Діалог із сонячними вихорами

Олена Шарварок малює з середини дев'яностих років минулого століття. За радянської доби таких, як вона, найчастіше називали самодіяльними митцями (фахової освіти не здобула – не склалося). Але прагнення малювати прокреслило все Оленине життя, так чи так відгукуючись у «немистецьких» професіях.

Маючи за плечима технікум легкої промисловості, була модельєром у найпрестижнішому, єдиному в Україні ательє індпошиву взуття в Києві, а пізніше, у зв'язку з родинними обставинами, викладала «домоводство» в Баришівській середній школі на Київщині, де працював і чоловік – на той час уже відомий поет.

Виховала двох дітей, а тепер пестить онуків. Уміє шити, вишивати, оздоблювати оселю, намагаючись внести в усе, що робить, красу й радість. Має надзвичайно оптимістичну вдачу, життєву впевненість і працелюбність, а тому малює дуже багато. Таким же, схожим на саму мисткиню, є й світ її картин, де переплелися і досвід Баришівки з його напівсільським- напівміським побутом, живими фольклорними традиціями, і життя сучасної активної городянки, значне місце в якому посідають література та мистецтво. Не випадково своїми улюбленими художниками Олена Шарварок називає Сальвадора Далі та Катерину Білокур – таких далеких і в чомусь дуже близьких митців, що по-своєму зуміли показати дивність світу, несподіваність реального й «відчутну предметність» фантастичного.

Ці риси певною мірою властиві також картинам Олени Шарварок. Однак якщо образи Далі присутні в них скорше на рівні певної умоглядної моделі, то «діалог» із Катериною Білокур – одна з постійних тем. Це стосується насамперед сюжетних мотивів, до яких звертається художниця: квітів, що перетворюються в її роботах то на живі таємничі істоти, то на насичені кольорові, майже орнаментальні структури, українські пейзажі, наче пропущені крізь мрійливий серпанок споминів, мрій, сновидінь...

Художниця малює й традиційну для України «рідну хату» з янголами-оберегами – то серед квітів у буянні радості, то, як пустку, серед пожовклої трави... Вигадує власних персонажів: крилату дівчину серед літнього поля, фантастичні «сонячні вихори», що поєднують небо й землю, несуть її в безмежний простір. У картинах простежується і «наївний символізм», що традиційно притаманний фольклору, і суто індивідуальне, авторське бачення, яке надає образам особливо значущого змісту.

У творчості Олени Шарварок вирізняються кілька наскрізних струменів, що відмітні не так сюжетами, як кольорово-просторовими побудовами. Один із них – світло-бузковий, де предмети наче тануть у білому тумані. Тут авторка майстерно інтерпретує спадщину Катерини Білокур, поєднуючи особливу натюрмортність зображення й патетичну космічність бачення. Водночас Олена Шарварок створює «темні», кольорово насичені картини. Проте так чи так усі роботи об'єднані спільними рисами, що значною мірою виростають із самої природи «рукотворності» ремесла, жіночого «рукоділля», яке спроможне надавати кожному виробу одухотвореності, душевної теплоти, часто виходячи за межі естетичних вимог, по-своєму вільно й невимушено перетлумачуючи закони малярства.

Твори мовби знайомлять із самою авторкою – яскравою людиною, котра має відвагу висловлювати себе, творити свій світ, такий звичний і дивний водночас. Світ, через який Олена Шарварок утверджує життя жінки, що малює.

Галина СКЛЯРЕНКО,
кандидат мистецтвознавства.