передплата Українською | In English

№15, серпень 2014

Не сидіти у старому фтлярі, а позбутися його, переосмислити, що відбулося...Не сидіти у старому фтлярі, а позбутися його, переосмислити, що відбулося...

Поділитися:

У Львівському державному університеті внутрішніх справ – новий ректор – полковник міліції Валерій В’ячеславович Середа. Рік тому на сторінках журналу «Віче» (№ 13 за 2013 р.) в інтерв’ю з полковником «Силовики чи служба сервісу?» ми розглядали необхідність змін у роботі правоохоронних органів, що не людям служать, а навпаки, стали тією силою, котрою скористалися можновладці проти самих громадян.
Які цінності має прищепити курсантам спеціалізований вищий навчальний заклад, аби в Україні з’явилася нова міліція? Якою має бути мотивація для майбутніх правоохоронців, аби вони реально захищали громадян? Про це наша розмова з ректором Львівського державного університету внутрішніх справ Валерієм Середою.

– Валерію В’ячеславовичу, як науковець і практик ви постійно вивчаєте структурні моделі правоохоронних органів розвинених європейських держав. Чи не простіше взяти одну з них і за її зразком реформувати наші вітчизняні правоохоронні органи?

Середа Валерій В’ячеславович закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «правознавство». Кандидат юридичних наук. З 1991 року служить в органах внутрішніх справ України: керує підрозділами міліції громадської безпеки УМВС України у Львівській області та на Львівській залізниці, а також підрозділами по роботі з персоналом та кадрового забезпечення УМВС України у Львівській області.

З 2010 року працює у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Він — автор понад 30 наукових і навчально-методичних робіт, кандидат юридичних наук, доцент. З червня 2014-го – ректор Львівського державного університету внутрішніх справ.

– Наш виш уже тривалий час має тісні контакти з поліцейськими школами Польщі, Німеччини, Сербії, Угорщини, Франції. Я добре знаю систему підготовки тамтешніх поліцейських, бо не раз відвідував із делегаціями навчальні заклади, зокрема, вивчав роботу четвертого управління поліції готовності у Баварії (Німеччина). Звичайно, є багато корисного, що варто перенести на наш ґрунт. Наприклад, поліцейський процес продуманий так, що в його основу покладена турбота про людину, котру завжди легко підштовхнути до скоєння злочину. Щоб цього не сталося, професіонали мають розроблену методику запобігання протиправним діям. Вони працюють над створенням таких умов, котрі унеможливлюють злочин. А це означає, що їхня діяльність спрямована на випередження подій, їх передбачення і запобігання, аби в жодному разі не провокувати людину вчинити зло. Такий підхід до справи, яка має на меті подбати про безпеку громадян, варто запозичити і нам. Чому? На мою думку, він дасть можливість поміняти місцями два постулати: силу і захист. Спочатку твориться модель захисту, турботи про людину, аби відвернути її від біди. Це і є надання неоціненної послуги охоронцями порядку, а якщо всі методи вичерпані, застосовують силу і каральний меч – закон. Це докорінно змінить ставлення наших громадян до міліції. Звісно, лише завдяки цьому її не будуть любити. Поліцейських за кордоном теж не люблять, зате поважають за професіоналізм. Наша міліція втратила довіру і повагу громадян. А тепер настав час, коли за бажання двох сторін можна все змінити. Проте гальмом виступає корупція. Це як алкоголізм і наркоманія – жодна клініка не вилікує, якщо ми всі, громадяни України, добровільно не відмовимося давати і брати хабарі. Однак на цьому шляху нового становлення до наших правоохоронних органів потрібне сприяння держави. Чому поліцейських в Європі не накриває корупція в таких масштабах, як у нас? Бо там створені належні умови праці, які унеможливлюють корупцію. Наприклад, система контролю за рухом на автошляхах розроблена так, що кожне правопорушення фіксується за допомогою новітньої електронної техніки, якій байдуже, хто ти – бургомістр чи пенсіонер. На моніторах зафіксовано все: порушення, модель авто, номер, власник і наведено результат покарання – штраф. Обов’язок порушника – сплатити його. І це вирішує вже не поліцейський, а стаття закону, який для всіх громадян в Європі один; службовець лише вручить квитанцію про штраф.

– Невже поліцейський у Німеччині не взяв би хабара, якби йому запропонували?

– Саме таке запитання я поставив своєму колезі у Баварії. Він недовго думав і відповів, що, очевидно, взяв би хабар, якби такий унікальний випадок трапився. Спокуситися людині на гроші – це природний вчинок. Але в неї завжди є вибір, і вона знає, якими будуть наслідки. Передусім брати хабар невигідно тому, що поліцейський втратить роботу. А разом із нею і вигідний цільовий соціальний пакет, який він одержує, коли приходить працювати в поліцію. Бо завдяки такому пакетові він має можливість стабільно нести службу і не думати про те, як забезпечити сім’ю, все мінімально необхідне для життя враховано в цьому пакеті. Молодий патрульний на руки одержує небагато – 1700 євро, хоча для цього він навчається три з половиною роки. Однак є перспектива мати більше, коли він підвищує свою кваліфікацію. При цьому офіцера ні­хто не контролює, чи відвідує він семінари, тренажерні зали, майданчики. Щоб піднятись вище службовими сходами, треба скласти тести, і тоді ти засвідчиш рівень своєї підготовки і одержиш підвищення. А це – більша платня і привабливіший соціальний пакет. Головний чинник, який закладається у свідомість поліцейського, коли він обирає професію, це – не мати моральних проблем на службі, а все матеріальне знайдеш у соціальному пакеті. Тому на першому місці в нього – робота. Стабільність життя поліцейському забезпечує дотримання всіх інструкцій і виконання свого службового обов’язку, який за добросовісної роботи унеможливлює навіть несправедливе покарання по службі. А в нас офіцера міліції карають за показники, наприклад, за кількість нерозкритих злочинів. Це штовхає право­охоронців до неправомірних дій. І таких інструкцій­провокацій, що сприяють розвитку корупції, у специфіці нашої правоохоронної служби є чимало. Від них необхідно якнайшвидше відмовитися.

– Яку найвищу платню треба дати нашому правоохоронцеві, щоб він чесно працював?

– Проблема не в платні – її рівень не викоренить корупції. Проблема – в якості підготовки кадрів, наданні соціального пакета, можливості службового зростання за реальними показниками підвищення кваліфікації міліціонера. Для прикладу візьмімо найнижчу ланку правоохоронних органів. Наші патрульні міліціонери, кот­рих ми бачимо на вулицях, навчаються своєї справи лише 120 днів, тоді як поліцейські за кордоном за 30 днів опановують тільки один параграф: як правильно, не порушуючи інструкцій і не принижуючи людської гідності, перевірити документи у звичайного перехожого, що з тих чи інших причин викликав підозру поліцейського.

Наш патрульний має від 2 до 2,5 тисячі гривень на місяць і працює позмінно, окрім цього, обробляє свій город чи ще десь підзаробляє, аби забезпечити сім’ю. Від такої роздвоєності немає належної якості роботи. З тих 600–700 патрульних, яких ми готуємо, залишається на службі 300. А держава витратила кошти на навчання і не одержала правоохоронця. Плинність кадрів велика, бо через обмежені знан­ня і відсутність перспективи зростання в них виникають проблеми на службі. На базі нашого вишу вже розроблена нова програма підготовки патрульних.

– Нова міліція тільки зароджується. Якими будуть пріоритети навчально­виховного процесу у спеціалізованому вузі, враховуючи історичні події, які відбулися під час Революції гідності?

— Передусім ми в університеті відмовляємось від старої ролі міліції як силової структури. Стираємо цей стереотип у своїй свідомості. Творимо тип нового міліціонера – охоронця людських цінностей, помічника і рятівника від усякого зла – ось це і є функції сервісної служби, котра надає громадянам цілу низку послуг. Почуття власної гідності формують відповідні моральні якості людини: честь і чесність, совість і щирість, милосердя і дружбу, патріотизм і взаємоповагу. Це ті пріоритети, на яких ґрунтується цілеспрямований навчально­виховний процес у нашому ВНЗ. Курсанти вчаться пізнавати світ і думати. Їм необхідно вміти розмірковувати, аналізувати, визначати свою роль у соціумі, прагнути змінити його на краще. Адже від твого вчинку чи діяльності комусь стає добре чи зле. Ось вам свіжий приклад з наших вишівських буднів. Двоє хороших випускників­курсантів вчинили негідний офіцера вчинок. І це трапилося вже після іспитів, після випускного балу, перед призначенням на службу в правоохоронні органи. Вони сподівалися: все якось минеться, є ж, мовляв, милосердя, адже покарання може зламати їхні долі, а вони такі молоді та недосвідчені. А як можуть майбутні офіцери міліції набути життєвого досвіду? Тільки одним шляхом – осмислити скоєне і належно його оцінити. Я переконаний, що треба за всі свої дії відповідати вже з юного віку. До того ж, я знаю з міліцейської практики, що ті недобрі вчинки, які нібито випадково робить людина, не випадкові, це попередження, застереження, бо, очевидно, десь в глибинах своєї недосконалої душі ця особа має схильність діяти негідно. Щоб вона цього назавжди позбулася, повинна понести покарання, і це буде для неї добрим уроком. Курсантів­винуватців позбавили звання лейтенанта. А вони п’ять років про нього мріяли. Для всіх у виші це був шок. Але я мав з ними розмову і дав їм надію, що за зразкової і сумлінної служби вони до кінця року мають можливість повернути собі офіцерські звання. Я в них повірив і випускники належно сприйняли свій «вердикт». Вважаю, що моральні цінності, які ми намагаємося не тільки пропагувати, а й закласти під час навчання у нашому вузі, є головними в народженні якісно мислячої нової міліції.

Для цього багато уваги ми приділяємо розвиткові самої особистості курсантів: організовуємо багато пізнавальних заходів – історичні та краєзнавчі екскурсії західним регіоном України, туристичні мандрівки в Карпати, влаштовуємо колективні перегляди тематичних фільмів та їх обговорення, вивчаємо історію своєї держави, краю і міста не лише в аудиторії, а й в інтерактивний спосіб. У стінах вишу діє музей історії Львівського державного університету внутрішніх справ і наші вихованці добре обізнані з тим, якою репресивною машиною для мільйонів людей була радянська міліція. Спеціально для курсантів постійно запрошуємо для спілкування цікавих людей – публіцистів, істориків, письменників, мистецтвознавців, ветеранів війни, колишніх офіцерів міліції, репресованих.

На мою думку, зволікати з реформуванням міліції не варто. Зміни треба робити вже зараз, не чекати, навіть якщо десь помилився, то не панікувати, а розглядати це як досвід. Головне сьогодні в роботі всієї правоохоронної системи – не сидіти у старому футлярі, а позбутися його, переосмислити те, що відбулось, і рухатись до змін. Спочатку зробити щось на 40 відсотків, згодом – решту – на 60 і так вийти на позитивний результат.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

Кандидати в президенти поповнили держбюджет на 110 мільйонів Сьогодні, 21 лютого

Комітет Європарламенту закликав офіційно призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС Сьогодні, 21 лютого

Чому мікрохвильові печі безпечні? Сьогодні, 21 лютого

У МЕРТ розповіли, скільки держава за рік заробила на туристах Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН назвав кількість озброєння та військових РФ у Криму і на Донбасі Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН: в Криму і на Донбасі немає "властей" і повстанців, є окупація РФ Вчора, 20 лютого

Мінфін: Пільгове розмитнення "євроблях" не продовжать Вчора, 20 лютого

Посли ЄС погодили продовження санкцій проти Росії Вчора, 20 лютого