передплата Українською | In English

№9, травень 2014

Та, що мир славитьТа, що мир славить

Поділитися:

Виставка творів Мирослави Збожної. Галерея «Боско». Київ.

За кілька днів після вернісажу сидимо вдвох за кавою. Час для розмови настав: враження десь там, у підкірці, більш­менш впорядкувалися.

Мирослава малює три роки. Те, що творить, позиціонує як наївне малярство. Таким чином ніби замикає себе в незриме коло, що убезпечує від чиїхось запитань про наявність у художниці спеціальної освіти, страхує від власних рефлексій з цього приводу. Тоді як побачене породжує сумнів стосовно відсутності в неї за плечима професійної школи. А вона вперто запевняє: справді, немає. Усі її менш як річні мистецькі студії мали місце колись давно й увінчалися знанням про «сходинку», розтяжку кольорів.

Якби біографічна анкета не складалася із сухих відомостей, у ній обов’язково писали б: «Мирослава Збожна – невиліковна мрійниця і фантазерка». Приміром, та сама її біографія розповідає про минуле журналістки­телевізійниці, авторки програм, переможниці всіляких конкурсів, володарки диплома з держуправління у сфері національної безпеки. А тим часом глибинне, нефіксоване анкетою «Я» заявляє про пірнання у марення – в гості до прадавніх міфів та уявлень. По випірнанні на полотнах оселяються вогнегриві леви, волоокі панянки, замріяні коні, чудернацькі квіти й обов’язково – по­неземному красиві птахи.

«Є таке вірування: коли людина помирає, її душа вертається на Землю у вигляді пташки. Я собі уявила, що десь там, у Космосі, є дерево, на якому живуть ці гарні птахи. Є серед них Бажан, що виконує бажання. Сновид, що приносить різнокольорові сни. Золотар – покровитель ювелірів і мистецтва… А маленький рудий песик цей сад охороняє, не пускає туди всяку погань…» (Мирослава Збожна).

І ось ще чому заявка про відсутність мистецької освіти видається маловірогідною. Художниці притаманне особливе прагнення індивідуальної лінії в творчості. Візьмімо бодай цикл «Українські ЗОДІЇ»: його фантасмагорійні сюжети знайомлять із тринадцятьма знаками старовинного народного гороскопу, які мають відповідники серед звичних нам зодіакальних образів. Приміром, аналогами Тельця були так звані Любава, Волосожар, Бик, Тур, Плеяда, Стожари, Квочка. Але спочатку Мирослава придумала про це чарівну казку, підкорюючись давній телевізійній звичці до розкадровування.

«Десь у глибині зоряного неба Любава милувалася цвітінням мальв. У шелестінні трави і квітів було чутно, як пасеться Тур, змахуючи хвостом на­докучливого ґедзя. Квочка порпалася у різнотрав’ї, навчаючи курчат мистецтву полювання на хробака» (із казки Мирослави Збожної).

Ілюстрації до казки викристалізовуються в самостійну іронічно­меланхолійну оповідку. Кожен сюжет циркулює на оксамитово­синьому небі.

Інший вияв професіональності малювання – майстерне компонування матеріалу всередині роботи та структурування створеного на теми, підтеми… Одного разу, під час чергових морських вакацій, Мирослава читала роман «Диво» Павла Загребельного.

«Текст такий кіношний! Яскраво собі уявляла, який класний багатосерійний фільм можна було б зняти. Письменник вдається до історичних припущень, які мають право на існування. Автор описує Софію Київську як свідка подій, що відбувалися в Україні за часів Ярослава Мудрого, Великої Вітчизняної, у 1960­ті, коли писався роман… Тож подумки посадивши себе на місце режисера, мислила кадрами. У результаті народився цикл «Київські фрески» (Мирослава Збожна).

А в ньому серед інших персонажів – дещо схожий на Шагала майстер Сивоок і Богородиця з чорницями.

…У чому місія образотворчості? «Усвідомлюю, що нині погано й чим усе може завершитися. Та, як казав мій батько, життя буде. Треба просто жити. Треба, аби більше було щасливих людей. Коли людина дивиться на картину, стає трохи щасливішою. І більш захищеною» (Мирослава Збожна).

Яскравість кольорів на її полотнах не тотожна строкатості. Барвистість не дратує, а, навпаки, втихомирює внутрішні хвилі.

Недарма ж вона – Мирослава: тому що «мир славить». Збожна: тому що «з Богом»…

Однак цей пасаж не стане рискою під усім вищевикладеним. Адже є ще історія про рами. Готуючись до виставки, Мирослава вирушила до художнього салону – прицінитися до багетів. Прицінилася і вжахнулася. Повернулася додому, покликала чоловіка, щоб допоміг нарізати вербового гілля. По­естетському пофарбовані, гілки мали вигляд у сто разів розкішніший за звичайні рами. Минуло трохи часу. Художниця кинула око на полотна й не повірила побаченому: багети двох картин проросли зеленими листочками.

Можливо, й таким буває втілення якогось вищого схвалення.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

США запевнили Україну в санкціях проти компаній, які прокладатимуть Nord Stream 2 Сьогодні, 14 грудня

Київ очікує кроків Варшави щодо українських місць пам’яті в Польщі Сьогодні, 14 грудня

Комітет Палати представників затвердив статті звинувачення у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 грудня

"Нафтогаз" планує у 2020 роцi cтворити бiржу для торгiвлi газом Вчора, 13 грудня

Швейцарія продовжила на рік замороження активів Януковича Вчора, 13 грудня

Влада планує змінити порядок надання монетизованих пільг на комуналку Вчора, 13 грудня

Нафтогаз та Газпром ведуть перемовини у Відні — ЗМІ Вчора, 13 грудня

Україна і Молдова підписали меморандум щодо постачання газу Вчора, 13 грудня

Німецький міністр звинуватив Путіна в спробі виправдати вбивство в Берліні Вчора, 13 грудня

Реструктуризація "зеленого" тарифу: Мiнекоенерго не пiдтримує запропонований нардепами сценарiй Вчора, 13 грудня