передплата Українською | In English

№9, травень 2014

Зведений хор голосів ДонеччиниЗведений хор голосів Донеччини

Поділитися:

Заклики «почути Донбас» лунають від парламентаріїв, кандидатів у Президенти та політичних експертів. Під цим висловом зазвичай розуміють «почути Донецьку народну республіку», але Донбас має багато голосів, і цей – лише один із них, навіть не соло. Спробуймо розібратися в настроях мешканців області.

Зародження ДНР

Навесні щовихідних на площі Леніна в центрі Донецька збиралося до декількох тисяч мітингувальників з російськими триколорами, прапорами партії «Русский блок» та організації «Народне ополчення Донбасу» – рушійної сили цих протестів. На таких акціях вимагали проведення референдуму щодо статусу Донецької області, російської мови як другої державної та звільнення лідерів проросійського руху: Павла Губарєва, Роберта Доні та інших – цей список потроху розширювався, бо щотижня правоохоронці затримували по декілька «фронтменів» ополчення. Також лунали заклики «не підкорятися київській хунті», «дати відсіч фашистам» і повернути Януковича – начебто тільки йому під силу легітимізувати (улюблене слово мітингувальників) відокремлення чи що там Донецької області. І, звичайно, мітинг волав: «Ро­сі­я!» та «Путін!».

У неділю, 6 квітня, натовп був особливо агресивним: активісти спалили опудало, яке уособлювало фашизм, люди прагнули битви – і вони її влаш­тували, просто під звуки «Священної війни». За декілька годин половина активістів вирушила до Донецької обласної державної адміністрації, по периметру якої вишикувалися правоохоронці. Штурмували ОДА декілька сотень осіб, переважно юнаки. Деякі «радикальні елементи» вихопили у міліціонерів палиці та щити – ті сердилися, особливо якщо «майно за власні гроші куповане», але активного спротиву не чинили. За двадцять хвилин «ополченці» увійшли до адмінбудівлі, на піддашші обладміністрації з десяток чоловіків вимахували прапорами «Донецької народної республіки».

Донецькі штаби

Місцеві жителі сприйняли штурм ОДА як дивний жарт: кілька сотень чоловіків захоплюють величезну одинадцятиповерхову будівлю, яку цілодобово пильнували міліціонери, і проголошують «Донецьку народну республіку». Радикалів ніхто не виганяв, мабуть, щоб не робити їх ще більш радикальними. На Жовтневій площі під обладміністрацією одразу розрослися барикади з шин, обмотаних колючим дротом. Протестувальники розпалили вогнища та розібрали бруківку – вона пішла на укріплення загороджень.

Одразу трішки термінології. Усі представники «Донецької народної республіки» дуже ображаються, коли їх називають сепаратистами. Справді, їх складно віднести до сепаратистів, як і до федералістів, і ще до якогось політичного напряму. Ці люди кажуть про референдум, утім, мало хто з них знає, що це. Так само мало «республіканців» розуміють, що таке федералізація і чим вона відрізняється від «відділення». Здається, головне для
них – зчинити безлад та залякати адекватне населення.

Показово, що після штурму ОДА припинилися «суботники» на площі Леніна, а на мітинги під обладміністрацію приходить до декількох сотень людей. Активісти ДНР справляють враження маргіналів різного ступеня агресивності. Здебільшого це «радянські» жіночки похилого віку та молодики до 20 років. Серед них плутаються дебелі дівчата, які прагнуть романтики, за всім цим наглядають дорослі чоловіки. Майже усі, крім бабць, закривають обличчя балаклавами та марлевими пов’язками. «Обличчя» Донецької республіки, її найбільш медійна фігура – Денис Пушилін, колишній активіст структури «МММ».

Про мародерства всередині ОДА ходять легенди: одразу після захоплення хтось виніс з холу адміністрації залізну пальму Мерцалова, символ Донецької області, стоси документів пішли «на обігрів» протестувальників, зникли печатки та штампи, з будівлі довго виносили офісну техніку, комп’ютери, фотоапарати. Всередині обладміністрації панує хаос: брудно, напалено, десь підморгує з портрета Віктор Янукович, десь загиджено. У центрі цього «мікровсесвіту» розливає борщі бабця у червоній шубі Діда Мороза.

Більше пощастило Донецькому міськвиконкому: всередині квітня до нього увійшли декілька десятків хлопців у балаклавах та зі зброєю і «взяли під контроль» будівлю. У загарбників на рукавах були пов’язки харківської організації «Оплот». Радикали досі перебувають у міськвиконкомі, але не порушують його роботи: чиновники працюють, поруч патрулює міліція. Навіть головний трофей усіх проросійських протестувальників – прапор України – досі майорить над будівлею, щоправда, під ним з’явилося знамено «Оплоту».

Щоб голос Донбасу було краще чути, сепаратисти з ДНР «прочистили» інформаційний простір регіону: захопили Донецьку обласну державну телерадіокомпанію – на її частотах тепер транслюється «Росія 24», та радіотелевізійну передавальну станцію Донецька, мовленням якої охоплені два мільйони жителів області. Наприкінці квітня на Донеччині вимкнено цифрове мовлення, українські канали зникають з ефіру або переналаштовуються на російські.

Острівки безладу

Після захоплення Донецької ОДА напруження розлилося містами області. Увага журналістів усього світу нещодавно була прикута до невеликого курортного міста Слов’янськ: там розгорталися бойові дії з перестрілками, там билося «серце» антитерористичної операції. За словами міського голови Слов’янська Нелі Штепи, на початку квітня на трасі поруч з містом з’явилися два «КамАЗи» озброєних людей, потім вони в’їхали до міста і, за згоди місцевого священика отця Віталія, розмістилися у православному центрі. До цих повстанців приєдналося близько 300 місцевих, яким також дали зброю. За підрахунками міського голови, у місто завезли близько тисячі автоматів, гранатомети, плюс у міліції міста конфіскували 400 пістолетів і 20 автоматів. Терористи утримують міліцію та СБУ Слов’янська.

Стосунки самої Нелі Штепи з радикалами склалися дивно. Під час штурму міліції у Слов’янську вона привітно зверталася до загарбників, називала їх «нашими людьми». Потім політик пояснила це тим, що «в міліції перебувало 278 заручників, і все робилося заради їх визволення». Неля Штепа розповіла, що координувала свої дії з владою у Києві та очільником Донецької ОДА Сергієм Тарутою. Незабаром СБУ порушило стосовно її кримінальну справу за сепаратизм, а через день закрило та вибачилося. За добу радикали викрали Нелю Штепу й утримують досі – кажуть, що міський голова перебуває у них добровільно. Нещодавно Штепа записала для російського канала звернення на тлі «триколорів», де дякувала Путіну за звільнений Севастополь. Втім, чого не скажеш у компанії озброєних людей?

Лідер екстремістів у Слов’янську В’ячеслав Пономарьов залякує місцеву владу, в разі невиконання його вказівок загрожує діяти «за законами воєнного часу». 30 квітня на сесії міськради депутати одностайно проголосували за відставку Нелі Штепи, тепер Слов’янськом керує сам Пономарьов. «Ополченці» вже сформулювали питання на омріяний референдум: голосуватимуть «за автономію, автономію у складі України або Росії або самостійний устрій».

Будівля міського управління Служби безпеки України стала «штабом» бойовиків у Слов’янську: тут проводить збори «народний мер» В’ячеслав Пономарьов, тут, ймовірно, утримують заручників. Радикали не обмежилися одіозним головою Слов’янська: кількість тих, хто побував чи досі перебуває в їхньому полоні, перевалила за декілька десятків. Серед них – український журналіст Сергій Лефтер, активістка Євромайдану Ірма Крат, яка вже виступила перед російським каналом з критикою подій у Києві, чиновники з міст області, громадські діячі, члени військової верифікаційної місії з­за кордону та офіцери спецпідрозділу СБУ «Альфа».

Апогеєм дикунства став випадок з депутатом Горлівської міськради Володимиром Рибаком. Чоловік намагався зняти прапор «Донецької народної республіки» з міськвиконкому Горлівки, самооборона ДНР завадила йому це зробити, депутата викрали на очах міліції. За декілька днів у Слов’янському районі у річці Торець знайшли два тіла: непритомних людей втопили, а перед тим розпороли їм животи. Загиблі – той самий Володимир Рибак та студент КПІ Юрій Поправко. За декілька днів на тому самому місці та з такими самими ушкодженнями знайшли ще одне тіло.

Час від часу СБУ заявляє, що розсекретила дані працівників Головного розвідувального управління Російської Федерації, які займаються диверсіями на Сході України. Втім, ніхто з «ключових» диверсантів ще не пійманий, деінде можна зустріти «зелених чоловічків». Наприкінці квітня у Слов’янському районі тривала антитерористична операція: кружляла українська військова техніка, розблокували декілька блокпостів радикалів. Утім, масштабні перемоги наших вояків ще попереду.

Поблизу Слов’янська не працюють школи, дитсадки та магазини, людям радять не виходити з домівок. Бойовики знов­таки захопили інформаційний простір: припинили трансляцію деяких українських каналів і налагодили – російських, час від часу в ефірі з’являється «народний мер» В’ячеслав Пономарьов. Сила пропаганди вражає: знайома зі Слов’янська спочатку поставилася до представників ДНР з острахом, а вже за декілька днів зауважила, що ці радикали захищають її від міфічного «Правого сектору».

Бойовики навідалися і до інших міст Донеччини: відбулися штурми місцевих адміністрацій та будівель міліції у Краматорську, Маріуполі, Костянтинівці, Горлівці тощо. Там ситуація, як і в Донецьку, більш локалізована: радикали сидять у захоплених будівлях і не тероризують місцевих, подекуди взагалі не перешкоджають праці чиновників, тільки встановлюють варту на вході. У частині міст активісти ДНР покинули захоплені будівлі.

Влада постійно виголошує, що проводить перемовини із загарбниками приміщень, але між собою радикали кажуть, що ніхто не чує «голосу Донбасу» (себто ДНР) і ні на які поступки вони не підуть. Наразі «республіканська» спільнота готується до референдуму, орієнтовно 11 травня, а журналісти з тривогою чекають травневих свят, і з ними – нового сплеску протестів.

Український голос

Трішки статистики: згідно з опитуванням, яке Донецький інститут соціальних досліджень і політичного аналізу провів наприкінці березня в Донецьку, в унітарній Україні з розширеними повноваженнями регіонів хочуть жити 31,6% жителів міста, в унітарній Україні – 18,6% респондентів, приблизно стільки само виступають за міждержавний союз із Росією, федералізацію підтримують 15,5% донеччан, близько 9% – за входження Донеччини до складу Російської Федерації. Ідея проголошення незалежної Донецької республіки подобається лише 4,7% донеччан! Загалом збереження цілісної України в тій чи іншій формі підтримують більш як 60% мешканців міста. Згідно з тим самим дослідженням, 77% опитаних ніколи не стикалися з мовною проблемою.

Соціологічна група «Рейтинг» давно відстежує настрої на Донбасі. Відповідно до дослідження, проведеного на початку березня, лише чверть мешканців Донбасу, тобто Донецької та Луганської областей, підтримувала унітарну Україну, 60% хотіли федерації. Втім, протягом місяця перший показник збільшився приблизно на 10%, другий – на стільки само впав. За останніми дослідженнями «Рейтингу», лише третина жителів Донбасу хоче відділення від України, і ці показники зменшуються. Важливо і те, що, за даними директора «Рейтингу» Олексія Антиповича, для більшості мешканців Донбасу федералізація означає збільшення повноважень регіонів.

То що роблять ті, хто підтримує єдину Україну?

Після вбивства члена Донецької обласної організації партії «Свобода» Дмитра Чернявського акції за суверенну Україну майже припинилися – патріоти не без підстав побоюються за своє життя, тим паче міліція дає дуже мляву відсіч їхнім опонентам. Втім, у Донецьку дві групи активістів організовують проукраїнські заходи: рух «Донецьк – це Україна!» та Комітет патріотичних сил Донбасу.

У складі Комітету патріотичних сил Донбасу більше десяти громадських організацій та декілька партій. Активісти КПСД допомагають коштами та речами військовим, які перебувають на території Донеччини, організовують патріотичні флешмоби та акції тощо. Учасники руху проводять невеликі заходи із залученням дітей, прикрашають Донецьк українською символікою. Щотижнева газета активістів «Говорить Донецьк» стала най­масовішою у регіоні, за статистикою комітету, її останні тиражі перевищили 200 тисяч примірників.

17 квітня за ініціативою КПСД відбувся масштабний мітинг «З молитвою за Україну», на якому зібралося до п’яти тисяч учасників. Охорона акції була безпрецедентною: українських патріотів стерегли 1200 міліціонерів! Усе пройшло спокійно, купка «опонентів» стояла поблизу мітингувальників, але близько не підходила. До речі, щодо молитов: з початком Великого посту в центрі Донецька розпочався 100­денний молитовний марафон: ввечері біля намету з українською символікою збираються представники різних конфесій для молитви за мир в Україні. На початку квітня намет постраждав від радикалів: ті потрощили його під час чергового «руського маршу».

Акції руху «Донецьк – це Україна!» – в основному масові мітинги, які не раз закінчувалися сутичками з представниками ДНР. Найсвіжіша – зрив маршу за єдність України 28 квітня, коли до лікарень Донецька звернулися 13 осіб, переважно із забоями голови та м’яких тканин. Невдозі після початку патріотичної ходи на колону налетіли декілька сотень «активістів» з палицями та бітами. Міліція особливо не втручалася, хоча вісім порушників таки затримала. Радикали викрали декілька учасників маршу, але після перемовин з правоохоронцями їх, уже побитих, відпустили.

Періодично між проукраїнськими рухами Донеччини виникають суперечки. Сторони звинувачують одна одну у «зливі» активістів, спів­праці з місцевою владою або ДНР.

Найгрізнішою бойовою одиницею патріотів регіону є батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас», який дислокується на Дніпропетровщині – в Донецьку саботували формування такої структури, хоча є відповідний наказ Міністерства оборони. Добровольці тренуються на території Дніпропетровської області, діють на Донеччині. Так, минулого тижня завадили викраденню журналістів із Франції. Батальйон має благодійний фонд, місцеві мешканці допомагають речами та харчами, держава надала активістам приміщення.

На смак та колір…

Найвище керівництво не оминає Донбас увагою. У квітні в Донецьку відбулася зустріч очільників Донецької, Луганської та Харківської областей, представників бізнесу, серед яких – Рінат Ахметов, та членів уряду на чолі з Прем’єр­міністром України Арсенієм Яценюком. Сторони зійшлися на тому, що треба терміново децентралізувати владу і відповідні зміни до Конституції внести ще до президентських виборів. Показово, що наступного після цих зборів дня відбувся новий сплеск активності сепаратистів: штурмували донецькі обласні міліцію та СБУ.

У Донецьк декілька разів приїжджала Юлія Тимошенко. Лідер ВО «Батьківщина» запевняє, що веде переговори з «людьми, які утримують ОДА» та робитиме це доти, доки ті не звільнять обладміністрацію. Під час останньої робочої поїздки до Донецька Юлія Тимошенко продемонструвала журналістам проект протоколу про взаєморозуміння, який вона згодна підписати із загарбниками ОДА. У документі зазначено, що «Батьківщина» через свою фракцію у Верховній Раді зобов’язується внести та проголосувати закон про підвищення статусу російської мови як регіональної, ініціює процес децентралізації влади та забезпечить амністію усіх протестувальників, за винятком тих, які вчинили тяжкі злочини. Поки загарбники ОДА не відреагували на документ, принаймні публічно.

«Почути Донбас» на барикади під Донецькою обладміністрацією приходили народні депутати від Партії регіонів Олена Бондаренко та Микола Левченко, бізнесмен Рінат Ахметов, кандидати у Президенти України Ренат Кузьмін і Олег Царьов. Утім, радикали дотримуються власних позицій, на поступки не йдуть і насолоджуються вільним «республіканським» життям. Пошук діалогу ускладнює велика кількість ватажків у ДНР: українська мудрість «де два українці, там три гетьмани» виявилася актуальною і під чорно­синьо­червоними прапорами Донецької республіки.

Місцева влада в особі очільника Донецької ОДА Сергія Тарути та міського голови Олександра Лук’янченка регулярно засуджує напади на мирні проукраїнські демонстрації та інші «бешкетництва» ДНР, змінюються начальники обласної та районних міліцій (саботаж право­охоронців очевидний, тож оновлення серед силовиків необхідні).

Жителі Донецької області причаїлися, якогось референдуму не минути. При цьому, мабуть, щиро його хоче меншість громадян – проте меншість найбільш агресивна і тому «почута». Мешканцям Донбасу здається, що їх «зливають», шириться відчуття незахищеності від маленької, але сердитої ДНР. Звичайні громадяни сподіваються, що хтось таки почує їхній шепіт, зрозуміє їхнє прагнення спокійного життя в Україні. Бо невже ці голоси «зайві»?

Автор: Надія КОВАЛЬ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Гончарук: чутки про окремі двосторонні переговори щодо газу — це маніпуляції Вчора, 06 грудня

НАБУ взялося за "слугу народу" Холодова через табачні правки Вчора, 06 грудня

Ринок землі: Арахамія сумнівається в ухваленні законопроєкту до кінця року Вчора, 06 грудня

Криклій про пост Кравцова: я вирішив, що він хоче воювати на білому коні проти всіх Вчора, 06 грудня

Маркарова розповіла про плани щодо скорочення держборгу Вчора, 06 грудня

За крок до Майдану: стало відомо, чого насправді хоче українська опозиція Вчора, 06 грудня

В Україні значно зріс престиж бути військовослужбовцем: з чим це пов’язано Вчора, 06 грудня

Рада НБУ розкритикувала політику правління Нацбанку Вчора, 06 грудня

В Україні збирають новий Майдан: що може статися 8 грудня Вчора, 06 грудня

Онищенко у в'язниці в Німеччині очікує на рішення суду Вчора, 06 грудня