передплата Українською | In English

№15, серпень 2014

Королева шахів українського походженняКоролева шахів українського походження

Поділитися:

Іще якусь сотню років тому жінок, котрі грали в шахи, сприймали як щось дивовижне. У ті часи їм не личило займатися чоловічими справами. Аж поки міф, що представниці прекрасної статі неспроможні піднятися на рівень майстрів-чоловіків, розвіяла легендарна Віра Менчик, з англо-чеської сім’ї, яка народилася в Москві, а з 15 років жила в Англії. 1927 року вона виграла в Лондоні перший чемпіонат світу з шахів серед жінок, а, крім того, не раз вигравала особисті партії у відомих суперників чоловічої статі.

Другою чемпіонкою світу стала наша землячка, міжнародний гросмейстер і міжнародний майстер серед чоловіків Людмила Руденко. Вона народилася 27 липня 1904 року в Лубнах у сім'ї викладача місцевої гімназії Володимира Руденка – палкого прихильника древньої гри, кот­рий і їй прищепив любов до шахів.

Пізніше сім’я перебралася на Миколаївщину. Уже після революції Людмила потрапила до Одеси, де здобувала фах економіста в Інституті народного господарства. У Південній Пальмірі вона познайомилася і здружилася з багатьма відомими літераторами та письменниками, зв’язки з якими підтримувала до кінця життя. Серед них були і російський письменник Сергій Бондарін, котрий часто грав з нею в шахи, і літературознавець та мистецтвознавець Микола Харджиєв. Узагалі Людмила Руденко була яскравою особистістю з різнобічними уподобаннями. Наприклад, мешкаючи в Одесі, вона захоплювалася плаванням і навіть виграла чемпіонат міста стилем «брас» на відкритій воді. Крім того, чудово грала в бридж і преферанс.

Доля Л. Руденко, як у більшості представників її покоління, була нелегкою. 1925 року вона переїхала з Одеси до Москви. Перший її виступ у турнірі шахісток, організований того самого року газетою «Комсомольская правда», виявився невдалим. Зазнавши кількох поразок, Людмила посіла одне з останніх місць. Але невдача не зломила молоду шахістку. З новими завзяттям вона поглиблено вивчає стратегію і тактику шахів. 1927 року їй надали право представляти Москву на першому жіночому чемпіонаті СРСР. Але й на цих змаганнях Руденко дістала лише п'яте місце. А першого великого успіху досягла в 1928­го, ставши чемпіонкою Москви з максимальним результатом – вона виграла всі дванадцять партій.

1929 року Руденко переїжджає до Ленінграда, де під керівництвом видатних гросмейстерів Олександра Толуша і Петра Романовського зміцнює й розвиває свій талант, остаточно сформувавши бойовий комбінаційний ігровий стиль. Сім разів удавалося Людмилі стати чемпіонкою міста на Неві, виступити з хорошими результатами в 17 першостях СРСР. У Ленінграді вона вийшла заміж за вченого Льва Гольдштейна, який створив кафед­ру технічної кібернетики у військовій академії ім. Можайського. У 1931 році Людмила народила сина, але це не завадило її активній діяльності. Дбаючи про дитину, вона, як і раніше, продовжує грати і водночас працює у видавництві. В ті складні часи за будь­яке «криве» слово можна було потрапити у сталінські табори, а то й стати до стінки. Через помилку складача в друкарні Людмилі довелося терміново звільнитися з роботи.

Почалася війна і Руденко пішла працювати на військовий завод, який невдовзі евакуювали до Уфи. Однак діти багатьох працівників заводу все ще залишалися в Ленінграді. Від директора Людмила отримала дозвіл на поїздку в Ленінград для евакуації дітей, як тоді казали, на «Велику землю». Потім вона й сама дивувалася, як їй вдалося встигнути сформувати ешелон і вивезти дів­чаток і хлопчиків до того, як місто опинилося в цілковитій блокаді. Про її подвиг не раз писали в повоєнний час, а сама вона вважала порятунок дітей найголовнішим з усього зроб­леного в житті.

Після війни Людмила Руденко повністю присвячує себе шахам. Беручи участь 1949 року в жіночому шаховому чемпіонаті світу в Москві, вона посіла перше місце, набравши 11,5 очка із 15 можливих і завоювала золоту медаль та звання чемпіонки світу. Цікаво, що чемпіонкою Радянського Союзу Руденко стала лише через три роки, вигравши XII жіночу першість країни 1952 року в Тбілісі. 1953­го Людмила знову грала в фінальному матчі на першість світу з Єлизаветою Биковою, але цього разу поступилася шаховою короною. У 1957 році за видатні спортивні досягнення Людмилу Руденко нагородили орденом «Знак Пошани».

Померла видатна шахістка 26 лютого 1986 року в Ленінграді, на 82­му році життя. З нагоди її 100­літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік «Роком Людмили Руденко».

На жаль, на Полтавщині пам’ять про славну землячку гідно не пошанована. Єдиною втіхою залишається хіба що шаховий турнір, який на честь Людмили Руденко проводять у Лубнах під егідою Федерації шахів України. 

Світлана ТРЕНИЧ, краєзнавець,
Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ, журналіст.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата