передплата Українською | In English

№5, березень 2014

Моральні імперативи Майдану

Поділитися:

Феномен українського Майдану виявив надзвичайно складні суспільно-політичні проблеми, що стали новим викликом сьогодення для всього українського суспільства. І не лише для нього. Обов’язок сучасного покоління перед прийдешніми – зрозуміти й засвоїти уроки Майдану, освячені кров’ю «Небесної сотні», щоб на цій основі сформувалася школа прогресивної соціальної культури для громадян і відкрилися можливості розбудови нової України.

Рушійна сила суспільного розвитку

Як свідчить історія, основною перешкодою для прогресивного розвитку будь­якого народу в наш час є його власні соціальні (тобто політичні, економічні, правові, моральні та інші) ілюзії. Саме вони створюють підґрунтя для виникнення усіх реальних загроз добробуту людей.

В Україні досить поширеною серед громадян стала ілюзія стосовно того, що в усіх наших бідах винна одна лише «влада», тобто корпорація людей, котрі тримають у своїх руках важелі державного управління. Це можна назвати політичною ілюзією. Вона дуже небезпечна, бо унеможливлює усвідомлення людьми справж­ніх причин усіх наших негараздів. А насправді однією з таких причин є поширення аморальності в суспільстві.

Очевидно, існує соціальна закономірність, за якою стан суспільного життя визначається результатом боротьби між двома класами людей – аморальних і моральних. Від того, хто з них перемагає, і залежить доля суспільства: за перемоги моральних – суспільство прогресує, а перемога аморальних – веде його, навпаки, до деградації.

Якщо поглянути через призму цієї закономірності на стан суспільного життя в сучасній Україні, то неважко помітити, що його сформувало перемагання у соціальній боротьбі класу людей аморальних над класом людей моральних. Це – глибинна причина соціальної кризи в нашій державі. Інтегральною ознакою, яка промовисто свідчить про це, є, зокрема, той незаперечний факт, що в Україні нечесні люди заможніші, ніж чесні. У цьому суть великої соціальної драми, котра нині розгорнулася на теренах України. До речі, за даними опитувань (http://www.unian.ua/society/750386­3­ukrajintsiv­viryat­u­te­scho­ninishni­bagatiji­najili­kapital­chesno­opituvannya.html), 87 відсотків наших співвітчизників вважають нечесним походження першого капіталу більшості нинішніх багатих людей в Україні й лише 3 відсотки певні, що ці капітали зароблені чесно, завдяки таланту та новаторському мисленню.

Історичний досвід спростував запропоновану К. Марксом «теорію класової боротьби», згідно з якою рушійною силою суспільного розвит­ку є боротьба між класом буржуазії і класом пролетаріату. Не витримує критики й «теорія боротьби між багатими й бідними як двигуна суспільного розвитку», бо природною для соціуму є лише боротьба з тими, хто багатіє в нечесний спосіб, тобто за рахунок збіднення чесних людей. Насправді рушійною силою суспільного розвитку є боротьба між класом людей чесних і класом людей нечесних. До речі, німецький вчений Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика і дух капіталізму» переконливо доводить, що капіталістична економіка є настільки прогресивною, наскільки вона засновується на етиці (зокрема, протестантській).

Клас чесних людей – це «сіль землі», у тому числі землі української. Проте прошарок «нечистих на руку людей» пригнічує чесних, паразитує на них і позбавляє українську землю цієї життєдайної «солі». Саме чесні люди створюють усе необхідне для нормального життя суспільства, а нечесні здатні лише відбирати блага у своїх ближніх. Суспільство, де домінують ті, хто сам не здатен створювати блага, але відбирає їх у тих, хто їх створює, є нежиттєздатним. Якщо цього не усвідомлювати, українське суспільство продовжуватиме рух до межі, за якою – соціальна катастрофа. Ще давньогрецький філософ Антисфен помітив закономірність: «Держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих». Цей політичний закон, відкритий Антисфеном, може бути покладений в основу сучасної ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ – галузі науки, яка має досліджувати моральні підвалини застосування державної влади для управління суспільним життям.

Золоте правило моралі

Людське суспільство виникло й розвивається на основі так званого золотого правила моралі: «Чини щодо інших так, як би ти хотів, аби вони чинили щодо тебе». Без дотримання цього морального закону неможливо забезпечити нормальне життя людей. Той, хто порушує це правило, є джерелом небезпеки для людського суспільства. Отже, критерієм для розрізнення людей «хороших» (чесних, тобто моральних) і «поганих» (нечесних, тобто аморальних) повинна бути узгодженість поведінки людини із «золотим правилом» моралі.

Нечесні – це ті, котрі не дотримуються «золотого правила» моралі, «грають не за правилами», зокрема не за моральними правилами, дотримання яких забезпечує нормальне життя людей. Порушення соціальних «правил гри» нечесними людьми руйнує соціальний порядок. І в результаті отримуємо деградацію суспільства.

Сьогодні в нашому суспільстві спостерігається тривожна тенденція: тих, хто ігнорує соціальні «правила гри», стає дедалі більше. ЗМІ майже щоденно доносять до нас факти, що свідчать про поширення «зоологізації» людини, тобто перетворення людини на істоту, яка користується соціальним статусом людини, але сама живе за тваринними «правилами гри». Тобто є зоолюдиною – твариною з людською подобою. Таких людиноподібних істот, уражених соціальною патологією, називають соціопатами – людьми, котрі втратили здатність жити за соціальними правилами, й зокрема за нормами моралі та права. Соціопатія особи проявляється в атрофії в неї соціальних властивостей і гіпертрофії біологічних. У цьому корінь такого явища, як поширення культу споживацтва у суспільстві. Свобода у соціопатів зводиться до свободи споживацтва, тобто до свободи задоволення біологічних потреб. Біологічне задоволення пригнічує соціальні властивості такої особи і стає сенсом її життя. Ясна річ, це справляє деструктивний вплив на суспільне життя людей, бо порушує природні закони, притаманні саме суспільному життю людей на відміну від існування тварин.

Отож, у суспільстві основним джерелом небезпеки слід вважати не владу, а наших аморальних співвітчизників: це вони, виявляючи нечесність, загрожують нам уже самі по собі й, окрім того, відкривають можливість для існування нечесної влади, яка стає для нас загрозою з їхньої вини. Нечесна влада існує лише тому, що цьому сприяють нечесні громадяни, котрі домінують над чесними, позбавляючи їх можливості привести до влади чесних. Нечесним громадянам потрібна нечесна влада, а нечесній владі потрібні нечесні громадяни. Так виникає «союз нечесних», що паразитує на чесних людях.

Мораль нічим не можна замінити

Марно очікувати на появу чесної влади в умовах домінування нечесних громадян над чесними. Так само, як і покладатися на громадянське суспільство – воно сьогодні в нашій країні так само уражене вірусом нечесності, як і влада. Це підтверджують, зокрема, факти корумпованості не лише влади, а й інститутів громадянського суспільства, у тому числі політичних партій.

Небезпека аморальності, й зокрема нечесності, полягає в тому, що Іван, наприклад, ошукавши Петра, шкодить не лише йому, а й усьому суспільству, включаючи себе, бо він порушив соціальний порядок, який є спільним знаменником і для самого зловмисника, і для його жертви.

Нечесні люди не сприймають істину, що, наживаючись шляхом обману своїх співгромадян, вони таким чином утверджують у суспільстві порядок, який спонукає ошуканих ними, у свою чергу, обманювати їх самих. А це перетворює суспільне життя на «гру без правил» з усіма руйнівними наслідками. Отоді й настає патологічний стан суспільства, коли в ньому утверджується принцип «людина людині – вовк». Особливо небезпечними для суспільства є нечесні люди, наділені владними повноваженнями – і що більше вони мають повноважень, то більшу небезпеку становлять.

Аморальність, поширюючись у суспільстві, спотворює всі соціальні цінності: без моралі свобода перетворюється на свавілля, тобто вседозволеність, і стає небезпечною; інститути демократії стають засобами для зловживань у руках нечесних людей; слово перетворюється на засіб для введення людей в оману; гроші із засобу для забезпечення нормального життя перетворюються на мету життя тощо. Саме тому, що демократія може бути спотворена аморальними людьми, у своїй енцикліці «Євангеліє життя» Папа Іоанн Павло II застерігав «не переоцінювати демократії, роблячи з неї замінник моралі». А для тих, хто перебільшує, наприклад, роль Конституції у формуванні прогресивного соціального порядку в країні, можна додати: жодна конституція не може замінити собою моралі в суспільному житті людей – нечесні люди здатні перетворити будь­яку конституцію на інструмент для зловживань. І це стосується не лише Основного Закону, а й Кримінального кодексу або будь­якого іншого законодавчого акта. Мораль нічим не можна замінити! І жодними законодавчими актами чи репресіями не можна компенсувати відсутність моралі у суспільстві. Неможливо забезпечити ефективну протидію корупції, засвідчує досвід, якщо в суспільстві не культивуватиметься антикорупційна моральність.

Нечесні люди нав’язують суспільству ідеологію, мовляв, мораль – це пережиток минулого, який заважає людям «добре жити». Начебто політика, бізнес, юстиція, навіть релігія не сумісні з мораллю. Тому пропагується ідея свободи від моралі, що сприяє формуванню в суспільстві культу вседозволеності. Так, зокрема, виправдовується нечесне збагачення чи використання влади за допомогою аморальних способів, тобто ошукування, зловживань, насильства тощо, а не моральних правил.

Унаслідок цього формується суспільство, де лікує аморальний лікар, судить аморальний суддя, сповідує аморальний священик, агітує аморальний партійний лідер, охороняє аморальний міліціонер, навчає аморальний учитель, керує аморальний начальник, інформує аморальний журналіст... Ось хто є джерелом загроз для кожного з нас. За цих умов загрози насуваються звідусіль, де є «людський чинник»: з боку аморальних друзів, сусідів, співробітників, керівників, чиновників, політиків, підприємців, навіть від рідних і близьких.

Поширеність в Україні беззаконня, реакцією на яке і став Майдан, – теж наслідок деморалізації суспільства: аморальні люди неодмінно перетворюють будь­які закони на інструмент для зловживань у власних інтересах. Якщо сьогодні в нашій державі чесна людина, котра багато працює, живе попри це в злиднях, то винною в цьому неодмінно є інша нечесна людина, що ошукує чесну з дозволу нечесної влади. І це дає чесним людям природне («священне») право на необхідну оборону від нечесних, у тому числі й від нечесної влади, адекватними засобами, тобто здатними визволити чесних з­під гніту нечесних. Бо, за влучним висловом англійського політичного діяча Едмунда Берка, «все, що треба, аби торжествували погані люди, – це бездіяльність людей хороших». І тому актуальним для сучасного українського суспільства є відкритий ще Гегелем природний закон, притаманний соціуму: «Кожен народ має той уряд, якого він заслуговує». Із цього закону випливає така перспектива: щойно в Україні моральність почне домінувати над аморальністю, при владі неодмінно постане моральний уряд, здатний забезпечити соціальний прогрес країни.

Мораль – обов’язкова умова прогресу. За моральної деградації соціальний (у тому числі, політичний, економічний, науковий, технологічний і будь­який інший) прогрес неможливий. Будь­які сфери діяльності суспільства – сільське господарство, будівництво, транспорт, освіта, охорона здоров’я, правосуддя тощо не можуть нормально функціонувати без належного морального забезпечення. Отже, ключ до виживання та прогресу народів – у моралі! Аморальні ж люди, домінуючими над моральними, позбавляють народ цього ключа і тоді його вражає соціальна криза, як це й відбувається сьогодні в Україні.

Аморальні особи діють усупереч здоровому глузду: вони не розуміють, що нечесними вчинками руйнують основи соціального порядку, без якого не лише інші люди, а й вони самі та їхні близькі нормально жити не можуть. Нечесна людина (хай це буде політик, підприємець, суддя, лікар, вчитель, журналіст, священнослужитель чи будь­який інший громадянин) нагадує свиню з відомої байки Івана Крилова. Ця нерозумна, засліплена жадобою до жолудів, тварина підриває коріння дуба, який ними плодоносить, і таким чином позбавляє себе в недалекому майбутньому джерела харчування.

Очевидно, існує така моральна закономірність суспільного життя людей: в усіх соціальних бідах сьогодення винні аморальні (нечесні) люди. Як же має відбутися визволення народу з­під їхнього гніту?

Необхідність самозбереження суспільства і соціального прогресу в Україні зумовлює утворення еліти, котра культивуватиме в масах чесність як основу прогресивного соціального порядку. Культивування чесності здійснюється двома шляхами: словом і ділом, тобто через соціальне просвітництво та соціальну практику. Це приведе до утворення в нашій державі нового соціального порядку, сприятливого для чесних людей і несприятливого для нечесних, що й забезпечуватиме позитивні зміни в суспільстві. Лише за цієї умови в Україні з’явиться і чесне громадянське суспільство, і чесна влада.

Чесність – найкраща політика

Як зазначав британський філософ Томас Карлейль, «будь­яка реформа, крім моральної, є марною». Історичний досвід засвідчує: клас нечесних людей, якщо він домінує над людьми чесними, неодмінно оберне будь­яку реформу (політичну, економічну, правову, адміністративну тощо) на свою користь. Бенджамін Франклін зробив значний внесок у розвиток політичної культури у США, запроваджуючи у практику принцип «чесність – найкраща політика». Цей принцип актуалізує сьогодні політичну етику.

Розглядаючи під кутом зору політичної етики природу соціальних конфліктів, революцій, воєн і різноманітних криз суспільного життя людей, можна дійти висновку, що всі вони мають у своїй основі моральний конфлікт між двома основними суспільними класами – людьми чесними та нечесними.

Політична етика може надати безліч доказів того, що без моральної реформи всі інші реформи приречені на провал, бо вирішальним для нормального суспільного життя людей завжди є їхній моральний стан. Саме він є тим «каменем, яким зневажили будівничі», тобто нинішні українські реформатори, котрі не є справжньою елітою, здатною вивести маси на шлях соціального прогресу. Тому такою актуальною є сього­дні для нашого суспільства апологія моралі, спрямована на утвердження в Україні прогресивного морального порядку.

І, між іншим, прогресивна ідео­логія (чи «національна ідея»), що може вказати українцям вихід на шлях соціального прогресу, хоч як би її формулювали, неодмінно має бути такою, що сприятиме утверд­женню в суспільстві прогресивного морального порядку. А критерій для оцінки того чи іншого «слуги народу» має бути таким: найбільше для України може зробити той, хто здатен сприяти формуванню в суспільстві прогресивного морального порядку, за якого чесні люди зможуть жити краще, ніж нечесні. Реалізація цього критерію в Україні – головний сенс існування Майдану!

Згідно з політичною етикою політична опозиція нечесній владі може бути не лише чесною, а й так само нечесною. І тоді її перемога неодмінно закінчиться створенням нової нечесної влади замість старої. Така політична опозиція бореться за владу не в інтересах чесних людей. Тому вони мають відрізняти чесну опозицію від нечесної й підтримувати лише чесну. Майдан має стати школою для громадян, аби вони навчилися це робити.

Увесь клас чесного люду України, що потерпає від нечесного класу, має усвідомити: визволення суспільства з­під цього гніту можливе тільки через опанування масами ідеї «морального опору» навалі нечесності й масової підтримки моральної реформи. Без цієї реформи в політиці та суспільному житті все повернеться «на круги своя»…

Видатну роль тут може відіграти Майдан, виконуючи високу місію морального оновлення суспільного життя. Можливо, саме запроваджувані Майданом нові стандарти політичної моралі викликали реакцію у вигляді інформаційної і військової агресії проти України з боку сусідньої держави? Певно її організатор відчув перспективу стати «голим королем» у світлі моральних ідеалів українського Майдану, який може розкрити очі і російським громадянам на політичні реалії в їхній країні.

Висловлюючи свої моральні імперативи скандуванням «Слава!» або «Ганьба!», Майдан став безпосереднім виразником волі громадянського суспільства щодо моральних засад української державності і політики. Мораль, зокрема у сфері політики, що певний час була «каменем, яким зневажили будівничі», зав­дяки Майдану має бути покладена в основу розбудови нової України.

Автор: Олександр КОСТЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата