передплата Українською | In English

№24, грудень 2006

100 днів «Другої республіки»,100 днів «Другої республіки»,

Поділитися:

або Спробуй розберися, склянка наполовину повна чи наполовину порожня

Уряду Віктора Януковича – 100 днів. За світовою традицією час підбивати підсумки. Один із результатів – саме існування уряду, який сформувала антикризова коаліція.

 

Віктор Янукович, Прем'єр-міністр України:

«Глобалізація світової спільноти відбувається незалежно від бажання чи небажання цього процесу з боку України. За таких умов Україна повинна докласти серйозних зусиль, щоб посісти чільне місце у світовому глобальному просторі.

По-перше, спрощення процесу пересування осіб між різними країнами може призвести до зростання відтоку людських ресурсів. У цій ситуації метою українського уряду є підвищення рівня життя українських громадян принаймні до рівня наших європейських сусідів – нових членів Європейського Союзу, а в стратегічній перспективі – до рівня країн Західної Європи.

По-друге, через певний проміжок часу перед Україною гостро постане питання геополітичної інтеграції. Українське суспільство повинне сформулювати єдину загальнонаціональну ідею, яка має стати основою, духом інтеграції України до будь-якої спільноти. Від такої інтеграції український народ і держава Україна повинні отримати щонайбільше позитивних ефектів.

По-третє, процес глобалізації буде сприяти як відкриттю нових ринків для української продукції, так і загостренню конкуренції на внутрішньому ринку. І завдання уряду – створити такі умови для національних виробників, щоб українські підприємці могли якнайефективніше використати переваги від доступу до загальносвітового ринку і мінімізувати власні втрати від загострення внутрішньої конкуренції. Досягти таких умов неможливо без розвитку науки, освіти, модернізації існуючих та розвитку нових високотехнологічних галузей економіки, утворення сучасної фінансової системи. І в цьому напрямі суттєвий позитивний поштовх дасть членство України у Світовій організації торгівлі».

(З виступу на медіа-форумі «Україна на інформаційній карті світу» 16 листопада 2006 року).

Політичні партії, котрі ввійшли до антикризової коаліції, несуть перед виборцями політичну відповідальність за всі кроки виконавчої влади. Нарешті окреслився чіткий ланцюжок: довіра виборців до політичних партій, рішення парламентської фракції про входження до коаліції, склад уряду, який виконує її соціально-економічну програму, виражену передусім у законі про держбюджет, досягнення й, на жаль, невдачі (куди від них подінешся?) в урядуванні та, як підсумок, остаточне суддівство виборців на парламентських виборах – наслідок політичної відповідальності.

Існування сформованого парламентом уряду є справжньою квінтесенцією політичної реформи. Зрештою, стає зрозумілим сенс відвідин виборчої дільниці. Стають наочними і критерії, за якими можна буде судити про правильність попереднього вибору. Попри всі здобутки та хиби в діяльності чинного уряду, принциповий, політико-конституційний позитив – незаперечний: у країні утвердилася зрозуміла система реалізації політичної відповідальності.

Прихильники президентської республіки завважують, що система відповідальності за результати діяльності виконавчої влади притаманна не тільки парламентській і парламентсько-президентській республікам. Звісно. Одначе результати політичної реформи досі не скасовано Конституційним Судом. Вони чинні, й в існуючій системі державної влади реалізовано засадничий принцип демократії, за яким виконавча гілка втілює волевиявлення громадян.

Ще раз підкреслю: цей принцип можна було б реалізувати й за президентської форми правління. Все можна… Одначе як президент може втілювати певну соціально-економічну програму, якщо він при цьому претендує ще й на роль «батька вітчизни»? Не можна перебувати «над бійкою» і втілювати програму. Бо будь-яка програма і є «бійка». На будь-яку програму є антипрограма. Не можна перебувати поза всіма партіями й рухами, виступати загальнонаціональним арбітром і провадити певну лінію в розвитку держави. Контроль над виконавчою владою є привілей (наголошу: тимчасовий (!) привілей) втілювати власне бачення необхідних напрямів державного розвою.

Який президент хоче бути «англійською королевою»? А чи хоче бути «японським імператором»?! Мабуть, також ні. Однак згадані персони уособлюють єдність нації. Проти такого уособлення жоден президент не протестує, але ж прагне й виконавчих важелів. Та це вже питання вибору: або ореол єднання, або важелі. Поєднання недоречні. Президенти Сполучених Штатів представляють політичні партії, виборці довіряють їм втілювати певні політичні програми. Водночас вони, в ім'я подолання історичного розколу між Півднем і Північчю, не займаються згладжуванням суперечностей, які виникають між демократами та республіканцями. Хто правий, вирішують виборці.

Президент України представляє не партію, а власну особу. І Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко дистанціюються від політичних партій. Так породжувалися відомі проблеми оцінювання результатів діяльності президентської влади. Бо, за їхніми словами, в країні винними в негараздах були всі: і Верховна Рада, і, найчастіше, прем'єр-міністри, а найбільше історія. Усі, крім самих президентів. Віктор Ющенко не схотів і не зміг проголосити себе людиною «Нашої України». Тільки таке проголошення з усіма відповідними конституційними змінами давало б йому право брати відповідальність за виконавчу владу. Що ж, це його вибір, який став вибором історичним і політико-правовим. Зрештою, як свідчать порівняльні політологічні дослідження, Президент України має не менше повноважень, ніж переважна більшість президентів у європейських країнах.

Та повернімося до «ювіляра» – уряду Віктора Януковича. Кабінет Міністрів відзначився передусім конфронтацією з президентською інституцією. Це і боротьба з приводу контрасигнації, і публічні нагінки головам обласних адміністрацій, які представляли «Нашу Україну», і пресинг стосовно членів уряду, призначених за поданням Президента. Громадяни, які не стежать за політичними пристрастями, насамперед (і надовго) запам'ятають ці 100 днів за карколомним підвищенням цін на комунальні послуги. Хтось назве згадані явища «хворобою зростання», а хтось – «запамороченням від успіхів». Яке порівняння доречне, покаже час.

Наразі, гадаю, слушно надати слово й самим «винуватцям» ювілею і, звісно, їхнім опонентам.

Віктор Янукович, виступаючи 10 листопада на урочистому зібранні уряду й народних депутатів, які ввійшли до антикризової коаліції, зазначив: «2006 рік увійде в політичну історію України як період утвердження Другої республіки, в основі якої – новий конституційний лад. Парламентсько-президентська модель влади остаточно ствердила реальне народовладдя й поставила крапку на авторитарній спадщині». Висловив жаль, що досі не створено широкої коаліції. А також віру в те, що це прагнення все ж може бути реалізоване, проте така мета не може ставитися в залежність од особистісних і групових «примх».

Згадуючи діяльність своїх попередників, зазначив, що «ідеологія соціального популізму вкрай виснажила економіку. Політика реприватизації погіршила інвестиційний клімат і дестабілізувала відносини власності. Змінами до Митного кодексу наші попередники фактично відкрили український ринок для імпорту, що болюче вдарило по національному товаровиробникові».

Віктор Янукович наголосив, що особливу увагу «уряд приділив питанням енергетичної безпеки. Ми відновили дружні й партнерські відносини з нашими російськими колегами. Взаємини, що ґрунтуються на порозумінні та взаємоповазі».

Прем'єр звернувся й до питань зовнішньої політики, повідомивши: «Ми прояснили відносини з НАТО, перевели їх у площину продовження поглибленого діалогу, не форсуючи при цьому саме питання про негайне приєднання до альянсу. Ми повинні й надалі співпрацювати з НАТО, конкретними справами доводити свою роль як важливого чинника європейської безпеки, активного учасника миротворчих операцій світового співтовариства».

Були окреслені й основні напрями подальшої діяльності уряду. Це, зокрема: розробка стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007–2011 роки, яка має бути «винесена на публічне обговорення, пройде наукові та громадські слухання»; створення Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2007 рік, що вже схвалена парламентом у першому читанні; опрацювання проекту закону «Про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики».

Аналізуючи проект закону про держбюджет-2007, Віктор Янукович зауважив, що дотепер 25% ВВП йшло на соціальні потреби. Це добре. Але така структура видатків не стимулювала розвитку виробництва. До того ж такі великі видатки перебували в залежності від централізованої адміністративної машини, яка «з'їдала» їхню левову частку. Як альтернатива розглядається переорієнтація економіки на внутрішній ринок, створення умов для розвитку інноваційних технологій і подолання диспропорцій у розвиткові регіонів.

Голова Верховної Ради Олександр Мороз, виступивши на згаданому засіданні, наголосив, що 100 днів уряду стали «тестом на перевірку політичної реформи». «Парламент України і уряд не опоненти, не конкуренти, а партнери по відповідальності перед народом України за реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики», – сказав він.

Одним із яскравих прикладів співпраці уряду та коаліції Олександр Мороз назвав роботу над проектом державного бюджету на 2007 рік. А також підкреслив: реформа місцевого самоврядування «налаштовує уряд на розвиток регіонів» і «є підґрунтям для сподівань: ми здійснимо політичну реформу на місцевому рівні». За його словами, після 100 днів роботи коаліційного уряду й реалізації першої частини політичної реформи є впевненість, що її проведення – «це справа безповоротна, і ніколи й нікому не вдасться зробити ревізію цього політичного вибору України».

Провокаційними глава парламенту вважає заяви, що нібито антикризова коаліція й уряд не підтримують європейського вибору України. Як підтвердження євровибору нашої держави він назвав послідовну роботу з ухвалення законів щодо вступу її до Світової організації торгівлі. Олександр Мороз підкреслив, що 100 днів тому урядові було «дано старт, і цей старт був успішним».

Юлія Тимошенко оцінила урядову діяльність стриманіше: «Янукович, згідно з офіційною статистикою, отримав країну із зростанням ВВП на рівні 11% і з майже нульовою інфляцією. Через 100 днів темп зростання валового внутрішнього продукту знизився майже вдвічі».

Лідерка БЮТ також прокоментувала угоди, укладені урядом Януковича з Російською Федерацією, зазначивши, що домовлена ціна на газ (130 доларів за 1000 кубометрів) не дає підстав для оптимізму. «Влада в Росії не любить нікого і ніякі інші країни, крім Російської Федерації і себе особисто. І тому ніякої любові, в тому числі до уряду Януковича, не демонструється», – сказала вона.

Водночас повідомила, що за 100 днів нового уряду відшкодована рекордна сума податку на додану вартість – 3 мільярди гривень. Причому «повернуто виключно корпораціям Партії регіонів, а всі інші підприємці залишилися без повернення експортного ПДВ». Співпраця ж Президента Віктора Ющенка та Прем'єр-міністра Віктора Януковича, на думку Юлії Тимошенко, «нагадує «стокгольмський синдром». Це коли терорист і заручник довго знаходяться разом і починають любити один одного».

Суголосно висловився й народний депутат Микола Катеринчук. Він вважає, що «100 днів уряду Віктора Януковича – це 100 днів реваншу». «Партія регіонів, яка перебуває при владі, обіцяла покращення життя виборців уже сьогодні. Гадаю, виборці помітили, як покращилося їхнє життя за ці 100 днів. Тарифи на комунальні платежі підвищилися у 2–4 рази, ціна на газ зросла з 95 до 130 доларів за тисячу кубометрів. Сплеск інфляції у вересні становив 2,9%, у жовтні – 2,6%, – зауважив він. – Тобто за 100 днів уряду Януковича показники інфляції більші, ніж за 8 місяців помаранчевого уряду».

Микола Катеринчук також зазначив, що Кабмін так і не спромігся прийняти програму дій: «Ніхто не знає, які завдання уряд перед собою ставить, з чим боротиметься, які його функції. Усе говорить про те, що уряд хоче керувати країною в ручному режимі».

Нині, на його думку, «практично заблоковані євроінтеграційні шляхи нашої держави. Ми бачимо намагання позбавити Україну статусу самостійного гравця на міжнародній арені».

Завершуючи, можна завважити: скільки людей, стільки й думок. А задля патетики нагадати: плюралізм поглядів – атрибут демократії. Але й за авторитаризму існують різні погляди. Правда, їх не завжди можна висловлювати. Авторитаризм із монополією на ЗМІ, як видно, відійшов у минуле. Та є ще одна неприємна пастка на шляху демократії – маніпуляція громадською думкою. Спробуй розберися, склянка наполовину повна чи наполовину порожня? Це не риторичне запитання.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Володимир Литвин: Україна невдовзі може сама визнати Крим російським. ВІДЕО Сьогодні, 19 лютого

Стало відомо, коли потужності "Укрспирту" виставлять на продаж Сьогодні, 19 лютого

В Європарламенті критикують футбольні клуби за перельоти на короткі відстані Сьогодні, 19 лютого

"МАУ" планує в травні запустити рейси до Саудівської Аравії Сьогодні, 19 лютого

Милованов запропонував Кабміну обговорити конкурс на голову "Нафтогазу" — нардеп Сьогодні, 19 лютого

Заколот у ЄНП: Орбан накинувся зі звинуваченнями на Туска Сьогодні, 19 лютого

Люстрований «в законі» Юрій Атаманюк: новоявлений експерт з кримінальним шлейфом Сьогодні, 19 лютого

Реінтеграція Донбасу могла б принести 1,5% до зростання ВВП — Bank of America Вчора, 18 лютого

Що передбачає новий законопроєкт про бізнес-омбудсмена Вчора, 18 лютого

Гончарук вимагає від всіх ОДА інформацію про незаконний видобуток копалин  Вчора, 18 лютого