передплата Українською | In English

№11, червень 2014

Веселкова палітра Анатолія МарчукаВеселкова палітра Анатолія Марчука

Поділитися:

Першосічневого дня 1956 року Люба раділа народженню сина. Уявляла, як потішиться чоловік Петро, адже троє дівчаток уже є, а він так мріяв про хлопчика! Та надто завзято лікарі відзначали свято, й немовля (Бог їм суддя) народилося з обома травмованими ручками. Вбита горем мати роками намагалася здолати неочікуване. Зрештою функції лівої руки вдалося відновити, а права так і залишилася допоміжною… Проте Анатолій і однією рукою встигає робити багато: малює, кермує автомобілем, господарює, збирає гриби, ходить на полювання, рибалить, а смажені козичанські карасі в сметані «від Марчука» стали справжнім брендом серед друзів та близьких людей.

Згорьована мати рано померла, й у дванадцять років Анатолій залишився в хаті разом із чотирнадцятилітньою сестрою. Дітям було непереливки, але підтримка односельців допомогла протриматися: рубали дрова, запрошували сиріт на обід… Після восьмирічки хлопця влаштували до столичної школи­інтернату № 7 для дітей­сиріт. Закінчивши навчання, Анатолій працював кіномеханіком у рідному селі, потім, уже в Києві, – художником­оформлювачем, та мрію стати справжнім художником не забував ні на мить. Тим­то записався до студії образотворчого мистецтва при Жовтневому палаці (нині – Міжнародний центр культури і мистецтв), де з 1973 по 1980 рік навчався в першого наставника – заслуженого художника України Миколи Родіна. І робив спроби вступити до Київського державного художнього інституту. Тричі!

Першу персональну виставку Анатолій Марчук презентував чверть століття тому – в травні 1989 року. Нині доробок художника – це більш ніж тисяча живописних робіт, майже дві­сті виставок, п’ятдесят із яких – персональні (одна з них, вельми престижна, нещодавно відбулася у столичному Музеї гетьманства). Знаний майстер працює в техніках олії, акварелі, пастелі, ліногравюри, літографії, ксилографії й монотипії. Його роботи зберігаються в сорока музеях світу та численних приватних колекціях. Слушно зазначив заслужений діяч мистецтв України Володимир Підгора: «Безсумнівний колорист, митець сміливо «грає» фактурами, любить використовувати площини чистого відкритого кольору, застосовує швидке, експресивне малярство (його переконання: живопис – це колір та експресія), внаслідок чого постає яскраве, потужне, артистичне письмо свіжого й динамічного звучання. У полотнах Анатолія Марчука – живий пульс символіки непростого поступу до обрію, постійного творчого становлення, прекрасна й важка дорога до Храму».

Тривалий час Анатолій Марчук мешкав у Польщі та Німеччині, де за підтримки братів Кличків відбулося п’ять його персональних виставок. Надходили пропозиції залишитися жити в цій заможній країні, та художник повернувся до рідної Козичанки на Київщині, де реставрував батьківську хату, облаштував художню майстерню й створив відомий на всю Україну Будинок творчості «Садиба Анатолія Марчука», в якій понад двадцять років тому почав організовувати мистецькі пленери. Запрошував (і нині запрошує!) з усіх куточків країни художників, скульпторів, гончарів та майстрів народної творчості на рідні мальовничі овиди, до берегів річки Сивки. Коли вдячні митці почали залишати найкращі роботи організаторові, виникла думка знайти спосіб презентувати їх якнайбільшому загалу земляків. На той час власна колекція Анатолія Марчука, призбирувана впродовж тридцяти років, сягала восьми десятків полотен найвідоміших українських художників. Вона й стала основою картинної галереї в Будинку культури стародавнього Макарова на Київщині.

Як академік української Академії геральдики, Анатолій Марчук створив герби та прапори сорока п’яти територіальних громад Макарівського району, художньо оформив десять крає­знавчих книжок про рідний край, став автором мистецького проекту «Увіч­нення пам'яті святителя Димитрія Ростовського (1651–1709 рр.)» – урод­женця Макарова Данила, сина сот­ника Київського полку Сави Туптала. Цей масштабний проект завершився встановленням величного пам’ятника Димитрію Ростовському (скульптор Володимир Шолудько) на спеціально насипаному пагорбі біля в’їзду до міста. Нині Анатолій Марчук плекає нову мрію – проект реконструкції історичної пам’ятки: Макарівське замковище XVII—XVIII століть. І малює. Як у київській, так і в козичанській майстернях.

Автор: Владислав ТАРАНЮК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Tetiana Yaroshenko
01.01.1970 03:00
фото
Брехун залиши у спокої мою сім'ю, а то звернуся до спілки художників України і все розкажу про тебе з самого дитинства. Парубкували ми разом, я все про тебе знаю!!!

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата