передплата Українською | In English

№10, травень 2014

Спірні питання спільної власності подружжя

Поділитися:

У статті узагальнено ключові аспекти проблематики об’єктів права спільної сумісної власності. Розглянуто основні статті Сімейного кодексу України, що регулюють такі взаємовідносини. Запропоновано рекомендації для подальших досліджень.

Ключові слова: спільна сумісна власність, об’єкти права спільної сумісної власності, спільна власність подружжя.

Серед комплексу загальних правових питань у контексті вдосконалення соціальної політики України важливим є з'ясування природи «права спільної сумісної власності подружжя». Це зумовлює необхідність аналізу законодавчих норм для виявлення неузгодженостей між спільною й частковою спільною власністю, тому що це має велике значення для правильного і однозначного застосування Сімейного кодексу України.

Питання спільної сумісної власності дослід-жували такі науковці, як Жилінкова І., Гриняк А., Борисова В.,  Баранова Л., Ромовська З., Новахатська Я. Однак правозастосовна практика виявила цілий комплекс питань, які в подальшому необхідно врегулювати. Це, наприклад, спори, пов'язані з поділом спільного сумісного майна колишнього подружжя. Саме цю категорію справ досить часто розглядають у суді.

Метою статті є дослідження окремих аспектів права спільної сумісної власності подружжя. Ми провели аналіз нових нормативних положень у частині регулювання сімейних відносин, вказали на протиріччя між ними, а також запропонували концепцію «спільного майна подружжя».

Спільне володіння є специфічним правовим явищем, що характеризується множинністю суб'єктів стосовно об'єкта власності. Окрім законодавчо визначених випадків, Сімейний кодекс України (далі – СКУ) встановив принцип спільності придбаного в період шлюбу майна.

Згідно зі ст. 60 СКУ, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на правах спільної сумісної власності незалежно від того, чи мав один із них самостійний заробіток (дохід) [1, с. 284]. Тому поняття спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його розриву.

На думку вітчизняного науковця І. Жилінкової, спірним є положення ч. 2 ст. 61 СКУ, згідно з яким об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, одержані одним із членів подружжя й внесені до сімейного бюджету або на його особистий рахунок у банківській (кредитній) установі [4, с. 17]. Отже, доходи кожного члена подружжя є об’єктом права спільної сумісної власності чоловіка та дружини з моменту їх внесення до сімейного бюджету.

Вважаємо дане положення спірним, адже для виникнення права спільної сумісної власності подружжя завжди необхідна згода одного з партнерів. Однак, як зазначає І. Жилінкова, для застосування правового режиму відносин між подружжям з приводу майна дружини й чоловіка таке щоразове волевиявлення одного з них не потрібне [4, с. 20].

Дослідник А. Гриняк зауважує, що законний правовий режим застосовується в разі, коли подружжя не уклало спеціального договору. При цьому слід звернути увагу на складність встановлення факту, чи був прибуток внесений одним із  членів подружжя до сімейного бюджету [2, с. 66].

Разом із тим, акцентуємо на протиріччі положення ч. 2 ст. 61 СКУ ч. 3 цієї самої статті, яка встановлює, що в разі укладення одним із членів подружжя договору в інтересах сім’ї, гроші й інше майно, а також гонорари й виграші, одержані за цим договором, є об’єктами права спільної сумісної власності обох партнерів. У цьому разі для виникнення права спільної сумісної власності на зазначене майно його не потрібно вносити до сімейного бюджету.

Крім того, виокремлюємо неточності, що містяться в ч. 2 ст. 61 СКУ, якою передбачено, що доходи, одержані одним із подружжя і внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу, є об’єктом права спільної сумісної власності обох із подружжя. Найчастіше підставою для припинення права спільної власності на набуте подружжям у період шлюбу майно є його поділ, у результаті якого встановлюється частка чоловіка та дружини в спільному майні [3, с. 9].

Отже, найбільш поширеним випадком виникнення спільної сумісної власності є спільна власність подружжя. Згідно зі ст. 60 СКУ, що відповідає ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині й чоловікові на правах спільної сумісної власності. В основі цієї норми закладено принцип, що спільність майна чоловіка та дружини є необхідною умовою для міцності шлюбу. Можна по-різному ставитися до цієї позиції, однак слід звернути увагу на фактичну абсолютність норми спільності майна подружжя, що, на наш погляд, не відповідає сучасним реаліям життя. Крім того, проблемною залишається модель регулювання відносин спільної власності подружжя на стадії реалізації ним майна чи його переведення із спільної сумісної в часткову власність тощо.

Профільне законодавство України визначає об’єктами права спільної сумісної власності подружжя будь-які речі, за винятком тих, що виведені з цивільного обігу (ч. 1 ст. 61 СКУ) [1, с. 285]. При цьому в науковій літературі підкреслюється неможливість формування вичерпного переліку об'єктів спільної власності.

Стаття 68 Сімейного кодексу визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, нажите під час шлюбу. Проблеми з відокремленням «подружньої частки» і спадкового майна можуть виникнути в разі смерті одного з подружжя. Частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто помер, належить до спадщини та спадкується на загальних підставах (ст. 1226 Цивільного кодексу).

Підкреслимо потребу законодавчого роз'яснення та унормування питання частки в спільній сумісній власності (статті 370, 371, 372 ЦКУ, статті 64, 70 СКУ). У теорії цивільного права наголошується: невизначеність частки в спільній власності, зокрема, її розміру, не означає, що такої частки взагалі немає.

Аналіз норм Цивільного кодексу свідчить, що законодавець унормовує існування лише тоді, коли співвласники мають можливість або постає необхідність визначити свої частки, наприклад, унаслідок розлучення, що призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

На відміну від підстав виникнення спільної часткової власності, законодавство чітко визначає випадки виникнення спільної сумісної власності. Остання вважається спільною частковою власністю, якщо іншого не передбачено законом або договором [5].

Отже, спільна сумісна власність, на відміну від спільної часткової, може виникати лише у випадках, передбачених законом або договором. Ні Цивільний кодекс, ні інші законодавчі акти не передбачають такої підстави її виникнення, як успадкування частки в спільній сумісній власності.

Висновки. Отже, сімейне законодавство України визначає об’єктами права спільної сумісної власності подружжя будь-які речі та майно, за винятком тих, що виведені з цивільного обігу (ч. 1 ст. 61 СКУ).

За змістом ст. 177 ЦКУ, об’єктами цивільних прав є речі, гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, послуги, результати робіт, інтелектуальної чи творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні чи нематеріальні блага.

На наш погляд, смерть одного з учасників спільної сумісної власності є тим юридичним фактом, який, порушуючи стабільність відносин спільної власності, призводить до «переформування» спільної сумісної в спільну часткову власність у рівних частках.

У перспективі ця стаття відкриває шлях до подальшого розвитку наукового знання про право спільної сумісної власності, а також дає відповіді на деякі практичні питання, зокрема визначає майно подружжя, яке є спільною сумісною власністю.

 

Джерела

1. Сімейний кодекс України: Наукове-практичний коментар [3-тє вид., перероб. і доп.] / З. Ромовська. – К.: Правова єдність. – 2009. – 432 с.

2. Гриняк А. Спірні питання спільної власності подружжя за новим цивільним та сімейним законодавством України / А. Гриняк // Право України. – 2007. — № 6. – С. 65–68.

3. Новохатська Я. Правове регулювання майнових відносин подружжя (порівняльно-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец.: 12.00.03 / Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. – X., 2006. – 20 с.

4. Жилінкова І. Корпоративні права осіб з подружнім статусом / І. Жилінкова // Проблеми здійснення та захисту корпоративних прав: Збірник тез наукових повідомлень учасників (м. Херсон, 31 жовтня – 01 листопада 2008 року). – [Ред. кол.
В. Луць, І. Берестова]. –  К., 2009. — № 1(55).– С. 17–24.

5. Поліщук Л. Форми права власності за зако-нодавством України // Віче. – 2011. — № 14. – C. 13–16.

Автор: Олексій ДІДУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата