує взаємодію із Заходом Сьогодні, 29 жовтня

У Мінфіні очікують результатів від нового керівника Митниці у найкоротші терміни Сьогодні, 29 жовтня

Рада може розглянути бюджет-2021 у першому читанні 5 листопада – нардеп Сьогодні, 29 жовтня

Шмигаль заявив про "швидке зближення позицій" з МВФ Вчора, 28 жовтня

Перерозподіл коштів онкохворих на дороги має затвердити бюджетний комітет Вчора, 28 жовтня